Тиждень дому юнацька збірна США виграла чемпіонат світу U-20. Місяць тому – юнацька збірна України не змогла піднятися в еліту фінішувавши на другому місці в Дивізіоні IA. За місяць національна команда країни зіграє в третьому раунді кваліфікації Олімпіади-2026. До розширеного складу синь-жовтих потрапив і Михайло Ковальчук, який ще в грудні виступав за юнацьку команду країни.
Читайте також: Збірна України з хокею назвала розширений склад перед кваліфікацією ОІ-2026
Михайлу 19, він почав займатись хокеєм у 5 років, завдяки звичайній прогулянці з батьками по торговому центрі в своєму рідному Харкові, до 13 років грав за місцевий СДЮШОР, після чого три роки в Галицьких Левах. А далі початок пандемії, три виклики до юнацької та молодіжної збірної України та гра за чинного чемпіона та поточного лідера польського чемпіонату — Катовіце.
Минулий рік був останнім для Михайла та його однолітків для виступів на молодіжному чемпіонаті світу, до того вони двічі здобували срібло. Про початок карʼєри, польський клуб, Континентальний кубок та виступи в збірних України — далі в інтервʼю.
– Як розвивалась твоя дитяча-юнацька карʼєра?
– В 5 років я почав займатись хокеєм, до 13 років грав у Харкові і вже в 8 класі я переїхав до Новояворівська. Ми грали за СДЮШОР і тоді тренер Віталій Ляхов запропонував переїхати грати за Галицькі Леви. Нас одразу декілька хлопців погодились. Там провели три роки: іграли в хокей, вчились в школі. Зранку тренування, потім уроки, потім друге тренування, а що нам ще тоді треба було (сміється).
– Що було після Галицьких Левів?
– Далі розпочалась пандемія і ми так і не дограли тоді чемпіонат України. Оскільки на той час наша команда йшла на першому місці в турнірній таблиці, то й забрали золото.
Читайте також: Капітана збірної України Мережка визнано найкращим українським хокеїстом 2023 року
Я повернувся до Харкова і перерва була дуже велика, може пів року, може більше. Звісно, всі намагались тренуватись самостійно, там вдома чи вийти побігати на вулицю, але повноцінних тренувань як таких не було. В той час мені дзвонить друг, з яким я в Новояворівську познайомився, зі словами, що є пропозиція з Освенцима, чи не хочеш приїхати? Я одразу погодився, бо чого ні, коли перспективи нашого чемпіонату через пандемію були дуже незрозумілі.
– Як пройшла адаптація в Польщі?
– Як я й казав, нас приїхало одразу декілька хлопців з України, тому адаптовуватися було значно простіше. Та і команда нас зустріла дуже добре, ми мали з ким із поляків спілкуватись, аби швидше вивчити мову. Тому зараз значно легше, вже за три місяці я міг нормально спілкуватись польською, зараз не відрізнити від носіїв.
– Розкажи більше про початок своєї карʼєри за кордоном
– У свій перший рік в Польщі ми грали на рівні Ю18, а вже в сезоні 2021-22 перейшов до другої ліги Польщі, там в основному змагаються молоді хлопці 18-20 років і гравці, карʼєра яких в головній лізі вже можна вважати закінчилась. Тому якщо ти молодий і добре там проявляєш себе, то велика ймовірність перейти до основної команди.
Наступний рік я провів в тому ж клубі, але окрім внутрішнього чемпіонату ми грали ще й в університетській лізі. Там були Польща, Словаччина, Чехія та Румунія. Цих 11 матчів були два мене дуже успішними, хороша статистика, вийшло себе добре проявити.
– З початку сезону 2023-24 ти виступаєш в складі основної команди Катовіце
– Так, я тренуюсь і граю в основній команді, але іноді мене підключають до гри в другій команді, загалом коли вихідні то так, граю ще й там.
– Настільки відрізняється гра в другій лізі від першої?
– Насправді різниця шалена. Думаю, що ці дві ліги взагалі не можна порівнювати. Навіть якщо лідер другої ліги прийде грати в першу, йому тут навіть не буде що робити.
Національна збірна Польщі вийшла в еліту, думаю, через це і рівень чемпіонату виріс ще. Навіть якщо брати мою команду, у нас дуже сильний склад і гравців 5-6 будуть грати в елітному дивізіоні.
Мені пощастило насправді. Коли я приїхав до Освенцима, до нас на тренування приходив другий тренер Катовіце і він мені два роки поспіль говорив, що я приїду на тести, одного разу так і сталось Так підписав контракт з Катовіце на три роки. Був дуже щасливий тоді, тут, у цій команді, я постійно можу вдосконалюватись і вчитись чомусь новому.
– Розкажи про свій досвід виступів в Континентальному кубку
– Я брав участь у всіх трьох матчах нашої команди. В третьому не надто багато, але ось з Кортіною я був тривалий час на льоду. Ми там виграли 8:0, але з ними складно дуже не було, навіть моменти зміг створити.
– З чим можеш порівняти гру в Континентальному кубку?
– Поки важко сказати, ось скоро фінал, можливо, він буде більш показовий. Бо поки що це як звичайний турнір, не можу сказати, що команди були настільки сильні, так, одна, Хернінг Блю Фокс, вони дуже хороші. Насправді навіть не знаю з чим порівняти, серед дорослих в мене досвіду гри не так багато, а з молодіжними лігами рівняти абсолютно немає сенсу.
– Так, загалом молодіжний хокей відрізняється від дорослого. Тому граючи в професійному клубі як тобі грати в молодіжній збірній?
– Все міняється, там зовсім інша тактика. Проте десь можливо відчувається легше, адже в клубі борешся проти дорослих і переважно фізично більших за тебе гравців, а тут твої однолітки. Однак збірна цього рівня, як і будь-яка, це місце де всі хочуть показати свій найкращий хокей.
– Твоїм першим викликом до збірної України була Ю18 три роки тому?
– Так, це було в Броварах і з того часу ми вже тричі поспіль збиралися практично тим самим складом нашого 2004 року.
Я цих хлопців дуже люблю. Найкращим часом свого життя я вважаю збори із ними. Ще коли ми тільки почали грати на чемпіонаті світу Ю18 і там був цей кістяк я, Дубський, Сидоренко, Крикля, Стецюра, Шамардін. За стільки років кожен із них вже як рідний, не менше.
– Яким був цей збір?
– Він був дуже довгий, це добре памʼятаю. Та загалом хороший час був, ми дуже згуртувались, тоді і розпочалось формування нашого колективу.
Проте окрім наших хлопців, ще з того часу ми працювали разом із з Олександром Васильовичем. Не можу не згадати про нього, він точно знає що треба робити і вміє готувати до кожного суперника, підтримує неймовірну атмосферу і може тримати нас на продуктивне тренування.
– Тоді на чемпіонаті світу ви зайняли друге місце…
– Так, тоді ми почали чемпіонат з перемоги над Польщею, далі обіграли Італію. Третій матч після дня відпочинку — Словенія. Ми їх обіграли з рахунком 5:1, тоді на нас чекала Австрія і фінальна гра з Угорщиною.
Загалом того року австрійці себе показали не з кращої сторони і ми думали, що обіграємо угорців і перше місце в нас. І як зараз пам’ятаю, кінець другого періоду, буквально секунди до кінця, Сидоренко закидає шайбу і ми йдемо в перерву з рахунком 1:0. В роздягальні досить спокійна, хоч і напружена атмосфера, все-таки всі розуміли за що ми зараз боремося. Ну ось ми виходимо на третій і пропускаємо швидких два гола. Ну а з Австрією все було просто, рахунок 12:3, так і закінчили турнір на другому місці.
Однак тоді Україна піднялась в 1В через дискваліфікацію росії та білорусі. Хоч ми і взяли тоді срібло, але і зробили свій внесок для інших хлопців, які зараз грають в Ю18 і вже представляють Україну у вищому дивізіоні.
– Чемпіонат світу Ю20 сезону 2022-23. Чи було відчуття, що на змаганні ви одні із лідерів?
Так, я думаю, що так. Звісно, ми поважали кожного суперника і налаштовуватися на кожного на максимум. Проте все ж ми були одними із команд-лідерів. Але з Японією це вже було зовсім інше. Були всі команди на ЧС, а була Японія (сміється).
– Матч проти збірної Італії на ЧС-2023. Твій гол за рахунку 3:0
– Та ну, звичайний гол. Рахунок 3:0, виграли вкидання, Дубський кинув по воротах і шайба до мене відскочила, коли я був перед порожніми воротами. Там гріх було не закинути (сміється).
Річ в тім, що ми вже тричі грали проти італійців. Тоді на Ю18 я забив Кларі, найкращому воротарю на чемпіонаті й загалом лідеру по нашій віковій категорії, на Ю20 минулого року я теж забив у ворота Італії, цього року на товариському, але на самому чемпіонаті реалізувати так не вийшло, хоча моментів було немало.
Тоді команда весь турнір йшла на першому місці і до виходу до вищого дивізіону не вистачило одного очка. До яких висновків ти приходиш щодо того матчу зараз?
Японці робили все на найвищому рівні. Не знаю, ми закинули першими і грали далі так само, але потім почались індивідуальні помилки. Не можу сказати, що індивідуально хтось став причиною поразки, ні, японці тоді не могли віддати своє перше місце. Вони теж розуміли, що їм потрібна перемога в основний час і вони зробили абсолютно все, аби отримати її. Мабуть, в той день, в той час саме вони були сильнішими.
– Якщо порівнювати фінал минулого року і цього, то рік тому команда виглядала значно засмученішою, цього ж року схожих емоцій на обличчях не було. Цьогорічна перемога була менш неприємною?
Не хочу говорити цього слова, але ми всі звикли. Оскільки це третє поспіль срібло для нас і наш останній молодіжний чемпіонат світу. Але це було лише нагородження, потім ми всі вернулись у свої номери, кожен почав аналізувати що і де зробив не так. Це на церемонії були одні емоції, а вночі, коли ти не можеш заснути, починаєш аналізувати: могли там зіграти краще, там зробити інакше, там мали забити, а тут не пропустити. Кожен потім індивідуально ще дуже багато обдумує результат, по собі це добре знаю.
Загалом я дивлюсь всі мої зміни і аналізую, де міг зібрати краще. Але при тому ж розумію, що саме в той момент я думав, що найкращим варіантом був саме той, що я обрав. Всі ми вчимось на помилках, тому їхній аналіз — важлива складова кожного матчу, шкода лише, що усвідомлення приходить після таких поразок.
– Перед чемпіонатом у вас були збори в листопаді, де ви познайомились з новим тренером. З його приходом змінився тренувальний процес?
– Так, проте треба розуміти, що в нас була досить налагоджена система і повністю вона не змінювалась, радше внеслись деякі корективи, нові вправи на тренуваннях, дещо інакше виглядає розкатка та підготовка загалом. Але повторюсь, ми вже були злагодженим колективом, якому і не зміни потрібні були, а правильно скореговані дії, можливо деяке оновлення, яке ми й отримували через нові вправи від головного тренера.
– А чи змінилось щось поза льодовим майданчиком?
– А ось тут можна сказати, що взагалі нічого. Наш капітан Олексій Дахновський, для якого це був четвертий чемпіонат світу, завжди вмів підібрати правильні слова до нас. Залишились всі ті самі жарти, які ми пам’ятаємо з кожних зборів. У нас був найкращий менеджер, який може бути в команді. Те як Сергій Володимирович допомагає кожному, дає поради чи навіть просто підходить і шепоче на вушко, що ти найкращий, ти молодець, я в тебе вірю, дуже важливо і цінно, навіть коли зібратись стає дуже важко, завдяки цьому шукаєш сили знову.
Ще про атмосферу, у нас було найкраще згуртування. Це ще Данило Коржилецький, капітан тогорічної Ю20, придумав. Ідея в тому, що ті, хто не грали на чемпіонаті світу, вони мають заспівати пісню, але цього року Дахновський поставив умову, що співає кожен, хто не грав на ЧС Ю20, а там людей 10, може більше, не грало. Ми зібрались всі в кімнаті і кожен співав. Яцишин співав пісню The Weekend, а в нього акцент гарний, оскільки в Канаді живе, тому йому дуже круто вийшло. Пазій співав Сергія Бабкіна, ще хлопці «Дим» співали (сміється). Але розірвав всіх дует в фіналі. Першим фіналістом був Яцишин, другим харківський дует — Андрій Малихін і Клім Лисак. От вони співали «Bella Ciao», ми були настільки в захваті, що навіть не обговорювалось хто тут переможе.
– На зборах у вас було три товариські матчі й три закінчилось впевненими перемогами. Допомогло те, що більшість команди вже знало один одного?
– Все ж на тих зборах ми продовжували вчитись бути командою, оскільки багато нових хлопців і важливо було в першу чергу познайомитись з ними. Щодо самих ігор, то так, виграли з хорошими рахунками, оскільки не можна відкидати факт, що індивідуально у нас гравці дуже серйозного рівня.
– Ви зіграли два товариські матчі, один із яких зі Словенією. Як можеш прокоментувати ту гру?
– В першу чергу, будь-яка товариська гра має за мету подивитись суперника й те як він грає. Ми пропустили два швидких голи, але потім зробили те, що нам говорили наші тренери і виконали завдання.
Але ми не думали, що раз ми виграли товариську, то сто відсотків візьмемо й на чемпіонаті. Ми розуміли, що це теж дуже хороша та майстерна команда, де грають дуже сильні гравці. Проте і ми підходили з упевненістю в своїх силах. Хоча я був впевнений, що ми сильніші, але, але…
– Початок чемпіонату світу, першим суперником стала збірна Польщі. Що можеш сказати про цю гру?
– Тут цікавим було те, що я знав майже всіх хлопців й, окрім того, головного тренера збірної, він є другим тренером мого клубу. Можливо, це мені й допомогло, але теж, я не зробив ж жодної результативної дії.
Насправді я навіть говорив Пазію і Сімчуку, що я заберу і привезу вам шайбочку, віддам пас, а ви вже забиваєте. Мені не так важливо було набрати очки, все ж головним було лише одне — золото, власне як для всіх нас. На всіх чемпіонатах є люди, які ціняться й поза набраними очками.
– Ніхто не ставив Естонію на початку чемпіонат світу на ряду із лідерами. Проте для тебе таке твердження було правильним?
– Ну можливо не лідер, але списувати з рахунків сто відсотків не можна було. Там дуже сильний тренерський штаб на чолі зі спеціалістом з Фінляндії.
З естонцями у нас своя історія. На минулому чемпіонаті світу ми програвали їм 1:2, потім змогли виграти 3:2, але там матч валідольний був. Тому і цього року ми не забували цей факт, але з іншого боку, ми знали, що ми кращі і маємо всі можливості аби обіграти їх.
Перший із лідерів цьогорічного ЧС — Італія. До цього ігрового дня Україна, Італія та Словенія підходила з однаковою кількістю очок, проте тоді хтось один мав поступитись
Перед цим матчем у нас був вихідний, тому ми його використовували як час, аби якнайкраще підготуватись. Там теж були дуже хороші гравці, це добре, що ще Клара не приїхав. Слава Богу, що він не приїхав (сміється). Італійці грали в дуже хороший хокей, розуміли, що і як їм треба робити. На них ми виходили з уважністю, проте власне як і на всі команди, та з розумінням того, що ми тут лише за перемогою. Так, не вийшло в основний час, але ми перемогли, це головне.
Програвали 4:1, але змогли показати наш дух та характер. Недарма ми в роздягальні написали слово «дух» та зобразили тризуб ізоляційною стрічкою. Коли ми з Дахновським і Трошкіним це зробили, відчувалась гордість, оскільки тризуб був не лише на наших грудях, а й в місці, де ми проводили більшість свого часу.
– Олександр Бобкін у післяматчевому коментарі сказав, що зміна воротаря — це можливість команді оновитись. Це правда допомагає?
– Думаю, що так. Якщо говорити саме про цей матч, то коли Андрій вийшов, він дуже допоміг, він потягнув дуже серйозні моменти, це, мабуть, нас і завело.
– Звучала думка, що Хорватія — прохідний суперник для нашої збірної, але за ходом гри бачимо абсолютно іншу картину і рахунок 2:1 на їхню користь після другого періоду.
– Завжди треба розуміти, що легких матчів на чемпіонаті світу не буває. Зважаючи навіть на свій досвід, ні на одному в мене не було легкої гри. Ми розуміли, що ми сильніші, оскільки вони лише перейшли до нашого дивізіону і їхнім завданням було лише обіграти поляків, що вони й зробили, але по факту все одно повернулись до 2А.
А що в нашому матчі було? Може не сконцентрувались на 100 відсотків, може на 100 відсотків не підготувались. Я відчував, що ми завершимо матч переможцями навіть коли програвали 2:1, але в таких матчах не можна допускати таких помилок як допустили ми.
– Всі 4 гри збірна України будувала переможний рахунок в третьому періоді. Чому не виходило зробити такий же відрив в перших двох?
– Нам тренери говорили, що треба робити якісні зміни, що не треба перегравати і граємо лише по 25-30 секунд, робимо свою роботу і зіграємо на максимум. «У такому випадку в третьому періоді у вас буде дуже багато сил». Натомість коли суперник грає до 45-60 секунд, то йому треба значно більше часу, аби відновитись. А ти на лавці встигаєш попити водички і на свіжих ногах вийти боротися знову. Думаю цей фактор наших швидких змін вирішував дуже багато, хоча й в процесі гри суперники часто нас «ловили» на цих змінах.
– Перед матчем зі Словенією в команди був вихідний. Чи використовували ви цей час аби по-особливому налаштуватись на гру за золото?
– Так! Ми пішли гуляти до озера. Чесно скажу, згадую зараз це і мені плакати хочеться. Олексій нам написав, що збираємось на прогулянку, а перед початком чемпіонату світу своє перше командне фото ми зробили на лавочці поруч з озером. Тому коли пішли гуляти перед пʼятим матчем одразу пішли до неї, це ж була наша переможна лавочка. Ми зібрались навколо неї і близько 20 хвилин ми просто стояли і спілкувались там. Ми, 2004 рік, підбадьорювали молодших, словом, в нас у кожного була своя промова. Іван Шамардін та Льоша Дахновський сказали дуже зворушливі слова. В нас аж мурашки пішли по шкірі. Знаєте, можу сказати, що тоді ми відчули один одного, коли стояли обійнявшись навколо нашої лавочки. Тоді ми відчули, що як команда ми повністю готові. Ми сказали тоді ті слова, які якраз мали почути перед «золотим» матчем.
Після того я, Сидоренко, Стецюра і Шаповалов пішли до церкви, аби попити святої води, вмитися нею і вмити руки. Набрали її з собою і принесли в роздягальню, ми думали, що це нам допоможе. Насправді тут у всіх різне ставлення, але коли ти думаєш що ця вода допоможе тобі в чомусь хорошому, так і станеться. Можливо саме тому ми й закинули той третій гол.
Перед фінальним матчем з обойми вилітає два гравці: через застуду Олексій Євтєхов та травма Олександра Шаповалова
Так, по суті розпадається друга ланка, ще й мінус центральный нападник. Вони були одними з ключових гравців, тому на матчі їх нам дуже бракувало.
– Час згадати про останній матч для вас на рівні Ю20. Чого не вистачило?
– Мені дуже шкода всю нашу збірну, але більше за всіх мені шкода наш 2004 рік, Олексія Дахновського, найбільш досвідченого серед нас, який цього хотів найбільше і робив для перемоги все. Кожен із нас робив все. Мені важко передати це зараз словами, але це був наш останній рік, вже більше ніколи не буде нашої молодіжної збірної, яку ми так любимо. Дуже шкода це усвідомлювати.
Між собою ми говорили, що хлопці, ми програли фінал минулого року, давайте не допускати це цього. Але нам навіть не треба було це говорити, бо кожен і так знав, що має зіграти свій найкращий матч.
Коли рахунок був 2:0 в мене було відчуття, що, ми добре граємо, зараз все виправимо. І тут Іван Шамардін забиває шайбу. Іван, для якого це перші очки на чемпіонатах світу. Ми підіймаємо руки, там трибуни починають кричати і ми розуміємо, що нас тут підтримують не менше ніж домашню збірну. Далі Сидоренко забиває другу, я думаю, що вони нам просто дарують можливість вийти вперед.
І ось третя зміна, там я, Дахновський і хлопці 2006 року — Трущенко, Пазій і Сімчук. Я дивлюсь, вони вкидають шайбу в зону словенців, вона пролітає повз мене, а за нею біжить Сімчук, він ще підставив там ключку і дивлюсь, а шайба в воротах. Ми як полетіли на нього, я дивлюсь на табло, а там хвилина до кінця і розумію, що зараз треба зіграти свою найкращу зміну, аби цей успіх закріпити і перенести на третій період. Ми забиваємо, емоції просто не передати словами. Я не знаю що було на лавці і як вони раділи, але я дивився в очі хлопців на льоду і бачу як вони горять, коли змогли повести в рахунку. Сідаю на лавочку і кажу хлопцям, що дуже уважно, це останні зміни. А далі помилка і гол в наші ворота на останніх секундах…
Якби ми не пропустили ту шайбу я впевнений, що ми б забрали золото. Річ в тім, що словенці досить слабкі духом, нам про це говорили навіть, вони нас не те, що боялись, але у них була надто висока думка про себе і кардинально інша про нас як про суперника. І якби ми з 2:0 відігрались і вели б на одну шайбу в рахунку до третього періоду, вони б попливли. Але натомість в роздягальню вони забивають нам і вся ця переможна енергія, про яку я розповідаю, йде до них.
На цьому куражі третьому періоді вони забивають дві швидкі шайби, а далі нам вже було дуже важко.
– Яка була атмосфера в роздягальні після цієї гри?
– Всі мовчали. Знаєте, кожен по-різному усвідомлює такі поразки. Особливо коли у вас є всі шанси перемогти, але 2-3 помилки кардинально змінюють для вас все. Я скажу, що ні, ми не грали погано, ми забили три голи, а потім три помилки під ряд. Ми так і не змогли підняти своє золото. Це неприємно усвідомлювати, бо мало для цього все. Просто завжди чогось не вистачало, тому маємо такий результат, тричі.
– Три чемпіонати світу. Які б матчі на кожному ти назвав найпамʼятнішими для себе?
– Я б міг сказати, що завжди пам’ятатиму матчі з угорцями, японцями і словенцями (прим. — вирішальні матчі на трьох ЧС), але я хочу їх забути. Хоча ні, не хочу забувати гру зі словенцями, ми дуже добре грали і зробили камбек з 2:0.
Тому я, мабуть, скажу, з Ю18 це матч проти Італії, там я забив свій перший гол на чемпіонаті світу. Минулого року це буде Естонія, бо там ми виграли за дві хвилини до кінця, а на цьогорічному знову Італія.
– Як тобі зараз розуміти, що ви попрощались?
– Я буду дуже сумувати. Хоч я це вже казав, але повторюсь, дуже люблю всіх цих хлопців, ми справді сімʼя. В нас свої жарти, свої традиції. Проте хто знає, може будемо грати з кимось в одній команді чи зустрінемось у збірній іншого рівня, дуже на це сподіваюсь.
– Які в тебе плани далі?
– Грати в хокей. Зараз треба розуміти як закінчиться цей сезон, а далі треба дивитись, скоро літо, час аби розвиватись самому, бо без індивідуальної підготовки зіграти добре сезон нереально. Зараз моя основна мета — почати забивати в клубі, моменти були, але все з часом.
А далі? Далі буду робити все, аби потрапити до національної збірної. Я граю в сильному клубі, сильній лізі, де грають й інші хокеїсти нашої національної команди, тому розумію, що можу допрацювати до потрібного рівня. Проте зараз мені треба вирости і стати сильнішим, а так все можливо, до цього й прагну.
Лілія Брезгунова
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться