Фото - из архива Владимира Кобелькова
Микита Дмитрулін
Екс-коментатор 2 + 2 Володимир Кобельков в інтерв’ю Sport Arena TV розповів про дружбу з Усиком і Ломаченко, кумівство із Зозулею. Згадав як коментував фінал Ліги Європи Дніпро – Севілья, критику через роботу на чемпіонаті світу-2018 в Росії, поради Маркевича і як Ігор Циганик вчив розуму. А також поділився думкою як стати успішним коментатором і повідав про свої смішні ляпи в ефірі.
– Вова, розкажи, як ти став коментатором на 2 + 2?
– Спочатку нас ніхто не випускав. Пам’ятаю, що ми нарахували 42 тракти, 42 матчі ми прокоментували під запис з Олегом Шмідтом, Вовою Звєровим, Сашком Золотогорським, це було більше, ніж півроку. На цих трактах я говорив на білоруській мові (посміхається), суржиком, в сенсі. Тому що в житті, моя сім’я і я – російськомовні і потрібно було переходити на українську. Потім вже Циганик прийшов на 2 + 2. Поки його не було, я сам записувався, а потім, коли з’явився Ігор – пішла робота над помилками. І ось, останній тур, чемпіонату, матч Волинь – Металіст.
– Сильно тоді напхав Циганик?
– Хіба, коли було за що. За мову в основному. Було дуже багато русизмів.
– Як ти працював над вирішенням цієї проблеми?
– Книги почав читати тільки українською. Фільми почав дивитися виключно українською. І в якийсь момент я навіть спробував в житті перейти на українську. Розумієш, мені було легше, ніж умовним хлопцям з Рівного та Львова. Вони дуже часто говорять різні слова, тому що звикли до них, і не чують себе, не розуміють, що це русизми. А мені відразу це різало слух і я розумів, що це російське слово. Було дуже складно. Та й досі, я думаю, що у мене є русизми.
– Який Циганик в якості наставника? Чи ти не вважаєш його своїм учителем?
– Ні, я завжди говорив і буду говорити, що я – випускник академії Циганика. Тут безперечно. Я стільки прокоментував, вже 10-й рік йде, і я продовжую це любити. Значить – він сильний учитель.
– Тобі найкраще коментувати одному або в парі?
– Мені найкраще коментувати з експертом. Люблю ставити запитання.
– Комфортніше на стадіоні або в студії?
– Тільки на стадіоні.
– А бокс?
– Тут менше можливостей. Весь головний бокс – це Америка, а туди полетіти українському коментатору непросто і дорого.
– Тебе знають, як коментатора футболу і боксу. Що легше, а що важче?
– Абсолютно рівноправно. Важко коментувати, коли матч – лайно. Доводиться 90 хвилин щось вигадувати, розказувати. Так само – і бокс. Але там же не один бій. Буває, андеркарті перед головним боєм, і три поєдинки такого гівна. Починаєш гаснути, а на головному бою боксери як заведуться. І тобі доводиться теж вибухати.
– А різниця в якихось суто коментаторських моментах?
– У футболі довше дистанція. 45 хвилин, 2 тайми, а там ще може бути додатковий час, серія пенальті. Ось чисто для зв’язок важкувато. Я – емоційний і крикливий, і буває таке, що ти на 33-й хвилині думаєш, коли там уже перерва, щоб чай попити. Але і в боксі теж буває, що в андеркарті три бої по 12 раундів, і потім ще головний поєдинок.
– Які якості повинні бути у людини, щоб стати крутим коментатором?
– Перше – голос. Це в принципі те, за що мене Циганик взяв. Він говорив, що у мене нічого немає, крім голосу. Це було 10 років тому, і зараз він у мене такий же, низький. Перші 2-3 роки всі думали, що це коментує мужик, якому 40-45 років. А потім, коли дізнавалися – хлопчик проходь, в школу запізнюєшся.
Друге – розуміння гри. Будь-який коментатор, якщо ми говоримо про футбольних – повинен, як мінімум, любити грати в футбол. Грати в нього, я не говорю про якомусь рівні, але розуміння має бути. Просто, буває, дивлюся футбол, а коментатор говорить: «У нього зрізався м’яч». А ти дивишся і бачиш, що у футболіста опорна нога поїхала, і він послизнувся. Такі моменти потрібно розуміти.
Третє – спілкування. Спілкування з футболістами, тренерами, адміністраторами. Жити цим. Дуже багато чого ти можеш не знати, а готуватися до матчу з Google або іншим сайтам, використовуючи цитати і цифри – ну не знаю… Треба знати, у кого там вчора гонорея була, у кого ще щось…
– Твій ментор Ігор Циганик одного разу сказав, що хороший коментатор не може таким бути, якщо він не журналіст. Згоден з ним?
– Я точно не пишучий журналіст. Не написав жодного сюжету в своєму житті, а є така людина Олег Ситник (екс-журналіст ПРОФУТБОЛ – прим. Ред.), Навіть не знаю, скільки він фільмів написав: Кличко, Усик, Ломаченко. Він працює з часів, коли ще ТВ чорно-біле було. Але він не озвучує відео. Так і я – взагалі не пишучий журналіст.
– Одна з найгарячіших тем, які пов’язані з тобою – це чемпіонат світу 2018 в Росії. Тебе і інших твоїх колег, які погодилися коментувати цей турнір – не хейтили хіба що собаки бродячі. Як ти справлявся з цією критикою?
– Мене і собаки хейтили. Дуже багато подій наклалося тут. Свого часу ми зі Славою Фрідманом коментували матчі Дніпра в Лізі Європи, коли команда Маркевича вийшла в фінал. А тоді Дніпро вважався чи не найбільш патріотичним клубом. І мене довго асоціювали із Дніпром, Зозулею, Федецьким, Ротанем… Я тоді прожив весь сезон із Дніпром. І тут я переходжу на Інтер, на чемпіонат світу в Росії. Тоді мені здорово дісталося. Коли в перший день ЗМІ написали, що я буду коментувати турнір – людина 700-800 в Facebook в “приват” мені постукали.
– Приємні повідомлення писали?
– Звичайно, “вітали”, дякували, писали: “Спасибі, що прийшли, ми вас так довго чекали”. Звичайно ж, з неприємними…
– Як вважаєш, колеги, які вас засудили, інші коментатори – це їх реальна позиція, або понти?
– Теж по-різному. Напевно, мене має право засуджувати Роберто Моралес, він був в зоні АТО. Були люди, які писали публічно, як можна було піти з “плюсів” на Інтер. І ці ж люди за місяць – за два до цього могли туди поїхати працювати, на цей чемпіонат світу. Просто все різко змінилося, і трансляція виявилася у Інтера. Ось такі засудження були. Я постарався абстрагуватися від того, що чемпіонат проходить в Росії. По-моєму, навіть не особливо і міста називав, в яких матчі проходили. Назва стадіону і поїхали, футбол. Як виявилося потім, було багато хлопців, яких не запрошували коментувати чемпіонат світу, а вони публічно говорили, що відмовилися. Я потім питав у керівництва Інтера, звали вони їх, а мені відповідали, що ні.
– Чим керувався, коли приймав це рішення? Фінансове питання, професійне зростання або досвід?
– Фінансове питання я дізнався буквально за 2 дні до старту турніру від Роми Кадемін (журналіст телеканалу Інтер – прим. Ред.). А спочатку переговори я вів з Сергієм Долбіловим, який тоді очолював редакцію. А всі питання щодо коментаторів, гонорарів, матчів – вирішував Кадемін. Коли я прийняв рішення і набрав Рому і сказав “так”, він мені вже назвав гонорари. Звичайно, гонорари були дуже хороші, це зрозуміло.
Але все одно, мені хотілося чемпіонат світу. Що може бути крутіше в кар’єрі футбольного коментатора? Я вважаю, що це фінал українського клубу в єврокубках, який у мене вже тоді був (Дніпро-Севілья – прим. Ред.), Чемпіонат світу, і ось те, чого у мене до цих пір немає – матч збірної України. Вище – навряд чи щось є. Хіба що матчі збірної України на Євро або на мундіалі.
– З колегами не було конфліктів? З тим же самим Цигаником, який відкрито заявляв, що повністю ігнорує чемпіонат світу в Росії?
– При цьому знає всі рахунки, хто забив, хто виграв. Ігор Степанович був один із тих, з ким я розмовляв, як тільки цей варіант з’явився. Взагалі, у мене була величезна армія людей, з якими я радився. Саня Усик тоді готувався до бою з Гассіевим, я розмовляв з ним на цю тему. Анатолій Миколайович Ломаченко, Рома Зозуля, Артем Федецький, Рустам Худжамов, Мирон Богданович Маркевич. З Мироном Богдановичем я останнім говорив, якраз Дніпро грав із Агробізнесом на Олімпійському.
Я поговорив із рідними, подумав. Це були безсонні ночі. Звичайно, я розумів, що якщо піду з плюсів на Інтер, то дороги назад не буде. І що ж робити після чемпіонату світу?
– Як ти пішов із 1 + 1?
– Подзвонив Ігорю Циганику, сказав, що хочу коментувати чемпіонат світу. Ігор Степанович сказав, що це мій вибір і запитав, чи розумію я, у що це виллється і які ризики на кону. Потім я подзвонив Стьопі Щербачову (керівник спортивних проектів «1 + 1 media» – прим. Ред.), А він уже знав про цю пропозицію. Тому що перед цим я попросив Сергія Долбілова (головний редактор спортивного департаменту каналу Інтер – прим. Ред.), щоб саме він сказав Щербачову, аби він розумів, що я не качаю його на зарплату. Потім я вже подзвонив Стьопі, і він сказав, що у мене не вийде з трудовою книжкою залишитися на “плюсах”, піти покомментіровать чемпіонат на Інтер, зірвати грошики і повернутися на “плюси”. Якщо йдеш – пишеш заяву, а після чемпіонату світу будемо дивитися.
– А що сказали Маркевич, Зозуля, Усик, все з ким ти радився? Не було такого, що сказали: «Звичайно, Вов, погоджуйся, але тільки не коментуй матчі збірної Росії»?
– Так, таке мені сказав Мирон Богданович. Він сказав, що не той час, щоб так робити. Я подзвонив Ромі Кадеміну, сказав, що я в справі, але не буду коментувати матчі збірної Росії. У мене трохи стисло, коли росіяни били пенальті з Хорватією.
Тому що далі вже були півфінали, і я розумів, що навряд чи вийде злити іншим пацанам матч Росії, а самому прокоментувати другу пару. Тому я розумів, що якщо росіяни вийдуть в півфінал, то швидше за все, доведеться порушити цей пункт. І якось на 90-100 хвилин я став хорватом.
– Коментувати матчі чемпіонату світу і УПЛ – це взагалі можна порівняти?
– Можна порівняти, звичайно. Я коментував матчі Дніпро – Металіст, коли обидві команди давали вогонь. Ти виходиш зі стадіону в Дніпрі, стоїть хтось з адміністраторів, покурює і дивиться. А там за парканом фанати б’ють машини, поливають водою, ось це було, так. Динамо – Шахтар. Дніпро – Шахтар, Динамо – Металіст… Чим це крутіше? Я був на стадіоні, там грали мої знайомі, я знав, хто вчора вкакався, хто пиво попив, хто буде в кращій формі. Це я можу порівняти. Та й на чемпіонаті світу були матчі з серії “що попало”.
– Ти коментував фінал чемпіонату світу Франція – Хорватія. А через 7 днів бій в Москві Усика з Гассіевим. Що було гарячішим?
– Усик – Гассіев. Тому що я добре Саню знаю. Ми дружимо. Весь проміжок його підготовки до бою я був на базі. Бачив, як він тренується, бачив по 3-4 тренування в день. Бачив, яка це була праця і розумів, що це буде справжній бій. Як він горів цим боєм. Можу порівняти бій Усика з Гассіевим тільки з відповідним півфіналом Дніпро-Наполі. Але Саню ми коментували не з Москви, а тут в Києві, в студії. Фінал чемпіонату світу я навіть не ставлю з Усиком в один ряд. Було і було. Не те, щоб для галочки, звичайно, круто, емоції, але згадай той фінал … Там і близько не було феєрії…
– Коли в останній час твоїх друзів Усика і Ломаченка морозять у ЗМІ, у тебе немає ніякого бажання публічно вписатися в це?
– Я не така величина, щоб кудись вписуватися.
– Вони не звертаються до тебе за порадою?
– Саня старший від мене. В основному, я з ним раджуся. Я перед чемпіонатом світу багато з ним спілкувався і він один з тих, хто допомагав справлятися з хейтом у мій бік.
– Один з приємних моментів в твоїй кар’єрі – це фінал Ліги Європи Дніпро – Севілья в Варшаві…
– І для команди Дніпро, і для мене – можу сказати, що наш фінал був у півфіналі з Наполі. Ось там ми виграли все. І Дніпро, як команда, і Маркевич, і ми зі Славою Фрідманом. Звичайно, я хотів, щоб мої друзі виграли фінал, щоб Дніпро виграв, але не було такої ейфорії, як від самого виходу в фінал.
Ну, Польща, клас. Шкода, що не в Мілані якомусь. Пам’ятаю, що за пару годин до матчу із Зозулею на поле перетнулися, він як раз травмований був, поговорили, побажали удачі один одному.
Перед фіналом моя мама їздила в Єрусалим, і привезла 2 іконки. Я одну собі взяв, а другу Федецькому дав на фінал. Він її перемотав ізолентою і кудись під щиток поклав. Але не допомогло.
– Як так вийшло, що майже весь той єврокубковий шлях Дніпра ти прокоментував з В’ячеславом Фрідманом (коментатор фіналу Ліги Європи за участю Дніпра – прим. Ред.) Це ритуал якийсь був?
– Ми сіли з ним коментувати Дніпро у груповому раунді, останній матч проти Сент-Етьєна. Там же вирішувалося, вийдемо або не вийдемо. Федька забив тоді ще. А в іншому матчі Карабах з Інтером грають. У нас на планшеті відкритий сайт УЄФА. Там запалюється 1:0. Показую Славі, що все, сушимо весла. У нас фінальний свисток. Там спонсорська відбиття, начебто Heineken. І через 20 секунд ми повинні повернутися в ефір. Ми говоримо, що, на жаль, Дніпро нікуди не вийшов. І тут мені Андрюха Бутко (один із співробітників 1 + 1 – прим. Ред.) зі студії каже, що походу гол відмінили. Я теж дивлюся, на сайті УЄФА одиниця перейшла в нуль. В ефірі пішла панорама по трибунах, радість секторів. Ніхто не розуміє, що робити. І мені Бутко за 20 секунд встиг пояснити, що ж там сталося. І я кажу: “Слава, ну скажіть, що ми вийшли?”. Мене навіть тато труїв на наступний день: “ПівУкраїни лягли спати і думали, що Дніпро не вийшов, і тільки вранці дізналися, що пройшов”. Ось з цього і почалася наша історія з В’ячеславом Фрідманом.
– У тебе реноме серед колег та інших журналістів, як “друг усіх спортсменів і футболістів”. Ти не втрачаєш в об’єктивності в цьому плані, враховуючи, що у тебе з ними усіма гарні відносини?
– Гарне питання. З тим же Федецьким, з яким ми дуже близькі, у мене 150 раз було, що після матчу він мені дзвонив і говорив: “Що ти там падло мелеш?”. Ось так ми сварилися 100 раз. Я кажу: “Федя, переглянь момент, ти хочеш, щоб я говорив, що не ти помилився, а всі бачать, що ти. А я кажу, що не ти. Який я після цього коментатор?”. Із Ярмоленком теж про це говорили. Але він сказав, що якщо він реально помилився – то без питань. Але багато хто сприймає це всерйоз. І потім, коли в компанії сидимо, лають коментаторів. “Що це за коментатор, що він говорить?”.
– Як так вийшло, що ви із Зозулею стали кумами?
– Люди стають кумами, коли хтось у когось хрещеник. У церкві виходить. Його, до речі, не було на церемонії. Тому, коли ми сваримося, то я кажу: “Ти мені не кум, тебе не було в церкві”. Спілкувалися з ним нормально, але пам’ятаю, що раніше він міг бути не дуже після матчу. «Рома, дай інтерв’ю!». А він тобі: «Ти що, приколюєшся?». Ми ще тоді не сильно спілкувалися з ним.
А так я завжди мріяв бути кумом, і завжди хотілося, щоб дитина була хлопчиком. Може бути, я не найкращий хрещений, все-таки, вони зараз далеко проживають, але намагаюся їздити по можливості в гості. По телефону з ним говоримо, він уже вміє дзвонити. Видно, що спортсмен зростає.
– Як ти реагуєш на всі скандали, які відбуваються із Зозулею?
– Я їх переживаю разом із ним. Всі ці звинувачення “націоналіст, фашист”. Ми більше жартуємо. У нас існує група, де є Зозуля, Федецький і я. І Рома запропонував назвати групу: “Націоналіст, Нацист і Сепаратист”. Рома – дуже сильний чувак. Уяви таке пережити, як він у Бетісі. Та й зараз йому не просто. Але він справляється з усім. Ну, ось останнє, коду він сказав: «Кричали фашист, нацист, комуніст, залишилося тільки, щоб геєм назвали». Я це прочитав, і набрав його: «Жди, зараз будуть…».
– Знаю, що є крута історія, як ти з Рикуном коментував матч.
– Ух. Класно було, мені сподобалося. Я до цього навіть ніколи з ним в житті не розмовляв. Для мене це легенда, віват король. Він соромився. Пам’ятаю, що було жарко, літо, а на Дніпро Арену, коли заходиш, то ще +10 градусів. Йому було важкувато. Не був він п’яним, як багато хто любить говорити. Звичайно, людина в перший раз соромиться, затиснутий. Часом це було, як інтерв’ю. Якась активність на поле, хтось обрізався, і я постійно питав: «Олександр, як так вийшло?». Намагався його тримати в тонусі. Також саме недавно я з Худжамовим коментував Реал-Валенсія. Його в житті не зупиниш, він дуже добре говорить. А тут трохи по-іншому. Він говорив впевнено, але тихо, нестача досвіду, звичайно. Але він круто розбирав воротарів.
– Худжамов розповідав, що любить тобі писати смс-ки під час матчів…
– Завжди. Так всі роблять. Але тут ще й я людина, яка завжди відповість, прямо в ефірі. Худжамов постійно пише: «Ну що ти мелеш?». Але трохи використовує інший дієслово (посміхається). Іноді мені судді пишуть, коли я в ефірі чемпіонату України. Саме завдяки спілкуванню з суддями я став краще знати правила гри.
– Не було ніколи, що після матчу спускаєшся в підтрибунку, а там тобі гравці починають пхати, мовляв: «Ти що ти там сказав?».
– Так ти, коли спускаєшся, вони ж ще не знають, що ти говорив. Ну буває, що дружини говорять їм. Але щоб прямо з агресією? Ну, хто? Найнебезпечнішим міг би бути Женя Селезньов, бачив, які він двієчки бокові прописує?
Буває, що через день, через два після матчу, можуть набрати і сказати: «Вов, ну тут ти не правий». І потрібно до них прислухатися. Наприклад, дзвонить опорний півзахисник. Я в ефірі сказав, що «Ось тут опорник мав бути…». А він такий: «Я не повинен був тут бути, я повинен був його страхувати». Я завжди їх слухав. Не було такого, щоб лаялися і кидали трубку.
– Сама жорстка критика в твоєму житті?
– Якщо під матчем не пишуть в коментарях, що коментатор – дебіл, це означає, що ти дуже слабо відпрацював. І тебе навіть не помітили, тебе не було. Але я і сам прекрасно знаю, коли виходжу після ефіру, який він був, хороший, посередній або жахливий. Я сам можу собі дати оцінку. Це після перших матчів весело було. Тоді відразу після матчу дзвонив татові, потім Циганик. Вірніше, розмовляєш з батьком, а Циганик сам тебе набирає паралельно. Але щоб там хтось прямо жорстко критикував мене – не пам’ятаю. Президенти мені не дзвонили. Ну, пацани могли сказати, кенти, або колеги. Плюс могли футболісти в “інсті” в приват написати: «Що ти ліпиш?». І я у відповідь їм: «Що ти там граєш?».
– Микола Морозюк якось сказав, що українські коментатори – це повний провал. Що можеш йому відповісти?
– А праві захисники в Україні – сильні? Він має право говорити, що наші коментатори – це провал. Він футболіст, він може говорити, що йому щось не подобається. Я не думаю, що він мав на увазі всіх коментаторів. Швидше за все, конкретний матч і конкретну людину. Двох-трьох. Я допускаю, що саме стількох він знає, я маю на увазі, прізвища та обличчя. Один з них, швидше за все, Вацко, тому що самий медійний. Ну блін, якщо ти такий сміливий – говори прізвища. Якщо тебе хтось образив, скажи: “Ось цей …. слабкий “. А ще краще поясни чому. Тому що сказати, що Коля Морозюк – слабкий – і зловити його в одному матчі – було у мене бажання. Тим більше матч Динамо – Шахтар, який вже нічого не вирішував. Коля його дійсно добре відіграв, просто тому що просидів весь матч на заміні.
Мене тоді, коли він сказав це, зачепило. Це все одно, що я скажу, що наші футболісти – говно. Хоча буду мати на увазі когось одного, який десь там напоровся.
– Ляпи свої згадаєш в ефірі?
– Перший. Хтось із коментаторів, не з наших, не з 2 + 2, а, швидше за все, з ТК Футбол, назвав Арменда Даллку – Семеном. Я ж “гиги, гага”. Приходить моя черга коментувати матч Дніпро-Ворскла. Я Зозулі, Ротаню, Селі, Конопі, все розповів про це, всі посміялися. Піднімаюся в коментаторську, зустрічаю Дениса Олійника, 30 хвилин до матчу, з них посміялися. Початок матчу, розводять м’яч, пас опорнику, закид на Даллку і я такий: «Семен Даллку». Відразу цькування. У WhatsUp всі пишуть. Циганик пише: «Напевно, з Полтавської області хлопець, раз Семен».
Другий. Аякс – Динамо в кваліфікації ЛЧ. З Вовою Звєровим коментували. Весь день готувалися. Кажу: «Вовчик, потрібно ж так увірватися, щоб людей від телевізора здуло». «Давай так: я стартую, 7 секунд даю, потім удвох продовжуємо і поїхали». Я вриваються: «Добрий вечір, Слава Чечер, всі справи…». Весь день готував ці 4 фрази, щоб увірватися. І кажу: «Ми вас запрошуємо на матч у … ..». І забув, як називається стадіон. Добре, що Вова підхопив.
Третій: Це, напевно, найсильніший прикол. Олег Ігорович Шмідт (екс-коментатор 2 + 2 – прим. Ред.) – це найсильніший чувак, який зі мною працював в ефірі. Арсенал – Мура, пам’ятаєш цей матч? Коли ще Ерік Матуку не повинен був грати, через що потім дискваліфікацію кияни отримали. На стадіоні Динамо коментували. У дивака з Мури прізвище Среш. Ми до ефіру насміялися досить з цього. До нас перед ефіром відразу підійшли Ігор Циганик і Женя Зінченко і відразу сказали: «Не дай бог!». Прочитали склади, і потім в матчі він з м’ячем – і не більше. Таку нам дали установку. І ми ніби як начиталися це прізвище, все нормально. Вже не смішно. Всі сміялися, гигикали, а ми вже насміялися.
І тут хвилина 30-я матчу. Андрюха Богданов його прокинув, як газонокосаркою, він падає. І Шмідт спокійно видає: «Среш на газоні». Ти не уявляєш, як же нас зігнуло. Хвилина минула, а ми до сих пір сміємося, вже сльози на обличчі. Вимкнули звук, сміємося, фух, начебто відійшли. Включаємось знову. Заходить звукорежисер: «Хлопці, ви взагалі там?». І нас друга хвиля накрила. Тобто, реально хвилини 3 в ефірі було мовчання. А там кутові, виноси від воріт. Я собі дуже сильно покусав губу, щоб хоч якось заспокоїться.
Четвертий ляп. Ще пам’ятаю була ситуація, коли якийсь перенесений матч був. Маріуполь – Волинь, грали на Метеорі в Дніпрі, ще тоді сніг був, і стадіон не був готовий до матчу. У якийсь із команд проблема зі стадіоном була, тому грали в Дніпрі. Там все в снігу, я не знаю, як тут коментувати, гравців із загальною камери не видно. А вранці мені Слава Чурко подзвонив. Домовилися чай попити, і якось ми домовилися, щоб він під’їхав на матч. А він то своїх відмінно знає. Я намалював на листку А4 схему і прізвища написав. А він дивиться і мені ручкою показує, хто з м’ячем. А я як артист. Люди, напевно, в шоці були, звідки я так Маріуполь знаю. Якби не Слава, нічого б не вийшло.
П’ятий. Ще одна історія з Олегом Шмідтом. Один разок вирішив 2 + 2 показати жіночий футбол, здається, кваліфікація до єврокубків. Чернігівська команда, ніби як «Легенда» називалася. Почали готуватися, інформації нуль: ні фоток, ні прізвищ. Google не знає ні нашу команду, ні суперника. Олег каже: «Розберемося, чи не бійся. Будемо говорити, які вони гарні, як на груди приймають. Так 45-хвилин протягнемо, а потім по тій же схемі ». Вони виходять на розминку, на формі написано «ПриватБанк». Олег відразу: «Так, ми в дамках». Матч почався, ми ганяємо м’яч з Олегом, глядачів нуль, все чутно. Ми коментуємо, говоримо, що наші красивіші. Що тут ще говорити? Забивають наші гол, ми радіємо, все відмінно, 1:0 на нашу користь. Тільки ось я дивлюся, а рахунок на табло в інший бік. Дивлюся на Шмідта: «Олег, що це? Наші ж забили, чому зарахували їм? Тут, що правила інші?». І тут в кінці тайму ми розуміємо, що весь 1-й тайм ми коментували не в той бік, наші в іншій формі, а ПриватБанк – спонсор не команди з Чернігова. Циганик нас дуже довго травив.
Шостий ляп: Циганик теж любив потавити в ефірі. Пам’ятаю перші матчі в Лізі чемпіонів, він нас, молодих, потихеньку підпускав до ефіру. Я, Звєров, Шмідт, Золотогорський, ми кожен матч по одному з Цигаником коментували. У мене з Ігорем попався матч Базель-Баварія. Сидимо поруч в кімнаті, пульт звуковий з боку Степановича, а дроти у мене під ногами. Ігор це побачив, і тут йде якась атака, я такий весь на голосі, на емоціях, а він на шнур натискає, і я – клац об стіл. І так рази 3 було. А я провід забрати же не міг.
– Знаю, що ти раніше часто включався з мікрофоном на флеш-інтерв’ю після матчів. Є горбилі якісь?
– Був момент, коли Блохін був головним тренером Динамо і його після якогось матчу запитали, коли він піде у відставку. І у нас в Луцьку Волинь-Динамо. Я так подумав, що якось не хайпанути на цій темі – неправильно. Динамо, звичайно, виграло в тому матчі, інші емоції. Я почав післяматчеве включення, так само, як журналіст ТК Футбол. «Олег Володимирович, не можу вас не запитати…». Він відразу: «Коли я у відставку піду?». «Та ні, чому Мбокані не грав?». Він відразу спокійніше став і у нього відлягло.
А в Луцьку унікальні теж історії були. Там, де ми коментували на стадіоні доступ до нам був у будь-кого. Нам зі Шмідтом туди і по чарочці горілки приносили. Але найсильніша історія була під час матчу. Ми коментуємо, і тут заходить дивак, говорить по телефону і дає його мені. А Шмідт взагалі подумав, що ми щось сказанули і нас з ефіру знімають. А тут просто дивак напідпитку підійшов, і каже: «Слухай, на мене дружина кричить, говорить, що я п’яний, і не зрозуміло де лажу. Скажи, будь ласка, їй, що ти коментатор, що я на футболі». Я взяв трубку і сказав, що він трохи напідпитку, що він на футболі, без жінок. Він сказав «спасибі велике» і пішов.
– Можеш порівняти наших коментаторів з російськими? Існує думка, що у наших порівняно з ними – не вистачає індивідуальності…
– Мені здається, що їх більше і краще знають, тому що з них роблять зірок, канали на яких вони працюють. Вони постійно, десь з’являються, або в кадрі, або, як ведучі, або включаються, вони працюють особисто. Але канал в цьому зацікавлений. А у нас – тільки твої особисті “Інстаграм”, “Фейсбук”, а в свій час була заруба в твіттері, хто ж швидше засуне гарячу новину, щоб ти був першоджерелом.
Ну і плюс, там вони всі старші. Упевнений, що рано чи пізно – ми їх всіх зробимо.
– Постійно проходила інформація, що ти можеш піти на ТК Футбол. Були пропозиції?
– Правильніше, швидше за все – прийти, а не піти. Єдиний раз були розмови і зустрічі, коли на 1 + 1 масові скорочення були, коли звільнили мене, Андріюка. В той же день в інтернеті з’явилися новини і прізвища тих, кого звільнили. У той же день мені написав Олександр Денисов і запитав, що відбувається. Це було влітку, відпустки, ми домовилися з ним зустрітися і поспілкуватися. Поговорили з ним, годину десь розмовляли, мене він вразив. Я до цього його особливо не знав. Але було таке: Ай, Денисов, за Шахтар, зрозуміло. Але ми поговорили, і мені він сподобався. За годину він мені все розповів, всі варіанти, відчувалося, що я спілкуюся не з головним редактором, а з людиною, яка знає про все, що відбувається на каналі. Він почув, чого я хочу. Але не зрослося. По-моєму, через те, що не було єдиного пулу.
До цього мені ще Вітя Вацко дзвонив і питав, як би я відреагував, якби… Напевно, він теж щось сказав на мою користь. Але просто щось не зрослося.
– Яку пораду можеш дати початківцям коментаторам?
– Мова. Українська мова, обов’язково. У мене є така фішка, коли переходжу на українську мову – я точно не матюкнусь, а російською у мене були ефіри з боксом, і було дуже важко стриматися. Дивитися футбол без спілкування з людьми зі спорту і світу футболу – ти нічим не виділишся. Просто за статтями “Трибуни” та “Спортарени” ти не підготуєшся. Але зараз добре, що багато блогів з’явилося. Хтось може влізти на базу, в тренувальний процес, розповісти, показати. Спілкування з колегами: ти поділився інформацією, і з тобою в відповідь поділитися. Читати потрібно. Відразу видно по людині в ефірі, вірніше, на його гуморі, хто він є. Гумор в ефірі – це важливо. Я таке люблю.
– За які команди вболіваєш?
– Збірна ветеранів України – найсильніша команда. Ліверпуль і Атлетико. Я киянин, тому в Україні, швидше за все, більше за Динамо, але і в Шахтарі вистачає хлопців, з якими відмінно спілкуюся.
– Хто топ коментатор в Україні. На твою думку?
– В’ячеслав Поночовний – це, якщо брати бокс і ММА. А серед футбольних: Вацко і Саша Михайлюк. Включаю Лігу чемпіонів, коли вони коментують і відпочиваю. У мене немає такого, що я когось почув, і буду дивитися без звуку. Кирюха Круторогов – хороший. Він дав класну емоцію, коли Соломон забив переможний в матчі з Аталантою. Видно було, що це було від душі. Мені б теж це сподобалося, якби мою роботу так обговорювали. Але в наступних матчах він теж спробував дати цю емоцію, але коли ти її тягнеш з себе – це чутно..
Джерело: Sportarena.ua
