Михайленко-молодший круто стартував у США. Ним уже зацікавилися в MLS

Їхнє покоління колись було надією Дніпра – молодіжні та юнацькі склади великого клубу виступали успішно, постійно видаючи цікавих вихованців у дорослий футбол. Іван Михайленко, з яким говоримо сьогодні, також стартував яскраво: викликався в юнацьку збірну України, пройшов іще школу Динамо та Чорноморця, а в складі Дніпра встиг яскраво себе проявити, коли уславлений колектив проводив, як виявилося, свій останній сезон на професіональному рівні. У Другій лізі 2017/18 Михайленко-молодший забив 8 м’ячів у 26 матчах. Здавалося, от-от побачимо його вище.

Читайте также: «Соккер – не европейский футбол, он – другой!». Дима Коваленко – о спорте в США

Але потім Дніпро опустився в аматорський футбол, а Іван пішов своїм шляхом. Знайшли ми його вже в студентських змаганнях соккеру США. Знайшли – й не без задоволення прочитали значний список досягнень. У дебютному чемпіонаті в складі футбольної команди Флоридського Атлантичного університету він відзначився сімома голами та трьома результативними передачами в 16 матчах. Преса та сайт рідного університету його дуже хвалили.

Ну що ж, було про що поговорити. Іван цілу годину розповідав нам про Америку, соккер, океан – і багато чого іншого.

«До обіду ти спортсмен – після обіду йдеш і займаєшся навчанням»

– Пригадайте той день, коли вирішили – лечу в Америку, навчатися та грати в футбол! Це була давня мрія чи спонтанна можливість, яка з’явилася раптово й ви її використали?

– Це справді вийшло доволі спонтанно. Я в травні 2018 року заповняв анкету на сайті рекрутингового агентства, яке займається влаштуванням студентів із України та сусідніх країн в США. Проте ніхто зі мною не зв’язався, і життя пішло своїм ходом. Аж у вересні місяці, коли я тренувався з Дніпром, до мене на WhatsApp зателефонували з невідомого номера й дівчина запропонувала спробувати себе в Америці.

«Вам ще цікаво спробувати себе в США?», – запитала співробітниця агентства. Хоча цей дзвінок застав мене через три-чотири місяці після заповнення анкети, я погодився. Підписав контракт із агентством, надіслав їм свої біографічні дані, хайлайти з футбольних матчів, розмістив у них на сайті своє резюме. Так усе й розпочалося.

Далі почали надходити пропозиції від різних університетських команд, і, маючи вибір, я дав згоду команді Флорида Атлантик. Напередодні нового 2019 року зі мною зв’язався тренер цієї команди. Розповів, що зацікавлений – ознайомив з історією та можливостями університету, і я погодився на його пропозицію навчатися та грати за його команду.

– Чому саме Флоридський Атлантичний університет?

– Насправді це досить престижний вуз. Там великий список почесних випускників, багато різних дисциплін викладається, а також чудова локація – штат Флорида є одним із найкомфортніших для життя за кліматом, природними умовами. Це була найкраща пропозиція з тих, які мені надійшли – і я відразу нею зацікавився.

– Студентський футбол передбачає поєднання вищої освіти та, власне, соккеру. На кого навчаєтеся і чи не заважає спортивна кар’єра цьому?

– Система футболу та навчання в США дуже відрізняється від того, що є у нас. Я провчився два роки на денному відділенні Дніпровського університету – і там також намагався поєднувати навчання з футболом. Виходило, але з труднощами – вдень, в основному, я був зайнятий на тренуваннях, тож уже в вільний час приходив до викладачів і сам наодинці робив те, що вони робили в класах. В Америці все інакше. Тут графік спортсменів вироблений таким чином, щоб враховувати їхню зайнятість і в спорті, і в навчанні.

Навчаюся на маркетолога в департаменті бізнесу. Моя спеціальність – маркетинг.

– Передбачено таку фішку, що гравець соккеру може отримати безкоштовну освіту?

– Я отримав стипендію – scholarship – за мої досягнення в спорті, що представляю університет у якості футболіста, а також є приїжджим – international. Стипендія покриває повністю моє навчання, проживання та харчування.

– Ваш графік і, скажімо так, вимогливість викладачів при іспитах дуже відрізняються від звичайних студентів? До спортсменів є поблажка в навчанні чи, навпаки, запитують більше?

– Так, звичайно, ми – спортсмени – навчаємося за власним графіком. До обіду ти спортсмен – після обіду йдеш і займаєшся навчанням. Велика різниця між освітою в Україні та США – там ти сам обираєш, які саме предмети ти хочеш вивчати, а потім дивишся на часові слоти – щоб розуміти, як спланувати свій графік. Це зручно й дозволяє дійсно правильно спланувати свій розклад.

Чи є поблажки? Напевно, з точки зору звичайних студентів, так – викладачі знають наш графік, з розумінням ставляться до того, що ми виїжджаємо на заняття, спокійно відпускають з класів. Бути спортсменом в американських вузах – це вища привілегія, тому треба постійно тримати марку, поводитися гідно, якомога краще представляти свій вуз у всіх змаганнях.

– Як справи з англійською? Ви можете вільно спілкуватися? Чи поки є проблеми з неспортивними словами?

– Думаю, за півтора роки проживання тут я дуже сильно підтягнув мову. Спокійно спілкуюся англійською на всі теми – зараз вона для мене як рідна, ніяких проблем не виникає.

«Братства з випивками в США – це зашквар. Бути спортсменом – круто»

– Ми бачили студентське американське життя США, здебільшого, по кінокомедіях. Розвінчайте, будь ласка, найпопулярніші міфи: кампуси справді живуть веселим життям з вечірками щодня? Ви вступали в якесь студентське братство?

– О, так! Життя тут кипить. В кампусах проживають лише студенти, в денний час тут 40 тисяч молодих людей. Неможливо лишитися самотнім, неможливо не мати друзів. Це постійне спілкування, знайомство з новими людьми – проходить дуже небагато часу, і ти вже не почуваєшся іноземцем.

Щодо братств – так, вони є, але в тому вигляді, як ми знаємо по комедіях, їх нема. Бути в братствах уже не круто, це, скоріше, зашквар. Наскільки я знаю, це вже не модно – вважається, що туди ходять суто щоб випити. А найвищий рівень – це бути спортсменом. Стежать за всіма видами спорту, але найбільше – за американським футболом. По-перше, їх 120 чоловік у команді. По-друге, у них величезний стадіон на 40 тисяч місць із супер-сучасними роздягальнями. Вони виграли всі можливі змагання в США.

– Футбол в США – соккер. А наскільки він відрізняється від європейського та українського? Є речі, які американці не так розуміють, не так роблять?

– Так, футбол в США – особливо студентський – дуже відрізняється від європейського. Я навіть не очікував, що буде так багато відмінностей. Наприклад, матч проходить 90 хвилин, але час у грі фіксується на манер баскетболу – тобто, зупиняється секундомір, коли забивається гол, даються картки й так далі – на все, крім аутів. Фіксується «чистий час». Після 90 хвилин сирена – і все.

Також є зворотна заміна – тобто, коли тебе замінили, ти залишаєшся в розпорядженні тренера й можеш у потрібний момент повернутися назад на поле.

Але найголовніше враження – це сам статус спорту в США. У мене таке враження, що ти не можеш не мати стосунок до спорту в цій країні. Ти або ним займаєшся, або хоча б вболіваєш – без винятків. Тут дуже поширений спорт для себе – люди себе підтримують у гарній формі, всі або бігають, або розминаються, щодня приділяють увагу фізичній активності.

– Вам уже доводилося бувати на NBA, MLS і інших змаганнях, які є в Флориді?

– Так, на NBA ходив двічі: коли Майямі Хіт приймали Х’юстон і Ґолден-Стейт. Враження – не передати словами. На арені неймовірна атмосфера. Вони навчилися робити шоу зі спорту. І це стосується не лише баскетболу, який, здається, є найпопулярнішим видом.

Приміром, матч в американському футболі триває чотири години. Весь цей час тримають увагу глядача – тобі реально не нудно. На кожному виді спорту є повний набір розваг: не лише гра, а й черлідинг, продаж їжі та сувенірів,

– Ваші улюблені команди в спорті США та найкрутіші спортсмени?

– Я от якраз баскетбол найбільше люблю. Радий, що вдалося побачити круті команди, а також особисто Расселла Вестбрука, Джеймса Хардена.

– Ви живете в кампусі чи в американській родині?

– Так, живу в кампусі. У нас було минулого року вісім новачків – всі різних національностей, в тому числі я. Я цілий рік жив із хлопцем із Південної Африки – здружилися, чудовий пацан. Загалом, всі в команді у нас комунікабельні – швед, ізраїльтянин, мексиканець, хто б ти не був. Зараз, цього року, живу на кампусі сам.

– Як у вас із побутом, до чого доводилося звикати в їжі, в звичках американців? Що найбільше дратує чи дивує?

– У них нема якихось таких традицій у харчуванні, тому їси різне – вибір є, і не вистачає мені тільки домашньої їжі. От чогось звичного – як гречки, наприклад. Що їмо? Пасту, курку, омлет. Американці люблять жирну їжу – бюргери, тако, гострі соуси. А я от таке терпіти не можу. Іноді буває, що в їдальні «шведський стіл» і залишається тільки гостре і жирне – тоді на салатах сидиш.

– Від української учасниці боїв UFC Марини Мороз чув, що Флорида – рай на землі, штат, куди всі американські пенсіонери та багатії мріють переїхати, якщо життя вдалося. Ваші враження від цього штату? Якщо бували ще десь в США, в чому він кращий, а в чому – гірший?

– Так, Флорида – дуже крутий штат. Само собою, через природні дива – океан, чудовий клімат. Але ще й тому, що тут багато всього відбувається. От моє місто – Бока Ратон – постійно живе. Тут величезна кількість гарних ресторанчиків, кафе, місць, де можна провести вечір. А в вихідні можна сходити на пляж.

«Кличуть на перегляд у клуб MLS»

– Я набрів на ваше досьє і з нього зрозумів, що у вас був дуже крутий дебютний сезон. На сайті вашого вузу є перелік із більш як десяти ваших індивідуальних досягнень…

– Ну, справді, сезон 2019 року виявився хорошим як для мене, так і для команди. Моя статистика – 10 балів за «гол+пас». А команда вперше пробилася в фінал Конференції. Система тут така: спершу граєш у своїй Конференції, і чотири з шести команд проходять у плей-офф, де грають 1/4, 1/2 та фінал. Якщо ти виграєш свою конференцію – це вже круто, а загалом їх пару десятків у США.

Читайте также: «В Нью-Йорк Ред Булл больше всего запомнилась «серия ударов»

Мій університет у плані соккера був слабеньким, але кілька років тому тут почали вкладати гроші в програму розвитку цього виду спорту. Запросили нових тренерів. Спочатку вони виграли щось на кшталт однієї гри із 16-ти за сезон. Потім – три матчі. Потім – більше. А коли провели гарний «рекрутинг», запросили вісім новачків – то команда виграла 7 матчів із 15-ти, я вперше в історії університету забив 7 м’ячів і ми вперше в історії вийшли в плей-офф конференції. Пройшли б, напевно, у чвертьфінал – дуже прикро, пропустивши на останній хвилині від Кентуккі. Вважаю, що якби не це – університет Флориди мав би хороші шанси. Тому що команда, яку ми обігрували в регулярному сезоні в підсумку стала переможницею нашої конференції.

Щодо мене, то я здобув звання найкращого бомбардира, став одного разу найкращим гравцем тижня в конференції (коли оформив дубль), а також ввійшов у список найкращих гравців конференції (друга збірна).

– По Дніпрі пам’ятаю вас як форварда. Чи довелося змінюватися в США? У них тут вимагають більше працювати без м’яча, чи, як Шевченку в Мілані, забороняють опускатися нижче центру поля?

– Позиція не змінилася – все так же граю нападника. Що стосується вимог, ми граємо в більш захисний, контратакувальний футбол, тому доводиться бігати більше без м’яча, ніж у Дніпрі, хоча Поклонський також навчав це робити.

– Який ваш найкрутіший гол у США?

– Навіть не пригадаю, коли я забивав здалеку – а тут метрів із 20-ти поклав одній команді. А найбільш пам’ятний м’яч забив команді Шарлотт (це та, що виграла в підсумку конференцію). В екстра-таймі реалізував пенальті в матчі з ними.

– Тренер вашої команди відповідає українському поняттю «фізрук»? Чи там думаючі фахівці, яким не притаманна муштра?

– Джої Вортену – колишній професіональний футболіст – свого часу грав навіть за команду МЛС, Реал Солт-Лейк. Мені пощастило з тренерами – Геращенко, Багмут, Поклонський були колись хорошими футболістами, і він чимось схожий на всіх них. Він вимогливий, суворий – великий акцент на дисципліну.

– Наскільки важкі тренування у команді? Чи правда, що в плані фізики американський соккер дасть фору Україні з її тестами Купера?

– Не знаю, як в інших командах, але у нас великий акцент на фізичну підготовку, дисципліну, людські якості. Навіть на канікули нам скидають у командний чат пакети бігових завдань. По ходу сезону тренування більше направлені на тактику – матчі з інтервалом 4-5 днів, нема часу на щось інше, як тактику.

А от коли сезон закінчується, навесні іде «товариський сезон». Збори, особиста підготовка. Якщо ти форвард – тобі ставлять удари, завершення. Працюєш над своїми індивідуальними якостями. Щоб потім під час сезону це все показати.

– Вам подобається рівень університетського футболу в США? Адже раніше це були 4 місяці гри і потім 8 місяців паузи… Який там рівень?

– Що у них дуже круто – все, що стосується навколофутбольної підготовки, тут на найвищому рівні. Медицина, тренажерні зали, фізіотерапія, особисті тренери фізіопідготовки – тут все дуже круте. Можеш щоденно надягати компресійні бутси, багато часу проводити в відновленні. Якщо гравець отримує травму, допомога в відновленні буде першокласна. Тренери з фізпідготовки дуже кваліфіковані – я отримує задоволення від занять у тренажерці з командою. У нас три тренери, тренер з фізпідготовки й лікар – але всі вони люблять свою справу й дуже професійно до неї ставляться. У нас є статистика, все робиться по науці.

Але рівень ліги в цілому й гравців – напевно, все-таки, низький за європейськими мірками. Проте, думаю, вони всі значно додадуть, а раз система працює – то буде й результат.

– Чи є перспективи із студентського футболу пробитися в MLS?

– Я дуже цього б хотів, і можливість потрапити в MLS однозначно є, але до цього треба ще дійти. Через те, що я перевівся з українського вузу й перевів сюди свої оцінки, мені залишилося навчатися лише один рік – три семестри, два футбольні сезони (включаючи перенесений через COVID-19 сезон – із осені на літо). Я хочу себе добре проявити, щоб потрапити на драфт. Якщо не вдасться – то буде важко потрапити туди, тому що 80% гравців в MLS – це мають бути іноземці. Тоді доведеться їхати на перегляди.

Зараз, до речі, маю таку пропозицію. Кличуть влітку пройти перегляд у команді MLS Портленд Тімберс. Їхня команда U-23 організовує збір, там можна буде взяти участь у контрольних матчах, де багато скаутів.

«З Едмаром у Бока-Ратоні поспілкувалися за філіжанкою кави»

– У Бока-Ратоні є наші – наскільки знаю, тут Едмар, Пшеничних, Богуш. Чи не перетиналися з ними?

– Бачився з Едмаром одного разу – гарно поговорили про життя в Америці, можливості, які є тут. Він мені дав пару порад, як можна влаштуватися в США.

– Наскільки вас змінила Америка? Які нові звички та радості помічаєте в собі? За чим скучаєте за океаном?

– Я змінився однозначно. По-перше, жити в такій локації – біля океану, поруч із великим мегаполісом Майямі. Це дуже круто. По-друге, це великий досвід і багато нових знань – спілкуватися з людьми з різних куточків світу, вивчити нову мову – по-справжньому, з розумінням. По-третє, це досвід жити самостійно без родичів, давніх друзів і знайомих і зі звичної сфери потрапити зовсім у нову – це міняє тебе.

США – це країна, де всі світові тренди приходять до тебе першим. Ти живеш у середовищі, де про все дізнаєшся першим. Відкривається велике вікно можливостей. Це безцінний досвід.

Нові звички? Буваєш, що раптово починаю розуміти, що тиждень говорив тільки англійською, а коли дзвоню потім рідним чи знайомим, з якими говорю іншою мовою – розумію, що мені треба пів секунди, щоб обдумати, як це сказати. Також звик до поганої американської кави – з вершками навіть нормально так її п’ю. Місцевий клімат відучив від важкого одягу, адже навіть коли тут прохолодніше – тут можна купатися, засмагати.

За чим скучаю? За нашою їжею та інколи за холодом. Взимку баня кожних два дні – це така традиція у нас була в Дніпрі. Дуже скучаю за цим – промерзнути на тренуванні, потім залетіти в баньку. Скучаю за тим, щоб дивитися Лігу чемпіонів у нормальний час. Дивлюся на комп’ютері на незрозумілих сайтах о третій дня – а це мій наулюбленіший турнір!

– Ось ми спілкуємося з вами (заочно), і як ваш день? Чим займалися, що попереду, як виглядає день американського студента-спортсмена?

– Мій графік дуже насичений, але мені це подобається. Я прокидаюся о сьомій ранку, швиденько роблю всі справи й снідаю, а на восьму ранку вже тренування. О 7:45 ранку треба бути в масажній – розтиратися, розминатися, готуватися до тренування. 0 8:00 – тренування. Далі йдуть заняття в тренувальних залах. Далі – обід. Через коронавірусну пандемію занять у класах нема, тож я зазвичай зустрічаюся з друзями, сідаємо десь у кафе – і на своїх комп’ютерах години чотири робимо домашнє завдання. А вечір уже вільний. Ось гітару собі купив під час карантину, «бренчу» для себе.

– Ви уявляєте себе громадянином США, який житиме тут, роститиме тут дітей?

– Якщо ти займаєшся улюбленою справою, то можна жити будь-де. Головне, щоб поруч були рідні люди. А Україна завжди в моєму серці – всього 10-12 годин перельоту, і ти вдома. Чим більше ти бачиш світ, тим меншим він здається.