Для Чеського Будейовіце молодіжний чемпіонат світу розпочинається лише з другого етапу. Розпочинається по-справжньому, адже тут свої наступні п’ять матчів (усі до кінця турніру) проведе місцева молодіжна збірна. Жителям містечка якось навіть байдуже, що у них проходитимуть усі другосортні матчі (голові поєдинки – в Брно), бо ніщо так не стимулює людей ходити на волейбол, як присутність своїх команд.

Це аксіома, яка працює завжди й усюди. І неважливо, мова йде про Будейовіце, Краків чи Тернопіль. Результат усюди буде той самий.

Власне, організатори турніру в Будейовіце активно готувалися до матчів власної збірної. Ще коли стало відомо, що Чехія втратила шанси на продовження боротьби за трофей та переїде з Брно, на трибунах з’явилися приготовані заздалегідь картонки з написом «BLOK», які можна зігнути в декілька разів та створювати, таким чином, шумовий ефект. Але якщо раніше на трибунах Будвар Арени була всього лиш одна пачка такого засобу підтримки, то в день першої гри Чехії подібні штуки лежали ледь не усюди. Разом з ними була ще листівка про останні волейбольні новини і програмка турніру.

Але усі ці речі пригодилися лише на третьому поєдинку ігрового дня. Саме тоді на паркет вийшла Чехія, у супроводі талісманів турніру та під гучні (як для ігор в Будейовіце) овації. І хоча людей зібралося не надто багато – десь біля 300-400 – це все одно показник для Будвар Арени (Чехії це не допомогло — господарі поступилися Єгипту в трьох сетах).

На попередніх поєдинках, як можна зрозуміти, арена знову була порожньою. Навіть ті декілька українських фанів, що супроводжували команду на матчах першого раунду, через роботу покинули Будейовіце, тож за синьо-жовтих кволо вболівав якийсь чолов’яга, що час від часу викрикував «У-кра-їна, У-кра-їна».

Зрештою, наскільки кволо підтримували, настільки кволо волейболісти й грали. Україна вкотре програла, причому програла знову через власні помилки. Перший сет матчу з турками залишився за українцями, але згодом вони віддали три підряд – віддали без якихось особливих емоцій чи боротьби. Віддали буденно. З поразками на цьому турнірі синьо-жовті змирилися.

Власне, а по-іншому і не могло бути. Українські волейболісти жаліються на втому, через яку вони не можуть показати свій максимум. Перманентну розконцентрацію цей факт, звісно, не пояснює, як і не пояснює величезної кількості браку, але є інший момент: команда грає занадто академічно, не вигадуючи ніяких цікавих комбінацій чи чогось подібного. Таку гру від українців суперники і чекають, тому чудово діють в захисті, а відсутність максимальної фізичної готовності синьо-жовтих лише допомагає опонентам «читати» їхню гру. Інколи усе відбувається не тільки академічно, але ще й дуже повільно. 9 блоків Туреччини (5 – в України) в цьому матчі слугують якнайкращим підтвердженням.

Чому не були придумані якісь нестандартні ходи та нестандартні розіграші в атаці? Риторичне запитання, мабуть.

Після гри не надто веселі українські волейболісти й тренерський штаб, як завжди, доволі швидко покинули ігровий паркет та відправилися у роздягальні. Кожен окремо або ж маленькими групками, як завжди. З кожною наступною поразкою вони все більше й більше усвідомлюють, що такого виступу на чемпіонаті світу не бачили навіть в найгірших снах. Але щось змінити ніхто з них не може. Ні тренери, ні гравці.

І хоча цього разу не було взаємних перепалок, а знову звучали обіцянки про «збереження шансів та концентрацію в наступних матчах», становище справ в стані збірної навряд змінилося. Просто емоцій навіть на сварки уже немає, усі сили залишаються на паркеті. Хоча результату від цього більше не стає.