Фото - facebook.com/mykola.vas
В середині серпня головний тренер національної збірної України Андрій Шевченко оголосив розширений список гравців, які готуватимуться до старту команди в Лізі Націй 2020/2021. У нього потрапили одразу 36 футболістів: 14 – з київського Динамо, 10 з донецького Шахтаря, а також 11 легіонерів з європейських чемпіонатів. Єдиним, хто потрапив на олівець тренерського штабу синьо-жовтих не з пари грандів вітчизняного футболу, виявився 35-річний (!) воротар Олександрії Юрій Паньків, який не перший рік очікує дебюту в головній команді країни.
Кінцівка сезону 2019/2020 в УПЛ видалася справді вогняною, адже відразу три клуби на рівних і до останнього туру боролися між собою за срібні медалі першості. Динамо лише дивним чином зуміло цю боротьбу виграти. Забий Зоря Десні на один м’яч більше в очній зустрічі 32-го туру, і луганчани змістили б киян на третє місце, а головне – вписали б цей сезон золотими літерами в історію клубу.
Але, мабуть, Андрія Шевченка ця інтрига на фініші українського чемпіонату не вразила. Адже жодного виконавця із Зорі або Десни, які посягали на другий рядок у таблиці, в списку збірників так і не виявилося. Навіть в розширеному! З якого перед самими іграми збірної в Лізі націй відсіють частину гравців.
Природно, така селекція не могла не зачепити претендентів на більше. Жуніор Мораес, який із 20 голами став найкращим бомбардиром УПЛ в минулому сезоні, продовжує отримувати кредит довіри від тренерського штабу збірної, хоч натуралізований бразилець так і не відзначився дебютним голом за команду в 5 зіграних зустрічах. Нападаючий Десни Олександр Філіппов забив 18 м’ячів за клуб у всіх змаганнях, але честі побувати хоча б в розширеному списку збірної так і не отримав.
«За весь сезон жодного разу ніхто не те, що не приїхав подивитися – навіть не подзвонив. Ну можна просто зателефонувати того ж Рябоконя, запитати про Філіппова, можливо, про його особисті якості, ще про щось. Але ні. Навіть в розширений список не можна включати», – реакція прес-аташе Десни Олександра Шевченко була красномовною.
Дмитро Іванісеня, Владислав Кочергін, Владлен Юрченко та Артем Громов, кожен із яких зробив свій внесок в бронзовий сезон Зорі в минулій кампанії, виявилися не потрібні в національній команді. Як і Денис з Артемом Фаворовом, завдяки яким чернігівський клуб завоював найвище місце в елітному дивізіоні в своїй історії – четверте.
У символічну збірну УПЛ за підсумками сезону 2019/2020 увійшли гравці Зорі Євген Чеберко і Віталій Вернидуб, а компанію їм склали воротар Десни Євген Паст та хавбек Маріуполя Дмитро Мішньов. Цих прізвищ не виявилося в селекції національної команди на турнір, в якому якраз і потрібно переглядати в справі виконавців, здатних підсилити збірну на Євро-2020 і в кваліфікації ЧС-2022.
За кілька днів до стартової гри зі Швейцарією в Лізі націй список Шевченка помітно схуд. На харківський збір синьо-жовтих не полетіли динамівці Денис Бойко, Віталій Миколенко, Микита Бурда, Артем Шабанов, Денис Попов і Володимир Шепелєв, а трохи пізніше додому відпустили і травмованого Віталія Буяльського. На їх місце покликали потенційних дебютантів – 20-річного захисника Динамо Олександра Сироту і 23-річного новобранця Андерлехта Богдана Михайличенка.
Якщо звернутися до історії виступів збірної України в прем’єрній Лізі націй і відборі Євро-2020, то і тоді наставник синьо-жовтих був вірний собі – за весь час в збірну не з Динамо і Шахтаря покликали лише Іванісеню, і опорний півзахисник Зорі записав до свого активу товариський матч з Естонією, та орендованого з Шахтаря в Маріуполь Андрія Борячука, який після листопадових ігор 2018 року більш не з’являвся у збірній.
З іншого боку, не встиг Михайличенко перебратися з Зорі в Бельгію, як відразу ж отримав щасливий квиток в збірну України. Богдан міг би створити конкуренцію Віталію Миколенко на лівому фланзі оборони, ще виступаючи за команду Віктора Скрипника, але опинився серед найсильніших українських футболістів лише зараз.
Чому перед гравцями з українським паспортом, котрі грають в Динамо або Шахтарі, двері в головну команду країни фактично закриті?
У зв’язку з цим напрошується відразу кілька висновків. Якою б не була конкуренція в УПЛ, на думку тренерського штабу збірної України, її скоріше створюють невпевнено виступаючі на внутрішній арені гранди, ніж прогресуючі претенденти. В українському футболі так і не з’явилися клуби, які могли б закласти міцний на роки вперед фундамент і надалі конкурувати за першість з Шахтарем і Динамо.
Лише тренерські команди Скрипника та Рябоконя, що видають максимум на футбольних полях. Як клуби ті ж Зоря і Десна не мають необхідних фінансових та інфраструктурних потужностей, щоб забезпечити прогрес в довгостроковій перспективі. Чого тільки коштували чутки про можливе зникнення з футбольної карти України Зорі, якби луганчани не забезпечили собі вихід в групову стадію Ліги Європи і відповідні гарантовані в зв’язку з цим призові від УЄФА.
Переїзд з України в Європу свідчить про спортивні амбіції виїжджаючих з УПЛ футболістів у чемпіонати, де їх ніхто не чекає і нічого не гарантує. Свого часу умовну зону комфорту українського футболу покинули реанімувавши свою кар’єру у Бельгії Роман Яремчук, Ігор Пластун, Едуард Соболь і інші. З «чистого аркуша» в Угорщині заграли Ігор Харатін, Олександр Зубков і Іван Петряк. Важливими виконавцями в своїх клубах з топ-5 європейських першостей стали Олександр Зінченко (Ман Сіті), Андрій Ярмоленко (Вест Хем) і Руслан Малиновський (Аталанта).
Переїзд в іншу країну і адаптація до незнайомого середовища, готовність вчити мови, бажання грати, а не заробляти легкі гроші, і, що найголовніше, виграш конкуренції за місце в складі – ось, що є сигналом для тренерського штабу збірної України, щоб звернути свій погляд на кандидата в національну команду. Можливо, і для самого Шевченка, який все це пережив під час кар’єри футболіста, переїжджаючи з Динамо в Мілан в 1999 році.
Досвід дебютантів збірної України в останні роки наочно показує, напевно, всього дві можливі опції, як приміряти на себе синьо-жовту футболку. Або перебиратися в стан українських грандів, або їхати на Захід – в сильніший чемпіонат. З огляду на наявність сильних дитячо-юнацьких академій і той факт, що заявки Динамо і Шахтаря на сезон не гумові, «проєвропейський» шлях стає безальтернативним варіантом для перспективних хлопців, які напевно не загубилися б в національній збірній, але з різних причин так і не потрапили або не стали в нагоді у вітчизняних топ-клубах.
Джерело: Sportarena.ua
