Цитаїшвілі: В Україні, якщо дебютував в 17 років, ти – вже легенда

Хавбек біло-синіх Георгій Цитаїшвілі в інтерв’ю Роману Бебех для YouTube-каналу «Бомбардир» розповів, як після першого тренування його прийняли в академію Барселони, чому не залишився в Іспанії, про українське громадянство, чемпіонаті світу та свою ситуації в київському клубі.

Про чемпіонат світу

«Я своєю грою на чемпіонаті світу був незадоволений. Так, ми перемогли, я забив гол у фіналі, але зіграв не дуже добре. У моменті з голом все склалося здорово для мене: захисник так розташувався, що велика зона з’явилася, прокинув його дуже чітко. Коли дивлюся відео, так, думаю, ого, забіг зробив. Але в грі все зивчайно було: прокинув-прокинув-вдарив. Для мене навпаки краще, коли є дистанція, там теж не було моменту, щоб я на нозі тримав м’яч. А потім спеціально всередину зайшов, щоб захисник розвернувся так. Коли він таким чином стає, можна в протихід все зробити. Думав, передачу Сікану давати – він поруч біг, але потім ризикнув. Можна було ще й під себе прибрати, але це вже занадто.

Після ЧС були начебто пропозиції, говорили про Бешикташ, але я не звертав уваги. Нерозумно йти в такому віці і в такій ситуації. Я не отримав досвіду, нічого не зробив у футболі. Так, чемпіон світу U-20, але кому це треба. Це додасть тобі пару тисяч до зарплати в новій команді. Але коли тебе купують дивляться на статистику: скільки зіграв і забив. А цього у мене немає. Знаю, що хлопців зі збірної U -20 звали МЮ, бельгійські клуби. Не знаю, наскільки офіційно, але в список вони потрапляли».

Про юнацьку та молодіжну збірні України

“Моя манера гри? Не люблю про це говорити. В Європі не скажуть, що ти перетримуєш м’яч. Так, раз втратиш, другий, але на третій – заб’єш. Хто тобі щось скаже? Чия схема краще підходить Петракова або Ротаня? Без різниці, але приємніше грати в U-21. Ти кайфуєш від того, що робиш. В U-20 вмираєш, оскільки бігаєш багато, а потім кайфуєш від результату. Там ми всі розуміли, результат – головне. Ти часто на чемпіонаті світу граєш?».

Про довіру молодим

«Денис Попов говорив, що йому найбільш складно було грати проти Жеремі Доку з Андерлехта, 2002 року народження. Хлопець реально геній: брав м’яч, прокидає і не наздоганяє його ніхто. І потім ніхто не дивився що йому 16 років. Бачили у нього одна рису і зрозуміли, що тільки на ній можна вивести гравці на топ рівень. Де Лігт головою вигравав і нічого більше не робив, щоб сказати, що буде топ. Або той же Дзаньоло. Ми грали проти Інтера. Обговорювали потім матч, хто у суперника грає в середині. Як Дзаньоло в Інтері може бути. А потім він виявився в Ромі. Дивлюся грає в першій команії. Ніхто не питає скільки йому років, дали шанс, і тепер він коштує скільки? 70 мільйонів? І його весь Рим на руках носить.

Ми з усіма грали, перемагали, але є цей бар’єр, коли їм дають шанс, а нам немає. В Україні якийсь закон, що футболіст повинен грати після певного віку. А якщо дебютував в 17 років – легенда. Але в Європі це норма, в 18-19 починають вимагати, як від дорослого. А у нас в дублі був футболіст, який до 23 років грав.

Або ось приклад. Денис Бонавентуре. Він приїжджав в Динамо, його не взяли. У Зорі трохи пограв, а зараз хочуть його купити багато клубів. Реалу забивав, грає добре».

Про академію Динамо

«Мій батько грав в футбол, і я почав з трьох років з ним тренуватися. Уже в тому віці вмів жонглювати. На Кіпрі відвідував футбольну академію клубу, в якому грав батько – він мене туди влаштував, причому займався з хлопцями на кілька років старших від мене. Батько хотів, щоб я часу не втрачав.

Тато, коли побачив, що я лівша і невеликого зросту, сказав: «Раз так, ти маєш бути технічним». Приходив до нього на тренування на базу, і він залишався після своїх занять і зі мною працював. Все – тільки на техніку. Плюс, старти на швидкість робив. Перший раз без м’яча побігав в Динамо. Тут, в лісі. Але я знав, куди їду. І їхав заради цього: стати сильніше фізично.

В академії Динамо був на перегляді 8 місяців. Після семи – хотів йти. Був в академії тренер – Єськін – який не хотів, щоб я перебував в Динамо. Може, не підходив за фізичними даними, може треба зрозуміти, хто платив, а хто ні. Одним із факторів був паспорт, напевно, не думали, що зможу оформити українське громадянство. Але були родичі по маминій лінії, вийшло оформити українське громадянство. Але все одно не залишали.

І був момент, місяців після семи, вже збирався йти. Дідусь сказав: «Все остання гра, і чуть-що – їдемо звідси». Матч був у манежі. І як розповідає мама, до неї начебто Михайличенко підійшов після гри і сказав: «Цього гравця треба брати. У нього гарне майбутнє». Начебто так, якщо мама не помиляється, але Михайличенко точно був на матчі. В результаті мене взяли, а тренера незабаром звільнили. Прийшов інший фахівець, відразу вигнав сім або вісім чоловік».

Про перегляд у Барселоні

«До переходу в Динамо я був на перегляді у Барселоні. Взяли в академію клубу – Ла Масію, але були моменти через які не залишився в Іспанії. «Відкриті двері» – так називається перегляд, який триває 30 днів. Ми приїхали з батьками за свій рахунок, і мене були готові залишити після першого тренування. Там ніякої біганини – все з м’ячем. Був такий собі турнір – один в один, до двох або трьох забитих голів. Виграв у всіх, і мені після цього заняття сказали: «Беремо, потрібні такі і такі документи». Але єдина умова – знайти опікуна в Іспанії.

Батьки були проти – я все-таки один син. Батько хотів, щоб я жив на базі, він знав, що в перехідному віці можна не на ту доріжку згорнути. Батько дуже серйозно підходив до мого виховання. І це була головна причина, через яку ми там не залишилися.
Пробув в академії Барселони місяць. Через рік – прийшов в Динамо. Все відрізнялося. Тренування інтенсивні, чоби вже кілометраж пробігти якийсь. Чому ми до 19-ти ет всіх обіграємо, а потім, коли наші однолітки починають фізику набирати, немає? Тому що до 20-ти років до техніки, яка у них є з дитинства, вони додають підготовку. А в такому віці техніку особливо не набереш. Так, біг у футболі важливий, але те, як ти граєш, бачиш поле – все набагато важливіше.

Спогади про приїзд в Динамо? Я багато знав про цей клуб, в моєму оточенні говорили про нього – тато, Кецбая, Кінкладзе: «Динамо, Лобановський – легенда». Але я в тому віці за Динамо не стежив. Тоді я знав тільки Барселону і Манчестер Юнайтед.

Перехід? Заходжу перший раз в роздягальню на Нивках. А перед цим батько говорив, що є слова погані – «бл ***», «*** твою мать», ти на них не реагуй. Мовляв, якщо перекладеш їх грузинською, вирішиш, що треба битися. Я приходжу і закомлюсь: «Гіо, Гіо». Хтось каже «Влад». А мені почулося «бл ***». Я образився і потім під час тренування шукав хлопця, який сказав це, щоб помститися. Я навіть не знав, що є таке ім’я Влад».

Про ігрову практику

«Мені кажуть, що я – заміна Циганкову. Готують до цього, з 16-ти років таке розповідають. Мовляв, коли Циганкова буде рівня Ярмоленко і піде, то ти будеш замість нього. Ярмоленко, коли був і готувався піти, а Циганкова готували, то скільки він [Циганков] матчів зіграв? 20-22. А я скільки граю? Як можна говорити, що мене готують? У мене за два роки зіграно 200 хвилин в першій команді. Якщо тобі дають шанс і за 20 матчів, ти нічого не показав, тоді без питань. Я сам піду, якщо побачу, що не виходить. Але мені не давали шансу, щоб навіть зрозуміти, виходить у мене чи ні.

Оренда? Я ось така людина: мене не випустили, ображаюся. Дзвоню, кажу: «Все йду, шукайте клуб, неважливо куди йди». Але вранці прокидаюся, мені на тренування – заняття для тих, хто не грав. Одягаю бутси і знову хочу всім довести, що готовий грати.

Так, вийшов із Колосом на 8 хвилин, міг забити. Незадоволений, оскільки повинен був забивати, але в цілому нормально зіграв. Вийшов в Лізі Європи, коли Віті віддав пас – теж непогано зіграв. За Хацкевича, коли вийшов проти Шахтаря на 30 хвилин, хіба погано зіграв? Наче не 17 років було, а два сезони провів у першій команді. Брав м’яч і обігравав, неважливо хто був: Степаненко або Ісмаїлі. А зараз, коли довго не граєш, трохи впевненість пропадає. В дубль відправляють.

Михайличенко почав стабільно грати в 23 роки і став топом. У кожного свій час. Мої слова можуть трактувати по-різному. Я не скаржуся, це футбол і життя. Президент Динамо хоче, щоб я був у команді. Я горю бажанням грати в Динамо. Я своє майбутнє бачу в цьому клубі. І не кажу, що хочу піти».