Покарання біатлонної Росії — лише фікція

Лише два відсторонені спортсмени та втрата етапів Кубку світа (а заодно й юніорського чемпіонату світу) — це й усі санкції, на які наважився Міжнародний союз біатлоністів (IBU) стосовно безпрецендентного допінгового скандалу, головним підозрюваним в якому є Росія.

Так, було зрозуміло, що будь-яке рішення прийматиметься важко, з шаленим опором системи. Зрештою, ні для кого не секрет, що Російська Федерація володіє величезним впливом на будь-яку міжнародну організацію (у тому числі, й усі спортивні), а образити потужного гравця на ринку мало хто хоче. Як бачимо, біатлонна міжнародна федерація не наважилася взяти на себе удар, хоча підстави для цього у неї були.

Справа тут не в Росії, мова взагалі не іде про якісь персоналії. Справа у грубому порушенні основного спортивного принципу, якому відверто підтакнув Союз.

Підозра про вживання допінгу 31-м російським біатлоністом — це плювок у саме ядро спортивного принципу про чесну гру. За сезон збірна Росії, в середньому, використовує 16-18 спортсменів на етапах Кубку світу і ще приблизно 10 на інших міжнародних змаганнях. Якщо припустити, що не всі біатлоністи приймали допінг, то виходить, що ось ця «допінгова машина» існує в Російській Федерації уже не одне покоління.

Власне кажучи, підтвердженням вищенаведених слів є саме рішення IBU: попри те, що імена двох відсторонених біатлоністів не огошолені, російська сторона уже встигла запевнити, що серед винних немає активних спортсменів. І Міжнародний союз біатлоністів легко проковтнув ось цю інформацію, хоча вона ставить під серйозний сумнів усі допінгові контролі, що їх проходять спортсмени, адже раніше жоден з двох винних не був спійманий на вживанні заборонених препаратів.

Добровальна відмова від етапу Кубку світу перетворює Росію у борця за справедливість, який шукає шляхи для спільного виходу з кризової ситуації. І вовки ситі, і вівці цілі.

Президент IBU Андерс Бессеберг після оголошення вироку заявив, що самих лише підозр замало для введення санкцій. Натомість куди красномовнішим був колишній президент Союзу біатлоністів Росії та один з претендентів на місце Бессеберга Олександр Тихонов: «Рішення позитивне. Андерс показав, що він наша людина».

Постулат «наша людина» чудово розкриває раптове бажання російської сторони відмовитися від своїх етапів Кубку світу — схоже на те, що президія IBU порадила росіянам добровільно віддати етапи, аби ті уникнули серйозних репутаційних втрат. Інакше це рішення довелося б озвучити у рішенні Союзу, а значить, воно могло б стати ще одним прецендентом — після бобслею і скелетону, а також ковзанярського спорту — для інших міжнародних федерацій щодо проведення міжнародних змагань на території РФ. Добровільна відмова, яку згодом заперечив Бессеберг, заявивши, що це все ж було рішення Союзу, перетворює Росію у борця за справедливість, який шукає шляхи для спільного виходу з кризової ситуації, не даючи підстав для ухвалення подібних рішень в інших видах спорту. І вовки ситі, і вівці цілі.

Чи міг Міжнародний союз біатлоністів ухвалити інше рішення? Ні, не міг. Повинен був. І справа тут не в Росії, мова взагалі не іде про якісь персоналії. Справа у грубому порушенні основного спортивного принципу, якому відверто підтакнув Союз. Значить, для біатлонних чиновників існують рівніші за рівних, а кількість прапорів на трибунах етапів Кубку світу важливіша за чесну боротьбу спортсменів.

І можна собі уявити, як би вчинив IBU на чолі з Бессебергом, якби не величезний інформаційний ажіотаж навколо цієї теми. Мовчки проковтнув усе і продовжив змагатися так, наче нічого й не було? Ззрештою, правила гри не змінилися й зараз — це рішення і такі санкції лише окозамилювання для вболівальників. От бачите, немов каже усім Андерс Бессберг, ми діємо, ми шукаємо вихід з ситуації.

Але який вихід? І для кого він буде корисним? Якщо для Росії, то IBU й справді старається з усіх сил.