Після Олімпіади в Пхьончхані мала офіційно завершитися епоха золотої жіночої збірної. Біатлоністкам не вдалося поставити жирну крапку, але жодних сумнівів не могло виникнути — ще один олімпійський цикл сестри Семеренко та Олена Підгрушна банально не витягнуть.
Український біатлон потребував кардинальних і радикальних змін. Пішов старший тренер Урош Велепець, практично пішла Юлія Джима (остання з золотої команди, навколо якої треба було будувати новий колектив). Здавалося, попереду на жіночу збірну очікує така довгоочікувана перебудова і зміна поколінь. Аж ось — новим старшим тренером призначений росіянин Андрій Прокунін. Допомагати йому будуть Григорій Шамрай (привіт, сестри Семеренко), Владімір Махлаєв (особистий тренер Дар’ї Блашко) та Валерій Лесніков (колишній тренер лижниці Валентини Шевченко).
Кардинальні зміни? Смішно.
Навіть якщо відкинути моральний аспект і забути, що очолив жіночу збірну України росіянин з серйозним допінговим минулим, важко знайти якісь вкрай серйозні причини для його призначення. Володимир Бринзак не називає конкретних причин та мотивів. Водночас пан президент розповідає про довіру до молодого амбітного тренера з новаторськими поглядами — і це звучить, звісно, цікаво. Але тільки звучить. Бо допомагати новому тренеру будуть помічники, наймолодшому з котрих 56 років.
Та й взагалі сам принцип побудови нового тренерського штабу викликає купу запитань — чи доцільно призначити помічниками старшого тренера спеціалістів, які програли йому під час виборів? Чи не будуть ці помічники намагатися «підсидіти» головного, аби потім зайняти місце, на яке першочергово претендували?
Подібного сценарію не буде лише за умови підтасованих виборів. Якщо уявити, що кожен з тренерів чітко знав, що отримає наприкінці, але умовою здобуття посади було висування — все стає на свої місця. Вибір без вибору, тобто. Але ж, чекайте, мова йде про кришталево чисту федерацію біатлону. Хіба можна собі уявити подібну зрежисованість?
Але, в принципі, пазл складається: Шамрай зберіг посаду та безпосередній вплив на сестер Семеренко, Махлаєв, по суті, замінив Олега Меркушина (а яка його доля, назад в команду «Б»?) і займатиметься конкретно своєї підопічною, а Лесніков відповідатиме за лижну підготовку.
За таких умов Андрій Прокунін ризикує досить швидко перетворитися на Уроша Велепця — наче і головний, але без конкретних важелів впливу. Бо що тоді залишається для росіянина? Контроль за процесом та робота з Оленою Підгрушною, Анастасією Меркушиною (не факт), Іриною Варвинець (не факт) та Юлією Журавок.
З іншого боку, контракт на весь олімпійський цикл для Прокуніна — це своєрідний прояв довіри та можливість втілити в життя усі свої новаторські ідеї. Але сам новий старший тренер в інтерв’ю biathlon.com.ua уже встиг заявити, що його головне завдання — показати результат. А чи може тоді йти мова про перебудову та зміну поколінь? Ні.
Зрештою, товариш Прокунін ніколи раніше не стикався з подібними завданнями. Під час роботи в Республіці Корея (його фактично єдиний досвід) росіянин мав швидко дати результат, аби не провалитися на Олімпіаді. «У мене нема завдання розвивати тут біатлон комплексно, а для того, щоб виховати корейського спортсмена, потрібен час — мінімум чотири роки», — зазначав Прокунін в інтерв’ю «РИА-Новости» в березні минулого року.
Корея допомагала йому — були запрошені три російські спортсмени, які дозволили старшому тренеру показати якийсь результат по біатлону. Якщо зі збірної забрати Тімофєя Лапшина, Анну Фроліну та Єкатеріну Аввакумову — корейський біатлон перетворюється на пустку. За два роки роботи там Андрій Прокунін нічого не зробив, аби змінити це.
Як сам тренер зазначав, він особливо і не намагався. У тому ж інтерв’ю для «РИА-Новости» товариш Прокунін чітко окреслив свої посадові повноваження: «Моя функція — бути сполучною ланкою між корейськими спортсменами, тренерами та російськими спортсменами, тренерами».
Уся російська біатлонна діаспора була майстрами для корейців — за ними спостерігали, на них вчилися. За результат місцева федерація не надто переживала, головне було не впасти зовсім нижче плінтуса. В Україні на Андрія Прокуніна очікує інший рівень відповідальності та інший рівень сприйняття: тут ніхто в ньому не бачить видатного майстра, а критика виникне після першого ж невдалого результату.
Попри те, що федерація дає новому старшому тренеру карт-бланш, росіянин Прокунін буде в Україні абсолютним чужинцем, якого сприйматимуть лише одиниці. Це набагато складніша роль, ніж була у нього в Республіці Корея.
Аби самоствердитися тут, Андрію Прокуніну доведеться неодноразово переступити через себе. Але головне його завдання — не зламатися під впливом помічників та не віддати контроль над ситуацією в їхні руки. За умови, що це не було обумовлено до початку співпраці, звісно.
Бо станом на зараз виглядає, що Прокунін є своєрідною завісою, за спиною котрої відбуватимуться справді важливі речі. І якщо це справді так — український жіночий біатлон ризикує втратити наступні чотири роки, а отже ще сильніше загрузне у болоті внутрішніх чвар та скандалів.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться