Довбик, Трубін, аж два Русини та ті, кого вже встигли забути: вся збірна УПЛ 2022/23

Воротарі

1. Анатолій Трубін (Шахтар)

21 рік – 28 матчів (2520 хвилин) – 19 пропущених м’ячів, 14 «сухих» матчів

Найперспективніший воротар і один із найдорожчих гравців сучасної УПЛ, Трубін – ще й найбільш цілісний голкіпер сезону. Хтось мав сильного конкурента й розділив з ним забагато ігрового часу, інші пропускали досить багато та мали відверто провальні матчі. Анатолій же був більш стабільним і послідовним. У нього відразу 14 «сухих» матчів (більше за всіх), найкращий показник серед воротарів, які відіграли 75% ігор і більше, щодо пропущених м’ячів (0,68) і часу на один гол в середньому (133 хв.). Нарешті, на його совісті нема провалених матчів – згадуються окремі помилки (на кшталт гола Воробчака дальнім ударом із Минаєм), але в цілому не було таких провалів Трубіна, через які Шахтар втрачав би очки в цьому сезоні УПЛ.

Читайте також: Будківський, Груша, Тищенко, Грицук, Галата та вся збірна сезону Першої ліги 2022/23

Виникає питання: чому це Трубін, а не інші?

• він відіграв найбільш рівний сезон (виграв конкуренцію та провів 93% матчів сезону)
• його команда пропустила найменше м’ячів і стала чемпіоном (вклад основного воротаря великий)
• він стрімко прогресує (за рік оціночна вартість зросла більш як у два рази – від 8 до 18 млн. євро)

2. Олександр Бандура (ФК Минай)

37 років – 28 матчів (2518 хвилин) – 28 пропущених м’ячів, 9 «сухих» матчів

Закарпатський клуб у попередніх сезонах зберігав прописку в УПЛ через форс-мажори, а зараз під керівництвом Шарана досягнув найкращого результату в своїй історії. Попри те, що випробувань було багато – і в кожному матчі сезону досвідчений воротар Бандура багато та послідовно виручав свою команду. Лише раз Олександр підвів ФК Минай – коли за рахунку 2:1 на користь своєї команди пішов на вихід і зіграв руками за межами карного майданчика (вилучення на 88-й хвилині, закарпатці ледве зберегли потрібний рахунок у меншості). В іншому цей досвідчений голкіпер був залізною стіною: найкращий за виходами, у трійці найкращих за кількістю сейвів і загалом ударів у площину. Якщо хтось провалив сезон, то ФК Минай виступив краще за всі прогнози та оцінки – і заслуга Бандури в цьому величезна.

3. Євгеній Волинець (Колос)

29 років – 29 матчів (2610 хвилин) – 34 пропущених м’ячі, 13 «сухих» матчів

Колос переживає зміну поколінь і лідерів, на цьому шляху команді важко було виступати стабільно, й треба віддати належне, що вона навіть до якогось моменту претендувала на єврокубки. Одне незмінне – Волинець лишається основним воротарем, витримавши за ці роки конкуренцію добрих півдесятка гучних імен. Цей сезон неоднозначний як для клубу, так і для самого воротаря. Євген багато виручав, тому що загалом по його воротах було завдано найбільше ударів, також він витримав відразу сім пенальті в свої ворота – два з них не були реалізовані. При всьому хорошому було й погане – наприклад, прикрий гол динамівця Перріса. Проте загалом це ще один сильний сезон кандидата в національну збірну України.

Праві захисники

1. Богдан Бутко (Зоря)

32 роки – 25 матчів (2218 хвилин) – 2 голи, 2 асисти

У першому колі видатні особисті результати демонстрував Данченко – його інфаркт і відсутність до кінця сезону були величезним викликом для стрункості командних побудов Зорі. Те, що команда ван Леувена зберегла боєздатність і темп праворуч, заслуга винятково присутності такого досвідченого гравця, як Бутко. Набираючи форму після тривалої паузи, Богдан спершу грав навіть ліворуч, але після втрати Данченка без проблем закрив його позицію. Все ще швидкий, мобільний, з якісною подачею та прострілом, Богдан утримав на собі цей фланг і заслужив на номінацію «повернення сезону».

Виникає питання: чому це Бутко, а не інші?

• він відіграв цілісний сезон (весь час був корисним для команди та провів 83% матчів сезону)
• хоча починав вигравати конкуренцію з лівого флангу, вдало замінив хворого Данченка (як фулбек, був дуже переконливим)
• був постійно задіяним у атакувальних діях (4 результативні дії та участь на початкових стадіях ще кількох гольових атак)

2. Володимир Адамюк (СК Дніпро-1)

31 рік – 24 матчі (1938 хвилин) – 3 голи

Гравець, який тримав на собі весь баланс задньої лінії віце-чемпіона. Адамюк більшість матчів відіграв саме на місці правого захисника, хоча за потреби складав дует центрбеків із Сватком або Сарапієм, він вирізнявся невтомністю та великими обсягами робіт на всій протяжності флангу. Володимир вдало підключався на стандарти – напевно, немає більше в дивізіоні захисника такої стрибучості та координованості в завершенні. Захисна ланка СК Дніпро-1 була укомплектована гірше за грандів – не було б перших в історії медалей без універсалізму, лідерських якостей і стабільності Адамюка.

3. Денис Мірошниченко (ФК Олександрія)

28 років – 29 матчів (2478 хвилини) – 4 голи, 1 асист

За один сезон ФК Олександрія пережила величезні зміни – структурні, більші за локальне оновлення складу чи якісь зміни схеми. Гура та Ротань – тренери з принципово різним поглядом на футбол, і Мірошниченко – один із небагатьох, хто був однаково потрібен обом тренерам. Підтвердження цьому – заохочувальний виклик у національну збірну своїм клубним тренером. Однак зворотна сторона – цілісності в виступі Денисові не вистачало. Перше: в багатьох матчах він ставав жертвою нестабільності команди, були програні на фланзі матчі з точки зору захисної роботи. Друге: наприкінці сезону, зважаючи на кадрові втрати, Мірошниченко нерідко грав на інших ланках на відміну від Адамюка, який весь час грав у захисті (справа чи зрідка в центрі) та Бутка (цей весь час грав саме фланговим захисником – спочатку ліворуч, потім праворуч). Цікавий факт наостанок: Денис найчастіше бив штрафні на пряме виконання.

Центральні захисники

1. Едуард Сарапій (СК Дніпро-1)

24 роки – 29 матчів (2610 хвилин) – 5 голів

Зараз це трішки дивно виглядає, проте на старті сезону Сарапій був одним із ключових елементів критики нового тренерського штабу – мовляв, що нам світить із захисником із нижчих ліг? Насправді ж Едуард – ключовий гравець віце-чемпіона. Від стартового матчу, коли саме Сарапій відкрив рахунок у матчі з Динамо, до заключних турів, коли його підключення на стандарти зберігали шанси на золоті медалі. У захисті цей гравець, який раніше більше грав центрхавом, теж витримав рівень. Великі обсяги пасової роботи, вмілий у єдиноборствах, особливо хороший при стандартах.

Виникає питання: чому це Сарапій, а не інші?

• витримав перехід із Першої ліги в УПЛ на ключовій позиції (Дніпро-1 – у трійці найкращих за пропущеними)
• чудово грав при стандартах біля чужих і своїх воріт (для гри його команди це надзвичайно важлива обставина)
• на рівні за всіма основними захисними показниками (а також за направляючим пасом на різні дистанції)

2. Максим Імереков (Зоря)

32 роки – 28 матчів (2520 хвилин) – 4 голи, 1 асист

Загалом, луганська команда – серед тих, які називають «фестивальними»: сама багато забиває, але й пропускає багато. Її захисники грають на високих середніх позиціях і активно беруть участь у в підключеннях до чужих воріт. Повинен же бути поряд той, хто підстраховуватиме їх і даватиме баланс усій лінії. Це – Імереков. Він сильний у боротьбі – як один в один, так і позиційній. Максим добре працює під час подач стандартів і вміє чіпко зіграти з суперником, позбавивши його простору. Як бонус – хороша статистика підключень на стандарти. Без такого захисника-практика побудови ван Леувена на своїй половині поля не спрацювали б.

3. Ілля Забарний (Динамо)

20 років – 14 матчів (1238 хвилин)

Забарний уже півроку в Борнмуті, а ми можемо констатувати, що захисника такого рівня оборонної, власне, роботи в УПЛ більше не знайшлося і так не з’явилося. Зараз потішно читати критику за першу частину сезону (де Ілля провалив матч із Шахтарем, не встигаючи за суперниками й наразившись на вилучення). Там, де у Забарного гра на рівні нижче очікувано, для будь-якого іншого захисника УПЛ це був би топ-перфоменс. У Динамо після продажу Іллі великі проблеми – помилялися рівно всі захисники, які залишилися, більш-менш стабільно відіграв тільки Сирота, а молодий Дячук, якби не травма Попова, після своїх вилучень і результативних осічок просто не потрапляв би у склад. Тож, підсумуючи: Забарний, незважаючи навіть на невдалий матч із Шахтарем, у першому колі задав такий рівень виступу центрбека, що навіть зараз ми змушені залишити його в трійці найкращих – за цифровими підсумками всього сезону.

Центральні захисники

1. Микола Матвієнко (Шахтар)

27 років – 28 матчів (2459 хвилин) – 2 голи, 3 асисти

Разом із Трубіним зараз вважається найдорожчим гравцем УПЛ (оціночна вартість – по 18 млн. євро) та періодично з’являється в розділі трансферних чуток – то щодо Аяксу з Фейєноордом, то щодо Брайтона з Брентфордом. І в випадку Матвієнка – це не просто розмови, він дійсно далеко переріс рівень сучасної УПЛ, свідчення чому – найкращі з його єврокубкових матчів і майже пів сезону, що він відіграв зліва (де теж цілком виконав норматив на 33 найкращих на цій позиції). Граючи в УПЛ з запасом, Миколу не звинуватиш у зниженні вимог до себе чи свого професійного рівня. Не здивуємося, якщо саме він стане наступним великим продажем Шахтаря, причому, з планкою рівня Забарного.

Виникає питання: чому це Матвієнко, а не інші?

• найкращий із сучасних оборонців чемпіонату України (як за суто захисними навичками, так і за просуванням м’яча)
• виконує колосальні обсяги пасової роботи (найбільше передач, у тому числі – в фінальну третину поля на загострення)
• без проблем переключається на інші позиції (наприклад, біля чверті матчів провів ліворуч – поруч із Ракицьким, причому, після заміни Ярослава перебудовувався прямо під час поєдинку)

2. Арсеній Батагов (Зоря)

21 рік – 30 матчів (2655 хвилин) – 1 гол, 1 асист

Колись Батагов вважався перспективним центральним півзахисником Дніпра-1, але коли транзитом через Полісся опинився в Зорі, закрив тут саме місце лівого центрбека. Звісно, тут зійшлося багато зірок – і манера гри ван Леувена, і наявність поруч топового напарника Імерекова, і наявність швидких гравців, які добре стартують на передачі з глибини, проте в підсумку ми стали свідками найбільш яскравого атакувального захисника УПЛ з часів появи Матвієнка. Арсеній шикарно керує грою через довгі та середні передачі, часто з нього починаються гольові комбінації (далі скидка на завершуючого або ж переведення під другий темп атаки). Звісно, для футболу вищих досягнень йому ще дуже багато працювати над захисними скіллами.

3. Володимир Салюк (Чорноморець)

20 років – 27 матчів (1966 хвилин) – 2 голи, 2 асисти

Важко повірити, що ще недавно цей гравець у Другій лізі виступав як фланговий оборонець (і непогано виступав!). Григорчук перерозкрив Салюка, скориставшись стрибучістю, непоступливістю, чіпкістю цього гравця. Навички фулбека нині додають Володимиру вміння перевести гру від захисту в атаку через пас, підключитися вперед. Він ефективно працює під час стандартів як біля чужих, так і біля своїх воріт. Абсолютно справедливо вважати цього гравця відкриттям сезону серед усіх гравців захисту в УПЛ.

Ліві захисники

1. Андрій Цуріков (ФК Олександрія)

30 років – 23 матчі (1737 хвилин) – 5 голів, 1 асист

На старті сезон (при Мудрику, Циганкову та Забарному в чемпіонаті!) Цуріков точно входив у трійку найкращих гравців чемпіонату. Він тягнув команду Гури – шикарні голи, в тому числі переможні в компенсований час, активна та смілива гра на всій протяжності флангу. Забивши п’ять м’ячів за час до середини листопада, Андрій навіть перебував серед найкращих бомбардирів – небувало для флангових оборонців. Взяв участь і в кількох результативних атаках як асистент або на більш ранніх стадіях. Втрата Цурікова через травму – одна з тих, які призвели до турнірного регресу ФК Олександрія.

Виникає питання: чому навіть після травми це Цуріков, а не інші?

• він провів більше 75% матчів сезону (на відміну від інших класних ЛЗ, які через травми чи конкуренцію пропустили значно більше ігор ‒ цього достатньо, щоб мати цілісне враження від сезону)
• він грав саме лівого захисника (на відміну від Кравця чи Матвієнка, які багато матчів провели в центрі)
• він був ефективний саме в інструментарії лівого захисника (на відміну від Брагару, який грав вінгбека – а в захисному плані, безперечно, не може бути оцінений навіть у п’ятірці найкращих на цьому амплуа)

2. Василь Кравець (Ворскла)

25 років – 25 матчів (2244 хвилини) – 3 голи, 3 асисти

Повернувшись додому з Іспанії, Кравець відразу ж став основним у Ворсклі. Проте на перше місце в жодній із номінацій ми не можемо поставити його тому, що Василь розділив свої виступи між кількома позиціями. Починав зліва, був матч, коли навіть вище на фланзі його використовували, пізніше вимушено закривав центр оборони. Він у символічній збірній, зважаючи на те, що основна позиція цього футболіста – саме лівий захисник, на цій позиції він відіграв все-таки біля половини ігор, а вклад Кравця в загальний успіх Ворскли – великий. Наступного сезону, якщо Скрипник отримає можливість доукомплектувати команду, й Василеві не доведеться вимушено закривати інші позиції, це буде один із головних претендентів на перше місце серед лівих оборонців УПЛ.

3. Артем Смоляков (Інгулець)

20 років – 28 матчів (2088 хвилин) – 2 голи, 2 асисти

В рейтингах весь час забувають, що фланговий оборонець – це не тільки історія про атаки, підключення, просування м’яча. В функціоналі захисника, який діє на флангах, велика частка захисної роботи. Якщо так, потрібно віддати належне стрімкому балансу та прогресу саме Смолякова. Його роль у тактичних побудовах Інгульця велика – як при схемі з чотирма, так і при схемі з п’ятьма захисниками. Артем вміє оборонятися, в нього в сезоні чимало виграних дуелей проти сильних вінгерів, він прогресує в тактичному плані та двічі рятував свою команду, виносячи м’яча з лінії воріт. У додаток до цього Смоляков – хороший у підключеннях, має такий же сильний і нестандартний удар, як Цуріков і Кравець, а також уміє пройти, подати, прострілити.

Опорні півзахисники

1. Володимир Бражко (Зоря)

21 рік – 29 матчів (2070 хвилин) – 7 голів, 1 асист

Найбільше враження цього чемпіонату в півзахисті – Бражко з користю провів оренду в Зорі, і повернення в команду Луческу на літні збори сприймається як абсолютно закономірне. Починаючи від матчі проти свого клубу, Динамо, в якому Володимир забив переможний м’яч після виходу на заміну, він тільки додавав. Вдало замінив Назарину та став балансуючим півзахисником при схемі ван Леувена 4-3-3/4-1-4-1. Незважаючи на велику відповідальність і обсяги робіт, Бражко встиг забити сім м’ячів – від розкішних дальніх ударів до пенальті. Ще тільки додати, власне, в мистецтві роботи опорника, і збірна та гранд отримають сучасного та прогресуючого центрхава на багато років.

Виникає питання: чому це Бражко, а не інші?

• найкращі індивідуальні показники (сім голів, кілька асистів і передасистів, переконлива гра під двома інсайдами)
• досягнув помітного та великого прогресу (входив у сезон запасним, можливо, навіть третім вибором – став лідером)
• має великий потенціал до зростання (до цього ми відзначали нестачу перспективних опорників)

2. Тарас Степаненко (Шахтар)

33 роки – 26 матчів (2066 хвилин) – 3 голи, 2 асисти

Все ще на рівні: Степаненко залишається провідним опорником Шахтаря, навіть не залишивши шансів Назарині в цій конкуренції. Поруч із ним Бондаренко, Судаков і Криськів стрімко прогресують. Сам Тарас забив кілька, як завжди, ефектних м’ячів і часто сам брав участь на початкових стадіях результативних атак, граючи досить високо та сміливо комбінуючи біля чужого карного майданчика. Деталь, яка підтверджує клас: Степаненко вчисту виграв боротьбу проти інших претендентів на медалі, зокрема, забивши в ворота Динамо та Дніпра-1.

3. Дмитро Кльоц (Верес)

27 років – 27 матчів (2304 хвилини) – 5 голів, 2 асисти

Ще одна фігура, яку можна називати ключовою та навіть стилеутворюючою. Кльоц багато забивав сам – як із гри, так зі стандартів. На старті сезону саме його гра допомагала рівнянам здобувати очки проти значно краще укомплектованих суперників. Поряд із Дмитром по-справжньому розкрився Кучеров, якому з часів Карасюка не вистачало такого напарника. Навіть на травмі та больовому синдромі Кльоц лишався лідером команди та допоміг їй дограти важкий регулярний сезон. Навколо цього гравця можна будувати оновлений колектив.

Центральні півзахисники

1. Олександр Піхальонок (СК Дніпро-1)

26 років – 30 матчів (2498 хвилин) – 6 голів, 10 асистів

Ключовий гравець нових віце-чемпіонів України. Без чудового бачення поля, культури пасу та вміння виконати подачу зі стандарту, чим відзначається Піхальонок, могло б не бути ні найкращого бомбардира чемпіонату Довбика, ні майстрів підключення на стандарти Сарапія та Адамюка. Гравець високого індивідуального класу та ігрового інтелекту, Піхальонок керував грою своєї команди та робив величезний вклад у комбінаційну гру (загалом причетний до майже половини голів Дніпра-1 – якщо взяти суму голів, асистів, других і третіх асистів, а також подач стандартів, які в підсумку призвели до голів).

Виникає питання: чому це Піхальонок, а не інші?

• високий індивідуальний рівень (цей гравець здатен завершити сам, асистувати іншим і виконати стандарт під загострення)
• велика залученість у гольових комбінаціях своєї команди (загалом це біля 30 голів – біля половини від усіх у Дніпра-1)
• найкращий асистент чемпіонату (причому говоримо про різні за типологією асисти – ось наскільки різноплановий цей гравець)

2. Артем Бондаренко (Шахтар)

22 роки – 28 матчів (2195 хвилина) – 9 голів, 5 асистів

На адресу Бондаренка багато компліментів – і це заслужено. Починаючи від пізнього голу Кривбасу (якби не той пізній штрафний, чи пробачили б Йовічевичу другу поспіль «нулівку»?) та аж до заключних турів, у яких Артем забивав три матчі поспіль проти Зорі, Дніпра-1 та Ворскли, цей півзахисник виступав ударною силою різноманітної та креативної середньої лінії чемпіона. Бондаренко володіє хорошим ударом, пасом, добре бачить поле та може ще суттєво прогресувати.

3. Сергій Булеца (Зоря)

24 роки – 28 матчів (2151 хвилина) – 7 голів, 8 асистів

Середня лінія луганців зазнала численних втрат – уже після початку сезону пішов Назарина, потім вибув до кінця сезону через травму Чурко. Булеца лишався корисним і витримав на собі додаткове навантаження. Окрім загрози через прицільні дальні удари на виконання, Сергій міг здорово виконати стандарт або завершити багатоходову комбінацію. В його активі – вісім гольових передач (другий асистент чемпіонату), низка тонко та розумно виконаних гольових передач. У мінус запишемо, напевно, переважно неточне виконання штрафних – з ударом Булеци звідси можна було забивати своїх голів п’ять за сезон.

Праві півзахисники

1. Ростислав Русин (Металіст 1925)

27 років – 25 матчів (1929 хвилин) – 4 голи, 4 асисти

Хороша техніка та удар. Бачення поля, яке дозволяє видавати тонкі передачі. Незручна для суперників стилістика інвертованого вінгера – тобто, це лівша, який з правого флангу зміщується в центр (може пробити сам, а може запустити в прохід через вільний коридор свого захисника для подачі чи прострілу). Вміння подати зі стандартів. Хороше ігрове мислення – Ростислав серед найкращих за розрізними передачами, обіграшами один в один. Серед правих півзахисників, які залишилися й провели повний сезон, Русин був найбільш видовищним і при цьому найбільш важливим для своєї команди.

Виникає питання: чому це Русин, а не інші?

• серед правих вінгерів, які залишилися в УПЛ і провели повний сезон, має найкращі результати (Циганкова продали, Зубков травмувався, Хлань, Кирюханцев і Антюх з різних причин не провели весь чемпіонат)
• вісім результативних дій і переконливі особисті статистичні результати в обводках і роботі з м’ячем – це круто для гравця команди з нижньої половини таблиці
• його голи та асисти принесли харків’янам 14 очок

2. Олексій Гуцуляк (СК Дніпро-1)

25 років – 24 матчі (1765 хвилин) – 7 голів, 4 асисти

Далеко не всі колишні провідні гравці Дніпра-1 знайшли себе під керівництвом нового тренерського штабу – яскравий приклад найбільш талановитого місцевого вихованця Назаренка, який вимушений пробиватися не як вінгер, а як фланговий захисник. А от Гуцуляк цілком собі вписався в оновлену тактику Кучера, де задають тон розумні й технічні гравці типу Піхальонка, Бланго, Рубчинського. Олексій досягнув хорошого показника (11 результативних дій), але тут варто відзначити, що практично всі вони – проти команд із нижньої частини таблиці.

3. Віктор Циганков (Динамо)

25 років – 13 матчів (1163 хвилини) – 6 голів, 5 асистів

Перехід Циганкова в Жирону позбавив Динамо найбільш яскравої зірки – при всій повазі, наразі не видно й близько гравця, який може замінити Віктора. За час до трансферу Циганков здійснив 11 результативних дій (це третій показник осінньої частини сезону в УПЛ), і при цьому його ще й було за що критикувати. Він провалив старт сезону, не забив пенальті з Кривбасом і Металістом 1925, посередньо відіграв проти претендентів на медалі. І все ж – за індивідуальним рівнем це культовий гравець нашого чемпіонату останнього десятиліття, таких більше нема й не передбачається. Навіть за одне коло він встиг більше, ніж усі інші праві вінгери ліги – за весь сезон. Ми не маємо права це проігнорувати.

Атакувальні півзахисники

1. Віталій Буяльський (Динамо)

30 років – 27 матчів (2342 хвилини) – 12 голів, 5 асистів

Найбільш результативний серед атакувальних півзахисників, найбільш результативний у провальному сезоні Динамо. Буяльський вміє прикрашати своїми голами чемпіонати, проведені нижче можливостей команди. Є в нього й лідерські якості, які дозволяють тягнути команду, коли інші опускають руки. Він володіє нестандартним, креативним ігровим мисленням. Один із небагатьох, хто може завершити атаку вишукано, на виконання. Безперечно, заслуговував би ще більшої поваги, якби не необов’язкове вилучення, яке на кілька турів залишило Віталія поза грою та зірвало його потенційну бомбардирську боротьбу з Довбиком.

Виникає питання: чому це Буяльський, а не інші?

• найбільш результативний атакувальний півзахисник (у п’ятірці найкращих бомбардирів УПЛ в цілому)
• стилеутворюючий гравець своєї команди, після втрати Циганкова та Вербича від нього занадто багато залежить в атаці Динамо
• ніхто з півзахисників не мав більше дотиків у чужому карному майданчику – тобто, Віталій – найбільш небезпечний у завершенні атакуючий хав ліги

2. Георгій Судаков (Шахтар)

20 років – 29 матчів (2303 хвилини) – 5 голів, 7 асистів

Ще один гравець, який досягнув різкого прогресу під керівництвом Йовічевича. Судаков причетний до 16 голів у чемпіонаті: забивав сам, віддавав гольові передачі, брав участь у результативних комбінаціях на більш ранніх стадіях атак. Він проявив різносторонність, інколи діючи навіть з лівого краю, часто допомагаючи команді проникаючими, розрізними передачами. На високому рівні зіграв проти суперників, на фоні яких можна робити висновки – Динамо, Зорі, Ворскли. Є думка, що це тільки початок стрімкого злету Георгія. За рівнем обдарування, розуміння футболу це один із найбільш інтелектуальних півзахисників України за останні десятиліття.

3. Єгор Твердохліб (ФК Минай)

22 роки – 30 матчів (2512 хвилин) – 5 голів, 2 асисти

Справжнє відкриття сезону: ще в минулому чемпіонаті грав у Першій лізі, а ще раніше – в чемпіонаті України серед аматорів. У короткі терміни від районних змагань пробився на найвищий всеукраїнський рівень. Зараз може стати найбільшим продажем в історії ФК Минай. Твердохліб – атакувальний півзахисник із хорошим ривком і просуванням м’яча. Може зіграти нестандартно, атакувати другим чи першим темпом, вдало підіграти одноклубникам, при цьому зловживає фолами на чужій половині поля. Живе свідчення, що треба глибше скаутити надра вітчизняного футболу – залишивши за дужками грандів, інші всі можуть знайти там посилення.

Ліві півзахисники

1. Назарій Русин (Зоря)

24 роки – 30 матчів (2148 хвилин) – 13 голів, 6 асистів

Русин довгий час вважався перспективним у Динамо, проте не проявив себе там при різних тренерах. Провалив і оренди – в Легії, Дніпрі-1. Через війну жодного матчу не зіграв за Чорноморець, де Григорчук висловлював впевненість, що може перезавантажити Назарія. Давайте я скажу жорстку правду: до цього сезону Н.Русин був невдахою та розчаруванням, із цього сезону він виходить гравцем, якого вимагають запросити в збірну навіть при живому Мудрику. Після кількох провалених матчів на старті Русин видав бенефіс проти Динамо (гол і асист), і далі не збавляв обертів. Цей сезон дав вітчизняному футболу сильного та мотивованого гравця, який повинен зростати далі.

Виникає питання: чому це Русин, а не інші?

• досягнув найкращих індивідуальних результатів у кар’єрі – і ці результати круті на фоні команди та ліги в цілому
• Н.Русин – другий бомбардир і другий за системою «гол+пас» у поточному сезоні Прем’єр-ліги
• жодного голу з пенальті – це свідчення чистого результату

2. Михайло Мудрик (Шахтар)

22 роки – 12 матчів (908 хвилин) – 7 голів, 7 асистів

100-мільйонний продаж Шахтаря – це тепер проблема Челсі. Ми ж констатуємо: Мудрик настільки круто виглядав у нашому чемпіонаті, що ще кілька місяців після його продажу ніхто не міг потіснити Мішу з першого місця серед найкращих асистентів і в таблиці «гол+пас». Мудрик грав за Шахтар рівно так, щоб заслужити трансфер – дуже старався, часто брав гру на себе, йшов в обіграш, вмикав свою нелюдську швидкість. Багато бив – якийсь період з відривом був найкращим за кількістю ударів. Сильні сольні виступи проти Динамо та Дніпра-1 не залишали сумнівів, що Мудрик в УПЛ ненадовго. Зараз він під страшним тиском – скажу від себе. Нема жодних сумнівів, що Михайло – величезний талант із рідкісними фізичними даними та шаленою працездатністю. Ми в Україні повинні його підтримати, тому що бардак в Челсі не применшує таланти Мудрика й не повинен вбити найталановитішого вітчизняного гравця цілого покоління. Тому безперечно – якщо ми говоримо про УПЛ 2022/23, її символічна збірна неможлива без найбільш яскравого гравця першої половини сезону.

3. Таулян Сефері Сулейманов (Ворскла)

26 років – 28 матчів (2331 хвилина) – 13 голів

Ми дуже вражені результативністю Алефіренка навесні, який розкрився й добре себе проявив у Чорноморці, проте, на жаль, цього недостатньо, щоб досягнути місця в трійці. Мудрик – об’єктивно сильніший гравець, який за півроку досягнув кращих цифр. Русин – набагато переконливіший на дистанції, крім цього, виграв конкуренцію в Данила в луганському клубі. А гравець, якого ми ставимо третім у списку, в дебютному сезоні в УПЛ відразу став найкращим бомбардиром команди, що вийшла в єврокубки. Сефері доволі агресивно грав попереду, хоча дійсно більшість матчів сезону провів саме фланговим нападником: багато ударів, спроб обіграти, дотиків у карному майданчику. Шість голів (майже половину) провів із пенальті – хоча один 11-метровий не реалізував. Інший недолік – Таулян не успішний в підіграші, в нього жодного асисту, хоча моменти, коли він приймав цікаві рішення розвитку атаки, були. Гравець збірної Албанії – той тип і клас дебютанта, якого ми зараз би явно хотіли бачити в УПЛ.

Нападники

1. Артем Довбик (СК Дніпро-1)

25 років – 30 матчів (2624 хвилини) – 24 голи, 5 асистів

Це контрастний, дуже незвичайний сезон від Довбика. Він вперше в кар’єрі став найкращим бомбардиром сезону в УПЛ – а по суті ставав ним і раніше, в минулому чемпіонаті на момент завершення також лідирував у таблиці найвлучніших. Він не побив рекорд Мхітаряна, до якого йому не вистачило одного голу – зате став найрезультативнішим за сезон, власне, українським бомбардиром (в нашому чемпіонаті грали Шевченко, Ребров, вибачте, Леоненко – це серйозне досягнення). Його клуб досягнув найкращого результату в історії – а є причини бути невдоволеними, бо досить тривалий час лідирували й претендували на золоті медалі до передостаннього туру.

При цьому питання, чому найкращий нападник у нашій символічній збірній ‒ Довбик, а не інші, не виникає.

2. Владислав Ванат (Динамо)

21 рік – 25 матчів (1648 хвилин) – 12 голів, 3 асисти

Ми не сумнівалися в потенціалі Ваната, коли він бив рекорди юнацької та молодіжної першості в складі Динамо. Навіть у кризовому Чорноморці, зітканому з протиріч, було видно, що це цікавий, самобутній форвард. Нинішній сезон Владислава настільки сильний, що подальші експерименти з «опорними нападниками» будуть гріхом проти футболу. У Ваната – вміння завершити з різних дистанцій, непоганий удар (чимось нагадує Рауля), він добре вписався в групу атаки киян і легко досягнув основи кризового Динамо. Може прогресувати далі – наприклад, коли навчиться краще грати на межі офсайду чи тримати свої емоції (говоримо про «Монзуль-гейт» і сексизм у післяматчевому коментарі).

3. Юрій Климчук (Рух)

26 років – 27 матчів (2365 хвилин) – 9 голів, 2 асисти

Один із старожилів львівського клубу, який виходив із ним ще з нижчих ліг. Зараз Климчук – найкращий бомбардир в історії Руху. Був важливим гравцем і в першому колі, проте тоді знаходився в тіні Таллеса. Бренер слабкіше провів весняну частину сезону, а от Юрій суттєво додав у другому колі. Загалом забив 9 м’ячів – і міг ще більше, один тур пропустив через дискваліфікацію по жовтих картках, ще один – через вилучення. Здорово вписався в групу атаки з легіонерським оточенням (англієць Соломон, бразилець Таллес, аргентинець Альваренга). На підході – талановита молодь на чолі з Квасницею, і з ними Климчук теж органічно зігрався. Роль Юрія в тому, що Рух уникнув стикових матчів, важко переоцінити.