“Всі талановиті ісландські гравці знають, що рано чи пізно гратимуть за кордоном”

26 березня у Вроцлаві у фінальному матчі плей-офф кваліфікації Євро-2024 збірна України зіграє із національною командою Ісландії. Майбутній матч – лише п’ятий офіційний поєдинок двох збірних. Поки що у протистоянні рівність: Україна та Ісландія виграли по одному матчу, дві зустрічі завершивши внічию.

Читайте також: Україна – Ісландія букмекери назвали фаворита фінального матчу плей-офф кваліфікації ЧЄ-2024

Востаннє шляхи збірних України та Ісландії перетиналися у 2017-му році у Рейк’явіку, у матчі групового етапу кваліфікації чемпіонату світу-2018. Тоді синьо-жовтими керував нинішній голова УАФ Андрій Шевченко, а ісландцями Хеймір Хадльгрімссон, котрий створив із командою сенсацію на Євро-2016.

Читайте також: Україна – Ісландія коли і де дивитись трансляцію матчу плей-офф кваліфікації Євро-2024

Той матч закінчився перемогою Ісландії, груповий турнір ЧС-2018 – також. На мундіалі Ісландія посіла останнє місце у своєму квартеті зі збірними Хорватії, Аргентини та Нігерії, набравши у трьох матчах одне очко (нічия з аргентинами). Після турніру Хадльгрімссон завершив роботу зі збірною Ісландії, вирушивши до Катару, а потім – і на Ямайку. У самій же команді розпочалася хвороблива зміна поколінь.

Киянин Денис Ситник, який на батьківщині навіть не встиг пограти в Прем’єр-лізі – він був у складі друголігового луганського Комунальника, який у підсумку виграв Групу Б, а також у комсомольському Гірнику-Спорт, який згодом дістався фіналу Кубка ліги ПФЛ. загалом чотири роки  пограв у Ісландії. Працював із Хадльгрімссоном, перетинався з багатьма відомими футболістами збірної. Ще після тріумфу Ісландії на Євро-2016 Денис в інтерв’ю Артуру Валерко пояснював, у чому специфіка ісландського футболу та феномен збірної Ісландії, яка попри невдалі групові етапи кваліфікації Євро-2024 та Ліги націй – дуже небезпечний та серйозний суперник.

Читайте також: Денис Ситник: Ісландія грає у футбол з душею!

В Ісландії Ситник разом із клубом ІБВ Вестманнаейяр виявився причетним до двох «бронзових» сходження на п’єдестал, встиг дебютувати в єврокубках. У 2010-2015 роках з перервами він встиг пограти за місцеві ісландські клуби Вестманнаейяр, Гріндавік, Троттюр та Селфосс. А його оцінка та враження від ісландського футболу актуальні й зараз.

«Природа в Ісландії дуже гарна, – розповідав Денис. – Багато гарних птахів та тварин, біля океану можна побачити дельфінів, китів, морських котиків, один раз бачив величезного краба, люди приємні та товариські. До того ж у футбольному плані не доводилося нудьгувати. У сезон перед моїм приходом команда IBV боролася за виживання. І лише в останньому турі врятувалася та залишилася у вищій лізі. А коли я грав – два роки поспіль ми виборювали чемпіонство!».

Читайте також: Три історії про журналістів у футболі. В’ячеслав Кульчицький

За словами Ситника, тоді у місцевому чемпіонаті грали багато футболістів, які потім вистрілили на чемпіонаті Європи у 2016-му році. «З багатьма доводилося перетинатися. Той самий воротар Халльдоурссон грав за КР, вінгер Бодварссон за Селфосс, форвард Фіннбогасон за Брейдаблік.

З останнім ми деякий час конкурували у списку найкращих бомбардирів, але вже незабаром його перехопили бельгійці. У Локерені він не заграв, але у шведському Гельсінборгу та в голландському Геренвені пачками голи клав. У результаті отримав запрошення в Реал Сосьєдад. Думаю, всім зрозуміло, що в Примеру «лівих» гравців ніхто не покличе.

Так, у когось із місцевих гравців є молодість та спортивні перспективи, а хтось приходить на тренування та ігри у перервах між роботою рибалкою та пожежником. Але ісландці дуже цілеспрямовані і якщо займаються якоюсь справою, то не для «галочки».

Тим більше, що як для такої невеликої країни, у них футбол здорово розвинений. Можна відіграти один гарний сезон і одразу привернути увагу селекціонерів. Випадків, коли колишні пожежники або продавці ось так ось різко їхали грати в Данію або Швецію, сила-силенна. А в Ісландії зарплати футболістів дуже скромні – для них переїхати грати до Скандинавії це крок уперед, а вже на південь на континент чи до Великобританії – взагалі справа всього життя.

І юні футболісти дивляться на приклад найкращих – ось учора Фіннбогасон грав за якийсь місцевий клуб, а потім був Іспанії, в Німеччині. Це найкраща мотивація, яка тільки може бути».

Ісландія дуже серйозно ставиться до розвитку своєї футбольної інфраструктури. Незважаючи на непрості погодні умови, у країні досить добрих та якісних стадіонів.

«Я туди потрапив уже 2010 року і жодного разу на поганих стадіонах не грав. У них є вища ліга та ще чотири дивізіони – і навіть якщо в найнижчих лігах, то там є все одно трибунка, приміщення для перевдягання, а поле так обов’язково хорошого рівня. Якщо це вищий дивізіон – то вимоги до стадіонів взагалі серйозні. Нехай це і невелика арена (адже країна теж невелика), зате там є все для нормальної роботи.

Ось у містечку, де я грав, чотири тисячі населення, а на матчі ходило 1,5-2 тисячі уболівальників. Всі один одного знають, є почуття, що ти за цих людей граєш і не маєш права їх підвести».

При цьому у чемпіонаті країни – більшість клубів зі столиці. «У матчах між ними виїзди 20 хвилин, – згадував Ситник. – А от якщо з острова на острів… Воно начебто все й близько – але є проблема. Часто погода заважає. Якось, пам’ятаю, ми летіли на матч у негоду, так нас так круто-крутило на всі боки, що думав – уже кінець. Вже майже шасі торкалися землі, а літак вітром як здуло – наче папірець! Коли ми приземлилися, хотілося цілувати землю. Зате у них в Ісландії дуже гарні пілоти, яких цінують по всьому світу і беруть у найкращі авіакомпанії світу. Найбільший між містами може зайняти шість годин, якщо в об’їзд та обліт».

Для себе Ситник виділяє ще кілька важливих чинників прогресу ісландського футболу. Головний із них – активна інтеграція у світовий та європейський футбол.

“Хадльгрімссон – не єдиний місцевий тренер, хто їздив на закордонні тренерські стажування. Там взагалі англійську мову, таке враження, всі поголовно знають – від дітей до бабусь. У школах частина уроків англійською мовою проходить. Усі талановиті гравці знають, що рано чи пізно будуть грати за кордоном. Чемпіонат переглядають скаути зарубіжних клубів. Никого не дивує, якщо гравець переходить до Голландії чи Данії.Та й в Англії, Іспанії, Німеччині їх футболісти нерідко грають. Ніхто не вариться у власному соку”.

“Я приїхав у Вестманнаейяр на перегляд – забив у першому матчі чотири м’ячі, у другому – три, у третьому – ще чотири. Набив за чотири спаринги 12-15 голів. Ну, думаю, все о’кей – контракт є. А Хеймір мене викликає і каже: “Ти не переконав”. Кажу: “Чому? Я ж забив ось стільки і стільки!” Відповідає: “Ні, мені не важливо, скільки ти забив – треба, щоб ти грав на оборону”. Я був у шоці – я тоді думав, що раз забиваю багато, то все добре. Відбір мене не хвилював. Хадльгрімсон мене, можна сказати, змусив іншими очима на футбол дивитися. У результаті він мене все-таки підписав, але можу сказати, що при ньому я заграв зовсім в інший футбол. І це був корисний, повчальний досвід”.

“Ісландці серйозно ставляться до своєї футбольної кар’єри і входять у гру готовими до переїздів. Не одне покоління місцевих гравців уже звикло з думкою, що треба прогресувати та переходити в інші чемпіонати. Подивіться на футбольну карту Європи та побачите, що рідко у якій сильній лізі у останні роки не було ісландців.

Взагалі, вони від англійського футболу багато переймають. Усі дивляться АПЛ. Коли приїжджаєш – перше запитання не “Як тебе звати?”, а “Яка твоя улюблена англійська команда?”.  Тому стиль у них міцний, чоловічий. Якщо навіть ліктями грають, носа розбивають – суддя може не показати жовту і навіть свиснути».

Другий важливий момент – відсутність великої кількості розваг та справді серйозне ставлення до здорового способу життя. Та й доступність основних зірок країни, куди ж без цього.

«Молодим людям особливо ніде погуляти, нікуди піти – тому переважно вони займаються спортом: або футболом, або гандболом. Як я чув, досить давно уряд запровадив спеціальну програму для залучення людей до здорового способу життя. Збудовано багато спортмайданчиків. Головний тренер збірної з провідними гравцями може просто так заїхати до школи та зробити відкритий урок. Тренери всі з ліцензіями – коли я приїхав до IBV, мене агент одразу запитав, чи не хочу я піти повчитися, отримати тренерський диплом. Там це престижна та оплачувана професія – порівняно з Мальтою, де у тренера 150 євро ставка, великий контраст. І чим вища ліцензія – тим більше ти отримуєш».

Головна чеснота Ісландії, на думку Ситника – люди. “Таких привітних, добрих людей ще треба пошукати! Ідеш собі вулицею – людина на машині зупиниться, запитає, чи не підвезти куди, – згадував футболіст. – Дивишся на всі боки – люди підійдуть, запитають, чи не підказати тобі дорогу. Залишиш гаманець у ресторані – повернешся і побачиш папірець: «Ми поклали ваш гаманець там, ось телефон – зателефонуйте, заберіть, будьте ласкаві».

Ісландці – коректні люди, які не порушують особистого простору. До футболістів ставляться шанобливо. Можливо, тому, що футбол там вольовий і байдужості не буває – як з боку гравців, так і з боку фанів. У них до всіх гравців ставляться однаково. Легіонера беруть тільки тоді, якщо він вищий за рівень від місцевого гравця.

Мені, чесно кажучи, там дуже сподобалося. Чистота, порядок, достаток. Єдине – погода. Там увесь час прохолодно – вище 18 градусів буває хіба що кілька разів на рік. Немає таких диких перепадів, коли тут тобі мінус 20, а за два тижні – плюс 10».