Микита Дмитрулін
Михайло Кополовець, спортивний директор новачка Прем’єр-ліги – ФК Минай – в інтерв’ю Sport Arena TV розповів, як працюється в маленькому клубі, чи важко запросити футболістів у село і чи продовжує він традицію перед кожною грою ходити до церкви.
– Що важче, грати чи бути спортивним директором?
– На мій погляд треба щось одне робити добре. Це могло пройти у Другій Лізі чи у Першій, але не у Прем’єр-Лізі. Я не зможу займатись власними справами. Буде бардак, а за бардак у Минаї відповідаю я. Не хочу, що він був. Є і так претензії по моїй роботі. Я молодий спортивний директор. Вчусь, але хочу грати. Я грав за Минай на область, за Аматорів, у Другій Лізі, у Першій, а у Прем’єр Лізі не зіграю? Тут принципово. Я зіграю. Буду тренуватись. Зараз не виходить, бо часу не вистачає. Щоб одного футболіста підписати – треба цілий процес зробити.
– Ти як підписуєш гравців? Сам чи тобі радять?
– У нас немає такого поняття, як сам. У нас все, як у команді. Ми спілкуємось, радимось, не має такого, що хтось сам прийняв рішення. У нас є віце-президент, який розбирається у футболі. Є головний тренер, який приймає ключові рішення. Мені ж не ставити цього футболіста у склад. Є багато зв’язків. Зараз вийшли на трошки інший рівень і почали дзвонити серйозні агенти. Реально люди, які мають футболістів, які коштують по 20 мільйонів. Є у нас такі футболісти, які мають таких агентів. Вони відомі в Україні та Європі. Ми спілкуємось. Це трохи інший рівень!
Читайте також: Василь Кобін: Від Луческу взяв, як поводитись у роздягальні, а у Фонсеки – багато тактики
– Голодюк і Кожанов – твої кенти. Ти їх по старій дружбі підписав?
– Ні-ні-ні. У нас такого немає. Я не люблю блат у футболі. Коли кажеш, що довіряєш старим бійцям – молодь ображається. Щось не те ляпнув – дуються. Потрібно бути обережно. Я довіряю досвідченим гравцям, але і нашу молодь поважаю. Коли є зв’язок досвіду та молодості – це найкраще і є ріст для молодих. Кожанов, Ткачук, Голодюк – ці люди ще 2-3 роки можуть грати у футбол на хорошому рівні. Ми дали їм новий шанс у Прем’єр Лізі. Зараз такі часи, що не всі дадуть можливість грати, якщо тобі за 30. Я їх підписав не через дружбу. Звичайно, я їх добре знаю і розумію, що їх кращі роки позаду, але я вірю, що вони можуть додати нам енергії.
– Когось ще плануєте взяти?
– Ми також вели перемовини з Худобяком. Він зараз у Греції. Я говорив з ним. Не знаю, правда в якій він формі. Я не підписую тільки гравців, з якими грав у Карпатах. Якщо я бачу гарного футболіста – йому дорога до нас. Але не завжди ми можемо їх підписати. Багато хто обирають інші клуби, Динамо, Шахтар, Олександрія чи Зарю.
– Що за тренд в українському футболі. Що команди з сіл досягають такого рівня?
– Не хочу зменшувати наших досягнень, але на мій погляд, рівень футболу впав. Подивись, які команди грають, Рух, Ковалівка, Інгулець, Минай. Я все це розумію. Трохи інший чемпіонат. Коли ми грали, був Дніпро, Металург Донецьк, Кривбас, Металіст, Таврія. Піди та потрап у той чемпіонат. Інший чемпіонат був. Чому так? Харків без футболу, у Дніпрі не зрозуміло, у Одесі проблеми. Вони наїлись цим футболом. Їм він не цікавий. Приїдь 10 років тому до Львову та відбери очки у Карпат. Це був дуже потужний футбол.
– Але ж це також не ваші проблеми, що зараз стан речей трохи інший?
– 100%. Ми теж зробили дуже багато роботи. Президенти, тренери, футболісти, я. Всі працювали дуже довго. Я думаю, сижу собі і повертаю час назад. Немає випадковостей. Таке враження, що мене бог направляв. Це не випадково. Бог нас нагородив, бо ми багато працювали. Як таке може бути? Щоб кожен рік підвищувалась у класі. Бог розумів, що ми не зійдемо з цього путі. Коли мені подзвонив віце-президент 5 років тому і сказав, що роблять проект, з того дзвінка – все почалось. Я приїхав, мені набридла Німеччина. Тоді ми на область грали, а стадіон ми будували максимум для Другої Ліги. Тепер розуміємо, де ми зараз. Хочемо не впасти у багно і тут. Колос Ковалівка – теж красунчики. Я колись казав, що за сільськими командами майбутнє. Бо вони голодні до футболу. Не треба грошей, потрібна ложка супу та зелене поле. Люди хочуть про себе заявити. У нас так і вийшло. Хлопці, про яких вчора ще ніхто не знав – тепер грають у Прем’єр Лізі, про них говорять та цікавляться. Це заслуга всієї нашої банди.
– Ти нещодавно перехворів на коронавірус…
– Кха-кхе (посміхається). Кашель залишився. Не можу його повністю вилікувати. Тяжко було. Були 4 дуже важкі дні. Було так погано, що я вночі ледь швидку не викликав. Це було вперше у моєму житті. Потім було легше. Постійно був дома. Треба себе берегти. Розумію, що старшим людям буде дуже важко.
– Ти спочатку не вірив…
– Ну так. Думав, розкручують, роздувають, афера якась. А тепер сам пройшов і розумію, що важко. Маски, перчатки, все потрібно дотримуватись. Кажуть, що ще раз можно заразитись. Я втратив нюх, коли захворів, була температура, погано спав, рвота була. Нюхав щось і хотілось рвати. Ломало дуже сильно, дуже тяжкий процес. Через 8 днів вже все було нормально. Здав тест і показало, що все нормально.
– У минулому сезоні перед каждою грою ходили до церкви?
– Думаю, що ти знаєш відповідь. Це правда, що перед каждою грою ми ходимо до церкви. І бог допомагає. Без цього нікуди. Тут щось є, це велика сила. Багато хто сміється. Але це реально так. Думаєш, що все просто так трапилось? Випадковостей не буває. Я Васю сюди півроку укатував сюди прийти, як футболіста ще. Давай-давай, прийди, віддай чуток себе закарпатському краю. Прийди та пограй. А потім прийшло у голову назначити Кобіна головним тренером – це ж теж не випадково. І все вилилось у результат. Це не випадково. Ходили та будемо ходити до церкви!
– Чим взагалі живе регіон Минай?
– Останнім часом живе футболом. Зрозуміло, що це прикордонна зона. Мені здається, що тут краще люди живуть, аніж в інших містах, куди ми їздимо. Тут є кордон, люди їздять та займаються бізнесом. Це все правда. Людям же треба жити та виживати якось. Все залежить від специфіки регіону. У одних металургія развита, у інших овочі та фрукти. У нас такий регіон – Словаччина та Угорщина поруч, багато людей на заробітки туди їздять. Це правда, що наш регіон живе з кордонів.
– Як затягнути сюди футболістів?
– Зараз не треба затягувати. Раніше я дзвонив та переконував. А зараз ті закарпатці, які їздили до Угорщини грати – розуміють, що тут вже Прем’єр-Ліга. Тут вже вони дзвонять, а не я. Хоча я завжди можу подзвонити. Особливо тим закарпатцям, які мене цікавлять. Є можливість забрати – добре. Хотіли Чурка забрати, але у нього контракт та свої думки. Якщо я не дзвоню, то Василь Кобін може набрати. Ми би хотіли у нас бачити ще більше закарпатців.
– Тут є якісь клуби, де тусять футболісти?
– Звичайно є. Це не Білорусь, куди я поїхав, де в АБЦ дискотеку робили. Зрозуміло, що є клуби. Але молоді футболісти повинні думати насамперед про футбол. Хоча іноді відволікатись теж потрібно. Є декілька тут гарних клубів, але туди хожу я, тому футболісти не ходять.
– Ти відчуваєш старість чи молодий ще?
– Ось вже посидів, це перша стадія. Я не дуже переживаю, адже у душі досі молодий. Знаєш, коли відчуваєш старість? Коли футболісти починають говорити на «ви», Михайло Михайлович. Я завжди кажу, щоб звертались, як їм комфортно. Не наполягаю, але якась субординація повинна бути. Є люди, яких я старше на 15 років. Але не має проблеми, якщо вони до мене на «ти» будуть. Але повага повинна бути. Є тренери, які з ними грали, а зараз вже тренують їх. Має бути повага та дисципліна. Ми всі нормальні хлопці і бардака не буде. Кожен розуміє свою роботу. Тому я з цього боку не хвилююсь. Все повинно бути чітко. Футболіст має грати у футбол, тренер тренувати, лікар лікувати, адміністратор свої питання вирішувати. Все так і має бути.
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться