Нидерланды - Марокко, фото - Getty Images
Ми захоплюємося успіхом збірної України на Євро U-19 в Великобританії — перемоги над хорватами та сербами здобуті з гарним футболом і породистими забитими м’ячами, турнірне завдання виконане достроково, знову в Михайленка граюча та думаюча команда, за яку не соромно на континентальному рівні.
Читайте також: Збірна України U-19 здобула вольову перемогу над Сербією та достроково оформила вихід до півфіналу юнацького Євро-2026
Проте цей успіх привідкриває ще одну особливість — яка несподівано ріднить Україну з африканськими збірними та їхньою вже постійною практикою. Артур Валерко в авторській колонці на Sport Arena пояснює, чим ми тепер схожі на провідні африканські футбольні держави та що з цього можна вивчити й взяти на озброєння.
Збірна натуралізує успіх
Зверніть увагу — із п’яти голів збірної Михайленка на Євро-2026 чотири — в доробку футболістів із зарубіжних чемпіонатів. Хорватам забивали Богданов з німецького Уніону, Калюжний із Шахтаря та динамівець Люсін із пасу представника Пітерборо Сикута. Проти сербів відзначився дублем представник Чикаго Файр Глют.
Сьогодні УАФ розмістила інтерв’ю з найбільш незвичними легіонерами юнацької збірної України, і справді — для України 90-х і навіть 2000-х це було б рішуче неможливо. Тоді Вороніна довгий час не викликали в збірні від юнацької аж до заключних матчів молодіжної, бо типу “носій чужого менталітету, та й взагалі — в нього різноколірні бутси й наколки”.
А подивіться на нинішню збірну U-19: у Михайленка грає уродженець Лондона Сикут, вихованець боснійського футболу Ігнатков, вихованець грецького футболу Пліш, вихованець американського футболу, хоч і уродженець Тернопільщини — Глют. І уявіть собі, за менталітетом вони не відрізняються кардинально від місцевих хлопців, більшість із них володіє нашою мовою, або хоча б має гарний словниковий запас, може зрозуміти партнерів на рівні футбольної комунікації. І ці хлопці, які могли вибирати, замість Боснії, США чи Польщі вибрали саме Україну!
Це дуже незвичний досвід збірної України на всіх рівнях якраз останнього десятиліття — коли пішла нова хвиля еміграції, вимушена, трудова, економічна, так би мовити. І діти заробітчан уже зараз підростають, проходять школи не останніх клубів країн, де живуть, але віддають перевагу саме збірній землі своїх батьків.
Так, звісно, ми розуміємо, що тому ж Сикуту в збірну Англії пробитися було б дуже важко. Або умовний Робустелла з Парми, про якого ми писали, чи Бегметюк з Мілану — їм збірна Італії з меншою вірогідністю зробила б пропозицію, ніж Україна. Але є точний, чіткий факт — багато з цих хлопців уже мали пропозиції від інших збірних, а он той же Глют взагалі грав за юнацьку збірну США. Але вони спеціально вибирають Україну, тому що успіхи збірних того ж Михайленка, Петракова, Калитвинцева створюють у них правильне враження, що з нами можна прогресувати і тут їх оцінять.
І чим це ріднить нас з Африкою?
А в Африці ці процеси почалися давніше й уже встигли набути осідлості. Недарма в них є два типи континентальних турнірів — класичний Кубок африканських націй, де збірні беруть зірок із європейських топ-клубів, і умовно для Ліги 1 січень року КАНу стає періодом, коли хоч бери — календар призупиняй. А є ще один африканський турнір збірних, суто для представників місцевих клубів.
Він виник не просто так.
Річ у тім, що прецеденти 2000-х (один із найбільш показових для ФІФА та УЄФА — це кейс із переходом Мілевського з Білорусі в Україну) повністю змінили географію та, так би мовити, геологію міжнародної селекції. Просто подивіться на склади африканських збірних на ЧС-2026: мало в кого є хоча б 5 представників місцевих чемпіонатів, у декого — всього по кілька (!) місцевих уродженців і вихованців саме місцевого футболу. Це десь до 18-19 років багато хлопців пробують сили в юнацьких збірних Франції, Бельгії, Англії, Нідерландів. Далі пробиваються найкращі, а інші охоче переходять у країни своїх батьків і дідусів — і таким чином, наприклад, із 84 представників Ліги 1 у збірній франції грає лише 8, а 76 представляють, переважно, ці ж таки африканські збірні. Схожа ситуація з іншими франкомовними й англомовними збірними та чемпіонатами.
Тобто, африканський футбол масово поповнюється кожного року вихованцями топових шкіл Європи. Це, звісно ж, ускладнює шлях в умовні збірні Кот д’Івуару, Сенегалу, Малі, ДР Конго місцевих вихованців, але гарантує, що вони отримають людей із школою Клер-Фонтену або бельгійської фабрики зірок. Звісно, десь таких випадків більше, десь — менше. Але загальна тенденція по континенту саме така. І це не перший рік і не перше навіть десятиліття так.
І що з цього нам?
А ми можемо вже зараз всерйоз вивчати цей досвід. Бо якщо ще кілька років тому федерація не дуже стежила за нашими за кордоном, якщо це не топові виконавці під національну збірну, то нині це вже системна й продумана робота. Ще в збірній Ротаня Євген Гресь системно відстежував усіх українських діаспорян — від умовно закарпатця Равича в Бельгії до якого-небудь маловідомого внука українців в Австралії. Бували неприємні ситуації, як із таким собі талантом Нюрнберга Шурановим, який спершу пограв за українську збірну, але коли пішло — вирішив грати за Німеччину. Але вище молодіжки Бундестіму не пройшов, потім грав за Маккабі, далі опинився десь у нижчих лігах.
В іншому ж це правильні кейси. Наша селекція працювала чудово: тільки в академії МЮ заявив про себе Бауманн, заграли. З’явилися пацани в Мілані, Реалі, Бенфіці, Барсі — вони тут же отримують запрошення. Тільки наш сайт підсвітив добрих два десятки таких імен, і це дуже правильно. З того, що доводиться чути з Барселони, того ж Рибака вважають реальною висхідною зіркою. Ким би ми були, якби пропустили уродженця Чернівців? А тепер він викликається, регулярно грає, і є всі шанси, що його успіхи в клубі будуть підтверджуватися вдалою практикою в збірних України. Людина на юнацькому чемпіонаті світу забила переможний м’яч за Барсу, що тут говорити!
І збірна Михайленка підтверджує правильність цієї роботи.
Дивіться на голеадорів і асистентів. Глюта висмикнули прямо зі збірної США. Конкуренцію за Сикута виграли в збірної Польщі. Ігнаткова перехопили в Боснії та Герцеговини. А скільки ще навіть не діаспорян, а безпосередньо уродженців України після 24/02/2022 опинилися в структурі потужних клубів — від Баварії та Байєра і до Ліверпуля з іспанськими грандами! І їх не пропускають.
Це те, про що ми говорили ще 15 років тому — і як же добре, що це зараз робиться системно, що ми принаймні мінімізуємо той страшний удар, якого зазнає вітчизняний футбол через масовий виїзд молодих футболістів за кордон. У нас же реально школярі уже 4,5 років виїжджають! Якби збірні їх не відстежували, ми б втратили рівно всіх. А так вони знають — за ними слідкують, їх не забувають, у них є шанс от так з’їздити на чемпіонат Європи й гарно про себе заявити. Це win-win для УАФ і амбітних футболістів — ростемо разом, допомагаємо один одному. Все топ.
І африканські збірні учать нас, як не втрачати своє коріння, навіть якщо воно розпорошене по всьому світі. Останні роки, найважчі й для нашого футболу також, ми не мали б таких юнацьких успіхів, якби не системність і глибина цієї роботи.
Джерело: Sportarena.ua
