Холодна війна у стані збірної. Як Україна відреагувала на третю поразку на чемпіонаті світу

Цей перший раунд чемпіонату світу не міг завершитися по-іншому. Україна, з усіма недоліками в її грі, не заслуговувала на перемогу. Хоча цього разу вона знову була дуже близькою. І дуже далекою водночас.

Як по ходу усього турніру, коротше. Що не гра, то якесь часткове повторення попереднього матчу. І цей цикл розірвати ніяк не вдається.

***

Останній поєдинок першого раунду чемпіонату світу проти Італії перетворився для українців на напівтовариську гру: обидві команди ще раніше втратили шанси вийти в наступний раунд змагань, тому цей поєдинок був потрібен, в першу чергу, для здобуття впевненості в своїх силах, а також для підтримки ігрового тонусу.

Жодних спортивних завдань, грубо кажучи. Перемога, як і поразка, нічого не давала обидвом командам, тому волейболісти могли розслабитися та зіграти в своє задоволення.

Або не могли.

Головний тренер української молодіжки Микола Пасажин, який ще після другої поразки, говорив про необхідність перемагати в кожному матчі, дуже часто і голосно апелював до своїх підопічних впродовж першого сету, але українці практично не слухали тренера, граючи у свій власний волейбол. Особливо це було помітно наприкінці першого та третього сетів – гравці української молодіжки робили настільки багато дурних помилок, що навіть італійський тренер хапався за голову.

Він ж прекрасно розумів, що в цьому матчі його команда не заслуговувала на перемогу – Україна була на голову, якщо не на дві сильнішою від Італії. Але попри чудову гру в другій партії та на початку третьої, синьо-жовті відпустили фактично мертвого суперника, подарувавши йому перемогу.

Багато незрозумілих передач на Олега Плотницького, якого італійці з задоволенням блокували, багато браку при подачах суперника, багато невдалих дій в захисті – з кожною наступною помилкою настрій Миколи Пасажина ставав все гіршим, але на емоціях волейболістів це не позначалося: вони зберігали спокій і навіть певну радість, принаймні посміхатися синьо-жовті не забували.

Сміх змінився на сум лише після завершення матчу – другий поспіль програний тай-брейк, і як наслідок останнє місце в групі без жодної перемоги. Україна приїхала на чемпіонат світу у статусі темної конячки, але повністю провалилася уже на самому старті.

І хоча ця поразка, по суті, уже нічого не означала, вона відкрила своєрідну скриньку Пандори української збірної.

«На цьому турнірі нам не вистачило роботи тренерів. Бо ми більше працювали самі – і це дуже погано», – заявив після гри Олег Плотницький в коментарі Sport Arena. У декількох метрах від нього стояв Микола Пасажин, але лідер молодіжки не підбирав слова: ще впродовж усіх матчів було помітно, що гравці не надто слухають тренерів.

Коментувати гру головний тренер українців не хотів, адже нащо коментувати одне й те саме? «Ми повинні були добивати італійців, але гравці зупинилися. Чому? От залізь їм в голову та зрозумій», – сказав все ж головний тренер.

Коментуючи слова Плотницького, Пасажин переадресував критичні стріли на федерацію волейболу. Це ж саме вона відповідає за склад делегації – а в України на цьому турнірі не було ні аналітика, ні психолога, ні масажиста. У всіх інших команд подібні члени штаби були – про це говорили як Пасажин, так і Плотницький, називаючи відсутність ось цих людей однією з причин провалу.

Президент федерації волейболу Михайло Мельник, який перебував у цьому ж залі в Чеському Будейовіце, на усі слова відповів дуже просто. На його думку, аналітика в штабі збірної не потрібно, і якби команда перемогла Аргентину, то далі усе пішло б по-іншому.

І хоча ця поразка, по суті, уже нічого не означала, вона відкрила своєрідну скриньку Пандори української збірної.

Переводячи стрілки один з одного, ситуацію, втім, не зміниш. Україна уже припинила боротьбу за перемогу на чемпіонаті світу, але досі боротиметься за 9-е місце. Перебуваючи у стані холодної війни, коли тренерський штаб не до кінця розуміє настрій та бажання гравців, а гравці не зовсім прислухаються до тренерів – навіть боротьба за перемогу «у гіршій вісімці» може завершитися невдачею та провалом для синьо-жовтих.

Можна не сумніватися, що подібний конфлікт назрів не щойно. Поразка від Італії стала лише каталізатором, вона дозволила усім нарешті висловити свої думки. І тепер виникає тільки одне запитання – що далі?