Справжній чемпіонат світу проходить без України

Формат молодіжного чемпіонату світу з волейболу продуманий таким чином, аби кожна з команд-учасниць могла зіграти однакову кількість ігор. Неважливо, чи це збірна, яка пройшла увесь шлях без поразок, вийшовши у головний фінал турніру, чи це збірна, яка програла усі матчі і бореться лише за 15-е місце. На молодіжному чемпіонаті світу найважливішим є здобуття досвіду. І саме за допомогою матчів гравці отримують цей необхідний досвід. Так прийнято вважати.

На практиці ж ситуація трохи інша. Команди, що втрачають шанси на боротьбу за титул після першого етапу, грають трохи по-іншому, ніж ті, які зберігають надію на виграш омріяного трофею. По-перше, рівень збірних в «вісімці кращих» та «вісімці гірших» зовсім різний. По-друге, неймовірно відрізняється також вага кожного розіграшу та кожного сету.

Зрештою, у «гіршій вісімці» волейболісти борються лише за престиж, тоді як у «кращій вісімці» — за перемогу та статус. У цьому, власне, й полягає вся різниця.

Правильно буде сказати, що чемпіонат світу у класичному розумінні розпочинається лише з другого етапу: коли відсіюються зайві та залишаються лише ті, хто насправді готовий змагатися за перемогу.

На жаль, Україна стала лише гостем на цьому волейбольному святі, програвши усі три матчі першого раунду. Такий результат, як можна зрозуміти, відправив синьо-жовтих в «гіршу вісімку», де вони зустрічалися з суперниками, яких зобов’язані були перемагати. В принципі, усе десь так і вийшло — поразка і дві перемоги вивели команду Миколу Пасажина у втішний плей-офф за 9-е місце. Україна навряд задоволена, але і не розчарована: іншого результату просто бути не могло.

Для синьо-жовтої збірної головне завдання цього другого етапу полягало в перемозі над самими собою: психологічно цій команді потрібно була хоч якась перемога, тому дивуватися позитивним емоціям українців після виграшу над Японією не варто. Після чотирьох поразок поспіль будь-який виграш стане приводом для святкування.

Але не можна не відзначити, що усі матчі України у другому раунді чемпіонату світу проходили буденно, без особливої іскри. Усе як завжди. У цьому, власне, особливість «гіршої вісімки» — усі грають, аби грати.

***

Крики, гамір на трубинах, повноцінний калейдоскоп емоцій — достатньо просто зайти на DRFG Арену в Брно, де проходять усі ключові поєдинки чемпіонату світу, аби зрозуміти відмінність цього місця від Чеського Будейовіце. Тут грають заради перемоги, і ось це жахливе бажання довести, що ти кращий за суперника, буквально намагнічує повітря. Тут ніхто не готовий програвати, а поразку сприймають дуже й дуже образливо.

Впродовж останнього ігрового дня другого етапу в Брно, як зрештою і в Будейовіце, проходило чотири матчі. Три з них завершилися на тайбрейку, і лише в одному було зіграно чотири партії. Для порівняння, у Чеському Будейовіце два поєдинки завершилися в чотирьох партіях, по одному — в трьох і п’яти.

«Давай домой, обезьяна», — кричить росіянин Дмітрій Яковлєв, коли судді в одному зі спірних моментів в матчі проти Бразилії віддають очко росіянам. Взагалі, поєдинок між Бразилією та Росією, який був вирішальним в плані переможця групи F, вийшов найбільш драматичним на турнірі — понад дві години гри, п’ять партій та перемога Росії на тайбрейку з рахунком 17:15.

І хоча бразильці ні в чому не поступались своєму супернику в плані гри (хіба блок у них відверто слабший), і хоча вони були так само заведені, як і суперник, та перемогти в такому матчі вони просто не могли. Росія грала доволі брудно і досить агресивно, власне, Росія просто була Росією, у цьому нема нічого такого. Бразильцям було відверто важко, і хоча їм вдавалося декілька разів переломити хід поєдинку, у вирішальні моменти росіяни поверталися.

Разом з ними раділи й трибуни. Так, так, місцеві фанати волейболу в Брно підтримували Росію, яка привертала увагу не тільки своєю брудною грою, але й неймовірним командним жестом після кожного набраного очка. «У-у-у-у, уууу», — кричали росіяни, а згодом за ними повторювали усі болбої та ледь не вся арена. Це було справді ефектно і доволі привабливо.

Цікаво, що останній матч ігрового дня (якраз Росія — Бразилія) завершився в половині дванадцятої вечора, через що не кожен вболівальник досидів до вирішальних розіграшів. Та підтримка усе одно в Брно була напрочуд шумною — людей на трибунах набагато більше, ніж в Чеському Будейовіце, а вболівають вони активніше.

Особняком, звісно, стоїть підтримка збірної Польщі. Місцеві фани, яким найближче серед інших до Брно, ще задовго до початку другого групового етапу вивісили на арені величезний банер «Плоцьк, Польща», тим самим наче промовляючи: «Це наша територія, не лізьте сюди». Уболівальники та журналісти настільки гнали команду вперед, що в останньому турі Кадрі вдалося відігратися з рахунку 1:2 в поєдинку проти Ірану.

Після програшу іранські волейболісти впали на паркет та ледь стримували сльози. Дехто навіть не намагався їх стримувати. Перемога вивела б персів у півфінал, поразка — змушує боротися за 5-е місце. А десь на трибунах радісно обіймалися кубинці, які завдяки програшу Ірану несподівано прорвалися у півфінал. Для них турнір ще не завершено, вони досі зберігають шанси на перше місце.

***

З кожним наступним етапом кількість країн, що продовжують боротьбу за перемогу скорочується вдвічі. Спершу було шістнадцать, згодом — вісім, тепер от — чотири.

Безперечно, неймовірний досвід отримають гравці усіх команд. Усе-таки чемпіонат світу — це подія, яка трапляється в житті далеко не кожного спортсмена. Але все ж турнір в Брно — змагання зовсім іншого рівня, з іншою драматургією та іншою кінцівкою. Поки в Чеському Будейовіце люди просто дограють, в Брно — вирішують завдання. Тут і триває справжній чемпіонат світу.