Легендарний форвард дончан став одним із героїв став одним із героїв наступної книги Артура Валерка та Анатолія Янголя, яка незабаром піде у друк, розповівши про секрети роздягальні Гірників, де за 11 років його виступів не було жодного скандалу чи бійки, специфіку радянського футболу та найважчі часи в історії донецького клубу.
Про реалії чемпіонату СРСР
Зараз про це можна говорити, раніше про це не можна було поширюватися. Шахтарю важко було конкурувати з цими командами у фінансовому плані: у Чорноморця, Дніпра, Динамо умови були кращими, ніж у Шахтарі. 1980-ті роки були, напевно, найважчими для клубу у вищій лізі радянського футболу. Давайте згадаємо тренування. У 1970-ті роки команду дуже добре утримували, Шахтар підтримували керівники області. А у 80-ті роки все закінчилося, тому що прийшли керівники, у тому числі перший секретар обкому партії, який далекий був від футболу. Він займався театром, концертами, видовищами якимись, але не футболом.
Читайте також: В УПЛ з’явилася команда, яка прислухалася до Лало Саламанки — вона перевершила навіть Динамо, навіть Кривбас
А в Радянському Союзі все залежало аж від першої людини в республіці, або в місті, або в області. Якщо вона зацікавлена в цьому, якщо вона дає команду, щоб виділялися кошти, то всі ці кошти знаходили.
У 1982-му році Віктор Чанов пішов у київське Динамо. Ми жили з ним у сусідніх під’їздах одного будинку. І він поїхав до Києва, а я — до Москви, у Спартак. Він залишився в Києві, а я повернувся на Донеччину. В московському Спартаку мене постійно мучили травми: то задню поверхню стегна або чотириголовий м’яз затягнув, то гомілкостоп летів. Практично не міг грати. Але повернувся до Донецька — і всі болячки як рукою зняло. За два тижні був як огірочок. І це без особливих лікарів чи процедур. Сама атмосфера в команді повертала до життя. Перше коло я промучився, зіграв усього три-чотири матчі, а решту часу лікувався. Але за два тижні перерви між колами відновився і у другому колі відіграв за Шахтар 15 матчів.
Читайте також: Зірка Шахтаря Аліссон Сантана: «Мене не надихають розмови про 200–300 мільйонів євро»
Шахтар зберіг місце у Вищій лізі. Я зараз аналізую — ситуація була найважча, просто безвихідна. Нас уже поховали, казали, що жодних шансів залишитися немає. І якби тоді, у 1982 році Шахтар вилетів, гадаю, повернувся б він нескоро. Та й навряд чи повернувся, адже керівники області були далекими від футболу. Вони не займалися Шахтарем. З 1980 по 1990 рік обласна адміністрація практично не опікувалася командою. Доручили це завідувачам відділів — там був такий Гнат Горбич, ще хтось… Секретарі обкому партії взагалі не брали участі в житті клубу — ні фінансово, ніяк.
Дійшло до того, що ми зібрали колективні збори. Який це був рік, точно не пам’ятаю — 1983-й чи 1984-й. Зібралися на зборах в Адлері й висунули ультиматум: або команда існуватиме й нам платитимуть нормальні гроші, або грати так далі неможливо. Ми ж не можемо виходити проти тбіліського Динамо, де премія за перемогу становила 700–800 карбованців, тоді як у нас — 33 карбованці за виграш! Так у футбол грати не можна.
І з Адлера до Донецька полетіла делегація гравців — в обком партії, на прийом до першого секретаря, щоб вирішувати питання: або ви нормально фінансуєте команду, або вона просто вилетить. А вилетіти з Вищої ліги в СРСР — це одне, а от повернутися назад було практично невирішуваною проблемою.
Атмосфера у Шахтарі
При цьому не було такої манери ображатися чи злитися на когось. Швидко це все загасало в роздягальні після гри, після тренувань. Усе заспокоювалося. За рахунок гумору, за рахунок підтримки команди, футболістів.
Ми хотіли від команди все. І команда не може не давати. Вона повинна давати. А якщо буде хтось на когось злитися, хтось ображатися на когось… Звичайно, щось там було для гумору, для підтримання тонусу, для цього… І підколки якісь були. Але найголовніше, що це ніколи не переходило межу ніяку. Я, припустимо, за всю свою футбольну кар’єру у Шахтарі не пам’ятаю, щоб десь якийсь скандал був. Щоб хтось побився з кимось або хтось когось образив. Да, були чутки та розмови за інші команди, але в Шахтарі цього не було. При мені, принаймні, за 11 сезонів, що я був у клубі. Не те, що там хтось когось образив, або там до бійки справа дійшла. Боже збав. Такого ніколи не було абсолютно.
Про специфіку футболу
У мене дуже хороші стосунки на довгі роки залишилися з багатьма воротарями. Навіть Лев Іванович Яшин колись приїхав у Донецьк на мій прощальний матч. Обійняв мене і каже: «Воротарі тебе дуже люблять». Відповідаю йому: «Та я їм мало шкоди завдав». А він в свою чергу: «Та просто тебе люблять».
Футбол — це ж гра азарту, емоцій та злості. Це гра правди, чесності й навіть десь порядку, і, можливо, у гарному розумінні, трохи ненависті. Недаремно, футбол – вид спорту номер один і вже не одне століття. Не просто ж так? А саме через оці моменти. Там усе замішано, багато чого треба зробити.
Другий момент: команда – все-таки великий колектив, які мають об’єднатися єдиною метою, завданням та циклом, який гравці проходять разом. Футбол — швидкоплинний вид спорту. Дуже важко бути у футболі на гарному рівні 20 років. 8, 10, 11, 12 років — це максимум, що ти можеш дати. Ось зараз я читаю: тенісист Джокович, 41 рік — уже все. Це ж страшно, як він дожив до цього? Але це теніс. Хоча й там лише одиниці можуть до цього часу дограти. А футбол — ще швидший. І щоб чогось досягти, щоб залишити якийсь хоч маленький слід, треба викладатися на максимум протягом короткого періоду часу. Не кожна людина це може зробити. Не кожному це дано.
Ну і травми. Знаєш, як один казав у нас? Каже: «Ох і б’ють, ох і б’ють, аж, каже, сережки злітають». Так, били, на жаль. Пам’ятаю грали з Кайратом в Алма-Аті. І в них був захисник Тимофєєв. Мало там щось пограв у них, кудись десь потім пішов — у першу лігу чи в другу. Але його випустили в Алма-Аті за повного стадіону, і він мене з першої хвилини як почав лупити! Лікар бігав на поле весь час: то заморожує, то підморожує, то ще щось, то замащує йодом, то зеленкою. А цей – мене лупить і лупить. Я вже не витримав, кажу: «Чуєш, ти що робиш? У тебе совість є? Це ж футбол, це ж не боротьба, не бійцівські якісь змагання, не бійка якась біля ресторану. Це ж футбол!». А він відповідає: «А мені без різниці, що це за змагання. Мені Клємін сказав: «Я хочу, щоб його не було на полі. Як хочеш, так і «прибири» його. Ось я й прибираю тебе з поля». Та зрештою суддя його вилучив: спочатку жовту картку дав, потім червону.
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться