Ми скучили за футболом – розмірений ритм трибун, частішає пульс після небезпечних моментів, єдиний порив тріумфу, якщо маленьке диво гри – гол – сталося на користь нашої команди.
В цьому плані новина про пом’якшення карантину з 11 травня – дуже обнадіяла. Як ми пам’ятаємо, вже на першому етапі уряд дозволяє тренування в командних та індивідуальних видах спорту для професійних команд на закритих базах.
На другому етапі прем’єр-міністр Шмигаль анонсував можливість відновлення спортивних змагань, в яких беруть участь не більше 50 спортсменів без глядачів. Про повноцінні турніри за порожніх трибун поки навіть не говорять – за оптимістичному сценарію (щось подібне обговорювалося в Німеччині, Австрії) це може бути осінь, при песимістичному – вже після винаходу і масового поширення вакцини або ліків від ковід-19.
Як би там не було, футбол максимально наблизився до відновлення – Німеччина вже навіть призначила конкретні дати проведення перших турів Бундесліги, а в Україні, зберігаючи стриманий оптимізм, говорять про кінець травня – початок червня. І про обов’язковому дограванні турнірів.
Ми вже навіть знаємо протокол проведення футбольних заходів: обов’язкові ПЛР-тести для всіх членів команди (гравці, тренери, персонал), соціальне дистанціювання, велика кількість дезінфікуючих засобів і регулярні провітрювання-очищення приміщень.
Але ми не знаємо поки одного – чи готові клуби до такого тягаря.
Ситуація, в якій ми опинилися, залишає учасників чемпіонату наодинці з їх проблемами. Включаємо лічильник.
У протоколі проведення конкретно сказано: ПЛР-тести. Це досить дороге задоволення – 2-3 тисячі гривень на людину в середньому (нюанси залежать від виробника і повноважного організатора).
Все це множимо на кількість членів делегації (припустимо, 25 гравців, головний тренер і 2-3 помічника, лікар, масажист, водій, адміністратор команди і керівник делегації – найчастіше спортивний директор), по самому мінімуму – це 30-35 чоловік. 50-60 тисяч гривень. За раз.
А це тільки, так би мовити, «вхідний квиток» – якщо міні-збори закінчаться, треба переходити до відновлення сезону. У тому випадку, якщо в країні не буде різкого сплеску інфікування, уряд перейде до наступного етапу виходу з карантину.
Ми зможемо говорити про відновлення змагань. І ось тут питання: тестуватися треба буде перед кожним туром, так?!… Наші 50-60 тисяч множимо подумки на кожен тур, який залишився до кінця чемпіонату. Favbet лізі це 9 турів, у Першій лізі – 11, у Другій – 11, в Чемпіонаті України серед аматорів – 8 турів в кожній групі плюс стикові матчі і супер-фінал. Не забуваємо і про Кубок України, де залишилося зіграти два матчі півфіналу і фіналу.
Далі – ще одна економічна трудніть. Адже ми звикли, що працюють ресторани, кафе, поїзди, літаки. Але відновлення більшості з цих благ цивілізації планується тільки на наступних етапах. Нашим бідним клубам, у яких нерідко орендований бусик для роз’їздів і сухий пайок замість обіду, дуже важко буде налагодити життєдіяльність команд навіть на першому етапі. А якщо не будуть синхронізовані всі потрібні служби на час початку чемпіонату?… Як це все організувати і скільки за все це переплачувати?!
Ось ми і наблизилися до найважливішого моменту – звідки брати гроші? У разі затяжної економічної кризи і повної невизначеності бізнес-годувальників, це найважливіше питання. У плані забезпечення найманих працівників клубів найблагополучніші – це нібито комунальні, міські та обласні футбольні команди. Але ж при цьому їхній бюджет затверджується місцевими радами в кінці року. У грудні 2019-го, коли формувалися всі бюджетні витрати та видачі, в Україні про ковід взагалі не чули. І ніякі казначейства не стануть у зв’язку з цим видавати більше, ніж належить – навпаки, для цих організацій є ще слово «скоротити» і «затримати виплату». Нехай ще в ці, як завжди, складні часи клуби виб’ють виділене, не кажучи вже про підвищення забезпечення.
Умовно-приватні клуби теж в загоні – простіше перерахувати ті види бізнесу, які не зупинилися, ніж ті, які або взагалі припинили діяльність або зазнали суттєвих збитків. У такій ситуації не до іграшки – а позбутися від цього статусу не вдалося, здається, жодній команді в Україні.
І по секрету прошепочемо – навіть самоокупні під ударом, можливо, навіть більше, ніж ті, що бюджети смокчуть. Згадаймо: перші футбольні клуби, які стали жертвами «корона-кризи», це якраз ті, чий бюджет формується із власних коштів – від трансферу до трансферу, від вхідного квитка до вхідного квитка.
Наскільки нам відомо, сьогодні УАФ і організації, що проводять чемпіонати, опитують учасників на предмет готовності слідувати протоколу змагань в корона-еру. І відповіді сипляться – «ні, ні, ні, ніяк не готові». Ніхто ні до тестування, ні дистанціювання не готовий ні морально, ні матеріально. Навіть якщо вірус зглянеться над нещасним футболом, а темпи його розповсюдження призупиняться на теплий період року перед черговою хвилею, це не вбереже команди від нових витрат.
Виходити з карантину виявиться вельми дорого. Не виходити взагалі – згубно. У будь-якому випадку, футбол збідніє. Сподіваємося, виживе. Як виживе людство в цілому.
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться