Ярослав Смілянський, Sport Arena
Фк Ужгород пережив 0:6 від Прикарпаття в стартовому турі, змирився з трьома поразками та нічиєю з наймолодшими суперниками. Проте коли в п’ятому турі, ведучи в рахунку, команда вдома поступилася ВПК-Агро (1:3), відбулася перша відставка сезону 2021/22 у Першій лізі.
До неї «містяни» Ужгорода йшли довго, починаючи з цілої низки поспішних тренерських відставок, які насправді замовчували реальні проблеми та призводили до неправильного трактування того, що відбувалося з командою, яка при цьому підвищувалася в класі.
Ще граючи на аматорському рівні, в сезоні 2018/19, ФК Ужгород пережив першу відставку – то була практично молодіжна команда, складена з винятково місцевих хлопців, і Мирослав Баб’як перед переходом у Другу лігу поступився своїм місцем іншому фахівцеві – Василь Варга прийняв на себе відповідальність за перші півроку після здобуття професіонального статусу. У незакінченому сезоні 2019/20 ФК Ужгород зимував на 10 місці серед 11 учасників Групи «А» з 3-очковим відривом від аутсайдера – резервного складу Оболоні.
В листопаді 2019-го головним тренером був призначений Михайло Іваниця (запам’ятаємо цей момент), але так і не провів жодного офіційного матчу – через пандемію коронавірусної хвороби Друга ліга викинула «білий прапор» і постановила не догравати чемпіонат. 22 липня 2020 року було призначено Володимира Васютика – іншого відомого колишнього гравця Закарпаття (тільки Іваниця був півзахисником, а Васютик – воротарем).
І команда заграла – як пісня заспівалася. Зимували п’ятими, пережили корона-кризу, коли грали без низки хворих, але до останнього боролися за перше місце – проте Поділля обійшло на віражі, вийшло в супер-фінал і стало віце-чемпіоном Другої ліги після мінімальної поразки від Металіста. Хороший сезон – через рік після дебюту з аутсайдерів у фаворити, та ще й із підвищенням у класі. Здавалося, святкуйте собі – ні, Васютик залишає клуб, а призначають Іваницю, який через рік дебютує вже в Першій лізі.
Парадокс? Ще й який! Знати б, як сам клуб собі пояснював цю зміну…
І навіть якщо вважати, що клуб за рік із аутсайдерів укомплектувався під лідери (що не так), все одно це такий прогрес, після якого тренерів не звільняють…
І ось – дебют у Першій лізі. Явно вищий змагальний рівень, а що ж ми отримуємо в плані комплектації?
Втратили основного нападника Вишневського (перейшов у Минай), відпустили в Діназ центрфорварда Майбороду. Не поборолися за універсального захисника Ценя – перейшов-то він не в клуб рівного рангу, а в аматорський колектив рідної Львівщини… Відпустили воротаря Восконяна та захисника Минайленка – хай не основних, але ж давали глибину складу! Тепер попрощались з Чонкою – гравцем своєрідним, не лідером на постійно, проте хорошим розпасівником із умінням загострити гру.
А кого придбали? Молодь, при всій повазі, залишимо за дужками. Явно під основу прийшли тільки вінгер Пиняшко з Минаю та нападники Мердєєв і Хомченко з галицьких Карпат. Ставили на Вискребенцева з дубля Олександрії – проте навіть при хорошій школі це молодий гравець, на якого як на основного опорника важко відразу розраховувати. Пізніше додали захисника Чушенка з Минаю та трійку орендованих із Вереса – воротаря Ющишина, оборонця Савошка та – останнім за часом придбанням – форварда Гайдучика.
Це, звичайно, добре, проте, по-перше, будь-який тренер скаже, що робота з орендованими – до певної міри невдячна (скільки часу піде, поки вони заграють, а далі їх заберуть назад), а по-друге, як відразу вимагати від новачків якоїсь серйозної допомоги, якщо половина з них не проходила з командою збори і не встигла навіть награтися в колектив? А це ж не готові гравці під основу, за винятком єдиного Хомченка. Це ще й молодь – із притаманною їй нестабільністю, непрогнозованістю. І більшість цих хлопців або зовсім не грали на першоліговому рівні, або провели там неповний сезон і ще й в якості гравців ротації чи навіть запасних…
Це підсилення, яке дорівнює іншим новачкам? Не говоримо навіть про Металіст і Кривбас – фаворитів сезону, це не посилення рівня Поділля та зібраного наново Олімпіка. Так чому 0:6 в першому турі повинні дивувати, як і одне набране очко в п’яти турах?
Ідемо далі. На кого покладається команда? 38-річний Пуканич, безперечно, зараз є найкращим гравцем України 1983 р.н., але ж вік є вік, а Перша ліга – це і значно вищий темп і рівень опозиції, і тривалі переїзди, і швидкі та краще навчені суперники. Те, що Адріан після феєричного сезону в Другій лізі зараз має «всього» один гол і один асист, це закономірність. Навпаки, за кожен матч на такому рівні ветерану треба в пояс вклонитися і віддати належне його професіоналізму! А що на ключових позиціях? Допілка також ветеран, а він на голову вищий за майстерністю від оточуючих у захисті. Ряшко теж травматичний, минулого сезону пропустив деякий час у лазареті. Флангові захисники – необстріляна молодь. Основна ставка в атаці – на форварда Хомченка, талановитого та вже досвідченого, але з трьома голами за минулий чемпіонат у Другій лізі…
Словом, не заперечуючи помилки тренерського штабу, ми на основі фактів констатуємо – ФК Ужгород за підбором гравців, на жаль, приблизно там, де і мав би бути. І тільки дуже сильні збори, щоб там працювали всі новачки, та істинно віртуозна тренерська робота – як у Васютика в минулому сезоні – могла б нівелювати трішки це відставання від інших учасників чемпіонату. Як приклад, Волинь – найбільш молода команда ліги, яка під керівництвом Альберта Шахова ось уже п’ять турів поспіль стрибає вище голови на організації гри та вольових якостях гравців… ФК Ужгород – не з цих позитивних прикладів.
Що найцікавіше, ФК Ужгород – не настільки титулований, як, приміром, Агробізнес – клуб виграв і аматорський чемпіонат України, і Другу лігу, і тепер доріс мінімальними ресурсами до того, щоб вважатися претендентом на першу п’ятірку (не на підвищення в класі – тут для фаворитства тепер треба кращий підбір кадрів). А які помилкові враження могли змусити подумати, що в сезоні з такими Металістом, Кривбасом, Поліссям ФК Ужгород може дозволити собі грати без масованого посилення? Невже, подивившись, що тур за туром ідуть непередбачувані результати і 5-те місце мало чим відрізняється від 12-го, можна було подумати, що ФК Ужгород видасть ще один сезон рівня минулого?!
Успіхи клубу, сенсаційні й вищі очікувань, зіграли свою негативну роль – схоже, ФК Ужгород просто чекав продовження див, а вони трапляються тільки раз і оптом на руки не видаються. І тепер, звільнивши Михайла Іваницю, команда не оголошує про низку новачків, а ставить на його місце колишнього помічника – Богдана Блавацького. Так, ніби без додаткового інструментарію, цей тренер от просто візьме й витягне команду вгору!? Ні, після зміни тренера буває ефект струсу колективу, гравці почнуть більше старатися, щоб не випасти з розрахунків нового головного тренера. На такому ефекті, за сприятливого календаря, можна здобути кілька позитивних результатів. Але! Але. Це все – не довготривалі результати, не постійний ефект.
Для глобальних змін і успіху на тривалій дистанції цій команді потрібне термінове якісне підсилення, і чим швидше – тим краще, тому що до закриття вікна небагато часу. Якщо ні – то за результати не зможе поручитися навіть помічник головного тренера, який вів з ним комплектацію та збори і, по ідеї, не лише добре знає цю команду, але й розділяє частку відповідальності за цей старт.
Закарпатцям побажаємо більше терпіння – поспішні рішення дають неспішні, але неминучі результати. Можливо, якби залишився Васютик, якби було проведено не термінове, а планове та якісне точкове посилення, старт і був би інакшим. Але не глобальні результати – до них ще треба дорости, підвищитися в класі, адаптуватися на новому рівні.
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться