Як мало ми знаємо про українців зарубіжжя, і скільки їх було насправді. Ось і в румунському футболі було дуже багато як вихідців з України, так і етнічних українців, які залишили свій слід у тутешньому футболі. Починаючи від легендарних вихідців із України – чернівчан Роберта Садовського, Норберта Хеффлінга та Альфреда Айзенбайзера-Ферару та до братів Вилкових із Болграда. І закінчуючи діаспорою, адже навіть гравці Стяуа та збірної Румунії Богдан Стеля та Сорін Парасків були українського походження.
Один із представників діаспори — національної меншини, яка проживає в іншій країні, якраз був легендою найближчого суперника Зорі — футбольного клубу Університатя з міста Крайова. Причому форвард Іон Облеменко був настільки важливим для цього клубу та міста, що його ім’ям названо стадіон, на якому і відбудеться сьогоднішній єврокубковий матч.
Sport Arena розповідає історію Облеменка та Університаті.
Диво з Корабії
На самому півдні Румунії розташовано жудець Олта, від якого до столиці Бухаресту далі, ніж до сусідньої Болгарії. Саме тут у 15-тисячному містечку Корабія народився хлопчик, який стане легендою одного з найкращих південних клубів Румунії. Іон Облеменко – родом із слов’янської родини. У Румунії живе багато українців, болгар, навіть росіян – особливо липованів, російських старообрядців. Предки Облеменка були з Бессарабії, десь із території нинішньої Одеської області. Втім, ці дані загубилися в історії, і 13 травня 1945 року народився, звичайно, маленький румун – хлопчина, який ріс у важкі повоєнні роки і знаходив собі заняття, розвагу та застосування в нескінченних дворових баталіях з м’ячем.
Міцно збитий, різкий, атлетичний Облеменко подавав надії. У 13 років він потрапив до команди Прогресул рідного міста, втім, за півтора року стало зрозуміло, що цей хлопець – не для провінційних перегонів за м’ячем. У 1960 році підлітка забрали в Крайову – досить велике місто, яке славиться своїми історичними місцями, гарною архітектурою та великою кількістю вищих навчальних закладів.
У 17 років скромна команда Електропутері віддала Іона в Університатю – так почалася справжня доросла кар’єра форварда, кращого за якого у Крайові не було ніколи.
The Champion of a Great Love
Щоправда, у 19-річному віці Облеменка було продано до столиці – бухарестський Рапід у ті роки регулярно був у медалістах і намагався створювати конкуренцію великому Динамо, тоді як Штіїнця із Крайови грала досить посередньо, періодично взагалі вилітаючи з Дивізії «А».
До речі, дебютував за Рапід Іон за найцікавіших обставин. 5 липня 1964 року його земляки перемогли Рапід – 3:1, а сам Облеменко забив за бухарестців єдиний (і перший для себе) м’яч. У дев’яти матчах за два сезони він забив три м’ячі, але загалом більше сидів у запасі, оскільки основним дуетом форвардів Рапіда були досвідченіші та відоміші Еміль Думітріу та Іон Іонеску.
Тож коли влітку 1966 року 21-річний Облеменко залишав Рапід, особливої жалості у віце-чемпіонів країни не було. Натомість земляки зустрічали Іона з розкритими обіймами – як раз Штіїнця перейменувалася на Університет, і, як виявилося, наставали найкращі часи в історії краївського футболу.
«Чемпіон великого кохання», – так історики називають Університетом 70-х. Облеменко був останнім елементом, який допоміг зібрати сильну команду, яка завоювала дуже багато в Румунії.
Оманливе враження від «ведмедика»
У 1966-1977 роках Іон Облеменко забив 167 м’ячів у 264 матчах за університатю. Молодий головний тренер Костянтин Черняну застав цього форварда у розквіті сил. Не дуже високий (181 см), але непоступливий у боротьбі. Міцно збитий. Готовий стартувати на перспективний пас чи продавити суперника. Облеменко високо цінувався в Університаті, хоча не досяг успіху на великому рівні (на його рахунку лише 12 матчів за олімпійську та другу збірні Румунії, в яких Іон забив 5 м’ячів).
Але в Крайові Облеменко змінювався. Лідер команди та капітан, він відразу після повернення у другому матчі (проти Джула Петрошани) у серпні 1966 року оформив дубль, а Університатя затягла перемогу – 3:2. У сезоні 1966/67 Облеменко став найкращим бомбардиром Дивізії «А» з 17 голами у 23 матчах, чотири рази виграючи приз найрезультативнішого гравця сезону (17 голів у 1966/67, 19 – у 1969/70 та 1971/72 1972/73).
Досі Іон Облеменко – у п’ятірці найкращих бомбардирів в історії чемпіонату Румунії, хоча грали тут дуже й непогані нападники, у 80-х та 90-х взагалі поставлені «на конвеєр». Але головне – Іон Облеменко справді був дуже крутий як гравець і людина: на прізвисько «пушкар», «артилерист», він невпинно бив м’яч за м’ячем і відкидав пропозиції бухарестських клубів, які недвозначно натякали: «Досить сидіти у своїй провінції, переходь у Вищу. лігу!». За цю вірність краївські фанати досі обожнюють свого кумира.
Ну і за голи. За дуже багато голів.
Це раніше Крайова вважалася «діркою» у футболі, у 70-х вона змусила багатьох посунутись. І Облеменко допомагав у цьому пачками голів. Сенсаційне чемпіонство у сезоні 1973/74 перервало гегемонію грандів румунського футболу та допомогло Університаті увійти до групи найкращих клубів країни. Відлуння тієї великої команди ми відчули в середині 80-х, коли київське Динамо знесло цього суперника на шляху до Кубка кубків ’86. Так ось, закладалася румунська велич Університаті саме поколінням Черняну та Облеменка.
Одноклубник Іона – Петре Десельнику – говорив в одному інтерв’ю: «Я цілував Облеменка більше, ніж мою дружину, бо він так багато забивав за Університатю!».
Коли ветерана замучили травми, Крайова плакала. Вони розуміли, що Облеменко закінчує кар’єру. І усвідомлювали ту страшну несправедливість, що Іон так і не зіграв ніколи за національну збірну Румунії.
Им’я із історії
Догравав Облеменко у клубі Галац (це звідти виходив у великий футбол динамівець Флорін Чернат із Оцелула). У 1977-78 роках Іон набив 23 м’ячі в 31 матчі за Галац, який, втім, фінішував другим у Дивізії «Б», так що пропустив у еліту Байя-Маре. Ще рік перебувати у нижчих лігах 33-річний бомбардир не захотів, а тому пішов на спокій.
Напевно, в кар’єрі Іона Облеменка все могло бути ще крутішим – більше титулів та трофеїв, якби не побоявся повернутися до Бухаресту; збірна, досягни він успіху у столиці; більше проведених матчів, якби не виразка та кілька травм. Але Облеменко чудово почувався в Крайові, його любив весь південь країни і боялися навіть гранди. Чого вже більше?!
Але ми щось там говорили про спокій? Так от, спокій нам тільки сниться.
Вже за рік Облеменко став помічником головного тренера в Університаті, потім очолив рідну команду. Працював також у клубах Хімія (Ремничу-Валча), Олт (Скорніцешти), ФКУ Крайова. Університаті Іон теж багато дав і як тренер – працюючи у зв’язці з Валентином Стенеску, вони привели команду до чемпіонства 1980 року. Вже в роботі соло Облеменко вкотре виграв чемпіонат Румунії, завоював Кубок Румунії, дістався чвертьфіналу Кубка чемпіонів УЄФА, де 1982 року Університатя склала зброю перед мюнхенською Баварією – 0:2, 1:1. Можете уявити собі гвалт 37,5 тисячі вболівальників у Крайові, коли велика команда з ФРН прибула до них у гості! Так, програли майбутньому фіналісту. Але дійшли до нього та змусили себе поважати нічийкою на «Олімпіаштадіоні»!
У 50-річному віці Іон Облеменко отримав можливість з’їздити на заробітки – очолив команду Хассанія Агадір із Марокко. Робота цікава, творча, але здоров’я тренера давало збій. Він пережив кілька операцій з приводу виразки, як виразник, страждав на низку супутніх хвороб. А спекотний африканський клімат посилив цю ситуацію. Прямо під час товариського матчу Хассанія – Уніон Сіді Качем у віці 51 року Іон Облеменко помер від серцевого нападу.
Помер не просто тренер у розквіті сил, а справжній символ південнорумунського футболу. Крайова справою честі вважала увічнити його пам’ять. Так, ще в 90-х, центральний міський стадіон знайшов нове ім’я – на честь і на згадку про людину, яка знатно пошуміла тут і як гравець, і як тренер. Крайова сподівається, що Університатя колись буде ще такою ж крутою, як та команда 70-х, в якій грав Облеменко, або 80-х, яку він тренував.
А ми, коли Зоря вийде на газон стадіону імені Іона Облеменка, пам’ятатимемо, що етнічні українці залишили свій слід у румунському футболі. І нехай це буде місток для дружби із нашими сусідами.
Ігор Дашков, Sport Arena
Джерело: Sportarena.ua
