Андрій Гітченко: «Поки важко уявити, як це – не тренуватися, не виходити на поле. Проте без футболу себе не уявляю, тож увійшов у штаб Полісся»

Досвідчений захисник Гітченко у свої 39 років був найстаршим гравцем-учасником УПЛ 2023/24. І все одно був елемент несподіванки в тому, що він переходить на тренерську роботу. Sport Arena поцікавилася, чому? Заодно розпитавши Андрія про кар’єру, роботу та улюблену гру

Юрій Калитвинцев, Андрій Гітченко, фото - ФК Полісся

За два десятиліття професіональної кар’єри Андрій Гітченко зіграв 464 матчі, відзначившись 25 голами. Арсенал (Київ), ЦСКА, ФК Олександрія, Десна (Чернігів), Кривбас (Кривий Ріг), Карпати (Львів), Десна (Чернігів), Полісся (Житомир). Хоча титулів, вищих за дворазового переможця Першої ліги, він не здобув, але в усі роки був затребуваним, 222 матчі зіграв на вищому рівні, чотири сезони відіграв у єврокубках – що для футболіста, який не викликався в збірні та не був на контракті в грандів, досить серйозне досягнення.

Читайте також: Період у Поліссі – найуспішніший етап тренерської кар’єри Калитвинцева. У жодному клубі він раніше не набирав у середньому більше двох очок за матч

П’ять матчів цього сезону Гітченко провів у чемпіонаті України та ще два – в кубку. Вік ніби солідний, але на полі так і не скажеш. Тож все одно був елемент несподіванки, коли на зустрічі Геннадія Буткевича та Юрія Калитвинцева з пресою було оголошено, що Гітченко разом із Огірею ввійде в тренерський штаб Полісся.

З молодим тренером і старійшиною серед гравців сучасної УПЛ Sport Arena обговорила перехід на нову роботу, враження від Полісся, Мудрика та навіть чемпіонату України з футболу.

– Андрію, звісно, коли гравець є найстаршим у чемпіонаті, рішення перейти на тренерську роботу читається. Та все ж, у вашому випадку, залишалося стійке враження, що вам би ще грати й грати. Знали під час сезону про перехід на тренерську роботу чи більше здогадувалися про таку можливість?

– Здогадувався, але, чесно, цей варіант продовжити роботу виявився для мене несподіваним. Дякую ФК Полісся за таку довіру. Тепер буду звикати до зовсім нового життя, тому що більше 20 років у мене тривала спортивна кар’єра – життя за розкладом, регулярні тренування, виступи. Зараз треба буде вчитися жити по-новому.

Читайте також: Підсумки першої частини сезону-2023/2024. Кривбас і Чорноморець серйозно додали порівняно з минулим роком, Динамо йде за графіком, Олександрія та Зоря провалилися

– Хто повідомив вам про таку пропозицію та чия була ініціатива?

– Спершу переговорили з головним тренером Юрієм Миколайовичем Калитвинцевим, потім уже президент клубу Геннадій Владиславович Буткевич зі мною поспілкувався. Чия ініціатива? Напевно, це спільне колегіальне рішення. Настав мій час спробувати тренерську роботу.

– За що будуть відповідати молоді тренери Гітченко й Огіря? Який ваш напрям роботи?

– За нашою основною футбольною спеціальністю: я – тренер захисників, Влад – тренер півзахисників. Тим більше, ми ж ще цього сезону виходили з хлопцями на поле. Огіря навесні ще й на полі зможе допомогти за потреби.

– А ви?

– Як вирішить керівництво. Буду виконувати той комплекс робіт, який доручить головний тренер. Я отримав тренерську ліцензію В, маю намір продовжувати навчання й стажування. Мені дуже цікаво.

– Давайте про команду. Як вам її дебют в УПЛ?

– Результат говорить сам за себе. За ним стоїть велика робота, і я радий, що Полісся так вдало та так швидко адаптувалося після підвищення в класі.

– За цей час, всього за півроку, захисний блок Полісся повністю оновився: Бойко замість Кудрика в воротах, Тейлор замість Морозка праворуч, Смоляков замість Шаповала ліворуч, а в центрі створена нова зв’язка Шабанов-Чоботенко. Як ви, як новий тренер захисників, оціните боєздатність оборони?

– Ми на другому місці за пропущеними м’ячами. Це говорить саме за себе. Звісно, коли клуб розвивається, кожного сезону підвищується конкуренція, приходять амбітні новачки. Ми, футболісти, розуміємо це й нормально сприймаємо конкуренцію. Хоча, думаю, навіть ті хлопці, які пішли, зробили свій внесок в командний успіх. За це їм усім велике дякую.

– В цілому, за грою та, зокрема, захисним компонентом, хто вам сподобався найбільше?

– На початку сезону – Чорноморець. Потім Кривбас. І, звісно, Дніпро-1, де проведена досить якісна робота.

– Чекайте, а де ж найкращий клуб за кількістю пропущених м’ячів?

– Колос? Звичайно, ми теж звертали увагу на їхню гру. Проте вони грали в три центральних оборонці, а фактично в п’ять захисників. Тому, можливо, в списку не згадав я про них.

Загалом, мені нинішній чемпіонат України подобається. Незважаючи на війну, економічні труднощі, треба подякувати тим, хто зараз старається розвивати футбол. Завдяки цьому й небувала конкуренція вгорі таблиці. Від цього значно цікавіше.

– Ви ж на Winter Cup також експериментували з трьома центральними захисниками? Зокрема, той же Батагов, який пізніше в Зорі розкрився в якості захисника, саме в Поліссі грав на цій позиції…

– На жаль, кінцівку сезону 2021/22 не дала дограти велика війна. Багато тренерських задумок, багато переходів футболістів так і не були випробувані в грі. Що ж поробиш. Я скажу, що та робота все одно не минула дарма. Адже чим більше команда й кожен її футболіст знає та вміє, тим краще.

– Є щось, про що шкодуєте в своїй кар’єрі гравця?

– Є, але не хочу про це згадувати. Образи забулися. Навіть невикористані можливості, невдалі рішення згладилися в пам’яті, хоча за них прикро. Я якось настільки вдячний футболу, що в цей момент відчуваю тільки легкий смуток, що доведеться прощатися з грою. Мені пощастило займатися улюбленою справою. Я не знаю, чим би інакше займався й чи був би щасливим.

Читайте також: Ефективність Кривбаса та Полісся

– Я пам’ятаю, що ви починали в Арсеналі. А як це було?

– Я взагалі футбольної освіти, як такої, не маю. Грав у себе в дворі. Звісно, як будь-який маленький киянин, був у захваті від футболу – я за кожної нагоди біг у двір і різався хоч на малому полі, хоч на великому. Витягнути додому нас, юних футболістів, батьки не могли до пізньої ночі. Я організованим футболом почав займатися років за два до дебюту на всеукраїнському рівні.

– Видовищно! Думав, такі красиві історії десь у далекому минулому.

– Чесно кажу! Дуже дякую Віктору Леонідовичу Іщенку, який мене запросив до Арсеналу та дав можливість дебютувати за юнацький склад. Далі воно якось так пішло, що, переважно, я стабільно грав. Бувало, що переходив кудись ненадовго або ж футбольний проект виявлявся недовготривалим. Але це теж частина життя.

– Ну ось як із Десною, яка напередодні великої фази війни дебютувала в єврокубках, а потім все накинулося – Діма, вторгнення, бомбардування стадіону…

– Точно так! Колектив прекрасний формувався. Олександр Рябоконь – тренер, з яким цікаво працювати. Думаю, якби та Десна була зараз, то навіть лідерам УПЛ було б дуже важко. Так м’яко скажу.

– Ви в Десні застали, можливо, найбільш талановитого одноклубника за всю кар’єру…

– Ви про Мудрика?

– А що, надто гучне представлення?

– Та ні, чому ж. Великого таланту футболіст. Звісно, цікаво було б з ним і проти нього зіграти зараз – коли він ще більше подорослішав, відкинув ще більше елементів дитячо-юнацького футболу…

– Що, пригадуються якісь моменти, коли Десна добряче вибивала з майбутньої зірки футбольний егоїзм?

– Колектив був у нас дуже хороший. Якщо зауваження робили, то конструктивні, а не «втики». Думаю, Міша багато на що звернув увагу. Зараз він більше грає на команду. Більше утримується від гри на себе на користь загальним діям. Взагалі, звісно, в нього все попереду. Думаю, АПЛ не бачила ще й половини таланту Мудрика. Дуже обдарований футболіст.

– Але при цьому в АПЛ справді незамінними та важливими стали трударі футболу – Миколенко, Забарний…

– Неймовірно хлопці грають, згоден. Забарному, як центральний захисник, можу сказати тільки одне: все вірно! Топ! Миколенко… На мою думку, він в АПЛ найкращий лівий оборонець. Це вже космос!

– І скажіть, заграли вони не транзитом через Аякс, Аталанту чи, там, не знаю, Порту – а зуміли подолати великий розрив у класі між УПЛ та АПЛ. Виходить, і наш футбол здатен щось дати гравцеві, який готовий працювати та вчитися?

– Та взагалі, якщо чесно, хейт на адресу чемпіонату України більше йде від людей поверхневих, які не дуже розбираються. Я от повернувся в УПЛ і скажу, що дуже хороший рівень. Головне – конкуренція з’явилася справжня! Навіть розуміючи, що важко нашим грандам, що відійшла більшість легіонерів, я б високо оцінив це змагання. Просто не вистачає позитивного піару нашого чемпіонату.

– І трішки порядочку, щоб грали (хоча б ті, хто не переселенець) на своїх стадіонах. Щоб виконували ними ж прийнятий регламент. Щоб той же єдиний пул вигідно продали, а не просто обнулили…

– Не без цього.

– Словом, якщо ви зберігаєте певний оптимізм щодо нашого футболу, то національна збірна проб’ється на Євро, молодіжка вдало виступить на Олімпіаді, а наші клуби навчаться не вилітати від рівних собі за силою?

– Цього на новий рік їм і побажаємо.



Джерело: sportarena.ua

Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться