Перший чемпіонат Франції з тенісу відбувся у 1891 році. З усіх турнірів Великого шолома він став третім за часом виникнення, після Вімблдону та чемпіонату США. Згідно з правилами, у ньому могли брати участь лише французи. На старт прем’єрного чемпіонату вийшли п’ятеро учасників. Першим переможцем турніру став англієць Бріггз, який обіграв у фіналі француза Беньєра. Справа в тому, що іноземці все-таки могли брати участь в чемпіонаті, за умови, що вони були членами французьких клубів. Про Бріггза нічого не відомо, окрім того, що Макс Декюжі, один з найбільш титулованих гравців в історії чемпіонату Франції, вважав його своїм кумиром.

У 1897 році позмагатися за титул вперше змогли жінки. Своє ім’я в історію вписала Франсуаза Массон. В ті часи представниці слабкої статі повинні були носити спідницю по кісточки, корсет і капелюх. В першому жіночому турнірі брали участь лише три тенісистки. В наступні роки теж не було великої кількості бажаючих зіграти в чемпіонаті Франції серед жінок. Так, Массон можна вважати найфартовішою серед чемпіонок турніру. Вона здобула перемоги у перших трьох чемпіонатах Франції. В другому та третьому турнірах Франсуаза ставала чемпіонкою без боротьби. Жодна тенісистка, окрім неї, так не подала заявку на участь в змаганнях.

У 1912 році з’явилася ще одна перешкода для чемпіонату Франції. В багатому передмісті Парижу Сен-Клу почав проводитись чемпіонат світу на твердих кортах. Крім того, що він мав офіційний статус турніру Міжнародної федерації тенісу, брати участь в ньому могли не лише французи, а й всі бажаючі. Чемпіонат Франції не бавили своєю увагою тодішні зірки, багато в чому через його закритий статус. У 1914 році в жіночому турнірі справжню сенсацію створила 14-ти річна дівчина, яка змогла пройти весь шлях до фіналу, а в міксті разом з Максом Декюжі вона взяла титул. А на чемпіонаті світу на твердих кортах вона взагалі перемогла в усіх трьох розрядах. Цією дівчиною була Сюзан Ленглен. Якщо б не війна, то Ленглен стала б найтитулованішою тенісисткою в історії чемпіонатів Франції. З 1920 по 1926 роки вона видає вражаючу переможну серію – шість чемпіонств, при цьому не віддає в фіналі жодного сету. Лише в 1924 році Сюзан не взяла титул, оскільки захворіла на жовтяницю і тому не змогла взяти участь в змаганнях.

1925 рік став знаковим для чемпіонату Франції. По-перше, головний конкурент – чемпіонат світу на твердих кортах відійшов у вічність (він не проводився вже у 1924 році, але формальною причиною того, що він не відбувся, були Олімпійські ігри, які приймав Париж і турнір в рамках Олімпіади став чемпіонатом світу), по-друге, турнір врешті став відкритим для іноземців. Тепер чемпіонат Франції став головним паризьким турніром, що і позначилося на його статусі. Незважаючи на відкритість змагань, французи не збиралися нікому віддавати титул. В жінок домінувала Сюзан Ленглен, а в чоловіків турнір проходив під знаком чотирьох мушкетерів. Так називали Жана Боротра, Рене Лакоста, Анрі Коше та Жака Бруньйона. З 1922 по 1932 роки мушкетери лише одного разу віддали чемпіонський титул в чужі руки. Знаменитий крокодил – Лакост став останнім тенісистом, який здобув перемогу у Франції на трав’яних кортах. З 1928 року змагання почала приймати нова арена, яка отримала свою назву на честь знаменитого льотчика – Ролана Гарроса. (Про нього можна більше прочитати в цій статті).

Будівництво нового дому Відкритого чемпіонату Франції було б неможливим без тріумфів чотирьох мушкетерів. Саме їхня перемога в Кубку Девіса змусила чиновників нарешті збудувати сучасний комплекс, який би відповідав усім стандартам тих часів. Так що немає нічого дивного, що кубок, який отримує переможець чоловічого розряду, названий на честь мушкетерів (жіночому трофею дала своє ім’я Сюзан Ленглен).

З 1934 по 1936 роки головною зіркою чемпіонату Франції став барон Готтфрід фон Крамм. Він незмінно виходив у фінал турніру та здобув два титули. Готтфрід міг би мати значно більше перемог, але не склалося. Справа в тому, що він представляв Третій Рейх, який прагнув подати Крамма як приклад справжнього арійця. Тенісист був категорично проти цього, незважаючи на те, що сам Герінг переконував його вступити до лав NSDAP. А в 1937 році, перебуваючи в далекій Австралії, Крамм дозволив собі розкритикувати фашистів. У нацистів були свої вуха навіть на Зеленому континенті. Тому не має нічого дивного, що барон після повернення на батьківщину отримав рік в’язниці за гомосексуалізм. Від грат його не врятували ні сімейні зв’язки, ні міжнародна спільнота, ні особиста протекція головного льотчика Рейху – Герінга. Врешті за хорошу поведінку Крамма випустили і він одразу ж покинув фашистський «рай» та поїхав у Швецію. Готтфрід швидко набрав форму та захотів зіграти на Вімблдонському турнірі, але його не допустили, через… судимість.

Серед жінок після того, як королева Сюзан пішла в професіонали, почала домінувати головна конкурентка Ленглен – Гелен Віллс-Муді, яка за п’ять років виграла чотири турніри, з 1935 по 1937 роки німкеня Гільде Сперлінг зробила чемпіонський хет-трик.

У 1940 році після того, як вермахт не помітив лінії Мажино, у Франції стало не до тенісу. Переможці заборонили галлам виробництво гуми, а отже і тенісних м’ячиків. Часи Другої світової війни стали чорною сторінкою в історії комплексу Ролан Гаррос. Справа в тому що він використовувався фашистами, як тимчасовий табір, де нацисти збирали євреїв, а потім відправляли їх на схід, де більшість з них знаходили свою смерть в газових камерах.

В 1941-1945 роках на кортах Ролан Гаррос німці організували новий Турнір Франції. В ньому брали участь не лише французи, а й громадяни Бельгії, Швейцарії та Люксембургу, які були членами місцевих тенісних клубів. Хет-трик на цьому турнірі вдався Івону Петрі, який міг би мати і більше, ніж три перемоги, але в перших двох чемпіонатах не зміг взяти участь, оскільки перебував у таборі для військовополонених.

Навіть в ті страшні часи подивитися на змагання збиралася величезна кількість глядачів. Про неймовірну любов галлів до тенісу свідчить такий факт. Коли в 1944 році союзники висадилися в Нормандії та почали звільняти Францію від нацистської чуми, на трибунах Ролан Гаррос яблуку ніде було впасти. Глядачі не могли пропустити фінальний матч між Івоном Петрою та Анрі Коше. Французькі чиновники не хочуть визнавати результатів тих турнірів тому, що багато провідних гравців через зрозумілі причини не могли брати участь у змаганнях. Але ж чомусь на офіційному сайті Ролан Гарросу можна знайти імена чемпіонів, які перемагали у Франції до 1925 року, коли турніри були по суті внутрішніми. Можливо з часом Івон Петра отримає заслужене визнання, як один з героїв чемпіонату Франції.

Офіційно турнір був відновлений у 1946 році, а через 22 роки розпочалася нова ера в історії турніру – Відкрита. Саме Ролан Гаррос став першим турніром Великого шолома, в якому могли змагатися, як аматори, так і профі. Незважаючи на те, що в 1968 році організатори не дорахувалися чималої кількості сильних тенісистів та глядачів, які не хотіли їхати в Галлію, яка тоді потерпала від заворушень та страйків, вони отримали хороший прибуток. Втричі більший, ніж у 1967 році. Відкритість себе виправдала. На жаль, для французів в часи Відкритої ери для того, щоб перерахувати перемоги їхніх співвітчизників, навіть пальців однієї руки буде забагато. Лише дві перемоги – Яннік Ноа (1983) своєю дерев’яною ракеткою здобув для Франції останню на сьогодні вікторію в Парижі, в чоловічому одиночному розряді, а через 17 років Марі П’єрс тріумфувала серед жінок.

Галли щороку чекають на те, що прокляття врешті-решт буде подолано, але віз і нині там. Головні питання 115-го турніру Ролан Гаррос такі: чи зможе Надаль влучити в «десятку» та чи вдасться Джоковичу зібрати кар’єрний Великий шолом?

Рекорди Ролан Гаррос
(дані наведені починаючи з 1925 року, коли до участі в турнірі почали допускати іноземців)

Титули (Чоловічий одиночний розряд)
Рафаель Надаль – 9 (2005, 2006, 2007, 2008, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014).
Бйорн Борг – 6 (1974, 1975, 1978, 1979, 1980, 1981).
Анрі Коше – 4 (1926, 1928, 1930, 1932).
Рене Лакост (1925, 1927, 1929), Іван Лендл (1984, 1986, 1987), Матс Віландер (1982, 1985, 1988), Густаво Куертен (1997, 2000, 2001) по три титули.

Перемоги поспіль

Рафаель Надаль – 5 (2010-2014).
Бйорн Борг (1978-1981) та Рафаель Надаль (2005-2008) по чотири.

Титули (Жіночий одиночний розряд)

Кріс Еверт – 7 (1974, 1975, 1979, 1980, 1983, 1985, 1986).
Штеффі Граф – 6 (1987, 1988, 1993, 1995, 1996, 1999).

Перемоги поспіль

Гелен Вілс-Муді (1928-1930), Гільда Сперлінг (1935-37), Моніка Селеш (1990-92), Жустін Енен (2005-07) по три перемоги.

Наймолодші переможці

Майкл Чанг (1989) – 17 років і три місяці та Моніка Селеш(1990) – 16 років і 6 місяців.

Найбільш вікові переможці

Андрес Хімено (1972) – 34 роки і 10 місяців та Серена Вільямс (2015) – 33 роки і 8 місяців.

Переможці, які не програли жодного сету

Чоловіки:

Іліє Настасе (1973), Бйорн Бог (1978, 1980), Рафаель Надаль (2008, 2010).

Жінки:

Таких тринадцять, зокрема Сюзан Ленглен (1925, 1926), Гелен Віллс-Муді (1928, 1929, 1930, 1932), Кріс Еверт (1974), Штеффі Граф (1988), Жустін Енін (2006, 2007).

Несіяні переможці

Чоловіки:

Марсель Бернар (1946), Матс Віландер (1982), Густаво Куертен (1997), Гастон Гаудіо (2004).

Жінки:

Маргарет Скрайвен (1933).

Фіналісти з найнижчим рейтингом

Чоловіки:

Андрій Медведєв (1999) – №100.

Жінки:

Сара Еррані (2012) – № 24.

Число титулів за країнами

Чоловіки:

1. Іспанія – 17 (перший в 1961, останній в 2014).
2-3. США – 11 (перший в 1938, останній в 1999).
2-3. Австралія – 11 (перший в 1933, останній в 1969).
4-5. Швеція – 10 (перший в 1957, останній в 1988).
4-5 Франція – 10 (перший в 1925, останній в 1983).

Жінки:

1. США – 29 (перший в 1928, останній в 2015).
2. Німеччина – 10 (перший в 1931, останній в 1999).

Камбек після 0:2 у фіналі

1946 – Марсель Бернар в поєдинку з Ярославом Дробним.
1962 – Род Лейвер проти Роя Емерсона.
1974 – Бйорн Борг в поєдинку проти Мануеля Орантеса.
1984 – Іван Лендл проти Джона Макінроя.
1999 – Андре Агассі в поєдинку проти Андрія Медведєва.
2004 – Гастон Гаудіо проти Гільєрмо Корії.

Фінальні марафони

Чоловіки:

Матс Віландер – Гільєрмо Вілас (1982) – 4 години та 42 хвилини.

Жінки:

Штеффі Граф – Аранта Санчес (1996) – 3 години та 4 хвилини.

Марафон

Фабріс Санторо – Арно Клеман (2004) – 6 годин та 33 хвилини.

Головні гвардійці

Чоловіки:

Роджер Федерер – 81 гра (65 перемог).

Жінки:

Штеффі Граф – 94 гри (84 перемоги).

Найбільше перемог

Чоловіки:

Рафаель Надаль – 70 (Рафа зазнав лише двох поразок)

Жінки:

Штеффі Граф – 84.

Серія вікторій

Чоловіки:

Рафаель Надаль – 39 (з 2010 по 2015).

Жінки:

Кріс Еверт – 29 (з 1974 по 1981).

Найбільше поразок у фіналах

Чоловіки:

Роджер Федерер – 4 (2006, 2007, 2008, 2011).

Жінки:

Сімона Матьє – 6 (1929, 1932, 1933, 1935, 1936, 1937).

Найбільше турнірів

Чоловіки:

20 — Франсуа Жоффре (1961-1980) та Фабріс Санторо (1989-2009).

Жінки:

19 – Андре Варін (1934-1965).