Фото - ufc.com
UFC – спорт сильних. Я дивлюся перед бесідою записи її боїв й подумки складаю певний образ. Але вже перші хвилини інтерв’ю рвуть шаблони – замість суворої, небагатослівної та простої в відповідях дівчини зі мною говорить весела, говірлива та, безсумнівно, дотепна співрозмовниця. Ну, що ж – цей рідкісний шанс треба використати. У тривалій і відвертій бесіді з Мариною Мороз ми поговорили про те, як влаштована UFC, чому змішані єдиноборства набули такої популярності та як вони організовані. А розпочали розмову з того, як взагалі туди можна потрапити.
З Бразилії до США під час корона-кризи було легше дістатися, ніж по Україні
– Ваш крайній, як кажуть спортсмени, бій відбувся в Бразилії. Як так вийшло і які враження?
– Я зараз співпрацюю із відомим бійцівським клубом American Top Team, який організували бразильці в США. У менеджера багато бійців із Бразилії, ми всі тренуємося в спільному дуже великому залі, і він відразу усім бійцям складає карту на бої в UFC. Тому, коли був організований вечір UFC в Бразилії, відразу семеро наших бійців їхало брати участь – більшість бразильці, і я. Всім разом було зручніше, тому що UFC менше треба платити, так як у нас одна команда тренерів, яка нами всіма займалася, нашою підготовкою.
UFC всюди круто організовують свої шоу, і в Бразилії теж було дуже добре, мені сподобалося. Бої проводилися в красивому й сучасному залі міста Бразиліа – столиці країни. В останньому бої проти мене була дівчина без програшів, у неї було 5-0, я виграла у неї… І другий бій, який я виграла, там була безпрограшна дівчина з рахунком 6-0, а наша дівчина з клубу АТТ їй програла, і, як її колишня суперниця допомагала мені готуватися у спортзалі. Ми вже знали, що дівчина буде дуже вперта – бразильці такі, йдуть напролом… Тому я багато працювала, теж виграла у неї, і так вийшло, що в той вечір встановила рекорд по кількості ударів за три раунди… Але про це дізналася пізніше – спершу була лікарня, крапельниця, знеболювальні…
– Ваша суперниця – Майра Буено Сілва – до цього не програвала. А ви перемогли, побивши рекорд за кількістю ударів…
– Це був для мене довгоочікуваний бій, тому що попередній зірвався через травму, а цього довелося чекати чотири місяці. Тому налаштовувалися дуже серйозно, готувалися добре. Перемога – це результат хорошої підготовки й готовності до суперниці.
– Як виглядає підготовка до бою UFC? Є різниця порівняно з іншими бійцівськими видами?
– Я довго чекала на цей бій, менеджер ніяк не міг домовитися… і домовився за чотири місяці до бою. Перший місяць я ще не сильно готувалася, а в camp, саме от такий «пітливий» табір, я вступаю десь за десять тижнів до бою. Починаю скидати вагу, у мене тоді більше тренувань. А так як бій був оголошений аж за чотири мені, я вже планувала спокійно, графік складала, що і на якому тижні мені робити, коли потроху фізичну силу збільшувати… Потім мені ставили тренування більше на condition. Все змінювали, регулювали, і ось такий результат. В цілому, у мене все за десять тижнів виходить – якщо готуватися до конкретного бою з конкретною суперницею.
– Бій відбувався 14 березня, а це якраз ті дні, коли починалася корона-криза по всьому світу. Ви встигли її застати чи, можна сказати, оминули й прибули додому нормально?
– В США я повернулася прямо посеред коронавірусу, але спершу все нормально було, спокійно. Тільки в масках ходили в магазини і все. Нічого такого не бачила, як потім показували по ТБ із скуповуванням туалетного паперу чи локдауном.
– В Україну вдалося дістатися без проблем?
– Так, нормально дісталася. Ніяких проблем не було взагалі. А от у самій Україні було важкувато. У мене нема машини, тож я з труднощами тут добиралася. Спасибі, друзі приїхали, зустріли й забрали, тому що карантин – транспорт в Україні зупинився, дістатися кудись було неможливо.
– Стосовно авто – це свідомий вибір чи якісь проблеми?
– Я така людина, що розумію, коли треба економити – я не можу просто приїхати і купити собі машину. У мене ще була проблема: хоча я заробила бонуси, мені ці бонуси ще довго не давали… Причина була в тому, що через карантин закрився допінг-контроль, і мені сказали, що ті гроші мені віддадуть, як тільки закінчиться карантин… І хоча у мене був пройдений допінг-контроль, всі документи, всі тести прийшли на електронну пошту… А тут все закрилося, мені гроші не надсилають. Кажуть: «Вибачте, ми ніяк не можемо…» Вже потім менеджер домовився, по півмісяця він вибивав ті гроші, щоб мені їх прислали… Ми з цим справилися, але мені вже здається, що щоразу якісь труднощі виникають по життю. Я все йду і йду, намагаюся… бій виграю, а тут знову якісь труднощі – то проблеми з бонусами, то ще щось…
З України підтримки не було, а на рекламі в Instagram можна отримати 20 баксів
– І тут відразу здивування: UFC – елітарна серія, всі знають Хабіба, Коннора, а також обсяги їхніх прибутків…
– Якщо ви думали, що UFC зарплату виплачує кожен місяць, то це не так. UFC платить тільки за бої. Так що все залежить від тебе, менеджера…
UFC не оплачує житло. Ти сам повинен думати, як у тебе буде з проживанням, харчуванням, тренувальним табором. Знову ж таки, дуже багато залежить від твого менеджера. Якщо промоушн якісний, боєць отримує багато боїв і на хороших умовах. Знаходять рекламні контракти. У мене в цьому плані такого нема.
З України мені навіть жодного разу не дали ніякого одягу, щоб я змогла в костюмі українському десь до медіа вийти, поговорити… Нічого. Я прапор з собою вожу у валізі і все. Багато американських бійців мають локальних спонсорів, їм дуже допомагають. Є спонсори, які практично фінансово утримують, а в мене такого немає. Єдина допомога, яку мені надали американські спонсори – вони мені просто надсилали одяг, наприклад, якісь легінси для тренувань, адже у мене буває по три тренування в день, мені потрібно багато одягу, кожного разу змінювати рукавиці та інше екіпірування… От вони мені надсилали рукавиці… навіть надсилали батончики – «Виклади сторіс в Інстаграмі, прорекламуй»… 20 доларів на рекламі можна було заробити, відкласти в кишеню.
– Якось відразу згадується, як ви завжди після боїв із синьо-жовтим прапором – хай у крові, хай втома…
– Досі засмучена, що нема ніякої підтримки з батьківщини. Все, що я заробила, я вкладала в себе. Бувають травми, бувають важкі періоди, коли потрібно економити… Інші бійці отак – отримали, потратили, а потім просять в борг, плачуть… Я так не можу. Я розумію, що треба якось економити, не дозволяю собі в кафе сходити, погуляти, грошима розкидатися. Я така людина, що дивлюся наперед, бо може й травма статися на тренуванні, треба квартиру оплачувати, машину оплачувати, а це все дуже дорого.
– А яка структура UFC? Вони працюють як франшиза, тобто надають свою ліцензію іншим і інші організовують, чи кожен їхній турнір от прямо UFC контролює, все по їхніх стандартах? Як це відбувається?
– Тільки UFC займається організацією своїх заходів, більше ніхто не має права. Вони можуть давати зал, але саме турніри – лише UFC, у них викуплені трансляції, вони організовують настільки грандіозні шоу, що ніхто не має права під їхньою франшизою провести турнір UFC.
– Які переваги дає UFC людині, яка туди вступає? Чи є там медичне страхування, чи є оплата за простої вимушені через травму? Як вони піклуються про своїх бійців?
– Якщо ти травмувався на боях UFC, і твоя травма коштує більше 1500 доларів, то вони оплачують; якщо травма до 1500 доларів, то ти сам оплачуєш. Якщо ти травмувався під час бою, наприклад, коліно, зуб випав, будь-що… то впродовж місяця ти говориш їм, що у тебе болить те й те – вони оплатять весь курс лікування, навіть зуби вставляють, пластичні операції роблять, все беруть на себе. Реабілітацію теж можна пройти в їхньому центрі в Лас-Вегасі.
Буває, що намагаються на тренуванні тобі в око пальцем ткнути, якось травмувати
– У списку American Top Team – чимало титулованих бійців. З ким доводилося перетинатися?
– American Top Team заснований бразильцями, базується в Флориді, представляє США, але має бійців зі всього світу, зокрема – й чимало бразильців.
У мене є кілька людей, яких я вже знаю. Нас беруть тренери, ми в парі працюємо. Наприклад, Тріша Сісеро – дуже хороша дівчина, американка. Або Джоанна Йенджейчик – колишня чемпіонка UFC, сім разів пояс захищала, вона з Польщі. З нею ми працюємо, буває навіть окремо. Як виявилося, ми з нею найкращі по «ударці» у спортзалі в American Top Team. І на нас, буває, всі косо дивляться, коли ми спарингуємося… Різні нюанси бувають. Мені найбільше подобається працювати з перевіреними людьми, які можуть допомогти на тренуванні, а також уже розуміють, як треба бити, щоб травми не завдати.
– А таке буває?
– Був такий випадок, що хлопчик-колумбієць став проти мене. Наш тренер-бразилець говорить, що у нас зараз спаринг по боксу, light-спаринг по боксу. Я колумбійцю пояснюю: «Light boxing», він такий: «Boxing? All right!», і як з ноги мені вмаже! У мене гематома така відразу… Тренер говорить: «Ти що робиш? Бокс!», а він: «А-а-а, бо-о-окс?», – і давай щось там на своїй мові… Я кажу «Все нормально, все добре, я спаринг закінчила…». Ось так-от, іноді не все розуміють…
– Про UFC як спорт: які є підлості на октагоні?
– Бувають різні підлості. Бувало, в зал, де я готувалася, прислали тренера суперниці. Ну, він прийшов просто як спортсмен, потренуватися, адже American Top Team відкрита для багатьох спортсменів… І вони просто інформацію зливали, як я готуюся… Просили встати саме зі мною в пару, щоб вивчити мій стиль…
З приводу дівчат – буває така несправедливість, що люди намагаються на тренуванні якусь капость зробити, в око пальцем ткнути, якось травмувати тебе… Я намагаюся з такими не працювати.
– Чи можлива дружба між двома бійцями UFC чи все-таки той елемент конкуренції ніколи нікуди не дінеться?
– Ну, ми дружимо один з одним у спортзалі, дівчата допомагають, але ми все одно залишаємося конкурентами. Тим паче, всі з різних країн, у всіх різний менталітет. Загалом, всі корчать дружнє обличчя, але настроєні на своє. Спілкуємося нормально, немає негативу, але друзів у спортзалі у мене немає.
– Чи доводилося виходити в ринг проти хлопців на спарингах?
– На спарингах я часто з хлопцями встаю, мені більше подобається з хлопцями, тому що у більшості дівчат немає хорошого рівня боксу. У боротьбі вони вправні, а от у боксі, в «ударці» не всі… У хлопців краща техніка, вони такі, що його вдариш – він не буде відвертатися, плакати, щось говорити…. Мені більше з хлопцями подобається.
Ураган у Флориді виявився менш страшним, аніж підготовка до нього
– В вашому виді спорту треба постійно перемагати не тільки суперників, а й себе…
– Точно. Буває, що в Camp’і десь, багато хто не признається, що були травми, щоб не зірвався бій… Я от ходила на бій, але не признавалася, що у мене травми: пила обезболюючі, аби вийти на октагон… У мене і рука боліла, і багато чого ще було, я вже й не зверталася до лікарів, щоб мене не зняли з бою, щоб могла поборотися. А потім вже пішла трішки на відпочинок. Ну, ви розумієте, у нас боротьба, ми робимо джиу-джитсу, ми робимо кікбоксінг, ми робимо бокс, condition качаємо…
А спаринги ще у нас тричі на тиждень, у мене виходило три тренування в день, навіть по чотири, бували по годині, потім треба було іти на загальне тренування… Практично цілий день у спортзалі. А ще ж дорога: я їздила на велосипеді – тридцять хвилин в одну сторону, тридцять в іншу. Дуже важко, звісно.
– Ви сказали: дуже багато залежить від менеджера. Хто займається з вами зараз?
– Мій менеджер знаходиться в тому ж залі, що і я – в American Top Team, мені йому навіть не потрібно писати, я його щодня бачу. Він теж займається джиу-джитсу. Чоловік такий дорослий, йому уже близько 60 років, але приходить у зал. От він потренується і всі після тренування збігаються, всі хочуть в бої…
– А чим він займався, коли був молодий? Яким видом спорту?
– Він займався джиу-джитсу, у нього чорний пояс. Він сам з Бразилії. Тут допомагає борцям в Америці, у нього недалеко дім є, я там бувала, приїжджала до нього в гості…
– Це який штат?
– Це Флорида, містечко Coconut Creek, «Кокосова затока» перекладається. Мені до нього півгодини їхати машиною. Там такі містечка, що буквально 20-30 хвилин машиною – і ти вже в другому місті. Іноді буває, що проїжджаєш із одного в інше й не помічаєш, що одне місто закінчилося, а інше почалося.
– Крутий штат – Флорида? Наскільки я знаю, багаті американці, виходячи на пенсію, переїжджають туди жити. Того варте?
– Дуже круто. Там дуже гарно, дуже комфортно: пальми, океан поряд… Я там квартиру знімаю, до океану 15 хвилин пішком іти. Але я би так близько до океану не жила, тому що коли був шторм… Бачила, як за кілька годин до нього люди змели все з магазинів, не залишилося нічого – ні їжі, ні води. Наступного дня забили всі вікна. Взагалі страшне видовище.
– Страшніше, чим сам ураган.
– Так. Ураган взагалі мимо пройшов, по берегу десь, ніякого буревію не було, десь трохи капнуло… Сонце, тепло, а на вулиці нікого немає, все пустує, машини всі повідганяли, які були біля домів, бо дерева падають. Всі сидять по підвалах і ванних і трусяться.
У Флориді, коли я їздила на велосипеді, ледь не кожного дня зливи. Це було для мене дивно: їдеш – сонце, все добре, а потім раптово злива, тебе зносить на велосипеді, було нереально їхати, ще й вода за секунду набиралася, води по щиколотку, їхати неможливо…
– Коли ви вперше з’явилися в США, до чого було важче всього звикнути от в їхній культурі, в їхній поведінці, житті?
– Я тоді взагалі нічого не розуміла, мені було важко. Спочатку трохи пожила в Нью-Джерсі, потім переїхала в Чикаго. Там була дуже велика кількість мексиканців, це було незвично. Я трішки не розуміла, чому вони люблять всілякі кукурудзяні чіпси. Менталітет такий… Люди трішки по-інакшому думають, по-інакшому все роблять, не так, як у нас. А потім я вже звикла і коли потрапила у Флориду, а тут у нас у клубі багато бразильців і взагалі латиноамериканців, то почувалася вже як вдома.
Хоча там, у Флориді, дуже багато наших, навіть у «Фейсбуці» є група переселенців із України й колишнього СРСР. Але я практично весь час спілкувалася з нашими і бразильцями, які заледве розмовляли англійською. Тож одне одного розуміли.
– Що більше за все подобається в Флориді?
– Природа і спокій. біля океану – так, там всі на пробіжці, всі гуляють. А просто ідеш вулицею – можеш побути наодинці зі своїми думками, бо всі на машинах. Ніхто не заважатиме. Ми іноді з чоловіком любимо просто погуляти, піти пішки в магазин, витратити зайвих півгодини. Нам так подобається. А місцеві – «Як так, в магазин півгодини іти? Сіли в машину і поїхали». Ми зате з пакетиками такі йдемо собі з магазину, не поспішаємо… По магазинах пройдемось, ігуан пофоткаємо. Їх там багато бігає.
– А крокодилів не доводилося бачити?
– Доводилося, бачили крокодилів. Там багато екзотичних тварин. У парк ходили, там дуже гарний є, там ігуани різних кольорів і розмірів. Тут природа – прямо поруч. Кожен може вийти, подихати повітрям, подивитися на тварин, позайматися спортом.
– А взагалі американці – спортивна нація? Наскільки модний спорт, в принципі, серед звичайних людей?
– У Флориді люди літнього віку, але вони дуже активні, бігають на пробіжках. Я-от біля океану бігаю, там ну дуже багато молоді, але більшість – це дорослі, похилого віку, люди. З собачками люблять гуляти, ходити просто… У спортзалах вони завжди присутні.
Якось після Нового року, першого числа, я прихожу в спортзал – весь забитий, всі кардіотренажери зайняті людьми за 50. Все зайнято. Я просто там стояла, це нереально величезний спортзал, напевно, 50 доріжок всяких стоїть, еліпсів… І все зайнято! Ще й чергу треба відстояти, щоб туди потрапити. От вони дуже люблять спорт, я інколи бачила навіть інвалідів у «качалці» – вони приходять, щось намагаються робити…
Мені це дивно, у нас в Україні я такого не бачила, щоб стільки старших людей ходили у спортзал.
У Шевченко – вичікувальний стиль, до цього витримати з нею п’ять раундів вдавалося тільки Йенджейчик
– Скільки вам треба провести боїв, витратити часу, щоб потрапити в топ-15? Як це робиться? Це рейтингова система, треба багато боїв проводити чи, навпаки, в одному бою нокаутувати когось із топ-10?
– Навіть і не знаю. Я провела два останні бої, виграла… І я думала, що після таких боїв мене поставлять в топ-15, так як два виграші… Я дивилася інших дівчат, які програвали бої, а вони сидять в топ-15… Я не розумію, чому так, якась така незрозуміла система в них. Навіть є такі, хто програв два бої, і вони все одно знаходяться в топ-15. Не розумію я тієї системи. Але я думаю, що ще бій-два і я ввірвуся може навіть в топ-10. Головне зараз – відновитися, набратися сил. Я розумію, що у мене хороші тренери, яких я довго шукала, які грамотно підлаштовують мою тактику на бій.
– Що скажете відносно топів у жіночій UFC?
– Шевченко в моїй категорії лідирує. У категорії 52 кг дуже крута зараз китаянка, а в 135-145 Аманда Нуніс, яка, до речі, у нас у спортзалі тренується. Вона дві вагові категорії собі забрала.
– Киргизстансько-перуанська бійчиня Валентина Шевченко – одна з найуспішніших жінок у UFC. У чому її плюси? Чого у неї можна повчитися?
– У неї стиль такий вичікувальний. Вона не атакує ніколи, її треба розворушити. Вона добре б’є ногою в голову і зустрічає. З нею билася Джоанна Йенджейчик, і це єдина людина, яка простояла з нею усі п’ять раундів, побилася з нею впритул достойно… Мені здається, що треба просто її «витягувати» на себе, або ж у партер переводити.
– Таку реально перемогти?
– Не знаю, напевно. Є способи, треба сідати з тренерами і грамотно обдумувати стратегію на бій. До речі, коли я тренувалася в інших спортзалах такого не було, тільки в American Top Team я і мій тренер сідаємо і обговорюємо тактику. Мій тренер відразу всю інформацію не розповідає: «Ну, давай зараз відпрацюємо лоу-кік». Потім, наприклад, наступного тижня приходжу, і він каже: «Ну, давай ще ось це відпрацюємо». Він бачить якісь мої хороші сторони і намагається скласти, зліпити відповідну тактику, щоб у мене добре виходило, і суперниця сама пішла на мене, чи щоб я йшла на неї, коли це треба. Він поступово, впродовж табору, підводить мене до цього, не розголошує відразу всю інформацію, а отак-от плавно готує до бою.
– Зате UFC роблять зірок: ти можеш бути успішним у своїх видах, але якраз в UFC, як Хабіб, Ронда, той же Макгрегор, станеш суперзіркою.
– І Аманда Нуніс, у неї два пояси, вона якраз зі мною тренується. Вона чемпіонка в двох вагових категоріях. Я знаю дуже багато чемпіонів. До речі, у нас ще є така дуже перспективна організація – PFL, там призові по мільйону доларів… У нашому залі є три їхні чемпіони.
– Вболівальник бачить сам бій – спаринги та те, що після бою, для нього закриті…
– Спаринги, як і заняття в цілому, дуже інтенсивні. Так як це змішані єдиноборства, ти повинен знати і боротьбу, і бокс, і джиу-джитсу, і багато іншого. На заняттях у нас двічі на тиждень жорсткі спаринги, а в вихідний може бути «лайт-версія». Спеціально добивати, травмувати, в нокаут відправляти не дадуть – тренери за цим стежать, виженуть. Але так як це контактний спорт, то буває досить агресивне заняття, з серйозними такими ударами. Хоча більшість спортсменів розуміють ситуацію, намагаються бити мимо, голову не розбивати, показувати загрозу.
Бій – це те, до чого кожен спортсмен довго готується. Що тут говорити – це треба відчути. Коли ти виходиш на октагон, коли починаєш розуміти, що може і що хоче зробити суперник. Неймовірні емоції!
Вже після самого турніру влаштовують green room, «зелену кімнату». Всі там збираються, їдять… типу фуршет, бар… В Америці, коли я була, мені не дуже подобається їжа – якась незрозуміла смажена картопля, всього мало… А от коли в Європі – то там такий фуршет, просто відразу +5 кг до ваги, а далі знову місяць на дієті.
UFC всюди проводять турніри на однаковому рівні, організація на високому рівні. Всюди з тобою охорона, все контролюють, якщо щось не влаштовує – вони переробляють. Якщо говорити ще за готелі, то в Америці вони мені теж не дуже подобаються, лише в Вегасі хороші… В Європі набагато кращі готелі, кращі кімнати, які виділяють для тренувань, спортзали…
Взагалі, коли ти в цій структурі, коли готуєшся до боїв, проводиш їх, а потім відновлюєшся – це було дуже важко. Я б без батьків і без мого чоловіка не справилася б.
Після першої поразки хотілося видалити Інстаграм…
– Розкажіть про свою родину.
– Батьки у мене зараз тримають ферму в Дніпропетровській області. Але раніше тато був тренером з боксу. Це завдяки йому я почала займатися спортом. Пройшла бокс, кікбоксинг. Зрозуміла, що таке спорт і характер.
Із чоловіком моїм ми познайомилися на спарингах ще років дев’ять тому, я тоді ще в боксі виступала. Тоді було літо, йшли змагання з кікбоксингу, і я тоді пішла в інший спортзал, щоб трішки підготуватися і по кікбоксингу. І там я з ним поспарингувалася, познайомилася, ми почали спілкуватися… Сергій спочатку просто підтримував мене, потім з часом трішки приходив, допомагав… Він раніше багато боксував, виступав, але, коли ми познайомилися, він був вже дорослий, старший від мене на 15 років. Він мені і лапи тримав, ми навіть до деяких боїв готувалися разом… Зараз він на всі мої бої в UFC виходить зі мною.
– А зараз ви у Вільногірську, в батьків?
– Так, я зараз у батьків живу. Я дуже люблю, коли людей поменше, пожити за містом… В Америці теж – квартиру знімаю, а там озеро поряд, людей практично немає, з собачками гуляють і все. Я от в Дніпро приїхала, і мені важко в квартирі, коли ці чотири стіни, вийти нікуди… В Америці вийшов на панорамний балкон, покритий сіткою, дивишся на пальми – і все, свіже повітря, вже все добре, життя налагодилося.
– Тобто ціль і мрія – власне ранчо?
– Так. Хотілося б мати свій будинок, навіть маленький. Мені й однієї кімнати вистачить, я така людина, що мені потрібна лише велика кухня, я люблю готувати. У мене зараз одне захоплення: батьки працюють на фермі, вони зайняті, не можуть приготувати собі поїсти, тож я їм багато готую. Сама не їм, але мені цікавий сам процес приготування їжі. Коли у мене табір, мені чоловік готує. Я тоді багато тренуюся, немає часу на куховарство.
– Спорт – це не тільки перемоги, а ще й будні, тяжка робота та поразки. Як це все переживали?
– От це точно. Перша поразка у мене була з Валері Летурно. Вона тренувалася в American Top Team, де і я зараз. Нині вона вже пішла у відпустку, не тренується, зав’язала. І її тренер тепер мій тренер. Це була моя перша поразка, мені було настільки важко… Я взагалі ні з ким не розмовляла, мені ще й почали стільки гидоти в Інстаграмі писати… Мені це було настільки незвично, важко пережити. Я хотіла навіть Інстаграм видалити, аби мені не писали. Було просто боляче, а люди не розуміють, наскільки ти трудишся…
Пізніше мене чоловік повіз на відпочинок на море в Єгипет, і я трішки заспокоїлася. У мене ще були травмовані ніс і око, я переживала що не заживе, а я ще молода… Але чоловік мене постійно налаштовував: «Не переживай, все нормально, поїдемо тренуватися, все заживе»… Так потроху і викарабкалася.
Потім було ще дві поразки, але вони йшли підряд, у мене тоді був тренер такий, що замість того, щоб підтримувати мене, він весь час сміявся з мене. Казав: «Ти постійно ходиш в одному і тому ж». Відповідаю: «Ні, я вчора була в іншому, а зараз я в чистому, випраному одязі». Він каже: «Мені твій одяг не подобається. Не подобається ця кофта, ця футболка». Наче я на парад прийшла. І кожного разу він придумував щось нове. Він сам був мексиканець, і постійно «щемив», тиснув на мене психологічно… То я мало ударів наношу, то ще щось… Щоразу був чимось незадоволений.
У мене мав бути один бій, а моя суперниця «злетіла», травмувалася за п’ять днів до бою… я вже прилетіла тоді в Бостон, була зима. Я вже набрала хорошу фізичну форму, а вона травмувалася. І нам UFC відразу купили квитки додому. Я прилетіла додому, і через те, що перенервувала, застудилася сильно. Довелося пити антибіотики, які мені виписали… І в мене стався розлад шлунку, пішло якесь отруєння, і мені UFC пише: «Бій через три тижні». Я кажу, що, певно не візьму, бо я на той час взагалі нічого не їла, у мене була така слабкість, нудило. Я дуже захворіла, мене навіть забирали в лікарню під капельницю…
Але тренер сказав, що треба їхати, почав мною маніпулювати, сказав, що UFC мене звільнить, хоча мене б ніхто не звільнив, у мене був контракт… А я тоді була подавлена психологічно, на емоціях, тому я погодилася. Я не знаю, як я вийшла на той бій. Я відстояла, билася, я була «ніяка» після хвороби, довго відновлювалася… Після того я близько року не билася, шукала менеджера, аби все змінити, переїхати… Було дуже важко. Не було навіть психологічної підтримки, у мене дуже багато друзів із України відразу відсіялося, у мене залишилося, напевно, чоловік шість з України, кому я можу дати свій номер і з ким я можу здзвонитися і поспілкуватися. Для всіх інших я змінила номер телефону, хоча потім, коли я вже почала знову вигравати, вони мені почали писати: «Давай поспілкуємося», але я вже з тими людьми не хотіла спілкуватися, виходити на зв’язок, бо мені друзі говорили, які чутки про мене пускали ті люди… Мені було образливо, неприємно дуже… Ну, підтримки взагалі ніякої не було, лише від тих людей, які зараз залишилися.
Мрію вийти битися на турнірі UFC в Україні
– А що говорять про 2020 рік? Як після карантину буде UFC діяти і які турніри плануються?
– UFC дуже швидко і давно вже ожило, ще, напевно, в травні десь. Ледь не кожного тижня проходять бої, цілі закриті турніри проходять у Вегасі, а ще UFC викупили острів в Абу-Дабі і побудували там комплекс для бійців, щоб вони могли тренуватися, зганяти вагу і виступати. UFC дуже швидко розвивається, і я хотіла би взяти собі бій на осінь. З менеджером розмовляла, що, може, трохи навіть пізніше взяти, так як треба трохи відпочити моєму організму після всіх травм, щоб вони трошки зажили. Я розумію, що мені вистачить три місяці на підготовку: перший місяць у мене буде «ходячим», я трохи адаптуюся, а потім вже буде нормально.
– І що визначилося?
– На 5 вересня призначений бій проти 12-го номера рейтингу найлегшого дивізіону Монтани Де Ла Роси (11-5). Це боєць із топу, з яким важливо вийти на октагон, щоб мати можливість рухатися далі, вище. Монтана має хороший список боїв, більшість – перемоги. Із тренерами будемо розбирати її й планомірно готуватися.
– Наскільки реально провести турнір UFC в Україні?
– Чесно, не знаю… Раніше я чула, що тут немає відповідних стадіонів. Зараз через карантин UFC перейшли на те, що вони роблять закриті турніри без глядачів. Їм простіше зараз робити у Вегасі, де у них є бази, і на своєму острові, але мені б дуже хотілося, щоб зробили в Україні, щоб я виступила там. Я хотіла б, щоб у мене було побільше фанатів, щоб було більше підтримки. Просто треба, щоб хтось вів з ними переговори, хтось представляв Україну і пропонував провести ті турніри. Було б круто, звичайно.
Джерело: Sportarena.ua
