Молодий бразильський вінгер донецького Шахтаря Аліссон Сантана став одним із найяскравіших відкриттів українського сезону. Попри важку травму, яка вибила його з гри майже на пів року, 20-річний футболіст зумів тріумфально повернутися на поле, допомогти команді дійти до пізніх стадій єврокубків та привернути увагу провідних клубів Європи.
Читайте також: На якому місці Проспер, Педріньо, Паламарчук або Глейкер Мендоса? Це символічна збірна УПЛ – 33 найкращих сезону 2025/26
Про адаптацію до життя під сиренами, специфіку єврокубкової логістики, тактичні вимоги Арди Турана та свої дитячі мрії в Бразилії – Аліссон розповів у детальному інтерв’ю сайту Sport Arena.
«Проти Крістал Пелас була гра деталей»: поточний сезон Аліссона та Шахтаря
– У поточному сезоні ти відіграв у 26 матчах, оформивши 7 голів та 10 асистів. Враховуючи тривалу паузу через перелом ноги, наскільки цей статистичний показник відповідає твоїм особистим планам, які ти ставив перед собою на початку кампанії 2025/26?
– Погоджуюся, що операція великою мірою мала вплив на перебіг подій сезону. Було важко потім повернутися та спіймати ритм, коли партнери по команді були на піку своєї форми. Втім, гадаю, що також зміг допомогти та зробити свій внесок у становлення команди. Ми дійшли до пізніх стадій турнірів, зуміли зіграти кілька надзвичайно яскравих матчів цього сезону. Сподіваюся, що у майбутньому зможу компенсувати те, що не зміг повністю принести команді в минулому сезоні.
– 9 квітня 2026 року ти відзначився дублем у ворота АЗ у чвертьфіналі Ліги конференцій. До цього матчу в пресі активно обговорювали слова Арди Турана про зміну формації на 3-2-5 та проблеми з пресингом. Яку конкретну тактичне завдання ставив перед тобою головний тренер на ті два матчі проти нідерландців?
– Не можу передати чогось кардинально нового, що тренер адаптував саме під ці протистояння. Йшлося про ті ж самі аспекти гри, які ми завжди сповідуємо. Питання залишалося в тому, щоб якісно втілити їх у життя, тобто частіше опинятися біля воріт суперника, у штрафному майданчику, таким чином створюючи більше простору для партнерів і самого себе, а також нагоди, аби відзначитися.
– У півфіналі Ліги конференцій ви поступилися Крістал Пелас. Чого саме, на твою думку, забракло команді в цьому протистоянні? Чи не залишилося відчуття, що Шахтарю було цілком під силу грати у фіналі і що інша півфінальна пара об’єктивно виглядала слабкішою?
– Переконаний, що обидва матчі провели на якісному рівні. Продемонстрували нашу гру та ті особисті й індивідуальні якості, які нам властиві. Потрібно було покращити реалізацію. Склалося враження, що наш суперник створив менше шансів як таких, рідше опинявся в останній третині поля, однак був ефективнішим. Ми опинялися там частіше, втім потрібно було краще працювати над реалізацією, оскільки в матчах такої відповідальності все вирішують один-два епізоди.
Читайте також: Кейс Мендоси говорить нам більше, ніж просто перехід вінгера із Кривбасу в Шахтар
Це гра деталей, і, на жаль, тоді вони були не на нашу користь.
– Минулого літа Арда Туран зауважив, що ти «ще не став монстром», і ти з цим погодився. А що у твоєму розумінні взагалі означає статус «монстра» у футболі? Які конкретні ігрові та ментальні риси відрізняють просто талановитого вінгера від справжнього футбольного монстра? Хто твої улюблені «монстри» в футболі?
– Це комплексна робота, яка стосується того, аби досягнути максимуму як у фізичному, технічному, так і в ментальному аспектах. Потрібно перебувати на найвищому рівні, і переконаний, що коли зумію досягнути цих лімітів власних здібностей, то зможу заробити статус «футбольного монстра».
Якщо говорити конкретно про особистостей, які надихали, на яких можу посилатися та назвати їх футбольними монстрами, то це Мессі, Роналдіньйо, Неймар. Якщо говорити про сучасне покоління гравців, які зараз сяють і запалюють гру мільйонів, то це Ямаль і Олісе.
– 7 травня 2026 року легенда Шахтаря Віктор Грачов публічно заявив, що через один-два сезони тебе продадуть за 200–300 мільйонів євро. Восени також фігурувала інформація про конкретні пропозиції від клубів АПЛ. Як ти та твоє оточення реагуєте на такі астрономічні суми в інфопросторі та чи впливає це на твою поточну мотивацію?
– Насправді мене не надихають подібні числа – я просто налаштовуюсь та роблю все, аби провести черговий якісний сезон у Шахтарі. Якщо концентруватися на подібних чутках та навколофутбольних розмовах, то банально засмічу собі голову та втрачу тонус, тому це те, чого хотів би найменше. Хочу зростати, еволюціонувати у футбольному плані на своєму поточному місці, де мене все влаштовує. Упевнений, що можу приносити користь «Шахтарю», й так само клуб може дати багато для мого зростання. Зараз хочу провести якісний сезон у складі поточного колективу, відзначитися якомога більшою кількістю забитих м’ячів і гольових передач, приносити радість від футболу.
«Це була відсилка до Мессі»: перехід Аліссона у Шахтар, життя в Україні, травма та чи куштував борщ
– Твій трансфер за 16 мільйонів євро було офіційно закрито 10 березня 2025 року, а вже 11 березня ти вийшов на 65-й хвилині проти львівських Карпат, замінивши Мар’яна Шведа. Розкажи покроково, як виглядав твій графік у ті 48 годин між підписанням паперів у Бразилії та виходом на поле в Україні без жодного тренування з командою.
– Це був, безперечно, новий досвід, і дійсно був здивований, оскільки очікував як мінімум кількох тренувань із командою. Думав, що все відбуватиметься поступово, тим паче цей трансфер був першим, і не мав уявлення, як це відбувається та яким чином. Це було дивно, втім це приємні спогади. Я добре почувався й, коли прийшов, знав декількох гравців із бразильським паспортом, через що мій процес адаптації певною мірою минав легше. Також ігровий стиль та атмосфера в команді були позитивними й дружніми, тож не мав проблем, щоб вийти на футбольне поле та спробувати продемонструвати свої найкращі якості. Пригадую зараз – це було дуже швидко, певною мірою смішно, втім дуже приємно згадувати.
– Ти взяв 30-й номер, пояснивши це тим, що Ліонель Мессі починав під ним свій шлях у Барселоні. Чи був у тебе альтернативний варіант номера, якби 30-й виявився зайнятим, і чи закладав ти інший зміст у ці цифри?
– Це, загалом, відсилка до Мессі. Мені також подобається номер 11, однак тоді у складі команди був Кевін, який уже виступав під цим номером, тож я наполягав на 30, попри те, що інші номери також були доступними.
– 22 вересня 2025 року ти отримав перелом ноги, переніс операцію і був поза грою майже п’ять місяців. Опиши процес своєї реабілітації: на чому робився акцент у тренажерному залі та як ти відновлював різкість після такого простою?
– Це було важко. Зараз я досі працюю в подвійному режимі, аби повернути попередню різкість та швидкість. Було дуже багато роботи, й на щастя моя родина була поруч у найскрутнішу мить. Перший місяць я провів удома, в Бразилії, оскільки не мав змоги тренуватися. Це було добре для мене з морального погляду, аби розвантажити голову та мати змогу перепочити. Разом із тим, це була перша моя операція в житті, тому моментами було скрутно, тяжко, проте радий, що рідні були поруч і клуб завжди був на зв’язку. Після цього вже відновлювався разом із клубними тренерами. Вдячний Богові за цю можливість і те, що зумів повернутися до гри.
– Єврокубкова логістика українських клубів зараз зав’язана на тривалих автобусних і залізничних переїздах. Скільки часу тобі знадобилося для адаптації до такого графіка після Бразилії? І який з європейських виїздів за цей час запам’ятався тобі найбільше своїм колоритом чи атмосферою?
– Мені якщо чесно сподобалося багато подорожей. Сподобалися виїзди до Ірландії, Амстердам – також дуже гарне місто. Дуже сподобалася Швейцарія. Гадаю, що ці три виїзди – це мій топ. Пам’ятаю, коли в межах українського чемпіонату приїжджали до «Чорноморця» в Одесу, теж було дуже гарно, приємне місто. Але так, це дійсно непросто, адже це багато годин, проведених у дорозі, з погляду відновлення та нормально організованого тренувального процесу – це дуже неправильно та складно. Було тяжко адаптуватися до подібного формату, проте з часом усі мусили звикнути, оскільки банально немає іншого вибору, разом із розумінням того, що клуб і так робить максимум, аби забезпечити для нас найбільш сприятливі умови для подорожей, щоб ми могли демонструвати наш найкращий рівень. За це ми вдячні керівництву нашої команди.
– Життя в Україні сьогодні неможливе без контексту війни. Пригадай свої емоції та думки, коли ти вперше почув сирену повітряної тривоги. І розкажи трохи про закулісся: що ви з командою зазвичай робите в укриттях під час цих затяжних пауз у матчах? Хто розряджає атмосферу?
– Всі ми намагаємося допомогти один одному, аби відволіктися від цього. Іноді нам важко повною мірою усвідомити всі масштаби того, що відбувається. З іншого боку, це теж певною мірою добре, оскільки, як говорять, чим менше знаєш, тим краще спиш. Для нас у першу чергу дуже важлива дуель із власною ментальністю та свідомістю, оскільки також намагаємося перевозити родини до України й у першу чергу турбуємося про них. Це дуже великий тягар, але разом із тим хочемо бути поруч із ними. Підсумовуючи, ми робимо це за рахунок згуртованості колективу й, допомагаючи один одному, таким чином розряджаємо неприємну атмосферу.
– Український побут немислимий без знайомства з місцевою кухнею. Як тобі наші борщ і пампушки? Чи з’явилася вже якась улюблена українська страва?
– Насправді, ще не куштував борщ:)
«Моя мати була прибиральницею, а батько працював із електричним обладнанням»: походження Аліссона, рідні, виступи в Бразилії та життя поза футболом
– Давай поговоримо про твоє коріння. Розкажи, ким працюють твої батьки? Де саме і чому ти взагалі почав займатися футболом у дитинстві? Чи є у вашому роду ще футболісти або професійні спортсмени?
– Коли мій батько був молодим, він спробував зіграти на професійному рівні за локальну команду з мого міста, однак це не затягнулося надовго. Мої брати також починали цей шлях, але ніколи не змогли пограти за межами нашого регіону. Втім, з упевненістю можу сказати, що ми були родиною, яка дуже любить футбол, і це невід’ємна частина нашого життя. Скільки себе пам’ятаю, я завжди був із м’ячем, грав на вулиці – це частина процесу мого становлення. Рухаючись крок за кроком, опинився в місцях, про які навіть не думав. Це все було природним процесом мого становлення.
Моя мати була прибиральницею, а батько працював із різного роду електричним обладнанням. Зараз я насправді не так часто спілкуюся з батьком, але постійно спілкуюся з матір’ю та дуже радий тому, що вона завершила зі своєю роботою й має можливість сконцентруватися на догляді за нашим будинком. Я також намагаюся насолоджуватися часом, проведеним зі своєю родиною – матір’ю та братами. Як наголошував, я народився з м’ячем у ногах, і він завжди був невід’ємною частиною мого життя.
– Ти народився в Кашуейріньї, штат Ріу-Гранді-ду-Сул. Цей регіон дав світовому футболу таких гравців, як Роналдінью, Таффарел, Дунга, Аліссон Беккер та Рафінья. У Шахтарі також вистачало «гаушу» – Луїс Адріано, Дуглас Коста, Тайсон. Чим суто у футбольному та ментальному плані «гаушу» відрізняються від бразильців з інших штатів, з якими ти граєш зараз?
– Не сказав би, що дуже сильно. В історії Бразилії дуже багато талантів із різноманітних регіонів, і всіх однаково поважаю. Безумовно, приємно усвідомлювати, що Роналдіньйо з нашого регіону, втім це досягнення всієї Бразилії. Але не можу заперечувати, що з іншого погляду це теж певний привілей – мати можливість сказати, що він із тієї ж землі, що і я. Якщо, наприклад, говоритимемо про Сан-Паулу чи Ріо-де-Жанейро, то вони значно більші за Ріу-Гранді-ду-Сул, тому, авжеж, відповідно більше талантів вийшли звідти. Ціла Бразилія – це футбольна країна та нація, яка постійно об’єднувала представників різних штатів між собою й формувала одну націю, яка безмежно любить футбол. Авжеж, Роналдіньйо – один із найкращих гравців в історії для мене, один із тих, ким я захоплювався.
– У липні минулого року ти оформив 2+1 за системою «гол+пас» у ворота фінського Ільвеса. Після гри ти сказав, що присвячуєш голи родині, матері та Педро Енріке. Чому саме Педро Енріке ти виділив того вечора і яка його роль у твоєму професійному становленні?
– Це через вагітність його дружини. Він один із тих, хто є найбільш емоційним, і тих, хто найбільше підтримує. У нас дуже гарний конект як на футбольному полі, так і за його межами.
– У січні-лютому 2025 року ти виграв молодіжний чемпіонат Південної Америки зі збірною Бразилії U20, відігравши 8 матчів на турнірі у Венесуелі. На якому етапі цього турніру представники Шахтаря вперше вийшли на твоїх агентів із предметною пропозицією?
– Не пригадую якогось конкретного моменту, коли трапилися розмови щодо потенційного трансферу. Я був проінформований про інтерес з боку клубу, проте не мав точної інформації та конкретики стосовно майбутнього переходу. Після турніру я повернувся до своєї бразильської команди, і вже тоді розмови стали серйознішими, що передувало трансферу. Після цього все відбулося дуже швидко – за кілька днів я опинився тут.
– Твій дебют у дорослому футболі відбувся 8 липня 2023 року за Атлетіку Мінейру проти Корінтіанса. Хто в структурі Атлетіку мав найбільший вплив на твій перехід з юнацького футболу в дорослий і допоміг уникнути стандартних для вінгерів тактичних помилок?
– Було декілька людей, які дуже допомогли мені. Було кілька тренерів, які уважно за нами слідкували й допомогли, у тому числі мені. Найголовніше – дали впевненість у власних силах та дуже багатьох речей навчили. Коли вперше прийшов на професійний рівень, у мене був тренер Міліто – він той, хто навчив мене багатьом фішкам, які корисні для вінгера, про які навіть не міг здогадуватися на тому етапі становлення. Міліто був одним із тих людей, які дуже допомагали мені в період перебування в Атлетіку Мінейру, але, окрім цього, також було багато тренерів, які допомагали мені в становленні. Тренер Філіп Палл наполегливо випускав мене у стартовому складі та вірив у мій потенціал, бачив його і своєю вірою дав поштовх для мого зростання. Якби мені довелося перелічити всіх, то, мабуть, потрібно було б робити окреме інтерв’ю, аби згадати всіх, хто мені допоміг. Дуже багато було тих, хто надихнув мене та дав поштовх.
– Минулого літа ти зізнавався, що родичі регулярно розпитують тебе про успіхи у вивченні української. Як з цим справи зараз, якими методами чи ресурсами користуєшся для адаптації в побуті за межами бази?
– Я не розмовляю українською, для мене це складна мова для вивчення. Намагаюся максимально зосередитися на вивченні англійської, щоб полегшити комунікацію з партнерами по команді. На жаль, поки що навіть не в усіх містах України вільно розмовляють англійською, тому іноді виникають труднощі, яким намагаюся давати раду.
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться