Кожен професійний спортсмен після завершення кар’єри впевнений, що сенс життя втрачений, знижується рівень самооцінки, звикле до безперервних тренувань тіло перестає підкорятися. У цей час спортсмен переживає великий стрес, він думає, що відтепер більше нікому не цікавий і не потрібен. Це цілком зрозуміло, тому що в період спортивної кар’єри, людина підпорядковується жорстким правилам і контролю з боку тренерів. Все це – заради досягнення високого результату.
Однак навіть після того, як блискуча спортивна історія закінчується, життя триває, адже спортсмени не бувають колишніми. Але їм доводиться звикати до нових умов ведення побуту, усвідомлювати нові потреби, вчитися відчуттю самих себе в нових реаліях.
Практично половина спортсменів, після відходу зі спорту, продовжує поєднувати життя зі спортом – тренують, судять матчі, займаються адмініструванням, стають кіберспортсменами, або переходять до іншого, інтелектуального виду спорту, який вимагає не міцних м’язів, а логічного мислення і швидкості в прийнятті рішень. Наприклад, Андрій Шевченко, зірка вітчизняного футболу, зараз є тренером національної збірної, а ось Дженніфер Шахаде, дворазова чемпіонка з шахів серед жінок, стала послом PokerStars у сфері інтелектуального спорту та продовжує розвивати кар’єру у цiй сферi.
Деякі боксери та борці, покинувши ринг, починають нове життя, влаштовуючись в охоронні агентства або органи внутрішніх справ. Але тільки не Віталій Кличко. Один з найкращих боксерів світу зробив вибір на користь політики та зараз він – чинний мер столиці України.
У цьому огляді – історії спортсменів, які знайшли себе після завершення кар’єри.
Веймен Тісдейл
Ця історія про те, що іноді корисно пошукати добра від добра. Тісдейл сильно виділявся ще на студентському рівні, що дивно, враховуючи його вкрай нетривалу «історію хвороби». Баскетбол по-справжньому захопив його лише у восьмому класі після того, як він навчився красиво забивати зверху через своїх старших братів.
Через три роки він приміряв джерсі команди університету Оклахоми «Сунерс». Гра Тісдейла за коледж вразила багатьох, включаючи великого баскетбольного тренера Боббі Найта. У 1984 році Найт очолював збірну США на Олімпійських Іграх в Лос-Анджелесі. Відбір в команду був найжорстокіший, місця в заявці не знайшлося навіть майбутнім членам Залу слави Чарльзу Барклі й Джону Стоктону. Методом суворої селекції Найт вивів одну з кращих версій «Дрім Тім» на чолі з Майклом Джорданом, Патріком Юінгом, Крісом Малліном, Семом Перкінсом. І Уэйменом Тісдейлом. Американці виграли всі матчі на домашній Олімпіаді, а Тісдейл став найкращим підбираючим команди. У фінальному матчі з іспанцями він набрав 14 очок, більше було лише в Андреса Хіменеса (16) і Джордана (20).
На драфті Національної баскетбольної асоціації «Індіана» забрала його другим лише тому, що першим того року судилося стати Юінгу і нікому іншому. Тісдейлу пророкували яскраву кар’єру, але дуже швидко стало зрозуміло, що для НБА він надто м’якуватий. Це не заважало йому бути міцним гравцем ротації в різних клубах протягом 12 років, але, як виявилося, весь цей час його думки були за межами баскетбольного майданчика. У 1997 році він виступав за пост-Баркліївський «Фінікс» разом з Джейсоном Кіддом, Кевіном Джонсоном, молодим Стівом Нешем і… раптом вирішив піти зі спорту в 33 роки, щоб присвятити себе бас-гітарі.
Насправді музика завжди була в його голові та серці. Грати на басу спортсмен почав раніше, ніж в баскетбол, і навіть в коледжі розставляв пріоритети не на користь останнього. Тренеру «Сунерса» навіть довелося змінити розклад тренувань команди, щоб Тісдейл встигав перед заняттями виступити в церкві, де його батько служив пастором. Він не знав нотної грамоти та писав пісні за натхненням – таким ось «сліпим» методом він видав вісім комерційно успішних альбомів в стилі смут-джаз.
Назви платівок не блищали оригінальністю: «Важкий форвард» (на честь своєї позиції на полі), «В зоні», «Підбір» – гірше не придумаєш, але якість музичного матеріалу була прекрасною. Другий альбом «Лицем до лиця» приніс йому перше місце в сучасному джазовому чарті престижного журналу Billboard і привернув увагу публіки. Світові турне, контракти з серйозними лейблами, співпраця з відомими американськими музикантами та місце в Залі слави джазу Оклахоми – Тісдейл ризикнув всім і не прогадав.
Земфіра
Можливо, в особі Земфіри-співачки збірна Росії з баскетболу втратила блискучого розігрувального захисника. Майбутня зірка рок-сцени займалася баскетболом зі школи і була одним з кращих гравців у своїй віковій категорії. Директор спортшколи, в якій навчалася Земфіра, називав її «комп’ютером команди», а тренери особливо відзначали її вміння контролювати м’яч, в якому вона не поступалася навіть професійним гравцям. Кажуть, під час одного з турнірів Земфіра змогла перемогти в конкурсі на дриблінг чемпіона Європи, чотириразового переможця Євроліги Шарунаса Ясікявічюса.
У 1990-х Земфіра вже щосили капітанила в юніорській збірній Росії, але в підсумку зі спортом у неї не склалося. Тренер Юрій Максимов розповідав, що Земфіра повинна була вступати до авіаційного інституту, де і продовжила б займатися баскетболом, але не змогла скласти іспити. І віднесла документи до інституту культури, що знаходився через дорогу. А далі ви і самі все знаєте.
Кім Ен А
Неймовірні спортивні успіхи зробили її світовою зіркою. Саме вона була однією з перших фігуристок, які відкрили цей вид спорту для найбільших спонсорів – в різні роки її підтримували Nike, New Balance, Hyundai, Samsung та інші компанії. У рідній Південній Кореї Кім Ен А з часом стала найбільш впізнаваним медійним обличчям. Її досі регулярно визнають найпопулярнішою жінкою країни не зважаючи на те, що в останній раз вона виступала на змаганнях у 2014 році.
Тепер Кім Ен А присвячує себе громадській і політичній діяльності. Зараз вона обіймає посаду посла ЮНІСЕФ і відіграє важливу роль у Міжнародному олімпійському комітеті – саме їй належала ідея створення команди біженців на Олімпійських Іграх 2016 року. Паралельно Кім Ен А веде кілька соціальних проектів в Південній Кореї та активно займається благодійністю. Політологи вважають, що вона досягла такого політичного впливу, що цілком могла б стати президентом. Але ж їй немає ще й 30 років, тому ще все може бути.
Джордж Веа
Його доля – найяскравіший приклад багатогранності світу навколо нас. Джорджа Веа безумовно можна вважати унікальною людиною. Можливо, навіть єдиним, кому вдалося прожити два абсолютно різні життя. Перше – у футболі, де він досяг абсолютно всього, про що тільки може мріяти спортсмен. Він виступав за кращі команди Європи, визнавався найнебезпечнішим форвардом свого часу, тричі ставав футболістом року в Африці, отримував «Золотий м’яч» і приз «Кращому гравцеві року» від Міжнародної федерації футболу, а італійський «Мілан», де нападник провів кращі роки кар’єри, навіть включив його у свій Зал слави. Друге – в політиці. У 2005 році Веа вперше зважився взяти участь у виборах президента в рідній Ліберії, але поступився більш досвідченому кандидату. Через 12 років він зважився на другу спробу – він не вважався фаворитом і навіть не мав чіткої програми, але все ж зумів здобути перемогу.
Спортивний вік атлета досить короткий, і не всі після закінчення кар’єри залишаються у великому спорті, займаючи тренерські посади. Нерідко вони йдуть в шоу-бізнес, рекламу, де стають більш популярними, ніж у своїх видах спорту. Головне – зрозуміти, що життя після спорту не закінчується, воно може стати іншим, з іншими цінностями та нагородами.
Джерело: Sportarena.ua
