Півзахисник Хомутов зовсім юним яскраво заявив про себе в Олімпіці, але після донецького клубу різні обставини завадили йому пограти за Чорноморець та Карпати, які хотіли бачити Владислава у своєму складі. Зате вже за кордоном цей 24-річний півзахисник грає п’ятий рік – багато побачив, багато встиг.
Крім неоднозначних виступів у Словаччині, був ударний період в Естонії – за тамтешній гранд Нимме-Калью Владислав у 63 матчах записав на свій рахунок майже три десятки результативних дій (21 гол та 6 асистів), а також встиг зібрати велику колекцію медалей та трофеїв.
Новий виклик у кар’єрі Хомутова – клуб Суперліги Косова Дукаджині. Ще ніколи до Владислава у цій частково визнаній країні не було українських легіонерів! Чим не привід поговорити зі Sport Arena?
– Побачити українця у Косові було дуже несподівано – наскільки нам відомо, наші легіонери ще не грали у цьому чемпіонаті. Чи не було проблем у зв’язку з тим, що Косово – це частково визнана країна? Документи оформили просто?
– Так, я теж, як приїхав – дізнався про це, що буду першим українцем (сміється, – прим. Sport Arena). Проблем ніяких не було з документами, потихеньку займаємося ними, щоб я отримав посвідку на проживання. Все йде за планом, тож без питань.
‒ Які варіанти розглядали цього року і чому зрештою зупинилися на клубі косовської Суперліги?
‒ Розглядав усі варіанти, де була конкретика, а не розмови…
Мій батько раніше грав із Дмитром Єсіним, а Єсін, у свою чергу, грав із Армендом Даллком. Так і з’явився варіант із клубом Дукаджині. Переговорів до ладу навіть не було: зателефонували, обговорили, переговорили і одразу ж домовилися про співпрацю:)
‒ Що за клуб – Дукаджині? Чи вдалося налагодити свій побут у Косово?
‒ Я з дружиною зупинився у столиці (місто Приштіна), звідти хвилин 40 до нашої бази, яка знаходиться у місті Клина. На тренування добираємося машинами, але також можна і підшукати квартиру в Клині. На даний момент ми вирішили залишитися в Приштині, тому що в Клині більш проблематично було знайти житло. Тому ми порадилися з Армендом Даллком і вирішили залишитися в Приштині.
‒ Як живуть у Косово? Якщо порівнювати з Україною, Естонією, Словаччиною…
‒ Люди живуть добре, не бачив якихось проблем із цим. Звичайно, сусідні країни – це ближчі до нас відстані, мови та менталітет. Косово у цьому плані – країна, де більше відкриттів. Але нічого, зате більше почуваєшся легіонером.
‒ Весь світ стежив за нещодавнім загостренням між Косово та Сербією. Як це виглядало зсередини? Чи боялися люди війни? Чи були сирени?
‒ Люди вже пережили ту війну, яка була раніше, тому зараз вони вважають себе у безпеці. Після допомоги від НАТО все під контролем, ми нічого не чули – жодних сирен. Ми зараз на зборах, готуємось до чемпіонату.
Багато людей мені написало з цієї інформації, але мені передали місцеві, щоб я не переживав. У Косово люди вірять, що все буде гаразд і не буде вже тієї страшної війни з сербами, як раніше.
‒ До чого прагнутиме Дукаджині і які його завдання наступного сезону? Цей клуб можна вважати середняком чи амбіції вищі – єврокубкові?
‒ Завдання максимальні, цілі також. Дукаджині прагне грати в єврокубках, поборотися за кубок і також посісти найвище місце у чемпіонаті. Цілі серйозні, і ми будемо прагнути цього.
‒ У Дукаджині головний тренер – Арменд Даллку, захисник команди – його брат Ардін, а нападник – Ахмед Янузі. Люди, яких добре пам’ятають та люблять уболівальники Ворскли. Як із ними спілкуєтеся?
‒ Що тут сказати: ці гравці в історії Ворскли – справжні легенди. Вони дуже добрі люди, допомагають мені у всьому, підказують. Без них мені було б важко, а так адаптація пройшла швидко – її практично не було, мене прийняли як удома, за це я їм дуже вдячний!
‒ Гру Даллку та Янузі пам’ятаєте?
– Звісно! Я колись був маленький в академії Шахтаря, нас ставили на ігри і ми подавали м’ячі. Чудово пам’ятаю, як грали Арменд Даллку та Ахмед Янузі, а зараз я з ними в одній команді (сміється, – прим. Sport Arena). Тільки Арменд тренер уже, а Ахмед – мій партнер по команді.
Також Ардін Даллку мені знайомий з гри, ми з ним часто перетиналися дублем і також я грав проти нього на кубок Ворскла – Олімпік, тоді ми програли 0:2 в додатковий час.
‒ Наскільки жорсткий тренер Далку, яким є його стиль футболу та навантаження на тренуваннях?
‒ Навантаження пристойні! Зараз на зборах працюємо по 2 тренування щодня та плюс гри. Арменд Даллку – тренер з характером, де потрібно, може і напхати. Але я радий опинитися тут і попрацювати з таким тренером та людиною.
‒ Чи є в Дукаджині своя “царська стежка”, як була у Павлова?
‒ Поки що немає, хоча ми це обговорювали. Скажу чесно, я про неї багато чув, але поки що не бігав (слава богу!)??
‒ Що за колектив у Дукаджіні? Наскільки інтернаціональний та дружній? Якою мовою спілкуєтеся і чи є в цьому плані труднощі?
‒ Колектив одразу мене прийняв добре, спілкуємося англійською мовою. Дуже радий: мені не вистачало практики, а зараз підтягну! Також я трохи підучую їхню мову, щоб легше було розуміти на тренуваннях.
Звичайно, на даний момент мені відразу переводять Ардін або Ахмед, та й Арменд підійде, скаже, що ми робимо на тренуванні – якісь вправи. Вони всі добре розмовляють російською і навіть українською, вони її теж трохи знають. Тому в мовному бар’єрі проблем немає.
‒ Відмотавши назад, хочеться запитати ось про що. Ви видали топкий виступ за Нимме-Каллю, учасника єврокубків. Перехід до словацького Шаморіна, який, наскільки розуміємо, навіть у вищому дивізіоні не грав, здивував. Це словацький футбол вище естонського буде чи у Шаморіні були амбіції на якийсь довгограючий проект? З якими спогадами говоритимете про словацький період кар’єри?
‒ Справді, я приходив у Шаморін під проект. Також я добре був знайомий із президентом та адміністратором тієї команди. Були дуже серйозні завдання та очікування, але склалося інакше. Були свої нюанси, які я не хочу згадувати.
Це в минулому, перевернувши ту сторінку, я починаю нову з футбольним клубом Дукаджині, і я радий цьому. Все, що не робиться – на краще.
‒ Ваші враження від зарубіжного відрізка? Адже дуже багато різного було під час виступів у Словаччині, Естонії, тепер уже у Косово. Чи відчуваєте, що стали іншою людиною з досвіду, знань? Які забавні історії згадаєте із закордонного побуту, роботи?
‒ Вражень багато: є як плюси, так і мінуси, але кожна країна відрізняється по-своєму, до всього треба звикати.
‒ Ваш тато очолює друголіговий клуб Чайка. Як його справи? Які перспективи клубу? Як він пережив активну фазу війни на Київщині?
‒ Так, зараз батько знову приступив до роботи, тренувальний процес відновився. Тяжко було без роботи і без футболу, але зараз усім тяжко, час важкий, гинуть люди.
Те, що відбувається у країні, не описати словами. Сподіваюся, це колись закінчиться, віримо у ЗСУ, молимося за Україну. Поки що важко зрозуміти, як відновляться чемпіонати та як грати їх у наших військових умовах.
‒ Пару слів про Косово, як країну, і тутешню Суперлігу. Що впало в очі за рівнем турніру, інфраструктурою? Хто тут головні зірки? Хто тут найкрутіші футболісти та тренери? Наскільки серйозні гроші ходять у косівському футболі? Наскільки великий інтерес до нього – з вами вже робили інтерв’ю місцеві ЗМІ, скільки народу зазвичай ходить на матчі?
– Я тут зовсім недавно, тому в мене мало інформації щодо клубів, інфраструктури, поля. Час покаже, про найкращих футболістів також.
‒ В Україні був косовар. Та ще й збірник. Чи знають тут, наприклад, екс-воротаря Олімпіка Халімі?
‒ Халімі тут знають, про нього цікавляться. Хоча я вже пішов з Олімпіка, коли він прийшов, і з ним не знайомий особисто.
‒ На якій позиції вас награє містер Даллку? Який собі номер взяли?
‒ Грати буду в центральній зоні, у півзахисті ближче до атаки. №11 взяв, дуже імпонує цей номер, оскільки грав із ним U-19 та U -21 в Олімпіці. Один із улюблених номерів.
Ігор Дашков, Sport Arena
Джерело: Sportarena.ua
