“Як би ви себе відчували, коли російський військовий наставляє на вас автомат? Хотів би не знати, але мені це відомо”

Колишній півзахисник Таврії Густав Свенссон в розгорнутому інтерв’ю шведському виданню Aftonbladet розповів, як в лютому 2014-го залишав Крим під час анексії Росії. За його словами, залишати Україну довелося в терміновому порядку, а під час від’їзду автобус, в якому їхали іноземці Таврії, зупиняли російські військові.

«Перше, що спадає на думку, коли я згадую про час перебування в Україні, це як ми покинули країну. На жаль, це дуже, дуже неприємні спогади. Як би ви відчували себе, коли російський військовий наставляє на твоє обличчя дуло автомата? Хотів би не знати цього, але мені це відомо. Це останнє, що я пам’ятаю про Україну, і найперше.

Одна з причин, через які я туди [в Крим] переїхав, це те, що Друга світова війна завершилася в Ялті на Кримському півострові. Думав, що це в певному сенсі здорово, перебувати поруч з таким історичним місцем. Але зараз я розумію, що під час цих подій був ризик побачити тут початок третьої світової війни. І це вже точно не круто.

На Кримському півострові жили багато людей, переважно росіян, і вони жили в основному за рахунок російської нафти, газу і туризму. І у них вже точно не було бажання розірвати зв’язки з Росією і віддати перевагу Європейському союзу, вони були доброзичливі до Росії. У мене вдома було російське телебачення, і коли я його включав, вони дійсно давали зрозуміти те, що вся східна Україна чекає на російську армію з квітами і думає про те, щоб кидатися під українські танки. Кожен скандував і аплодував, і хоча не було серйозного опору в тому місці, де я жив, це була не вся правда.

У лютому 2014-го, в громадських установах було неспокійно. Росіяни, які проживають в Сімферополі, зіткнулися з українцями в місті – одні люди проти інших. Потім росіяни зайняли будівлю місцевої ради вночі, але все одно особливої ​​загрози не відчувалося. Життя йшло як завжди, хоча все більше і більше солдатів було на вулицях, і ми правда не знали, хто вони.

В один із останніх днів в Україні, пам’ятаю, ми як завжди сіли обідати. У ресторані виступала якась музична українська група, але на будівлі через дорогу знаходився снайпер. Це дуже, дуже дивно, як у комп’ютерній грі, але в той же час я як і раніше не відчував загрози. Не знаю, заперечували люди те, що відбувалося, чи ні.

Але вже на наступний день був повний хаос. У нас був матч чемпіонату, ми були на тренувальній базі, і коли я зайшов в роздягальню прийняти душ, я побачив близько 300 пропущених дзвінків і вже навіть не пам’ятаю, скільки повідомлень. Всі вони були від сім’ї і друзів, які намагалися з тобою зв’язатися, ніби щось сталося.

Потім я прочитав в Aftonbladet, що Путін просто наказав здійснити російське вторгнення до Криму. «Тепер ми йдемо рятувати російських людей, які перебувають тут», – він сказав. А потім почалася паніка. Незабаром вони закрили аеропорт, але я сказав клубу, щоб вони забезпечили машину з водієм для мене і моєї сім’ї, щоб ми забралися із Криму.

У роздягальні панувала жахлива і неспокійна атмосфера. Кілька іноземців підійшли до мене і запитали, що я збираюся робити. Я сказав, що планую забратися звідси прямо зараз. Багато інших теж цього хотіли, тому я звернувся до керіників клубу і сказав, що їм потрібно поміняти машину на автобус, щоб ми всі туди помістилися. Так і сталося, але вони попросили їх [гравців] не ставити ніяких запитань. У клубі все організували за кілька годин і зробили все досить добре. Я повернувся додому, щоб забрати свою дівчину і її батьків, але якісь речі нам відвезти було важко. Залишили більшу частину власності там.

Нам забезпечили автобус, офіцер безпеки клубу поїхав із нами, також нам видали картки для поліції, щоб виїхати з Сімферополя. Все було як в кіно. Ми виїхали з міста пізно вночі, після чого російські військові встановили блокпости. Вони стояли біля бочок з нафтою, яку запалили, щоб зігрітися, і звідти, з автобуса, ми бачили ці вогні. Вони були серйозно озброєні.

Вони зупинили автобус, будучи зі зброєю, почали світити в обличчя кожного з нас і питали, хто ми такі, і чому їдемо звідси. Під направленим у обличчя дуло автомата, нам потрібно було показати свій паспорт і спробувати все пояснити. Я намагався оволодіти собою і не переживати, тому що було відчуття, що вистачить дещиці, щоб тебе вважали ворогом.

Цей страх я ніколи не забуду. Але я вдячний Таврії за те, що нам допомогли виїхати, тому що в такій ситуації Сімферополь вже точно не був тим місцем, де б ти хотів бути. Найближчий міжнародний аеропорт у Дніпрі теж був закритий, тому ми попрямували до Донецька, відстань до якого понад 50о кілометрів, часу подумати було досить.

Через кілька тижнів донецький аеропорт був зруйнований, і це теж дуже складно собі уявити. З самого початку була ідея полетіти в Стамбул, але коли ми прибули, найближчий рейс був в Москву. Ми сіли на нього, після чого вирушили в Копенгаген, а звідти – додому.

Уже з дому я побачив, що росіяни провели референдум в Криму, і результат був близько 95% за приєднання до Росії. Я абсолютно впевнений, що там була більшість, але якщо чесно, в той же час, не вірю, що ці числа правдиві. Якимось чином це було сфальсифіковано».

Густав Свенссон виступав за Таврію з 2012 по лютий 2014 го, провівши 23 матчі за сімферопольців у всіх турнірах. Після того, як він покинув Таврію, швед грав за шведський Гетеборг, китайський Гуанчжоу, а останні три роки – за Сіетл Саундерс з МЛС.

Таврія за підсумками сезону-2013/14 фінішувала в зоні вильоту і на деякий час припинила своє існування. На сьогоднішній день сімферопольський клуб – учасник Другої ліги, який займає восьме місце в турнірній таблиці групи Б.