Фото - из архива Вадима Скичко
Микита Дмитрулін
– Як взагалі почалась твоя кар’єра коментатора? Згадаєш перший матч?
– Перший матч не згадаю. Але ми (Скічко, Бебех, Золотогорський, Кобельков, Шмідт, Зверов прим. ред.) приходили на ПРОФУТБОЛ працювати, як журналісти, і про коментування навіть не думали. Але на ПРОФУТБОЛі і загалом у всій нашій журналістиці дуже цінуються універсали, які можуть все: і монтувати, і начитувати, писати тексти, коментувати, знімати. Якби ми ще могли бути героями сюжетів – взагалі було б ідеально. І нам запропонували потрактуватись – спробувати покоментувати. Пам’ятаю навіть матч, який ми постійно коментували у записі. Металіст – Закарпаття, здається, 5:0 закінчили. Приходили у студію, ставили касету, сідали та коментували. По двоє ми сиділи. Вийшло так, що починали ми з чемпіонату України, а потім були єврокубки. Це виключно досвід. Це не медичний факультет, де треба чітко знати, що різати і де зашивати. Це творчість. Але бажано не паразитувати на цьому.
– Циганик вас перевіряв?
– Так, він слухав нас. Когось сварив, когось хвалив. Щоб прям знищував – не пам’ятаю. Просто не всім це давалось легко. Ніхто не народжується генієм у журналістиці, можна бути генієм музичним або футбольним, а у журналістиці – все через досвід та практику.
– Як вважаєш, обов’язково бути журналістом, щоб стати коментатором?
– Не обов’язково, але це дуже сильно тобі допомагає. Коли ти вчився та працював журналістом, знаєш, як збирати та фільтрувати інформацію, як її скомпонентувати, щоб людина могла її спожити. Коментатор – це не лише красиві вислови з екрану чи якісь гучні викрики «ГОЛ!», або як цей міланський коментатор, який плаче в ефірі. Це все, звичайно, дуже класно, але важливо подавати якусь інформацію, яка може бути прихована або недоступна. Просто ганяти м’яч 90 хвилин – це не варіант…
– Зараз ти зосередився виключно на коментаторстві на сервісі MEGOGO? Адже раніше ти працював журналістом на ПРОФУТБОЛі, в тебе була рубрика «Технічний чи дерев’яний» на FootballHub…
– Це було дуже круто. Я дуже люблю працювати у полі, на стадіоні, кудись поїхати, записати рубрику чи інтерв’ю. А зараз дійсно я більше працюю, як коментатор, біля монітору. Не можу сказати, що шалено сумую за часами, коли був журналістом. Зараз менше їжджу, можливо, так краще для родини. На ПРОФУТБОЛі я брався за всю роботу, яку тільки могли дати. Так само і зараз, немає такого, щоб я коментував тільки Барселона – Реал, Баварія – Борусія, ПСЖ – Марсель, а все інше – не цікаве. Навпаки, мені подобається працювати на непопулярних матчах, щоб глибше розібратись.
– У чому головна фішка сервісу MEGOGO?
– У тому, що ми транслюємо абсолютно всі матчі туру. Ми не ефірний канал, де є один слот, і транслюємо один матч. У нас по-іншому. Бундесліга, ЛаЛіга, Ліга 1 – всі матчі туру ми показуємо, можливо, не всі коментуємо, але побачити всі матчі – можливо. Зображення, інтершум. І архів – є, а на телевізорі немає архіву. Це теж зручно.
– Вадиме, ти майже 10 років коментував чемпіонат України з футболу й інколи – єврокубки, коли у 1+1 ще були права на трансляцію. Легко було перейти до коментування Німеччини, Іспанії, Франції?
– Насправді, легко. Оскільки є досвід. Також дуже важливо, що у цих топ-чемпіонатах йде крутий інформаційний супровід. Кожен матч – якісь інформаційні приводи, соц.мережі клубів ведуться бездоганно. Я вже не кажу про трансляцію, показ, вболівальників. Мені все дуже легко далось. Якщо чесно, то зараз я трохи відпочиваю від українського футболу.
– У нас так повелося, що коли коментуєш чемпіонат України, то постійно треба щось вигадувати, якісь історії, скільки коштує гравець, хто його агент. А в іноземних чемпіонатах легше? Там все ж таки рівень та якість гри в 50 разів краща і можна коментувати спокійно події на полі?
– Але це теж неправильно казати пас праворуч, пас ліворуч, протягом 90 хвилин. Потрібні якісь історії. Просто у Європі завдяки інформаційному супроводу, якимось вболівальницьким соц.мережам – футбол на найвищому рівні. Тоді, як у нас трапляється, що соцмережі клубів не оновлюються місяцями. Приїхав новачок до клубу, на сайті нуль інформації і ти не знаєш, що про нього говорити. Навпаки, цінується кожна інформація про клуб. Це ж не військова база якась.
– Який чемпіонат тобі найбільше подобається коментувати?
– Найбільше, напевно, Бундесліга. Саме через вболівальницьку складову. Багато клубів керуються членами клубу, тобто по суті вболівальниками, які щотижня ходять на футбол. А так, реально, що Іспанія, що Франція, що Німеччина – всі чемпіонати подобаються.
– А чемпіонат України?
– Теж по-своєму. Розумієш, можна ж навіть матч Барселона – Реал своєю працею спаскудити. Поєдинок Карпати – Олімпік теж може бути нецікавим, але навіть з нього можна зробити круту історію, якщо постаратись. Увімкнути якісь власні здібності. Я бачив, що там вболівальники кидали піротехніку та стільці і в цей час можна сказати: «Ось так колись аферистів повикидають з клубу».
– Як ти готуєшся до матчів?
– Підготовка залежить від того, як добре ти знаєш команди. Якщо два-три тижні тому бодай одну з них коментував, то ти вже будеш непогано орієнтуватись. Стиль гри, прізвища футболістів, тактичні дії якісь. А якщо ти сідаєш коментувати кубок Нідерландів, і навіть не знаєш, як правильно у назві клубу наголос ставити. Є клуб НАК Бреда, який вилетів з Ередивізії і зараз грає у першій лізі, і дійшов до півфіналу Кубку Нідерландів. Я все життя думав, що БрЕда, а правильно – БредА. Так само АндерлЕхт, а правильно АндЕрлехт. Треба починати з самого початку, як ти вимовляєш назву клубу. Так само багато і футболістів, особливо у Нідерландах. Ти казав про Кюйта, Кайта, Кейта – як його тільки не називали. Прізвища гравців – теж важлива штука. Можно, звичайно, як англійці називати прізвища, як ти хочеш, але ти таким чином вводиш у оману глядачів, і можна дійти до того, як французи кажуть КаванІ. Це якось дико, а їм зручно.
– Наприклад, у тебе ввечері матч за участі умовної Осасуни чи Осера. Як будеш готуватися?
– Ліги ТОП-5 роблять дуже круті статистичні прев’ю. І відшукують різні цікавинки. ЛаЛіга дуже розвинута в цьому. Вони досліджують такі моменти, як висота лінії оборони, кількість передач за хвилину, скільки команда віддає, які гравці важливі, які футболісти постійно грають. Можна переглянути це прев’ю, і жодного разу не дивившись матчів Осасуни, знати все про них, бути професором, і сказати, що бачив всі матчі Осасуни у цьому сезоні. Крім цього, важливо дослідити якісь актуальні речі пов’язані з командами. Наприклад, Осасуні 100 років у цьому сезоні виповнюється. Вони навіть емблему трохи змінили. Багато деталей. Особливо з коронавірусом, хто захворів, чи не захворів, з глядачами, чи без матч.
– Тобто, ти більше робиш акцент на місцеві джерела, наприклад на іспанські, коли готуєшся до матчу Ла Ліги?
– Дуже крутий сайт, якщо брати Іспанію – AS Marca. Особливо, якщо знаєш іспанську. Також у «Твіттері» дуже багато цікавих інсайдів та речей, головне – вміти фільтрувати все це. Так само, як в інтернеті читають же деякі ту «Газета-Правда» (сміється). Я також слухаю підкасти – дуже багато крутих про Бундеслігу, Лігу 1, Примеру. Таким чином, можна зануритись у внутрішню кухню клуба.
– Скільки тобі потрібно часу, що підготуватись до матчу?
– Готуюсь щонайменше 2 години. Намагаюсь, щось виписувати собі. Завжди записую, що тренери і футболісти говорили перед грою, іноді можна заплутатись, якщо не записати. Наприклад цитата Куртуа: «Ми не готуємось окремо до Мессі, він для нас такий самий гравець, як у Леванте чи Сельті». А якісь статистичні речі ще можна запам’ятати. Потрібно знаходити цікавинки і хайп, а не 90 хвилин: «Пас ліворуч, пас праворуч».
– Знаю історію, що колись тебе запрошував на день народження Михайло Кополовець…
– У мене навіть фото є з Михайлом звідти. Мені було дуже приємно. Ми до того знімали «Технічний чи Дерев’яний» у Минаї (рубрика на youtube FootballHub – прим. Ред.), приємно поспілкувались з Кополовцем та Кобіном, і Михайло запросив мене на День Народження. Було приємно побачити Мішу у неформальній атмосфері. Було весело, я переночував у нього вдома. З мамою познайомився. Це був дуже крутий досвід. І Міша дуже спокійна та приємна людина. Зовсім не такий, як на екрані.
– Сильно відрізняється?
– Він емоційний, але до того ж чуйний, і дуже товариський хлопець.
– Ти колись розповідав, що дуже круте знайомство вийшло з легендою угорського футболу…
– З Габором Кіраєм ми познайомились спонтанно. Ми повертались з матчу Хорватія – Україна із Загребу, разом з Василем Пехньо. Їхали автостопом і побачили по мапі, що проїжджаємо через це місто Сомбатхей. Коли ми ще там зможемо побувати?. А там якраз грав легенда угорського футболу Габор Кірай. Якось через Facebook ми знайшли контакт його пресс-секретаря. Вона погодилась і сказала нам, коли буде тренування, щоб ми змогли приїхати. І так вийшло, що без задуму ми з собою випадково взяли 2 пари сірих штанів, просто, тому що в них зручно ходити. І Ми не могли впустити нагоду з’явитись перед ним у сірих штанях. Він дуже спокійно це сприйняв. Але у нас були побоювання, що він це сприйме, як тролінг. Він єдине, що спитав: «Випадково це чи заплановано?». Ми сказали, що спеціально, але це присвята йому. Йому було приємно. Він для Угорщини, як для нас Шевченко, футбольна величина.
– Одного разу, ти дотепно затролив Сергія Сидорчука. Що це було?
– (Сміється). Це був стрім для FootballHub, після матчів ми намагались записати флеш-коментарі з футболістами. Ми це робимо не для себе, це професійний обов’язок, а не те, що мені хочется їх позадовбувати після перемоги або програшу. Це абсолютно нормальна ситуація, особливо у Європі. Я попросив коментар, а не грошей у нього. Він сказав щось накшталт: «Мені немає чого сказати, або я не хочу говорити!». Мене це обурило, він же капітан команди, хто, як не він має взяти слово. Мені завжди здавалось, і досі я так вважаю, що Сидорчук адекватний хлопець. Я написав: “Сергій Сидорчук: «Ми не хочемо говорити!», очки: «Ми не хочемо набиратись». Це все логічно. Вони програли, він не захотів говорити, очки не набрались.
– Знаю, що в тебе була крута історія, коли ти був перекладачем Зорі перед матчем з Естерсундом.
– Це було в сезоні, коли Зоря грала в одній групі з Естерсундом, Гертою та Атлетиком Більбао. Передаю вітання Паші Козиреву (прес-аташе Зорі – Прим.ред.). Колись ми з ним спілкувались і на якомусь виїзді я говорив англійською, і він зауважив, що я добре говорю англійською. Він запропонував таку штуку, шведи дозволили говорити англійською, а не шведською. Тому що легше знайти перекладача з англійської. Він запросив мене. Це було класно. Тут, в Україні, на Арені-Львів, я був перекладачем Караваєва та Вернидуба.
– А після матчу вже брав у них інтерв’ю…
– Так-так. В різних іпостасях. Класний досвід.
– В тебе було якесь інтерв’ю чи матеріал, про який ти хотів би забути?
– Я навіть не згадаю контекст, це було дуже давно, я був ще молодим журналістом. Ми поїхали на стадіон Динамо, спілкуватися з Мохником (замісник генерального директора Динамо – прим.рРд). Він мав сказати якусь позицію Динамо. Ну окей. Я поставив йому запитання. Він відповідає на камеру. І йому кожного разу не подобалось, як він відповів. І він казав: “Давай ще раз”. Добре, давайте. І ми разів 10 реально переписували його відповідь. І при цьому, його месседж був абсолютно зрозумілим, і глядачі теж зрозуміли би. Але він щоразу говорив: «Ні, слухай, я сказав погано! Давай заново».
– Який розвиток у професії коментатора?
– Це можна сказати – нішева професія. В принципі, якщо ти вже став коментатором і коментуєш, то ти вже досягнув якоїсь вершини. Але ти все рівно можеш поліпшувати свої результати і працювати на ще кращих матчах. Тебе можуть запросити кудись, провести майстер-клас, поспілкуватись з кимось, записати інтерв’ю. Ось зараз мене запросили на інтерв’ю, я став публічною особою, це приємно (посміхається). Зараз також у нас активно з’являється така штука, як живий коментар, коли тебе запрошують коментувати у якісь заклади, ресторани. Через соцмережі, це ринок, який не дуже особливо розвинений в Україні.
– Є якийсь особливий для тебе матч?
– Можливо, Дніпро-Металіст на Дніпро-Арені, коли виключили світло. Він дуже пам’ятний, бо відбувався повний безлад. Не розумієш, що трапилось, і як все буде розвиватись. Тоді ще був гострий конфлікт між вболівальниками Дніпра та Металіста. І мені здалося спочатку, що це спеціально ініційовано, щоб був хаос, бійки та ножі. Коли ти не знаєш, що трапилось, то можеш очікувати найгіршого, наче зараз буде якесь повстання.
– Я чув про цю історію, і знаю, що твій колега, який коментував з тобою той матч, дуже сильно хвилювався за власне життя.
– Так, Сашка Золотогорського трохи заціпило. Не міг і слова сказати, а нам вже треба на другий тайм виходити. А він такі звуки видає, наче не може рота відкрити, бо жуйкою все заліпило. Це було весело. Пам’ятаю, всі, хто був на стадіоні були в такому самому стані, як ми, навіть футболісти виходили на поле і були розгублені, не знаючи, що відбувається. Іноді європейські клуби роблять світлове-шоу у перервах, вмикають і вимикають світло, у нас такого ніколи не було, а тут на тобі, вимкнули світло і ніхто не в курсі чому.
Також мені подобались єврокубкові матчі. Колись коментував на Львів-Арені Атлетік Більбао – Шахтар. Це було дуже круто. Мені дуже подобається працювати на стадіоні, бо набагато краще бачиш картинку, оскільки дивишся власними очима. Бо якщо лише телетрансляція, то ти такий самий вболівальник, просто з дещо більшими знаннями та підготовкою.
– Тобі краще коментувати насамоті чи в парі?
– Мені краще коментувати в парі. Тому що ви можете доповнювати один одного, жартувати, це додає жвавості. Були навіть випадки, коли втрьох коментували, були такі експерименти (посміхається), але це вже трохи нагадує базар. А коли вдвох – то трансляція лише виграє від цього і додає жвавості. Але тільки, коли ти коментуєш один – ти навчишся правильно коментувати, тримати темп, і набуваєш реального досвіду.
– Які чинники важливі, щоб бути гарним коментатором?
– Потрібно любити футбол і добре у ньому розбиратись. Мені здається, що якщо ти ніколи не грав – це не проблема, так само, як і у тренерів. Особливо зараз і не в Україні, у нас все консервативно.
Найважливіше, мати бажання та не філонити. Адже ти можеш мислити хрестоматійно, дивитись тільки матчі Барселона-Реал і вважати, що розбираєшся у футболі. Чим більше матчів низького рівня ти будеш дивитись – тим краще розбиратимешся у предметі. У крутих матчах все лежить на поверхні, і наша професія складається не лише з топ-поєдинків.
За замовчанням, важливий голос. Якщо в тебе вади мовлення – це не проблема, загалом, у житті. Але у коментаторстві – і тобі буде важко себе слухати 90 хвилин і глядачам ще гірше.
– Як ти ставишся до того, що дуже багато людей хейтять коментаторів. Заходиш у соціальні мережі після матчів і бачиш дуже багато нецензурних висловів. Моніториш якось цю критику?
– Якщо ти критикуєш – пропонуй. Маєш запропонувати, щось краще. Якщо є якісь пропозиції пишіть в особисті повідомлення. (Інстаграм Вадима). Є різновид людей, які все хейтять: погоду, людей, коментаторів, все та всіх. Я взагалі не проти критики, особливо, якщо вона – конструктивна. Взагалі, без питань. Раптом, я реально помилився. Пишіть мені в «Інстаграм», я все почитаю. Можете мені кидати посилання на файлообмінники, де є ваш запис, як ви коментуєте. Я залюбки послухаю, і якщо ви реально в порядку – може щось запропоную. І це я не жартую. У нас на Megogo є коментатори, які працюють на outsource, і я з ними навіть не був знайомий, доки вони не прислали свої роботи. Тому, якщо є варіанти – надсилайте. Ми ж не у вакуумі живемо, я намагаюсь все читати і дивитись, що мені пишуть у соц.мережі. Якщо це не зовсім божевільні речі.
– Як ти ставишся до цитати Миколи Морозюка «Наші коментатори – повний провал».
– Він сказав узагальнено. Якби він сказав: «Петренко, Сидоренко – коментують фігню, тому що….». І назве: «Мені не сподобалось це, це і це». Тоді це приймається. Критика має бути спрямована, а якщо мені все не подобається, то це на старуху Шапокляк схоже.
– У кожної нормальної людини, яка дивиться футбол – є улюблені команди. У журналістів, так само. В тебе, як я знаю: Динамо Київ, Ліверпуль та Реал. Чи важко, відокремити свої власні вболівальницькі інтереси від коментування матчу?
– Обов’язково потрібно вимикати свої вподобання. Коментатор під час репортажу має бути схожим на арбітра, але на незаангажованого арбітра. Дуже важливо реально зберігати нейтралітет. Якщо зіграв добре – добре, якщо погано, то погано. Якщо порушив правила – визнати це.
– У яких випадках на твою думку у ефірі можна відверто вболівати за когось? Коли єврокубки з нашими командами та збірна України грають?
– Матчі, коли є одна команда місцева, а одна – ні. І то, все рівно треба зберігати адекватність. Просто трапляється таке, що на якісь речі ти можеш закрити очі, і від цього страждає якість репортажу. Типу, це ж наші, їм можна фолити, або суддя поставив пенальті супернику, за те, що спіткнувся їхній же гравець, як, наприклад, у матчі Шахтаря з Манчестер Сіті, коли Стерлінг впав. А якби поставили такий самий у ворота Сіті: «ЄЄЄЄ!!! УРААА!!». Так теж не можна. Правила для всіх однакові. Ти маєш включати нейтралітет, тільки на роботі, у спілкуванні чи поза роботою – можеш, що хочеш говорити.
– Спілкувався з багатьма коментаторами, майже всі мріють бодай один раз прокоментувати матч збірної України. В тебе немає наміру чи амбіцій коментувати матчі національної команди?
– Взагалі немає. Саме збірної взагалі нема.
– Чому так? Можливо на Євро?
– Треба ще, щоб Євро взагалі відбулось. Амбіцій коментувати збірну України – немає. Я люблю дивитись матчі збірних, але коментувати нашу збірну – ніколи не було такого бажання. Матч Франція – Німеччина – залюбки відкоментував би.
– Чому?
– Амбіцій – немає. Але сказати, що якби мені запропонували, а я відмовився, теж не буду. Я дивлюсь всі матчі збірної України, але сказати, щоб я за неї вболівав – не можу. Це тема для ще одного інтерв’ю.
– А що трапилось?
– Мені не подобаються 2 речі: головний тренер і натуралізація. Головний тренер 3-4 роки сидів у Лондоні. Взагалі я за те, щоб люди кайфували від життя. Головне, щоб потім не постало питання, а де ж гроші взяти? Давайте поїдемо до темних людей, в них же ніколи не було футболу, зараз прийдемо і налагодимо. Мені не сподобалось, як Шевченка призначили головним тренером. Збірна провалилась на Євро, всіх звільнили, Заварова викинули, а він залишився. По-людські – так не роблять. Не розумію людей, які на брехні прийшли
– Але результат він дав?
– Для мене, результат – не головне. Саме в цій ситуації. Вони дають результат, але ж якою ціною. Є умовна збірна Азербайджану з футзалу, у якій майже всі бразильці натуралізовані – уявіть, що вони теж дають результат. Ну мені було б нецікаво на таке ходити.
– Який рівень українських коментаторів?
– Мені здається, що він зростає. У нас нарешті, стабільно транслюються топ-ліги. Український чемпіонат, як був, так і є. Транслюється на різних платформах. OTT сервіси розвиваються. Більше можливостей, щоб коментувати. Є надія, що у майбутньому, і інші види спорта також отримають таку змогу, той самий баскетбол, хокей. Тому що у Європі та США, спорт – це дуже великий ринок, і коментатори там відіграють велику роль.
– Хто з наших коментаторів для тебе найкращий?
– Це буде неетично таке говорити. Просто скажу, що такі коментатори є. Буде неправильно, якщо я почну оцінювати своїх колег. І скажу: «Він молодець, а він погано коментує»…
– Впевнений, що ти бачив, як коментують у світі та Європі, чим відрізняються наші?
– Дуже великі відмінності. І тому мені дуже подобається, як у нас, в Україні коментаторська професія розвивається. Багато молодих коментаторів. Тому що у Європі, а особливо у Англії, всі коментатори такі дядьки, років під 50-60. Якщо говорити про англійських коментаторів, то вони коментують максимально спокійно. Я не уявляю, якби я так коментував. Забивається гол, пауза 10 секунд і вони кажуть: «WHAT ABOUT THAT?» Дуже класно…
Я таке не розумію. Нереально стримувати емоції, до того ж, ми українці – емоційна нація, нам притаманні вигуки такі, активність. Наш стиль трохи ближчий до італійського, звичайно, без такого шаленого темпу, кричати голасо хвилину – це теж занадто. Тому мені більше подобається слухати наших коментаторів, аніж англійських. У них все дуже академічно, а у нас тільки розвивається.
– Можеш порівняти наших коментаторів з російськими?
– Взагалі не слухаю і не знаю, що там у них. Знаю лише Черданцева, бо він колись у мемах світився. І знаю ще Розанова, який працював в Україні.
– Яке твоє ставлення до коментаторів, які погодились коментувати чемпіонат світу у Росії? Ти би відмовився, якби тоді прийшла пропозиція?
– Я не пішов би коментувати. І я жодного матчу того чемпіонату світу не дивився, при цьому не вмер, не випав з інформаційного поля, все нормально, знаю, що виграли Франція, Хорватія – віце-чемпіон, Віда – супер герой. Засуджувати когось я точно не маю права, але, як на мене – це не варто того, щоб йти коментувати. І одностайність у цьому питанні була б важлива. Але, можливо, хтось поставив заробіток чи якісь інші моменти вище.
– Багато вважають, що вони обрали професіоналізм, замість патріотизма?
– Можливо. Але на чемпіонаті світу футбол весь клином не зійшовся. Просто, можливо, так, це одна з найбільших вершин, яка є у коментаторській роботі. Але поряд з цим, паралельно також може тривати якийсь інший чемпіонат, і якщо ти його не подивишся, то що, ти теж не професіонал тепер? Просто вибрав інший матч для перегляду. Давай так, йдуть одночасно 10 матчів ЛІги чемпіонів, або, як в Німеччині, де люблять на 16.30 ставити багато матчів, ти ж не можеш дивитись всі одночасно, і вибираєш якийсь один. Так чемпіонат світу – це найвища вершина, але нічого, буде ще один чемпіонат світу у Катарі, подивимось його, якщо він звичайно відбудеться. А стосовно того, щоб піти і на цьому заробити, я навіть на таке не дивився, мені це нецікаво, це знеціненно. Нажаль, чемпіонат світу перетворився на інструмент політики.
– Наскільки я знаю, у юні роки ти був в ультрас київського Динамо.
– Бувало й таке.
– Проблем ніколи не було через це, у професійній діяльності?
– Ніколи. Все було нормально. Жодного конфлікту.
– Як у тебе минає день, з точки зору професії?
– Я дуже багато читаю про футбол. Причому не тільки про ті ліги, з якими я працюю. Намагаюсь читати про чемпіонат США, і якісь ще цікаві речі. Мені здається, що журналістика і коментаторство – це, коли тобі все цікаво, що пов’язане з твоєю темою. Є Ліга чемпіонів африканська, намагаюсь, коли є час переглядати її, останнім часом дуже захопив мене Копа Лібертадорес. Я в шоці, наскільки багато латиноамериканських футболістів, які зростають у дуже поганих умовах і як вони стають зірками.
– Коментатори багато заробляють?
– В Україні – ні. У тій самій Англії, гадаю, що так. У них там спокійно може бути такса, наприклад, 10 тисяч слів за трансляцію – і окей.
– Коментуючи в Україні – на хату та машину не заробиш?
– Це вже залежить від хати та машину, від твоїх потреб (посміхається). На двоповерховий будиночок точно не заробиш.
– Як ти отримуєш інсайди під час матчів? Це, певно, здебільшого про український футбол мова.
– Є деякі рецепти. Спілкування з агентами, футболістами, директорами спортивними, навіть з президентами. Особисті зв’язки здебільшого вирішують. Але наш футбол перебуває у інформаційному вакуумі, все закрито від публіки і тому доводиться ці інсайди здобувати. А у Європі – це поширенно, але теж є свої секрети.
– Не було такого, що ти коментуєш матч, і виникає відчуття, що тут щось нечисто?
– Типу договірні матчі? Коментуючи європейські чемпіонати, точно не було. А в українському футболі, я не пам’ятаю, коментував я ці матчі, чи дивився, як журналіст. Але було багато випадків, коли дивишся, і кажеш: «Ну такого точно не може бути, він не міг так зіграти». Коли тренер змінює захисника, випускає атакувального гравця, а на фланзі діра. В українському футболі раніше таке дуже часто відчувалось, іноді я їхав на матчі і знав, що щось буде не те.
– Наприклад, я юний пацан, маю амбіції стати футбольним коментатором, але не знаю з чого почати і що робити, дай мені декілька порад?
– Можу дати декілька порад з власного досвіду: читати вголос, брати книжку, відкривати на випадковій сторінці і просто читати вголос і виразно, враховуючи коми і паузи. Була ще одна тема. Включаєш футбольний симулятор і починаєш коментувати гру. Це дуже легко, бо темп не такий. Треба побільше практикуватись. В ефірі – це вже остання ланка. Спочатку треба для себе, потім під запис, і вже потім в ефір. Пишіть, стукайте в двері, вам обов’язково відчинять. Тим більше на нашому ринку, який розвивається.
У нас немає уставленого ринку, де якийсь пул людей, яких там 10-20-40 людей тільки цим займаються. Немає монополії. Я взагалі підтримую, щоб більше молодих і недосвідчених людей приходили і здобували досвід.
– У тебе є якась мрія, стосовно коментаторства?
– Як такої – немає. Можливо, банально, фінал Ліги чемпіонів. Але я чесно, навіть не думав про це. Просто кайфую від кожного дня, що я працюю коментатором. Будь-який матч, мені байдуже, це матч двох перших команд чи двох останніх. Завдання коментатора – зробити будь-який матч цікавим, привернути увагу. Показати його якісно і зробити його крутим.
– І наостанок Бліц. Хаві чи Чаві?
– Чаві
– Анфілд чи Енфілд?
– Тут однієї думки бути не може. Я вважаю, що Енфілд. Але місцеві у Ліверпулі кажуть Анфілд.
– Лемпард чи Лампард?
– Та сама логіка. Думаю, що треба дивитись на регіон Англії. Мені зручніше Лемпард, але можливо, правильно – Лампард.
– Кайт чи Кюйт?
– Думаю, що Куйт.
– Хоффенхайм чи Гоффенгайм?
– 100% Гоффенгайм
– Коментувати Олімпік – Карпати чи Нансі – Генгам?
– Нансі – Генгам, але Карпати – Олімпік – теж нічого так.
– Коментувати Барселона – Реал чи Динамо – Шахтар?
– Барселона – Реал.
Джерело: Sportarena.ua
