Ярослав Кроха, Sport Arena
Із серпня минулого року не перемагала у своєму чемпіонаті друга команда Інгульця. Та у 31-му турі Групи «Б» Другої ліги знаменна подія сталася, та ще й у матчі з конкурентом – Суднобудівником. Петрівці обіграли миколаївців із рахунком 2:1, обидва голи забив молодий півзахисник Андрій Порохня.
За що й був визнаний Sport Arena та ПФЛ Героєм чергового тижня в Другій лізі.
— Андрію, згоден, що чудово відіграв?
— В принципі, добре, що забив два голи і ми виграли.
— Ваш наставник Микола Федорко нагадував про гнітючу безвиграшну серію?
— Так, було таке.
— Тобто ви налаштовувалися просто на важкий матч? Не мріяли взяти три очка?
— Налаштовувалися на тяжку гру, вона справді вийшла бойовою, ще й після дороги такої.
— Можливо, в тебе особисто якесь передчуття було, що не просто виграєте, а сам ти команді допоможеш?
— Ми перед кожною грою думаємо, що переможемо. Але тут просто вийшли і виграли.
У цьому матчі ти змінив амплуа?
— Починав грати крайнього захисника, хоча взагалі моя позиція — лівий або правий півзахисник. Під час гри мінявся з Андрієм Глобою, і саме після одного такого переміщення на інший фланг мені і вдалося забити. Напевно, півзахисник суперника не готовий був до моїх маневрів, адже перед цим грав із Глобою. Перший тайм складався для нас не найкращим чином, тому Микола Миколайович попросив нас у другому таймі опустити м’яча на землю і грати короткими передачами. Це й принесло свої дивіденди.
— Команди почали майже без розвідки, вже на 13-й хвилині ви пропустили.
— Так там такий гол… Гравець змістився з правого флангу, пробив, м’яч у нього зрізався і точно у верхній кут залетів. Потім ми прокинулися і почали грати у футбол.
— Ти відповів майже відразу.
— Спершу пробив, але неточно. А вже другого разу змістився, прибрав захисника і сильно пробив. Не думав, що так буде, але залетіло. Гольову віддав Максим Калінін.
Був ще один момент, подавали кутовий і я у порожні ворота головою не влучив, в руку супернику прилетів м’яч.
— Матч грався о шостій вечора, вже не так спекотно було бігати, як удень?
— Все одно важко і гаряче було, штучне поле — тож знизу і зверху пекло. Добре, що виграли, але і дорога така була тяжка.
— На 54-й хвилині тобі вдалося відзначитися вдруге.
— Там розіграли добре, Червінський віддав передачу, я відпасував на нападника, а він мені між півзахисниками повернув. І я під кутом правою ногою в дальній кут влучив.
— Разом із тобою героєм матчу став і ваш голкіпер Гурідов, відбив пенальті.
— Гурідов — молодець, виручив нас. Адже нічия нас не влаштовувала. Та вся команда добре зіграла.
— Тебе замінили на 88-й. Сил не залишилося, чи щоб час потягнути?
— Я втомився і… потягнути час. Потрібно було когось свіжого на фланг випускати.
— Хвилювався на лаві чи пішов до роздягальні, аби не бачити останніх хвилин?
— Так, хвилювався. Потрібно було нарешті виграти. Ми в другому таймі поклали м’яч, і спокійно грали вже.
— Але ти вже грав у Другій лізі, тож досвід маєш?
— Я після травми прийшов до Арсеналу-Київщини, набирав форму, потрапляв трохи в заявку. Потім грав на аматорському рівні: я в Чернігові мешкаю, там була на область команда із села, знайомий тренер запросив, тож там пограв.
— Як потрапив до Інгульця?
— Так вийшло, що батько Олександра Хіманича сказав, що є шанс поїхати, і ми вдвох приїхали на поїзді. Сподобалися і підписали контракти.
— Сподівався відразу потрапити до першої команди?
— Гадаю, тут всі на це сподіваються. Всі працюють, і хочуть, щоб тренери взяли хоча б на збори.
— Як життя у Петровому?
— Я й зараз на базі мешкаю, ми тут усі. Тут три метри до поля. Звісно, для молодих головна розвага тут – спорт, зайняті тільки футболом.
Адаптувався швидко, трьох людей я тут знав, плюс ще двоє знайомих знайшлося. Гарні хлопці всі.
— Ви з хлопцями засмутилися, коли перша команда не потрапила до плей-офф?
— Звісно, адже всі дуже хотіли, щоб потрапили. Але президент сказав: будемо далі працювати, поки команда не готова. І можна погодитися з цим.
Досьє
- Народився у Славутичі, це у Київській області.
- Перший тренер – Віктор Миколайович Бойко, мене батько відвів до секції. Я, виходить, грав у Славутичі до 17 років, а потім в Київ поїхав, у дубль Оболоні. Там рік пробув, і потім в першу команду.
- Подобається мадридський Реал, а з футболістів — Марко Ройс.
- Моя мрія — зіграти в єврокубках. Але спочатку можна в українській Прем’єр-лізі…
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться