Читайте також: Руслан Бова: «Перше коло Другої ліги показало, де може бути ФК Тростянець»
Зараз закарпатський футбольний клуб оголосив про відхід відразу п’яти гравців, більшість із яких все ж належали до основної обойми. Сайт Sport Arena розпитав головного тренера ФК Ужгород Яромира Лободу, як проходить підготовка команди та які зміни очікувати на весняну частину сезону.
«Працюємо вдома, в Ужгороді, в штатному режимі»
– Яромире Осиповичу, розкажіть, як проходить робота ФК Ужгород?
– Поки працюємо в штатному режимі, спокійно втягуємося в сезон. Хлопці виконують бігову роботу, працюємо на полі. В суботу, 24 січня провели спаринг із Поліссям U-19 (0:0). У середу зіграємо з Металістом U-19, Металістом 1925 — так завершимо перший етап.
Читайте також: Василь Вороб’як: «Вийти в Першу лігу цього сезону майже нереально, але Скала 1911 в кожному матчі гратиме тільки на перемогу»
Далі буде більше роботи над тактикою, зараз їй приділяємо менше уваги, більше — загальній витривалості.
– Знаю, що заплановані також спаринги з Вільхівцями, Буковиною, Інгульцем, Скалою 1911, Феніксом-Маріуполем та юнацькою командою Металістом 1925. Скажіть, будь ласка, чи цей список остаточний, чи ще розглядаєте можливість його доповнити?
– Якщо всі матчі відбудуться за планом, то, в принципі, більше спарингів не розглядаємо — нам цього достатньо. Можливо, ще зіграємо з нашим місцевим клубом, чемпіоном області Севлюшем.
– Як зараз із полями та погодою? Чи не заважають морози й снігопади готуватися?
– Зараз температура вдень уже ближче до плюса. Перші дні були досить прохолодні, тому в окремих моментах було складно працювати. Але футболісти скучили за роботою, тож справляються за будь-якої температури й готові тренуватися.
Читайте також: Як проведе зиму Друга ліга? «Може, закінчиться війна і ми поїдемо десь за кордон»
– Де наразі проходить підготовка: на яких стадіонах, яке покриття?
– Поки працюємо в Ужгороді, на штучних полях, безпосередньо на стадіоні «Авангард». Поруч із центральним стадіоном є одне велике штучне поле прямо на території.
«Із ФК Ужгород уже викликаються гравці в юнацьку збірну України»
– Досить несподівано клуб оголосив про прощання одразу з п’ятьма футболістами. Якщо Лушпінь через травми грав небагато, то інші – Максимець, Тищук, Шелельо, Вишневський – мали регулярну практику й суттєво наповнювали групу атаки. Це були рішення за взаємною згодою сторін? Можливо, якихось втрат хотілося б уникнути?
– Важко однозначно відповісти на це питання. Напевно, ФК Ужгород хоче в певному сенсі омолодити склад — це така політика клубу.
Чи всі футболісти були задоволені — частково, можливо, так, можливо, ні. Мені складно сказати.
– Ті гравці, які зараз перебувають у вас на перегляді, — це здебільшого вінгери, форварди, крайні захисники, щоб закрити втрачені позиції?
– Гравці в нас є на всі позиції — від оборони до атакувальної лінії. Також мають приїхати воротарі. Підсилення шукаємо на кожну ланку.
Читайте також: Загорулько: фансектор вінницкої Ниви повним складом на фронті
– Хотів уточнити ще один момент щодо складу. Чи були у вас орендовані футболісти? Якщо так, чи плануєте з ними працювати далі?
– У першій частині сезону орендованих гравців у нас не було. Лише минулого сезону мали такий досвід з одним футболістом із Полісся — Богданом Степановим. Поки що плануємо, щоб усі гравці були наші, і відповідно довіряти їм, давати можливість грати й прогресувати.
– На сьогодні це переважно місцеві вихованці або футболісти, повернуті з інших клубів? Чи є гравці з інших регіонів, як Емере або інші?
– Це гравці, які закінчили місцеву футбольну школу. Більшість із них навіть без професійного досвіду. Ми шукаємо саме таких талантів.
Є футболісти з різних регіонів, є й із області, зокрема із Закарпаття.
Читайте також: Манія порівняння бомбардирів і асистентів: хто найкращий в УПЛ, ПФЛ та ААФУ та в чому аматори випереджають професіоналів
– Вибачте, але тут напрошується запитання: які тоді завдання стоятимуть перед командою? Адже зазвичай молодий склад не передбачає чіткої турнірної стратегії на лідерство.
– Від клубу нам чітко донесли позицію: ми розвиваємо молодих футболістів. Для клубу це пріоритет — розвиток молодого гравця.
– Водночас успіхи ФК Ужгород очевидні. Півзахисник Караман після стартових турів минулого сезону перейшов у Полісся, зараз уже грав за свою вікову збірну, навіть дебютував у єврокубках. Воротаря Постемського запросили до Першої ліги, в ЮКСА. Кого ще так розкрили, ким задоволені з молодих хлопців? І чи вдається їх утримувати?
– Ми зі свого боку намагаємося максимально підтримувати хлопців, навіть якщо не все одразу виходить на рівні Другої ліги. Вони молоді, не всі мали ігрову практику на такому рівні.
Півзахисник Кічун у нас прогресує, одного разу отримував виклик до юнацької збірної. Хавбек Сердюковський також кілька разів викликався до збірної. Це хлопці з великим майбутнім.
Інші гравці, які в нас на контракті, також мають перспективу. Головне, щоб вони наполегливо працювали й вірили в себе та у власні сили.
– Чи реально сьогодні знайти підсилення безпосередньо в змаганнях Закарпаття? Чи в чемпіонаті області грають переважно вікові футболісти?
– Чесно кажучи, це досить складно. Ситуація в Україні непроста через війну: хтось виїжджає, хтось переходить у клуби, які, умовно кажучи, перехоплюють гравців. Це і Рух, і Динамо — там також є наші футболісти із Закарпаття.
Хороші гравці в нашій області є, проте справді наразі більше це майстри з досвідом, ветерани. Тому працювати з футболістами саме з області зараз непросто. Більшість тих, хто грає на область, справді вже вікові, але водночас іде омолодження, бо через війну ускладнюється ситуація з бронюванням та іншими моментами.
– Але ж ті закарпатці, які проходять академії клубів Прем’єр-ліги, — це ваш золотий запас! Із часом багато з них можуть стати доступними й для вас?
– Можливо, так. Сподіваємося, що так і буде. Ми відкриті до того, щоб наші закарпатські хлопці приходили до нас, а ми давали їм можливість отримувати досвід і практику в офіційному футболі. Одним з таких прикладів можна вважати повернення додому Юрія Вашкеби із «Полісся».
«Наш найкращий бомбардир після травми вже працює в загальній групі, розпочав збори разом із командою»
– Давайте про ФК Ужгород і Другу лігу сезону 2025/26. Загалом ви задоволені побаченим у першій, осінній частині сезону? Чи залишилося відчуття недосказаності?
– Чесно кажучи, я доволі амбітний, і завжди хочеться прогресувати, рости, здобувати результат. Але ми розуміємо, що маємо дуже молодий склад, а для цього потрібні час і терпіння. Усе інше має прийти згодом.
– І таку оцінку ви даєте навіть попри те, що змогли відібрати очки, скажімо, у Лісного, та й лідерам здебільшого давали бій: навіть коли поступалися, то з такими, скажімо так, хитавицями, а не розгромними рахунками?
– Ми знаємо, як хочемо грати. У нас є свій малюнок гри, який багатьом знайомим, уболівальникам загалом подобається — наш стиль. Не завжди вдається здобути позитивний результат, і я вважаю, що це виключно через брак досвіду та, в окремих моментах, кваліфікації футболістів. Але це, знову ж таки, питання часу — з часом це має прийти до гравця.
Читайте також: Гол зі своєї половини, «Анкара» як у Ямаля та кілька п’яток і бісіклет: усе найвидовищніше за півріччя Другої ліги
– Ви виконуєте щось подібне до голландської манери: схему Аяксу 4-3-3, досить активні фланги. Що найважче в навчанні комбінаційного футболу і з якими труднощами ви стикалися під час переходу молодих гравців з аматорського та юнацького рівня?
– Найважче, напевно, зробити так, щоб ми дивилися в одному напрямку. Донести інформацію так, аби футболіст мислив так само, як тренер. Бо якщо він дивиться в інший бік, ми не прийдемо до спільного результату.
Звісно, футболісти — індивідуальні майстри, ми намагаємося давати їм свободу. Але основні вимоги, які ми доносимо на тренуваннях і під час моделювання перед іграми, вони мають виконувати. Найскладніше — щоб гравець і тренер бачили одну й ту саму картину у фінальному результаті.
А з новими гравцями завжди важко, бо потрібно знову доносити всю інформацію. Від себе і від тренерського штабу ми робитимемо максимум, щоб вони це розуміли.
– У вас у команді були лідери в індивідуальних номінаціях: у минулому сезоні Емере був найкращим асистентом, одним із двох. Раніше Коваленко йшов серед найкращих бомбардирів Групи А Другої ліги. І якщо Емере зберігає доволі непогані індивідуальні показники (6 результативних дій), то Коваленко надовго випав через травму. Як у нього зараз справи? Чи він відновлюється, чи ви на нього розраховуєте?
– Діма вже працює в загальній групі, розпочав збори разом із командою. Нам справді його не вистачало в першій частині сезону. Ми раді його поверненню і сподіваємося, що він нам допоможе.
Загалом на всіх гравців, які є в нашому розпорядженні, ми розраховуємо. Кожен для нас важливий. Насамперед ми намагаємося ставитися до них із повагою — як до особистостей, як до людей, а вже потім як до футболістів.
– Хто за підсумками літньо-осінньої частини сезону здивував вас зі знаком плюс або зі знаком мінус?
– Складне питання. Ми, в принципі, задоволені багатьма гравцями, але знаємо, що вони можуть ще краще. Не хочу когось окремо виділяти. Я особисто багатьом говорю, ким задоволений, а ким ні. Але в публічний простір не хочу виносити окремі прізвища.
– Тоді запитаю прямо. Що сталося з півзахисником Антошиним, що він нарешті почав забивати зі своїм ударом?
– Діма справді хороший, видав непоганий відрізок, став одним із важливих наших гравців (чотири голи восени, – прим. Sport Arena). У нього є потенціал.
Шкода, що він лише зараз почав грати на професійному рівні. У молодшому віці йому завадила важка травма. Зараз сподіваємося, що він піде далі — як воно буде, побачимо.
«І минулого року, і зараз рівень Другої ліги досить пристойний. Усі команди цікаві»
– Говорячи про Другу лігу: чи задоволені нинішнім рівнем конкуренції? Наскільки цікаво грати порівняно з дебютним сезоном?
– І минулого року, і зараз рівень, скажу, досить пристойний. Усі команди цікаві. Багато хто намагається грати в комбінаційний футбол, розвивати молодь.
Чемпіонат дуже конкурентний. Прохідних ігор немає. Навіть не хочу когось ображати, називаючи аутсайдером — та ж Реал Фарма дає бій, чинить опір, іноді підносить сюрпризи.
Читайте також: Гармаш, Рибалка та футболіст 59 років. Це символічна збірна півріччя Другої ліги – 33 найкращих сезону 2025/26
Можливо, команда йде на останньому місці, але вона закривається, з нею важко грати. Тому, як кажуть, прохідних матчів немає. Потрібно завжди викладатися на максимум, щоб здобути позитивний результат.
– У вашої команди й у Вільхівців є спільна проблема — дуже виснажливі виїзди. Умовно, до Житомира чи Києва. Ви намотуєте кілометраж, як учасники єврокубків. Як до цього пристосовувалися і чи все гаразд із виїздами, автобусом, умовами дороги?
– У багатьох моментах по-різному. Є виїзди, де ми їдемо з ночівлею. Є варіанти, де, як було з Атлетом, їхали без ночівлі: добиралися поїздом і в день гри одразу виходили на матч.
Є моменти, які хотілося б покращити. Але ми розуміємо, в яких умовах працюємо, і намагаємося рухатися вперед. Звісно, нам було б простіше їздити ближче — Львівська область, Івано-Франківська. Але є регламент, і ми готові грати з будь-якою командою.
– Знаю, що ваш клуб дуже незвичайний: його підтримує християнська громада, а за кордоном у нього чимало шанувальників. Як узагалі виникла ідея клубу СХІ взяти назву ФК Ужгород, об’єднатися з клубом, який кілька років простоював, і чи з ентузіазмом тоді сприйняли таку ідею?
– Як відомо, клуб Ужгород зберігав професійний статус, тому що вони призупинили участь під час війни, і просто спливав термін. Тому й ухвалили таке рішення. Попереднє керівництво на чолі з Іваном Петровичем Дураном пішло нам назустріч, передавши всі права на клуб, для того, щоб він існував і розвивався, за що ми вдячні йому. І слава Богу, бо з’явилася можливість для закарпатських дітей грати в місцевому клубі, який, звичайно, має показувати хороший рівень.
– Усе, що тоді відбувалося, багато хто називає маленьким Божим дивом. Адже в той день, коли Карамана помітили в Поліссі, по дорозі на матч сталася страшна аварія: ваша команда постраждала, зокрема й тренерський штаб. Що найбільше запам’яталося з того дня і що вас урятувало на трасі?
– Насправді ситуація була справді страшна. Я сидів на задніх сидіннях і навіть не бачив самого моменту удару. І, напевно, слава Богу, що так сталося, бо звук і взагалі все, що відбувалося, було дуже моторошним. Нас урятувало, мабуть, те, що наш водій зорієнтувався в критичній ситуації. Це був наш адміністратор Юрій Мешко. Тому, слава Богу, справді — у тій ситуації нас, напевно, врятував і Бог, і наш водій.
«Клуб створює умови, щоб футболіст міг навчатися християнських цінностей а чи хоче гравець підхопити це зерно — це його особистий вибір»
– У вашій команді, справді, дотримуються християнських ідеалів, зокрема й у тому, чого часто не дотримуються інші футболісти: без суперечок на полі, без порушень правил щодо міцного слова. Як у вас із цим?
– У нас бувають різні моменти. Керівництво клубу намагається створювати такі умови, щоб футболіст, наприклад, міг навчатися християнських цінностей. А чи дотримується він їх — це вже особиста справа кожного. Немає такого, що когось змушують. Тобто клуб дає можливість, а чи хоче гравець або людина підхопити це зерно — це вже його особистий вибір.
Тому поведінка на футбольному полі — це також виховання гравця, людини, яке починається з дитинства, від батьків.
– Чи може так статися, що одного дня у вашому клубі гратиме мусульманин або представник якоїсь іншої релігії?
– Цікаве питання, але, напевно, провокативне 🙂 Я, наприклад, не бачу в цьому жодної проблеми. Якщо футболіст хороший — то чому ні. Людина передусім залишається людиною. Ми ж намагаємося дивитися не лише на футбольні якості гравців, які приходять до нас, а й на людські.
– В українському футболі нині сформувалася ціла група команд із християнською ідеологією: це ЮКСА — Українська спортивна християнська академія з Тарасівки Київської області, Пенуел (Кривий Ріг), Академія Сігуенья в Івано-Франківську. Наскільки знаю, футбольний клуб Костопіль також будує свою роботу на християнських цінностях. Чи контактують між собою ваші клуби, чи є бажання переймати досвід одне в одного?
– Не можу вам на це відповісти, це, напевно, питання більше до президента клубу. Наскільки мені відомо, Рудольф Балажинець знайомий із президентами ЮКСА та Пенуел. Я з тими клубами безпосередньо не контактую.
– Тоді питання вже безпосередньо про вас. Пам’ятаю вас на полі у складі футбольного клубу Минай. Ви грали, якщо не помиляюся, вінгера або атакувального півзахисника — залежно від суперника. Як кажуть футболісти, як довго ви «вбивали» в собі гравця заради тренерської роботи, чи перехід був плавним?
– Було дуже важко, не стану приховувати. Я завершив виступи не зі свого бажання, а через тяжку травму хрестоподібних зв’язок. Довелося робити життєвий вибір, і я вирішив залишитися в футболі, тому що, перш за все, люблю цю гру й людей, яких зустрічав у ній.
Хотілося і хочеться передавати той досвід гравцям, з якими працюю. Починав я з команди ДЮФШ Зінедін в Ужгороді, потім перейшов до Академії Минаю, працював і з U-19. Далі вже був досвід у ФК СХІ та ФК Ужгород. Звичайно, хочеться прогресувати й надалі, зростати як тренер.
У нас молодий тренерський штаб, маємо амбіційні цілі. Будемо намагатися постійно розвиватися, шукати щось нове, ділитися досвідом і з іншими клубами.
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться