Футбольна першість Білорусі подолала 1/6 частину із 30-ти запланованих турів. Зазвичай, вже на цій стадії, незадоволені становищем менеджери, починають робити спроби що-небудь змінити. Чемпіонат, в цьому плані, проявляє неабияку терпимість у ставленні до невдач своїх головних тренерів, дозволяючи їм продовжувати роботу в моменти, здавалося б, повної невідповідності планам.
Проведемо аналогію, порівнявши оперативність прийняття рішення у чемпіонатах наших сусідів (варто згадати, що переважна кількість футбольних чемпіонатів сезону 2019-2020 в стадії заморозки через пандемію коронавірусу):
- У Росії перше звільнення сталося після 11 туру в московському Спартаку. Олегу Кононову не пробачили 4-го поразок поспіль, і не дивлячись на те, що до цього були три поспіль вікторії (в тому числі і в дербі проти ЦСКА) – звільнили. Сказати, що Доменіко Тедеско, який його змінив, показує кращий результат – неправильно, але гра червоно-білих стала більш видовищною.
- Українське терпіння у ставленні до Олександра Хацкевичу вичерпалося дуже швидко. Спеціаліст виграв Суперкубок у Шахтаря, стартував з двох перемог в чемпіонаті країни, але потім смуга невдач привела до його чергового розставання з Динамо (кияни вилетіли з кваліфікації Ліги чемпіонів пропустивши вперед бельгійський Брюгге). У цій країні взагалі не церемоняться з тренерами, які не дають результат. Оперативно зі своїми фахівцями розлучилися Олімпік, Карпати і ФК Львів.
- Польський футбольний менеджмент також звик не затягувати з операційним втручанням. У Віслі на старті чемпіонату змінили тренера, в Короні з Кельце і Любінська Заглембе терпіли трохи довше, до 7-го туру.
- Уотфордская історія в АПЛ – чергове підтвердженням того, що у нас підвищений поріг терпимості.
У Білорусі, є велика значимість в результатах для клубів з амбіціями (дуже вузьке коло). Так, наприклад, чергове повернення Сергія Гуренко в Динамо Мінськ сталося після того, як Романа Пилипчука відправили у відставку (після 9-го туру). Сергій Яромко поступився своєю посадою Олегу Радушко після 12 турів, а ось перебування Олексія Меркулова в Гомелі затягнулося. Відігравши 2/3 чемпіонату, у східному клубі дали можливість попрацювати Олександру Кульчию, і однозначно, якби це сталося раніше, шанс на збереження прописки був би вагомішим. Важлива деталь роботи Меркулова – Гомель був яскравим, атакуючим, грав у видовищний футбол, який, на жаль, для уболівальників команди, не приводив до перемог.
Неодноразово було сказано, як невиразно призери минулого чемпіонату стартували в 2020-му. Кращий із них – БАТЕ, 8-е місце, інші – в нижній частині таблиці. Згадаймо, що борисовчани почали сезон із двох поразок поспіль. Чинний чемпіон Динамо Брест вже програв двічі (в минулому сезоні лише один раз) і останній матч команда закінчувала удев’ятьох (відзначився і новобранець Хачеріді, який отримав пряму червону картку). Динамо Мінськ – три поразки в 5 турах, плюс дві в 1/4 Кубка країни. На десерт – Шахтар.
Ще до завершення сезону 2019 в Солігорську зрозуміли що далі з Сергієм Ташуєвим команда не піде. Футбольна громадськість погано сприйняла факт розставання із російським фахівцем. Його Шахтар показував високий клас, і команда впевнено справлялася зі своїми опонентами. У кінцівці сезону, правда, сил гнатися за Брестом не вистачило, але це просто торішнє Динамо було настільки крутим. Формально, відставка була пов’язана з нічийним результатом у місті над Бугом, коли Солігорськ за три тури до закінчення чемпіонату позбувся теоретичних шансів на золото.
Кандидатура Вернидуба всерйоз розбудила інтерес публіки. Український наставник почав виконувати обов’язки в передостанньому турі, поступившись мінімально Мінську на виїзді. В 30- м була перемога над Городею, також мінімальна. Зрозуміло, такий крок, як мінімум, був незрозумілий. Чому не дозволити Ташуєву (до слова, який виграв Кубок) просто дати допрацювати сезон і взимку спокійно розлучитися? Залишимо відповідь на совісті амбітної команди з Солігорська, і поглянемо на досьє новобранця чемпіонату Білорусі.
Ігрову кар’єру Юрій Вернидуб закінчував в російському Зеніті, був капітаном, вигравав Кубок Росії. Уже в 2001 почав тренерський шлях в штабі Мирона Маркевича в запорізькому Металургу. Самостійно став працювати в Зорі в 2011-му, та розйшовся із клубом з Луганська лише за підсумком попереднього сезону. Разом із командою виходив у фінал Кубка України і брав бронзу Прем’єр-ліги, двічі брав участь в груповому етапі Ліги Європи УЄФА. Двічі визнавався тренером року в Україні (2016, 2018).
Досьє вражає. Людина із таким послужним списком додає впевненості в тому, що Солігорськ буде не просто битися за потрапляння в призи, а максимально працювати на золото. До того ж команда придбала кращого голкіпера країни Олександра Гутора, перекупивши його у Бреста, повернула на батьківщину Кендиша і Політевича. Плюс ряд знакових виконавців залишили колектив: хтось відправився в оренду, із кимось розлучилися як і з Ташуєвим (розійшлися шляхи).
Ромб Вернидуба – контроль, атака, краса
Це основні постулати нової моделі Юрія Миколайовича. Саме – нової! До Шахтаря Вернидуб не ставив на подібну розстановку як на основнову, але переконався, на досвіді свого змінніка в Зорі, що вона может ефективного функціонувати. Віктор Скрипник прівіз ромб із бременського Вердера, де він пропрацював більше десяти років, в тому числі й головним тренером. До слова про терпіння: Скрипник був звільненій із Бремена післе того, як команда на старті програла перші 3 матчі.
Перед призупиненням УПЛ на паузу Зоря йшла на другому місці. Команда Скрипника за формації 4-4-2 (ромб) відійшла від контратакуючого акценту, зосередившись на контролі м’яча та позіційному наступі. Колішні гравці Вернидуба відмінно адаптуваліся під нові вимоги, а Юрію Миколайовичу так сподобалося модель у виконанні добре знайомих йому футболістів, що він разом із нею перебрався до Білорусі.
Важлівий нюанс ромбу – виконавці. Особлива увага – опорній зоні. Тут граюь ті, хто може і м’яч відібраті, и перший пас віддати, і по воротах пробити. У Скрипника таким став новобранець Іванісеня, який починав як захисник, але завжди, для гравця цього амплуа, багато забивав. Українські ЗМІ говорять про те, что Іванісеня схожий на іспанського півота (глибинного плеймейкера – а-ля Серхіо Бускетс). Тепер зрозуміло, чому спочатку самє Кендіш у Солігорську краще за інших підходив на цю роль, і награвався у міжсезоння.
У першому ж офіційному матчі (Суперкубку) стало очевидно – будуть тружнощі. Динамо Брест і в меншості перемогло – 2:0. Не без проблем зламавши оборону Торпедо-БелАЗ в 1/4 Кубка (повернувши в опорну Сзоке, піднявши на позицию «вісімкі» Кендіша), і будучи упевненим у тому, что система дает результат, Вернидуб стартував у білоруському чемпіонаті.
Календарна іронія пролягала в тому, что перший матч знову звів Шахтар із клубом з Жодіно, и осьі почалося. Торпедо, як терплячий марафонець в очікуванні шансу для атаки, економило сили, віддавало м’яч суперникам, притискалося до своїх воріт, але не давало шансу розвернутися. Коли все котолося до безгольової нічиєї, новачок БелАЗовців Рамос відсвяткував дебют, закинувши м’яч по дузі за спину Гутор. Це булу тренерська перемога Юрія Пунтуса.
Додаткові проблеми при побудові вподобанного ромбу виникли у Вернидуба й при підборі гравців на інші позіції. Він постійно перекидав Кендіша з одного місця на інше (від 6-ки до 10-ки), Баланович осів у центрі. Травми Антіча та Шіндагорідзе, навантаження на Бурко, Конфлікт з Матвейчиком – серйозний букет проблем. Але, як говориться, це квіточки. Ягідки – в нападі. Після перемоги над Городею, Шахтар не забивав в трьох матчах поспіль (з урахуванням Кубка), та й Слуцьк вдалося “пробити” лише за рахунок автоголу Коанда.
Вже у зустрічі із ФК Смолевичі Вернидуб, замучений місцевімі журналістамі запитаннями про ромб, змінив розстановку на 1-4-2-3-1 (так грає Динамо Брест). Кендіш и Сзоке в опорній, Іванович та Подстрєлов по краях, на позіції атакуючого півзахісніка Баланович, “вершина” за Шіндагорідзе. Грузин отримав травму на старті поєдинку и замість нього вийшов Бодул.
Очевидно, упевненість Вернидуба почала згасати. Після згаданої зустрічі він насилу підбирав слова, переходячі на лайку. Його підопічні постійно тиснуть, володіють м’ячем, але не можуть пройти щільну оборону. Можливо, іменитий український наставник недооцінів вміння білоруськіх клубів грати від оборони (за винятком 2-3 команд інші будують гру 2-м номером, сподіваючись на контратаки). Адже сучасний футбол уже далеко не завжди приносить результат тому, хто володіє м’ячем. Солігорчані багато б’ють по воротах, але не отримують ніякого ефекту, так як все це відбувається під контролем суперника (або кут гострий, або дистанція далека, або оборонці встигають заблокувати). При цьому не працюють стандарти (ех, Еліс Бакай – ідеальна 10-ка до стандартів), в тому числі й пенальті (Кендіш не забив у матчі з Городею, Бодул в грі проти Слуцька). Водночас відданій в оренду Вітебську Ніколаєску – забиває (і з пенальті в тому чіслі), Хващинський – “палить” у ФК Мінськ, і навіть Максим Бордачов відходіть від забуття, опинившись у Торпедо-БелАЗ.
P.S. Свої два наступні матчі Шахтар проведе проти Динамо Брест (спочатку в рамках чемпіонату, потім – поєдинок-відповідь 1/2 Кубка країни). У обох командах працюють нові тренери, і якщо із Ковальчуком ситуація звична (кілька разів він очолював команду), то який кредит у Вернидуба – питання. Інсайдери зі стану солігорчан з упевненістю говорять, что проект продовжить своє життя, але скільки разів ми вже спостерігалі за публічною підтрімкою, а потім за швидким розставанням із холодним рукостисканням? Найбліжчі дві зустрічі, безсумнівно, стануть випробуванням для Шахтаря и Бреста, як и для їх наставників.
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться