Сьогоднішні Сили спеціальних операцій є потужною бойовою одиницею у Збройних Силах України. Вдалі поєднання професіоналізму та високої мотивації, патріотизму та вміння у надскладних ситуаціях досягати мети завжди вирізняли спецпризначенців, на плечі яких лягали найвідповідальніші завдання.
За мирного життя військової з позивним «Татуна» — вдала кар’єра в популярному виді спорту, хокею на траві, нагороди в чемпіонаті України, викладання фізичної культури у школі. Вже рік, як «Татуна» в ССО, про що говорить з гордістю та натхненням. Як виявилося, зодягнути форму та служити у війську було її дівочою мрією, а розпочата з боку росії повномасштабна війна лише пришвидшила її здійснення.
— З дитинства моє життя було пов’язане зі спортом. Із 3-го класу школи займалася гандболом, певний час — легкою атлетикою. Була рухливою, активною, а коли виповнилося 11 років, до школи прийшов тренер та запропонував усім охочим записатися до секції з хокею на траві. Колись цей вид спорту був дуже розвинений в Україні, в багатьох областях грали потужні команди. У Кропивницькому, звідки я родом, в ДЮСШ «Колос» було відділення з хокею на траві, а також і команда «Колос», в якій я згодом провела більшість років ігрової кар’єри.
— Не відлякувало, що хокей на траві — доволі травматичний вид спорту? Чого вартий лише м’яч, вага якого 200 грамів…
— Я сама по собі вперта, і якщо поставила мету, то завжди намагаюся її досягнути. Не можу не відзначити своїх тренерів — Вікторію Махно, згодом Олену та Євгена Гончаруків. Вони вміли знайти підхід до дітей, зацікавити. Я майже одразу зайняла місце у воротах, можливо тому що не хотілося бігати з ключкою по полю (сміється). Маю гарну реакцію, швидко приймаю рішення. І остраху м’яча не було, хіба коли проводили матчі з хлопцями, в них значно сильніші удари.
Пам’ятаю своє перше воротарське екіпірування, на ноги одягала щитки, зроблені з металевих трубок. То вже згодом почали виробляти пластикові, значно легші та зручніші. Отримувала задоволення від гарної атмосфери в колективі, виїздів на ігри, змагального азарту. Грали цілий рік, у теплі місяці — на стадіоні на гумовому покритті, а взимку — в залі.
— Пройшовши таку спортивну школу, вибір ким бути по завершенні навчання вже не стояв?
— Згодом «Колос» почала виступати в дивізіоні Б чемпіонату України. Гарно виступили, стали чемпіонками ліги, за це отримала звання кандидата у майстри спорту, а наша команда перейшла в дивізіон А, де найвищим досягненням стало третє місце.
Ще посідали друге місце в юнацьких спортивних іграх України. На жаль, як це часто трапляється, продовжувати зростати «Колосу» завадила фінансова ситуація. Через брак коштів команда знялася зі змагань, а я відгукнулася на пропозиції та певний час виступала в Борисполі та Полтаві. Паралельно зі спортивною кар’єрою навчалася в Кропивницькому педуніверситеті на вчителя фізичного виховання. Саме цією стежкою пішла у 2015 році, влаштувавшись на роботу в одну зі шкіл Кіровоградської області.
— Де ви зустріли лютий 2022 року і чому за власним бажанням, не маючи знань та навичок у військовій сфері, вирішили піти в ЗСУ?
— Насправді піти в армію я хотіла раніше, ще у 2015 році, але тоді чоловік був категорично проти. Я звикла ставити мету і, нехай через певний час, досягати її. Ще з юнацьких років друзі та рідні чули від мене фразу «хочу в армію». Вони не здивувалися моєму рішенню і зараз ці слова періодично згадують.
Мені справді подобається військова атмосфера. Мій батько був десантником, а згодом в Кропивницькому проходив перепідготовку. У старших класах школи на допризовній підготовці юнаків дівчата йшли на медицину, а я приєднувалася до хлопців розбирати та складати автомати, кілька разів їздили на полігон вчитися стріляти. До речі, вже ставши військовою, отримувала схвальні відгуки від інструкторів, що гарно стріляю. Тож певні, нехай і поверхневі, знання мала, але головне — було бажання вчитися. Якщо чогось хочеш, не шкодуєш часу та сил, лупцюєш цю скелю, поки не досягнеш бажаного.
— З чого розпочався ваш шлях у війську, і чому обрали саме ССО?
— У 2022 році допомагала ЗСУ, але не як військова. Мала завершити одну важливу для себе справу — підготувати одну з учениць школи до вступу до Одеської військової академії. Багато працювала з нею особисто, а коли з цим успішно впоралася і вона стала курсантом, одразу пішла до ТЦК.
Пропонували вакансії в різних підрозділах, родах військ, але саме ССО серед них не було. Я вже засмутилася, пішла додому, обдумуючи наступні кроки, коли лунає дзвінок від дівчини з ТЦК і чую, що врешті й в ССО є вакантні місця. Оформила необхідні документи, після чого відправилася на проходження базової підготовки в Італію. Далі певний час було навчання та злагодження в резервній роті, а з початку 2024 року я безпосередньо на службі. Зараз — старший солдат, працюю за напрямком забезпечення озброєнням.
— Служба на такій відповідальній посаді потребує уваги та кмітливості. Які ще якості, набуті вами під час спортивної кар’єри, стали в нагоді зараз?
— Перш за все — дисципліна та відповідальність. Основа, без якої не буде досягнень в жодній сфері життя. Я була в ігровому виді спорту, де важлива комунікація та підтримка. Тож вміння працювати в команді, шукати компроміси та виходи зі складних ситуацій дуже знадобилися. Я і зараз, якщо є вільний час, підтримую себе у формі. Залюбки граю у волейбол, беру участь у змаганнях зі спортивного орієнтування. Це окрім навчань військовій справі, які маю проходити одночасно з основною службою.
— Позивний «Татуна» — це від захоплення татуюваннями?
— А ось і не вгадали! Мене звуть Тетяна, тож позивний «Татуна» — це похідна від імені. Сама придумала. Один раз назвала, підписалася. Мені подобається.
— Хтось із партнерок по хокейній команді за вашим прикладом став на військову стежку?
— Знаю, що одна подруга мала хлопця з чоловічої хокейної команди, він служив і, на превеликий жаль, загинув. Інші дівчата займаються волонтерською діяльністю, збирають кошти, купляють для військових все необхідне. Це чудово, така підтримка є неоціненною. Не обов’язково бути військовим, кожен у наш час на своєму місці має бути корисним Україні.
— Зараз триває мобілізація. Що можете порадити хлопцям та дівчатам, які ще вагаються з рішенням стати до лав Збройних сил України?
— Особисто я жодної хвилини не шкодувала, що пішла служити і нині — у Силах спеціальних операцій. Я прийшла сюди за покликанням, тут завжди хотіла бути, тут бачу себе і сьогодні, і в майбутньому. Захищати рідну землю є обов’язком кожного громадянина, у війську є безліч посад, на яких кожен знайде для себе роботу по фаху. Хто, як не наше покоління, буде захищати Україну, зберігати державу для нащадків. Багато військових вже віддали своє життя в бою, і їх подвиг не має бути марним.
Зараз час такий, що потрібно робити вибір. Спортсмени, водії, будівельники, програмісти… Не має значення, ким ти був у цивільному житті, сьогодні твої знання, енергія та досвід потрібні Україні.
Дмитро Шаповал
Наші контакти:
Адреси
- м. Київ, Оболонська набережна, 7, корпус 1.
- м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 2.
- Графік роботи: 9:00 – 18:00
Джерело: Sportarena.ua
