Будь-який футболіст може вдосконалити техніку роботи з м’ячем протягом кар’єри, але головний фундамент закладається в дитячому віці. Якщо ази пропустити, то потім буде дуже складно. Тому для того, щоб стати професійним гравцем, дуже важливо як футболіста тренують в юному віці.
Наприкінці 1990-х я сам пройшов всю систему нашого юнацького футболу. Нам постійно говорили, що гравець має бути фізично сильним, витривалим, по-іншому в футбол не грають. У 13 років ми навіть бігали тест Купера (12 хвилин бігу на максимальній швидкості, треба пробігти 3,2 км дистанції – прим. Автора). І ось цей акцент на фізику постійно приводив до травм. Тільки я починав набирати форму, виходити на певний рівень, як з-за великого навантаження, організм не витримував, і я знову лікувався. Це головна причина, чому я не зміг розкриватися як футболіст.
У той час український дитячий футбол працював за методикою радянського – виживе найсильніший. За рахунок великого населення і «тренувань на виснаження» – кращі виживали і радянський спорт був серед лідерів. Тепер кількість дітей, що займаються спортом в рази зменшилася і ця система вже не працює. Ми знаходимося на перехідному етапі. Але деякі академії повернулися до практики давати тести Купера 13-річним. Це повна дикість! Для чого?
Мені більше імпонує європейський підхід. У ньому головне – розвиток дитини. На мій погляд, за цим майбутнє.
Коли я, будучи ще гравцем, потрапив на перегляд в австрійську команду Ред Стар, побачив, як там працює академія. Ця картинка змінила мій підхід до футболу. Як діти працювали на тактику, спілкування тренерів з ними, ніякого крику. І в 22 роки я зрозумів, що хочу стати дитячим тренером. Приїхавши до Києва я довго думав, як можу розвиватися. Потім купив в інтернеті програму «Дитячий футбол в Австрії: від 5 до 9 років». Для себе взяв вектор Європа і почав далі збирати інформацію. У мене є мета і мрія змінити наш дитячий футбол.
У Німеччині та Австрії в першу черги думають про прогрес дітей, їх розвиток. А не про результат за всяку ціну. Вони розуміють, щоб отримати щось на виході, потрібно закласти базу на самому ранньому етапі. Місцеві тренери розповідали мені, що люди, які працюють з малюками можуть отримувати зарплати більше, ніж коучі, які готують випускні віку. Адже помилки в дитячому віці будуть видні неозброєним поглядом. У нас же до дитячих тренерів зовсім інше ставлення.
У нашому футболі батьки і окремі керівники клубів дуже заточені на результат. Один раз до мене батько привів сина на тренування, після заняття, сказав, що йому та синові все сподобалося. Розповідаю йому про свій підхід: «Ставлю довгострокові цілі, немає бажання вигравати кожен матч за всяку ціну, найголовніше навчати дітей». Батько питає: «У сенсі, а як? Я хочу, щоб моя дитина займала перші місця. Він сильний хлопчик». Пояснюю, що якщо робити ставку на контролі м’яча в юному віці, то через брак майстерності діти будуть помилятися і пропускати, але в перспективі вони будуть технічними і сильнішими футболістами ніж ті, хто на юнацькому рівні починає «гатити» м’яч і просто грати на результат . Батько вирішив, що йому потрібні медалі і пішов шукати іншу команду.
Багато батьків свої якісь невтілені мрії намагаються переводити на дітей у вигляді медалей. Є мої колеги які ведуться на бажання батьків перемагати і починають влаштовувати «підстави». Випускати старших хлопців, щоб перемогти, адже це важливо для престижу клубу, а потім і батькам можна сказати, що ми клуб який завжди виходить переможцем. Але це шлях в нікуди.
В Україні відсутня єдина система підготовки молоді. У Німеччині та Австрії прописана концепція, методологія, напрямок, а у нас – кожен тренує як хоче. Ми глобально не розуміємо куди йдемо.
Велика проблема нашого дитячого футболу – тренери. Є різні категорії. Перші – тренери старого гарту, вони не хочуть вчитися і тренують по-старому. Другий проблемний вид – це наставники, які вибрали фінансовий напрямок, як основний. У таких командах один тренер проводить тренування більше 20 осіб. Якісно провести тренування в таких умовах неможливо! У тебе не вистачить сил, очей і часу щоб направити хлопців, підказати, виправити.
Але тут головне не якість, а кількість дітей в команді, адже батьки за тренування платять внески. За цією логікою чим більше хлопців в команді, тим краще. Один тренер може контролювати 10-12 дітей під час тренування. Для більшої кількості потрібні помічники.
Другий аспект бізнес-підходу – постійні роз’їзди на турніри. Де турніри, там збори грошей з батьків. Дуже часто – завищені ціни. Не сперечаюся, час від часу турніри потрібні. Не завжди. Це вже стає бізнес-майданчиком для тренерів. В цих поїздках немає часу на навчання дітей. Коли закладати основи, якщо постійно йдуть матчі і роз’їзди?
Наші діти самі по собі дуже здібні. Кинь їм м’яч, вони будуть розвиватися, але питання як? Коли ти приходиш і розжовуєш дитині кожну дрібницю, деталізіруешь кожен елемент, виправляєш помилки, вони набагато краще розвиваються. Знову-таки хочу повторитися: у нас багато талановитих дітей, з якими в дитинстві неправильно працюють, і вони втрачають шанс стати футболістом. І так ми втрачаємо цілі покоління потенційно сильних гравців.
Наведу приклад: хлопчик займається в ДЮСШ, йому 9 років і тренування називається гімнастика. На цьому занятті – «жабки», стрибки через бар’єри, діти на плечах тягають один одного. Дитина на наступний день прокидається і каже батькові, що не може сісти на унітаз, бо кріпатура. Травми в цьому віці ще не проявляться, але вони можуть з’явитися, коли йому буде 16. Зараз багато тренерів перевантажують дітей, вони б’ються, «перебігують», а що потім буде з ними?
У нас часто до 15 років на техніку взагалі не звертають уваги, виграють турніри за рахунок фізики. Навіть європейські турніри наші діти за рахунок фізики на цьому етапі беруть. Але потім, після 15 років однієї фізики не вистачає. Проти думаючої і технічної команди недостатньо тільки фізичної підготовки.
Зараз я працюю в футбольному клубі Лівий берег. Це проект, який створив з нуля декілька років тому Микола Миколайович Лавренко разом з Миколою Петровичем Павловим і Анатолієм Івановичем Бузником. Філософія клубу – головне розвиток дитини як особистості і футболіста, а не результат в дитячих турнірах. Головний результат буде якщо ми підготуємо вихованців для молодіжних, національної збірної і порядних людей.
За час роботи в дитячому футболі я прочитав багато літератури, побував на майстер-класах і спілкувався з багатьма іноземними успішними дитячими тренерами. На основі стажувань, плюс спираючись на свій досвід, я написав методологію підготовки молодих футболістів. Її зараз використовують в футбольному клубі Лівий берег. Це документ, в якому чітко прописані технічні, фізичні та психологічні аспекти роботи з дітьми. Все складається з дрібних деталей. Суть – навчити дитину кожен технічний елемент виконувати правильно і своєчасно виправляти помилки. Під час тренування не замовкаю, аж до того, що рукою посилаєш їм ногу, щоб діти виконували максимально правильно.
Наприклад, всі говорять, що треба розвивати швидкість. Дають на початку тренування біг по прямій. Але навіщо ? У футболі ж є таке поняття, як м’язова пам’ять, а в грі ти ж ніколи не біжиш прямо, ти постійно міняєш напрямок, гальмуєш. Силу можна розвивати стрибками, бар’єрами, для цього є спеціальні вправи. Наприклад, методика Корвера, коли за рахунок інтенсивної роботи з м’ячем йде розвиток сили, йде навантаження на ноги. Разом з цим немає критичного навантаження на суглоби. Там навіть є ціла програма вправ, робота з м’ячем, набір торкань.
Взагалі в сучасному футболі дуже важливо скільки дитина зробила торкань до м’яча під час тренування. Від кількості торкань залежить його почуття м’яча і, як результат, техніка.
Анатолій Іванович Бузник привозив до нас у школу бельгійського тренера, той показував, як у них за допомогою сучасних технологій працюють над мисленням. Ще до того, як футболіст топ-рівня під час гри приймає м’яч, він робить кілька поворотів головою, оцінюючи, яке рішення йому зробити потім. Ці базиси закладаються саме в дитинстві. У бельгійців на тренуванні стоять планшети на штативах. Діти перепасовуватися, а у них за спинами ці планшети, і в певний момент вони повинні відскочити і назвати цифру або колір, які висвітилися на планшеті, і потім продовжити працювати з м’ячем. Це здається просто, але запускає процес мислення під час тренування. Ми повинні змушувати дітей не просто «карбувати» м’яч, а думати.
Також на одному з форумів мені вдалося поспілкуватися з голландським фахівцем Патріком Фон Ліувеном, свого часу він очолював академію донецького Шахтаря. В особистому спілкуванні він підтвердив мої думки, що я рухаюся у правильному напрямку. І як раз в розмовах з ним ти розумієш, що навчання і деталізація важливі.
Наприклад, передача внутрішньою стороною стопи. Часто тренери пояснюють, але не стежать. В результаті стопа правильно не розробляється, не так як потрібно. Якщо цього не виправляти, в результаті якість футболістів буде зовсім інша. На маленьких полях неправильні передачі ще можуть доходити. Але потім, коли відстані на полі збільшаться, ці передачі не будуть проходити.
В Україні існує думка, що до 12 років діти не сприймають тактику. З цим категорично не згоден. Зрозуміло, що в юному віці їм не потрібна тактика дорослого футболу. Просто тактику потрібно адаптувати під формат віку. Наприклад, в Україні є три формату участі змагань серед дітей: 4 + 1, 7 + 1 і 10 + 1. У форматі 4 + 1 (чотири польових плюс воротар) ми граємо ромбом. Я змушую дітей думати, щоб дитина не просто бігала, а розуміла гру, що вона робить. Наприклад, не просто вибивати м’яч, а виходити через передачу і контроль, постійне мислення. Можна розставити дітей як завгодно, але якщо ти не будеш закладати ідею, буде безглузда біганина. У 7 + 1 ми граємо тактикою 2-3-2, це виходить теж ромбом. І 10 + 1 виходить класична 4-3-3. Уже в форматі 4 + 1 ми готуємо дітей до 4-3-3.
У чому ідея ромба? Суть в тому, щоб ламати лінію суперника. При цьому розташуванні ти закладаєш суть передач поперек і діагоналі, розкриття зон. При ромбі змушуєш думати і закладаєш футбольні принципи. Якщо ти виховуєш покоління думаючих футболістів, при переході на велике поле, вони зможуть швидко перебудуватися на інші схеми. Головне – змусити дітей думати на футбольному полі
Якщо розставляти дітей при форматі 4 + 1 просто квадратом, то ромб за три передачі зламує лінію. Ромбом навіть перепасовуватися легше. Але ромбом чомусь грають тільки 20% наших дитячих команд. Мабуть, не розуміють, як це працює.
Є тренери, які форсують переходи в формати. Якщо до 10 років все повинні грати 4 + 1, є наставники, які відіграють 7 + 1. Питання: для чого? У бізнес-підході завдання – швидше підготувати, щоб їздити на турніри. Якщо ти граєш 4 + 1, то можеш на турнір повезти 12 дітей, а якщо 7 + 1 – в два рази більше. Ти везеш дітей на турнір, дитині 8 років, а у нього вже поле 50х30, скільки він зробить зайвої біганини і скільки торкань до м’яча?
Будучи на стажуванні в Дортмунді, я відвідав міжнародний турнір в якому мав можливість поспілкуватися з тренерами команди Манчестер Сіті 2011-го року народження. Так у них на команду 4 тренери: головний, помічник, тренери воротарів і з фізпідготовки. У 8-річних – 4 тренери на команду! Уявіть, наскільки більше уваги вони можуть приділити дітям. Все на позитиві. Навіть якщо пропустили, ніяких криків, спокійно дістають м’яч з сітки і продовжують грати в свій футбол. На противагу в нашому футболі я часто бачу ситуації, коли при пропущеному голі тренер починає кричати на дітей, підключаються батьки, а також самі діти кричать один на одного. У такій атмосфері дитині складно розвиватися.
Ще питання, який філософії дотримуються клуби. Наприклад, у мене товариш працює в ДЮСШ, молодий тренер з бажанням розвивати дітей і дитячий футбол. Прийшов в клуб, набрав групу найменших дітей по 5 років. Він їх тренує, розвиває і керівництво каже, що ти їдеш на турнір в форматі 4 + 1. Він говорить як? Так їм 6 років, ми на тренуваннях «1 на 1», «2 на 2″ граємо. А вони відповідають, що їм все одно, щоб збирав гроші з батьків і їхав на турнір, інакше звільнять. Так що багато залежить ще від клубів.
Або інший варіант. Тренер грає на чемпіонат, і клуби вимагають перші місця. Тренер розуміє, що він може грати через пас, контроль м’яча, приїжджає на турнір і починають просто вибивати м’яч вперед. Матч закінчився, команда виграла, я підходжу і питаю: «Що трапилося? Я ж бачив, як вони у тебе грають». Він відповідає, що це була гра за перше місце, і він не мав права поступитися, інакше вигнали б з роботи. Людина думає за результат, тренуючи дітей. І до чого така філософія призводить? Що у нас мало футболістів, готових грати під пресингом.
Також одна з головних проблем нашого футболу – інфраструктура. Тільки кілька клубів столиці мають повноцінні бази: Динамо, Шахтар, ДЮСШ-15, Чемпіон, Атлет… А так більшість клубів – це все комерція, орендують якісь незрозумілі коробки, поля, все за рахунок батьків. Тренери з цього оплачують оренду і беруть собі зарплати. Взимку взагалі жах! По залах ховаємося, манежів не вистачає. І як ми в таких кліматичних і інфраструктурних умовах можемо конкурувати з Іспанією або Німеччиною? Буває знімають зал, але грошей на повноцінне тренування півтори години не вистачає, тому тренуються тільки годину.
Нам у Лівому березі в цьому плані пощастило адже наш почесний президент Микола Миколайович Лавренко створив умовах і вдосконалює їх. Зараз на завершальній фазі будівництва повноцінного стадіону стандартних розмірів. А ми завжди намагаємося, щоб діти після тренування могли покайфувати на полі з м’ячем, просто погратися.
Один хлопець, який тренувався в нашому клубі, Міша Чігвінцев, поїхав в академію Мілана. Ми з його татом постійно на зв’язку. Якби не карантин, то планував поїхати до них на стажування в академію. Міша невеликого зросту, думаючий, технічний, добре працює «1 в 1». Він один з найбільш дрібних в команді, ми переживали, що це може бути проблемою. Але Мілан повів його в свою легендарну лабораторію, підключили до апаратури і побачили, що зараз він відстає у фізичному розвитку, але далі все буде в порядку.
У Мілані розуміють, що він зміцніє і буде грати. У такому віці дитина може трохи відставати, це нормально. А в майбутньому з нього може вирости хороший футболіст і не можна відсікати таких дітей тільки через сьогоднішнє фізичний розвиток.
Часто багато хто розглядає дитину виключно як футболіста, але забувають, що якими б сильними діти не були, лише одиниці доходять до дорослого футболу. Через це втрачають моменти виховання дітей. Я намагаюся постійно пояснювати, що вони мають добре вчитися, слухати батьків. Перевіряємо щоденники у дітей, якщо погані оцінки, можемо до тренувань не допустити. Мене дуже вразило, що, коли діти приходять до тебе, то для них тренер абсолютний авторитет, вони слухають кожне слово. І буває, батьки підходять, кажуть «Богдан Вікторович, допоможіть, дитина вас більше слухає, ніж нас». І це теж завжди варто пам’ятати, що тренер повинен бути особистим прикладом і він впливає на розвиток дитини.
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться