В інформаційному просторі промайнула інформація, що організатори мають на думці відмовитися від розіграшу Суперкубка України — в третій рік поспіль, мотивуючи це перевантаженістю календаря та особливою зайнятістю провідних гравців, які влітку переживуть Євро-2024, перший в історії вітчизняного Олімпійський футбольний турнір і складні матчі єврокубків.
Граючи на випередження, ми закликаємо ще раз обдумати історичну цінність і важливість розіграшу Суперкубка. Тим більше, новий час дає нові можливості в проведенні цього матчу.
Наближається сумне 20-річчя від першого розіграшу Суперкубка України
У липні 2004-го в Одесі за присутності 34 362 глядачів Динамо під керівництвом Михайличенка та Шахтар, очолюваний Луческу, видали справжнє шоу. Після голів Гусєва та Левандовського гра перейшла в серію післяматчевих пенальті, де чотири рази не забили кияни й п’ять — донеччани, а вирішальний 11-метровий реалізував особисто воротар Шовковський. Красивий трофей у руках капітана Динамо Белькевича, сонячний день у прекрасному приморському місті, ностальгійні склади команд — все це назавжди ввійшло в історію футболу в Україні.
Тим більше, жоден подальший розіграш трофею не розчарував ні Одесу, ні Полтаву, ні Суми, ні Запоріжжя, ні Луганськ, ні Львів, ні навіть звичну до видовищ столицю (всі ці міста приймали суперкубкові матчі за ці два десятиліття).
Лише раз на нашій пам’яті одна з команд виставила напіврезервний склад — і, що особливо цікаво, виграла трофей. Словом, ніколи в житті Суперкубок не був формальністю та непотрібним навантаженням. Його вважають окрасою клубних музеїв усі клуби, які грали в цьому виставковому матчі. Хоча, будемо чесними, в якийсь момент грубо помилилися організатори, коли порушили саму логіку Суперкубка — тобто, трофею між чемпіоном України та володарем Кубка (нагадаємо, що існувало рішення, за яким у випадку, якщо хтось вигравав у сезоні і золоті медалі, і кубок, трофей розігрували чемпіон і віце-чемпіон — цим було порушено логіку об’єднавчого трофею; ну гаразд, зараз не про те).
Ми маємо право гордитися, адже великі гравці брали участь у матчах за Суперкубок України: Шовковський і Срна, Марлос і Тайсон, Фернандіньо, Фред, Вілліан, Дуглас Коста, Генріх Мхітарян, Максим Шацьких, Андрій Ярмоленко, Віктор Циганков, Віталій Миколенко, Ілля Забарний…
Треба відразу, остаточно, сказати — Суперкубок України є історичною цінністю, великим надбанням вітчизняного футболу. Є величезною помилкою його переривати, тим більше, що…
Якщо в попередні два роки були очевидні причини не розігрувати Суперкубок, зараз є тільки одна — і її можна вирішити
Ми не ставили питання, чому Суперкубок України не розігрувався влітку 2002 року — це цілком очевидно, сезон 2021/22 не визначив ні чемпіона, ні володаря Кубка України.
Також нема питань, чому в 2023 році трофей не був виставлений на здобуття — не відбувався Кубок України, логіка об’єднавчого матчу передбачає участь кубкового та чемпіонатного лауреатів.
Проте станом на 2024 рік є лише одна суттєва та зрозуміла перепона в проведенні матчу за Суперкубок України — це винятково невдалий таймінг.
Так, дійсно, як для матчу-відкриття сезону, все складається проти Суперкубка. Це і рекордно короткі відпустки в провідних гравців через фінальний турнір чемпіонату Європи, це й необхідність знайти “вікно” та можливість для сильних футболістів зіграти на Олімпіаді, куди вперше в історії пробилася футбольна збірна. Це й участь у календарних матчах чемпіонату та Кубка України та єврокубків. Ми не заперечуємо — справді, тут нема куди знайти “вікна”, футболісти будуть виснажені й матча-свята не вийде.
Але чому ми так легко здаємося, ніби за суперкубковий матч не треба боротися? Через роки нащадки не зрозуміють, чому настільки тривалою була перерва в розіграші трофею, який претендує на історичність і шанованість.
Нема вікна влітку?
Все дуже просто: перенесіть Суперкубок на зимовий антракт! Цілком очевидно, що учасники матчу за Суперкубок, ким би вони не були, матимуть дозвіл МінСпорту на виїзд за кордон, вони ж учасники єврокубків. Також ясно, що провідні футбольні клуби України якийсь етап підготовки проведуть на зарубіжних зборах. То чому не скористатися нагодою й не провести розіграш трофею в якійсь із європейських або заокеанських країн?
Тут є складне, проте цікаве й перспективне завдання для політичної та футбольної дипломатії.
Україна залишається на передовицях світових ЗМІ, повага до мужності нашого народу змушує багато країн світу виступати з підтримкою та гуманітарними місіями.
Розіграш Суперкубка України в одній із закордонних країн мав би перспективи і в плані привернення уваги до батьківщини, і в плані зібрання коштів на благодійність. Нема сумнівів, що цінителі футболу були б не проти побачити такий матч десь у Сіетлі, Маямі, Римі, Жироні, Ліссабоні. Цілком можна провести переговори з закордонними федераціями та УЄФА, щоб перетворити Суперкубок України на важливу подію для гуманітарної місії миру.
В такому випадку команди-учасниці зможуть підійти до трофейного матчу після відпочинку, свіжішими, а також у сильних складах, а сам Суперкубок буде розіграний і ми відновимо традиції одного з найважливіших призів вітчизняного футболу.
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться