Ролан Гаррос – людина і турнір

У 1927 році легендарні французькі мушкетери – Жак Бруньйон, Жан Боротр, Анрі Коше та Рене Лакост перемогли у фіналі Кубка Девіса збірну США. Тоді популярність цього турніру була надзвичайно великою і перемога в ньому ставала приводом для національної гордості. Через рік галли мали зіграти з американцями ще один матч, проте існувала одна проблема. В Парижі в ті часи не було тенісних кортів, які могли б відповідати змаганням такого рівня, та які б змогли хоча б частково задовільнити глядацький ажіотаж до цієї події. Спільними зусиллями спортивного клубу Стад Франсе та уряду були виділені три гектари землі для будівництва нової арени. Також прийняли рішення назвати нову споруду на честь Ролана Гарроса. Президент секції легкої атлетики Стад Франсе Еміль Лесьєр був категоричним: «Якщо ви не погодитесь назвати корт на честь мого друга Ролана Гарроса, я не виділю ні копійки на будівництво».

Майбутній авіатор народився у 1888 році в заморському департаменті Франції на Реюньйоні в місті Сен-Дені. У віці чотирьох років на нього чекала тривала мандрівка. Його батько вирішив переїхати в Сайгон, де відкрив власну юридичну фірму. Син ріс та вчився читати і писати під головуванням матері. Французької школи в Сайгоні не було, і тому мати змушена була приміряти на себе роль педагога. Але це не могло довго продовжуватись і тому батьки вирішили відправити сина у Францію. І знову тривала і далека подорож – цілих два місяці юний Ролан плив у Марсель. Можливо, саме з тих часів він полюбив подорожувати. Видавалося, що йому всього світу замало і Гаррос неодмінно хоче побувати всюди. Потім батьки записали його в паризький коледж і повернулися в Сайгон. Відтоді Ролан практично до кінця життя не підтримував жодних стосунків зі своїми рідними. Він звик покладатися лише на самого себе. І це вміння дозволило йому неодноразово долати численні труднощі, які виникали під час польотів Ролана. Незабаром Гаррос важко захворів на пневмонію. Керівництво коледжу вирішило перевести його в Канни, для того, щоб під впливом сонечка Ролан подолав важкий недуг. Та сам юнак не збирався сидіти склавши рухи. Він активно займався спортом, і врешті пневмонія була помножена на нуль.

Гаррос досяг особливих успіхів у велоперегонах. В 1906 році він навіть переміг на одних змаганнях, де виступав під псевдонімом «Danlor» (анаграма імені Roland). Ще однією з його пристрастей був футбол. Команда, за яку в юнацькі роки грав Гаррос, не знала гіркого присмаку поразок. Окрім спорту він мав хист до мистецтва, Ролан чудово грав на фортепіано. Далі Гаррос знову вирушив в Париж, для того, щоб продовжити освіту. В столиці Ролан відкрив для себе ще один вид спорту – регбі. Він навіть став членом клубу Стад Франсе. Як з тенісом? Ракетку в руках Гаррос, звичайно, тримав, але про якесь особливе зацікавлення тенісом говорити не можна.

Але головною пристрастю Ролана була швидкість. Спочатку – автомобілі. Після того як він закінчив навчання, то вирішив присвятити себе торгівлі машинами. Гаррос сподівався на фінансову допомогу батька. Але ж син не захотів здійснити його мрію – стати служителем Феміди і тому той відмовився допомагати своєму нащадку. Ролан знайшов стартовий капітал завдяки своєму другові, тато якого вирішив допомогти новим підприємцям. Скоро біля Тріумфальної арки вже працював магазин – «Ролан Гаррос автомобілі – спортивні візки». Щоправда перша закоханість тривала недовго. Скоро прийшла справжня любов. Він закохався з першого погляду влітку 1909 року на Великому Авіаційному Тижні Шампані. Коли Ролан побачив фігури, які демонстрували на лiтаках пілоти захопленим глядачам, то зрозумів, що він тепер буде авіатором. Гаррос вирішив, що йому слід негайно придбати літак. Він нашкрябав грошенят лише на «Демуазель» конструкції відомого бразильця, піонера повітроплавання Сантоса-Дюмона.
Польоти на перших літаках були особливо небезпечними. А якщо говорити про Демуазель, то загрозу життю під час подорожі нею зростала на декілька порядків. Недарма крихітну «Демуазель» називали «вбивця людей». Гаррос досить швидко навчився керувати своїм монопланом. У 1910 році Ролан здійснив політ на «Демуазелі» над нью-йоркським парком Бельмонт. Досить швидко Гаррос почав вважатися одним з кращих пілотів не лише Франції, а й всього світу.

Свідченням його майстерності стало те, що відомий американський льотчик Джон Мойсант запросив його до складу свого цирку. Протягом цілого року Ролан гастролював з ним по Мексиці та США. Навіть серед таких майстерних пілотів Гаррос зумів виділитися. Американська публіка відзначила його віртуозні трюки та охрестила його «той, що цілується з хмарами». У 1911 році Ролан приймає участь у трьох престижних гонках, в яких приходить до фінішу одразу після переможця. Деякі журналісти почали іронізувати над французом та дали йому нове прізвисько: «Пан другий». Незабаром папараці довелося вигадувати йому нове прізвисько, оскільки далі була вражаюча перемога. В 1912 році відбулося Гран-прі французького аероклубу. На старт змагань вийшли 34 кращих пілоти планети і Гаррос переміг. Тепер журналісти почали називати його «чемпіон чемпіонів». На цьому Ролан не зупиняється та встановлює рекорди, настільки легко, немов просто йде вгору по сходах. Так спочатку Гаррос піднімає стелю для літаків до 3900 метрів, а потім аж до 5610 та стає першою людиною, яка пролітає над Везувієм.

Гаррос хотів літати не лише в повітрі, а й на землі. Він був особисто знайомий з Еттторе Бугатті і придбав в нього перший екземпляр нового автомобіля «Bugatty Type 18». Він розвивав неймовірну на ті часи швидкість – до 160 кілометрів на годину. За ці свої швидкісні дані ця модель отримала прізвисько «Чорна Бесс», на честь відомого коня, який не знав собі рівних на скачках. Всього було випущено лише сім екземплярів цього авто. До наших часів збереглися три, в тому числі і той, на котрому літав Ролан.

В 1913 році він черговий раз вписав своє ім’я в світову історію. Гаррос першим перелетів через Середземне море. Цей рейс ледве не завершився трагедію. За спогадами пілота, коли він приземлився, в його баку було лише 5 літрів пального. Після цієї знаменної події Ролан став справжнім героєм Франції, а Жан Кокто присвятив йому вірш «Мис Доброї Надії». Також Гаррос не забував про свої музичні таланти. Якось на одному з прийомів він грав на фортепіано свого улюбленого Шопена, і тут, почувши чарівну мелодію, в центр зали вискочила сама Айседора Дункан та почала один зі своїх запальних танців. Дами любили Ролана. Так він навіть здійснив романтичну подорож в паризькому небі разом з Коко Шанель.

На початку літа 1914 року Гаррос разом з іншими зірками авіації створює групу, яка ставить собі за мету організовувати шоу, зустрічі та мітинги. Зібрані з цих атракцій кошти вони планували віддавати вдовам та дітям своїх товаришів, яких спіткала доля Ікара. Але цим хорошим починанням не судилося втілитися в життя. 28 червня Гаврила Принцип вбив ерцгерцога Франца Фердинанда. Ці постріли стали іскрою, від яких спалахнуло полум’я Першої світової війни. Як на зло, перед початком цих жахливих подій Ролан опинився в Німеччини, де оглядав місцеві авіаційні заводи. І тут йому стали в нагоді швидкісні якості Бугатті, на котрому він встиг перетнути кордон ще до того, як заговорили гармати.

Відразу після початку війни Гаррос записався добровольцем в армію та отримав призначення в ескадрилью «MS 23», яка була оснащена літаками «Моран Парасоль», які колись збудували для Туреччини, але конфісковані в зв’язку з оголошенням мобілізації. Льотчиків в часи Першої світової війни можна прирівняти до камікадзе. Їхні шанси вижити в полум’ї великої війни були мінімальними. Так, фатальною для них могла стати навіть зустріч з коровами. Якось австрійський аероплан приземлився в околицях Луцька. І тут до нього почали наближатися російські війська. Пілоти, почали готуватися до злету, аж тут до аероплану наблизилося стадо корів. І одна з них розбила пропелер. Після цього пілоти не змогли піднятися в небо та були захоплені в полон.

В дебюті війни Гарроса встигли «поховати». Одного дня надійшла інформація про те, що від Брюсселя йдуть відразу три німецьких дирижаблі. Ролан відразу вилетів на своєму «Морані». Це була дивовижна хоробрість – крихітний моноплан – проти величезної сигари двохсотметрової довжини. Слон проти мухи. Та й озброєння. В Гарроса був пістолет, а в дирижабля гармати та кулемети. Але Ролан був справжній відчайдух. Проте божевільним його назвати не можна. Він одразу визначив ахіллесову п’яту дирижабля – Гаррос підлетів до Голіафа збоку та своїм пропелером пропоров йому оболонку. Далі газ вирвався назовні, після чого пролунав гучний вибух і за мить палаюча сигара вже лежала не землі. Очевидці повідомили про те, що Ролан в результаті цього випадку загинув смертю героя. На щастя вони помилилися, він якимось дивом вижив в цьому палаючому мішку. Незабаром Ролан одужав та знову повернувся в діючу армію. Тепер всі в Франції розповідали про його подвиг та сподівалися на те, що він довго житиме, оскільки його передчасно відправили на той світ.

Гаррос став справжньою зіркою, так само як і багато льотчиків тих часів. Професія військового пілота була дуже небезпечною. Про що свідчить наступна статистика: в часи Першої світової війни кожен третій французький льотчик не повернувся з поля бою. Але небо продовжувало притягувати юнаків, які хотіли позмагатися наввипередки зі смертю та здобути славу. Так, про відомих асів писали не менше, ніж про знаменитих аристократів, театральних примадонн та багатіїв. Та й льотчики отримували солідні підйомні. Уряд Франції давав чималенькі гроші за кожен бойовий виліт і добові теж капали. Місцеві підприємці також не шкодували грошей на боротьбу з ворогом. Знаменитий Мішлен виділив мільйон франків золотом. Премію можна було отримати за кожен збитий ворожий літак та за кожну тонну скинутих на позиції противника бомб. До Гарроса повітряні бої з висоти наших днів виглядали досить незвично. На озброєнні льотчиків тоді були лише револьвер чи карабін, з допомогою яких вони намагалися поранити, або ж вбити пілота ворожої машини. Також не варто забувати, що окрім цього ще потрібно було керувати літаком. Якщо на сталевих птахах і встановлювали кулемети, то для їхнього обслуговування в команду машин включали додаткового стрільця. А це зайва вага, що позначалося на маневреності. Ролан розвернув тактику повітряного бою на 180 градусів.

Навесні 1915 року Гаррос першим поставив на власний аероплан кулемет, який стріляв через гвинт. Ось як француз пояснював свій задум: «Льотчик тепер може всім апаратом націлитися на ворога. Тепер стрілець не потрібен. Літак стає компактнішим та мобільнішим, а швидкість більшою. Якраз те, що потрібно для повітряного бою».

Песимісти зауважували:
— А якщо прострілиш власний пропелер?
— Я поставлю на лопатки металічні накладки, від яких кулі будуть рикошетити.

День, коли Гаррос встановив на літак кулемет, можна вважати днем народження літака-винищувача. Перша зустріч з новою машиною Ролана шокувала німців. Колись «Моран» був невинним метеликом, а тепер він жалив, як бджола. Після того, коли на рахунку Ролана було три німецьких скальпи, на нього розпочали справжнє полювання. 18 квітня 1915 року він був підбитий зенітним вогнем та приземлився в місці дислокації ворожих військ. Ролан намагався спалити свій літак, але не встиг цього зробити. На місце падіння літака Гарроса прибув геніальний конструктор Антон Фоккер, який, вивчивши нововведення француза, швидко запропонував ще кращу новинку – синхронізатор, який дозволяв стріляти не зачіплюючи пропелер.

Коли Гаррос опинився в полоні, у Франції про нього не забували. Якось над Парижем нависла грізна тінь цепеліна. Почулися вибухи бомб – дирижабль робив свою чорну справу. Зенітки намагалися його збити, але нічого в них не виходило. І тут хтось з переляканих людей, які ховалися від смертоносної сигари зауважив: «Був би тут Гаррос!». А Ролан не сидів склавши руки. Він відчував себе пташкою, яку німці посадили в клітку. Спочатку Гаррос зробив декілька невдалих спроб втечі. Вже перша з них ледве не завершилася успіхом. Він разом з друзями вже майже завершив прокладання тунелю, за яким була воля, але тут його перевели в інший табір. Потім Ролан намагався вислизнути з неволі морським та повітряним шляхом, але всі ці спроби зазнавали краху. Лише наприкінці 1917 року пташка змогла опинитися на волі. Йому разом з Ансельмом Маршалом вдалося роздобути німецьку офіцерську форму та залишити табір під покровом темряви. На їхньому шляху чигали чотири вартових пости, які вони успішно оминули завдяки тому, що Ансельм знав німецьку. Ця втеча стала основою для фільму Жана Ренуара «Велика ілюзія».

Очевидно, що після того, як Гаррос опинився у Франції, він захотів повернутися в небо, але проти цього був прем’єр Клемансо, який бачив його радником в Генеральному штабі. Він навіть з великим запізненням відзначив героя перельоту через Середземне море Орденом Почесного легіону. Гаррос став другим авіатором після Луї Блеріо (він першим перетнув Ла-Манш), відзначеним цією нагородою. Проте кабінетна робота була не для Ролана і скоро він знову опинився в діючій армії. Гаррос мав велике бажання відімстити німцям за полон. Однак під час перебування в Німеччині в нього сильно погіршився зір та Ролан дуже переживав стосовно того, що він тепер ні на що не здатен. Проблему вдалося вирішити з допомогою більш сильних окулярів та вправ для очей. Гаррос швидко освоював нову тактику бою. Все-таки за три роки багато що змінилося. Ролан оперативно відновив бойові кондиції і незабаром поповнив свою колекцію трофеїв черговим «Фоккером».

5 жовтня 1918 року Гаррос вирушив на «Спаді» у свій останній політ. При появі німецьких винищувачів Ролан залишив свою групу та попрямував до них, капітану де Севену довелося наздоганяти його та повертати назад. Потім він знову не підкорився наказу та почав набирати висоту для того, щоб дати бій німецьким винищувачам. Де Севену знову довелося залишити свою групу та спішити на допомогу сміливцеві. І тут ситуація стає критичною – на допомогу «Фоккерам» підійшла ще одна група винищувачів. Деякий час дві французьких машини протистояли 13-м німецьким. Але це не заважало Гарросу безстрашно атакувати ворожі літаки. Незабаром французам надійшла допомога, але в пилу боротьби де Севен втратив машину Ролана. Капітан був змушений повертатись, оскільки в нього закінчувались останні краплі бензину. Він не міг залишити свого друга в біді та після приземлення взяв авто і примчав у 48-у ескадрилью. Там йому один з льотчиків розповів про те, що він бачив «Спад», який атакували одразу три «Фоккери». Двоє з них не витримали, а третій немов удав чекав коли можна буде провести смертельну атаку. І дочекався… Незабаром «Спад» почав падати, розвалюючись на шматки.

Французи довго не хотіли вірити в смерть свого героя. Залишалася надія на те, що пілот, який на власні очі бачив останній поєдинок Гарроса помилився, а німецькі агентства, які рапортували про смерть Ролана, могли це зробити з метою пропаганди. Через декілька днів наступаючі французькі війська виявили в районі Вузьє могилу з написом «Гаррос». Останні ілюзії були розбиті. Ролан не дожив одного дня до свого 30-річчя і в останній політ він вирушив на літаку з тим же тридцятим номером. Гаррос прожив коротке життя, але воно було сповнене яскравими митями, яких може вистачити на життя тисяч середньостатистичних людей. Кожного року навесні образ героя Франції – Ролана Гарроса оживає в нашій пам’яті, коли на паризькі корти виходять кращі тенісисти світу.