Кожен ранок військового з позивним «Титан» — інструктора з фізичної підготовки 4-го полку ССО — починається з 10-кілометрової пробіжки, купання в річці та комплексу фізичних вправ. Така традиція тягнеться не один десяток років, проте останній місяць заняття «Титана» мають цілеспрямований характер.
Читайте також: «Подолав з високою ампутацією 35 кілометрів». Офіцер Віктор Шевченко — про силу духу воїнів ССО
13 жовтня в Києві він разом із військовим Дмитром Красновським візьме участь у «Марафоні незламності». Дмитро має високу ампутацію обох ніг, тож завдання «Титана» – штовхати візок з побратимом всю 42-кілометрову дистанцію, щоб разом перетнути фінішну пряму. Завдання доволі специфічне, проте відчуття новизни та складнощів додають «Титану» додаткову мотивацію для його здійснення.
— Дмитро — мій добрий друг, нам довелося пройти разом багато випробувань, — розповідає про новий виклик «Титан». — Він чудовий спортсмен, відважний Воїн, до війни шість разів бігав марафон. Брав участь у боях за Сєвєродонецьк та Бахмут, де отримав важке поранення. Дізнався про цей забіг і хотів якимось чином сам його подолати. Тоді кажу: «Давай разом!» Для цього замовили візок зі спеціальною ручкою «хендбайк», щоб мені було зручно штовхати.
Читайте також: «Подолав з високою ампутацією 35 кілометрів». Офіцер Віктор Шевченко — про силу духу воїнів ССО
Цим вчинком хочемо показати людям, насамперед військовим, які зазнали важких поранень, що життя на цьому не завершується, що завжди знайдеться товариш, який підтримає тебе і допоможе відчути ті самі емоції, які колись ти відчував з ногами. Головне — знайти в собі сили та мотивацію.
— Ви фонтануєте активністю, влаштовуєте змагання серед військових та спортсменів. Чому саме спорт займає таке важливе місце у вашому житті?
— Виріс у невеличкому містечку Новоукраїнка, що на Кіровоградщині, де не було особливого вибору для проведення дозвілля. У місцевій ДЮСШ займався в секціях футболу та боксу, а у вільний час відкрив для себе воркаут. Усе на свіжому повітрі — бруса, турнік, прес тощо. Маю традицію – на день народження підтягуюсь стільки разів, скільки мені виповнюється років. А ще — плаваю в річці цілий рік, у будь-яку погоду, тому що вважаю, що в здоровому тілі — здоровий дух. Знаєте, як в зимовий час вітаю друзів із днем народження? Пірнаю в ополонку і з неї кажу слова привітання. Нічого особливого, але привітання нестандартні, всім подобається.
Коли зрозумів, що в Новоукраїнці можливостей для розвитку в спорті немає, вступив до Кропивницького спортивного ліцею, а по його завершенні — до педагогічного університету ім. В. Винниченка за напрямком тренер-викладач з олімпійського та професійного спорту. Разом з університетською футбольною командою «Буревісник» став чемпіоном Кіровоградської області, а коли тренер перестав ставити до стартового складу, перемикнувся на бокс. Тут вже все залежало від мене, від рівня підготовки, мотивації. Ще з юних років мав техніку, поставлений удар. Два тижні позаймався в залі і заявився на чемпіонат області. Посів друге місце, за очками поступившись у фіналі. А вже в наступному році став чемпіоном.
Читайте також: Татуна: Як хокейна чемпіонка стала відповідати за озброєння підрозділу ССО
— Спорт — це добре, але, виступаючи на такому рівні, розраховувати на належний фінансовий дохід не доводиться…
— У тому то й справа, що після завершення навчання гроші потрібно було заробляти (сміється). А у школі вільних ставок вчителя фізкультури, на жаль, не було. Спробував себе охоронцем, потім вів спортивну секцію в дитячому садочку. Але то був шлях в нікуди, і в 2013 році пішов служити в 3-й полк на посаду «старшого розвідника». Прийшов, як кажуть, в мирний час, а за півроку почалося… У складі бойового підрозділу воював в Іловайську, Дебальцеві.
— Виходить, свій перший бойовий досвід ви отримали ще десять років тому?
— Тоді важко було усвідомити, що ти на війні, що росія, прикриваючись донецьким «ополченієм», намагається захопити наші території. На початку серпня, після кількох місяців боїв, ми вийшли на ротацію, і я, маючи кілька вихідних, вирушив додому — розписатися із дружиною. Мовляв, хто знає, що зі мною може трапитися, вирішив: краще мати офіційний шлюб. І саме в цей час наш підрозділ потрапив в оточення, один побратим загинув. Можу припустити, що бажання одружитися врятувало життя.
Читайте також: «Воля вирішує усе». Потужний забіг у Хмельницькому: сотні учасників, донати на РЕБ, підтримка ССО
При мені Сили спеціальних операцій сформувалися як окремий рід військ. Саме в ньому зустрів повномасштабне вторгнення, а це — початок окремої сторінки життя. Я вже був досвідченим розвідником, тож і вимоги були відповідні. Не люблю згадувати бойові виходи, нехай про все це буде сказано та написано після нашої перемоги.
— Ви були нагороджені орденом «За мужність» III ступеня. Це за бойові звитяги?
— Так, були різні завдання… Із найпам’ятнішого, якось вдалося «віджати» у сєпарів самохідну гаубицю МСТА. І ось одного дня наш розрахунок працював на трофейній техніці біля Красногорівки, коли кілометрах у 15-ти помітили ворожий танк. Я тоді був звичайним номером обслуги, виконував свою роботу. Але хлопці довірили, як кажуть, натиснути на спусковий гачок. Яка ж була радість, коли з дрону побачили пряме влучання та яскравий феєрверк! Був дуже щасливий! Напевно, такі емоції пережив вперше в житті.
— Чи вдавалося поєднувати участь у бойових діях із заняттям спортом?
— Для мене спорт є невід’ємною частиною життя, у будь-яких ситуаціях даю собі навантаження. У 3-го полку була дуже потужна футбольна команда, ми перемогли в чемпіонаті України серед військових, де брали участь 36 команд. Вирішальна стадія відбулась у Харкові: ми в півфіналі перемогли армійців зі Львова, а в фіналі — із Запоріжжя. Вручили кубок, а ввечері всі команди разом пішли на ОСК «Металіст» на матч національної збірної України.
Ще чотири рази брав участь у Вінниці у Кубку Героїв спецназу. Збиралися шість чи вісім команд різних підрозділів, ми кілька днів грали у футбол, а в останній день змагань до нас приїжджала збірна ветеранів України і проводила матч зі збірною спецпризначенців. Мене одного разу визнали найкращим гравцем турніру.
Матч із легендами запам’ятався особливою. Непросто було протидіяти справжнім майстрам — Цихмейструку, Нагорняку, Максимову…
У Кропивницькому і досі пам’ятають матч збірної проти 3-го полку на центральному стадіоні «Зірка». Дуже готувався до нього, але вийти на поле, на жаль, завадило ушкодження коліна.
— Розкажіть, як ваше прізвище потрапило до Книги рекордів України?
— Завдяки спорту. Вже казав, що з дитинства захоплювався воркаутом, а однією з найулюбленіших вправ було берпі. Хто не знає, це комплекс рухів на координацію — планка, віджимання, присідання та вистрибування. Вправа чи не на всі групи м’язів, допомагає скинути зайву вагу. Я за годину зробив 870 берпі, що було знято на відео і передано в національній реєстр Книги рекордів України. Виявилося, що це є національним досягненням. У майбутньому хочу встановити вже світовий рекорд з даної вправи і присвятити його перемозі нашої держави над рашизмом. Для цього потрібно зробити 951 повторення за 60 хвилин.
Читайте також: Психолог «Сенсей» із ССО: досвід учителя допомагає у спілкуванні з бійцями
Вважаю, що людина має бути фізично розвинена. Я беру участь чи не у всіх змаганнях серед військових. Це можуть буди пробіги, запливи, штовхання гирь, єдиноборства… Є ще одна вправа, де хочу встановити світовий рекорд. Підтягнутися, вийти силою на поперечину на дві руки — і так за годину 400 разів. Важко, але немає нічого неможливого. Всі мої спортивні досягнення здобуваються лише за підтримки близьких та рідних, яких безмежно люблю та поважаю.
— Розумію, що ваша теперішня посада в 4-му полку ССО — інструктор з фізпідготовки та спорту. Той випадок, коли служба та хобі збігаються на сто відсотків…
— Так і є! Вважаю, що фізична підготовка має займати більш вагоме місце у вишколі військового, а особливо — спецпризначенця. Нині беру участь у формуванні нового підрозділу, до мене чи не кожен день прибувають новобранці із цивілки. Лише невелика частина з них добре готова фізично, а часу в мене та моїх колег, щоб привести стан всіх хоча б до задовільного, обмаль. Враховуючи щільний графік, займаємося тричі на тиждень по півтори години, а потрібно, на мій погляд, щоденно. Щоб підготувати бійця до вимог спецпідрозділу, необхідні півроку, а стільки часу ніхто не має. Тож доводиться форсувати підготовку, мотивувати хлопців працювати над собою у вільний час.
Зараз триває набір до лав ССО, у Києві та Дніпрі активно працюють офіси Єдиного центру рекрутингу. Впевнений: служити в ССО може кожен, головне — мати сильне бажання та знайти собі заняття за фахом. Але якщо ви ще думаєте, не гайте час — підтягніть фізичну підготовку. Бігайте, плавайте, ходіть в тренажерку. Повірте, це дуже важливо! Гарна підготовка допоможе не лише виконати поставлені завдання, а інколи і врятувати життя.
Дмитро Шаповал
Наші контакти:
Адреси
- м. Київ, Оболонська набережна, 7, корпус 1.
- м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 2.
- Графік роботи: 9:00 – 18:00
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться