Іменем України: кожен наш чемпіон світу U-20, усі цифри

Рівно чотири роки тому юнацька збірна України виборола золоті нагороди. Sport Arena представляє чемпіонів світу 2019 року U-20 та згадує внесок кожного у історичну перемогу.

Автор: Артур Валерко

Фото: ffu.ua

Воротарі

#1 Андрій Лунін

Індивідуальний титул – «Золота рукавичка» ЧС-2019 – говорить сам за себе. Виручав у кожному матчі, здійснив 10 сейвів на цьому турнірі. Хоча, взагалі-то, кваліфікацію ця збірна пройшла з іншим воротарем, а самого Луніна відкликали в національну збірну, його роль переоцінити неможливо й найбільш статусний молодий український гравець підтвердив свій клас і набрав вістів перед Зіданом.

#12 Владислав Кучерук

Він був основним на минулорічному чемпіонаті Європи, та й взагалі є старожилом цієї збірної. Прихід Луніна (як гравця вищого статусу) дещо затьмарив Кучерука, але в матчі проти Колумбії, коли Андрія відкликав Шевченко, Владислав зіграв дуже здорово. Треба пам’ятати, що цей воротар відіграв велику роль у становленні команди Петракова, тому хоча зараз він був у тіні – справедливо є одним із її героїв.

#20 Дмитро Різник

Ігрова характеристика: високий, стрибучий голкіпер, якісно діє на лінії.
Чого чекати найближчого року: Ворскла втратила Шуста, інші воротарі переживали травми – може отримати шанс себе проявити.

Захисники

#2 Валерій Бондар

Лідер та оплот оборони цієї команди – саме на ньому тримався строєний центр захисту, він його урівноважував і керував діями лінії в грі та при стандартах. Найкращий на турнірі за перехопленнями (52) та заблокованими ударами (7).

Часто відводив загрозу навіть без ударів суперників за рахунок чіпкості й читання гри. Саме на ньому фолив Скамакка, забиваючи на той момент рятівний м’яч Італії (легендарна var-відміна на нашу користь). Запам’ятався в одному з матчів рейдом з потужним ударом – якби не зайнятість у захисті, міг би ще не раз демонструвати цю свою якість.

#3 Олександр Сафронов

Починав турнір у запасі, вийшовши уже наприкінці групового турніру з Нігерією. Перший у тому матчі пенальті заносимо Олександру в пасив, але при цьому відзначаємо, що він був у тому матчі серед лідерів за оборонними діями, підключався до атак, проявив настирність і швидкість. У фіналі йому випало заміняти Попова, і Сафронов постарався зіграти акуратно, навіть при такому серйозному візаві, як Лі-Канг-Ін. Хіба що пару разів зривався на фол, в іншому відіграв дуже обережно й виважено.

#4 Денис Попов

Один із найкрутіших гравців збірної – як за, власне, захисними діями, так і за підключеннями на стандарти. Денис став третім на турнірі за кількістю довгих передач (Wyscout нарахував 62) і найкращим – за пасами з просуванням (105 – і 72 з них в фінальну третину поля), тобто, певним чином, центрбек був диспетчером, направителем атак нашої збірної.

Не забуваймо, наскільки важливими були голи Попова по ходу турніру, суперники вимушені були з подвійними силами тримати його під час походів на кутові й штрафні, а в матчі з Італією суперники просто-таки полювали на Дениса, намагаючись вибити його з гри. В тому матчі, до слова, він не дограв з Пінамонті й був вилучений по ходу другого тайму. Ще в мінус – другий пенальті з Нігерією, що врівноважується тим, що саме на ньому в кінцівці за хиткого рахунку «вилучився» колумбієць Карбонеро.

#5 Олег Веремієнко

Дата та місце народження: 13 лютого 1999 (Львів)

Клуб: Карпати/ФК Калуш (Д3)

Позиція: CB

На турнірі: запас, на поле не виходив

Ігрова характеристика: чіпкий у єдиноборствах, умілий у силовій боротьбі.
Чого чекати найближчого року: відбувши оренду в Другій лізі, спробує знову заявити про себе в Карпатах.

Читайте також: Якби сьогодні було завжди: Україна — чемпіон!

#9 Віктор Корнієнко

Лівий фланг у нашої збірної був менш ефектним, але при цьому, зусиллями Корнієнка, досить надійним. Він міг забивати Колумбії, розігравшись із Булецею. У фіналі дограв при ударах Кім-Юн-Міна та Джеона-Седжіна з убивчих позицій, потім видав сольний рейд із небезпечним завершенням. Один із найстабільніших гравців збірної, за його зону у тренерів не боліла голова.

#13 Данило Безкоровайний

За великим рахунком, на його позиції міг грати Миколенко. Травма його виявилася не такою важкою, відновився він значно швидше очікуваного, і хто програв від того, що наша національна збірна набрала шість очок у червневих матчах із Віталієм у старті?

Безкорований же, в цілому, виправдав тренерську довіру й доповнив захист команди Петракова. Бували грубі помилки. Це він не встиг за Серванією, який забив із близької відстані в матчі з США, там же зарядив на Мендеса, який мав оперативний простір, але ним не розпорядився. Не дограв із потужним панамцем Уокером, який забив у наші ворота. Він же фолив на Кім-Се-Юні (пенальті в фіналі).

Але хороша сторона при цьому – Данило повністю реалізував свою потужну антропометрію й витискав менш габаритних суперників, а більш інтелектуальну захисну роботу поруч здійснював Бондар.

#17 Юхим Конопля

Недарма ввійшов до числа найкращих асистентів чемпіонату – постійно розорював праву бровку сольними проходами з прострілами та подачами, нерідко сам опинявся на ударних позиціях. З кута розстрілював воротаря Катару і міг забивати з лівої обвідним ударом, загрожував і воротам Панами, у цьому матчі видав дві гольові передачі на Сікана. Також виклав гольовий простріл на Булецу з Італією. Спрацювало й його загострення під другий гол Супряги в фіналі. Що особливо цікаво, при такій атакувальній активності правий латераль не підставлявся й у захисній роботі.

Із грубих помарок можна згадати хіба що один момент, коли з-під нього бив колумбієць Ангуло, а сам Юхим не прочитав там відскок. Але в цілому – за турнір найвища оцінка. Рудий справді має обов’язково бути в переможній команді.

#19 Ігор Снурніцин

Починав ліворуч у захисті гру з нігерійцями, здалося, перенервував – був замінений після першого тайму. В цілому ж, був у обоймі Петракова аж ніяк не дарма – міг підстрахувати за потреби Корнієнка або Безкоровайного, та й на клубному рівні вже певного досвіду встиг набратися.

Півзахисники

#6 Максим Чех

Починав турнір у резерві, але коли тренерський штаб вирішив змінити дует Хахльов-Мусолітін, знову отримав свій шанс у старті й ним скористався сповна. Зазвичай, був серед кращих за функціоналом руйнівника: як опорник, здійснював багато відбирань, перехоплень, оборонних ТТД. Саме на ньому «вилучився» катарець Пеер – рахунок у матчі мінімальний, важливість переваги в більшості не переоцінити.

#7 Георгій Цитаішвілі

У складі цієї збірної він – чи не найбільш розкручений. Більше за інших пограв і за першу команду в минулому сезоні. При цьому сам турнір провів менш ефективно, ніж міг би – і дуже добре, що саме на фінал приберіг той самий сольний рейд із завершальним ударом. Раніше відзначався видовищними діями, і не завжди в плюс.

Мав знімати всі питання з Колумбією, але після догравання Корнієнка вирішив зіграти ефектно, поклав корпус і в падінні не влучив у рамку. Кілька разів віддавав перевагу яскравому виконанню перед простими рішеннями. Один із фірмових трюків – пас із глибини на протилежний фланг – виконував безліч разів, часто – «в молоко». Зате який гольовий пас вирізав на Булецу в матчі з США! Ну, й завершення турніру – гол, який зняв усі питання в фіналі! Один із найбільш обдарованих гравців цієї збірної – один із найперспективніших активів ФК Динамо (Київ).

#8 Олексій Хахльов

Починав турнір у стартовому складі, потім центр півзахисту піддали критиці, але працював, старався, справедливо отримував ігровий час. Як один із старожилів цієї збірної, який пройшов весь цей шлях, був одним із надійних виборів для Петракова.

#10 Сергій Булеца

Лідер збірної за показниками «гол+пас». Один із найтехнічніших, найбільш видовищних гравців. Елегантний виконавець стандартів – такий може й подати, й прямим ударом перевірити воротаря суперників. В активі Булеци – перший гол нашої збірної на цьому турнірі і гольова подача кутового з США. Гольовий навіс на Попова він видав і після розіграшу кутового з Катаром. Мав забивати головою Колумбії після подачі Коноплі. Видав кілька розкішних передач, зігравши напрочуд тонко й мудро.

Ігрова характеристика: технічний та ініціативний атакувальний хавбек, який може здорово зіграти під нападниками, але в збірній, як цього вимагала основна тактика Петракова, діяв більше на краю атаки.

Чого чекати найближчого року: дуже сподіваємося, що заграє в основному складі Динамо. Вже зараз виглядає цікавіше за наявних центральних атакувальних хавбеків – питання в стабільності й тренерській довірі.

Читайте також: Прикладна футурологія. Кого з героїв Петракова чекати Шевченку?

#15 Кирило Дришлюк

Один із тих, хто здорово додавав по ходу турніру – й не підвів сподівання в матчах проти найсерйозніших суперників. Виконував більш просту, але при цьому важку роботу – відпрацьовував у центральній зоні, виконував чорнову роботу, яка часто виливалася в перехоплення й початок швидких атак (за підрахунками Wyscout, здійснив найбільше оборонних єдиноборств – 74). Став співавтором одного з голів у 1/8 фіналу. Суворо кажучи, сам пробивав, а вийшло чітке переадресування на Булецу, який забив Панамі. Із мінусів – невдала гра при «голі-фантомі» італійців. Це від нього м’яч рикошетив до Скамакки, який в підсумку забив.

Але в цілому саме вибір більш простої гри в центрі поля дозволив краще проявити себе трійці атакувальних гравців нашої збірної. Дришлюк із колегами по центральній зоні був тим небом, на фоні якого могли сяяти зорі Цитаішвілі, Булеци, Сікана.

#16 Микола Мусолітін

Починав матч у стартовому складі, пізніше тренерський штаб пере форматував центр півзахисту на користь зв’язки Чех-Дришлюк, направленої на руйнівну роботу. При цьому одесит встиг запам’ятатися в кількох епізодах. Наприклад, коли з Катаром розкішно вивів на оперативний простір Коноплю. Чи як в кілька дотиків підтримував наші швидкі атаки.

За стажем виступів у Прем’єр-Лізі він – один із найдосвідченіших у цій команді. Можливо, розкрився б іще краще, але при номінальній схемі 5-4-1, якій незмінно залишався вірним Петраков, роль центральних атакувальних хавбеків менш виражена, а потрібніші опорники й руйнівники в центрі поля.

#21 Олексій Кащук

Справедливо вважається одним із найперспективніших вінгерів українського футболу. Що й доводив, завоювавши місце в основі по ходу сезону (і це при конкуренції з самим Цитаішвілі!). Видав сольний рейд і гольову подачу на Сікана з Нігерією, але, вважаємо, міг зробити ще більше – за умови везіння, до речі. Наприклад, міг забивати Панамі, влучив у хрестовину воріт «скуадри адзурри».

Матч проти Італії взагалі стоїть особняком – саме там Олексій проявив себе у всій красі. Це він починав гольову атаку, підключивши Коноплю, який і виклав м’яч під удар Булеци. Кащук видав розкішний пас на хід Супрязі, який все ж не реалізував вихід один на один. Ну, а так званий woodwork – це була біда нашої збірної. Відразу кілька разів наші робили все правильно, але удари Кащука, Цитаішвілі, Булеци приймали стійки-хрестовини-поперечини.

Нападники

#11 Владислав Супряга

Ми вже говорили по ходу турніру, але варто повторитися: Супряга став жертвою надмірних очікувань та несправедливого критиканства. Його, зовсім юного гравця, запрошували в Динамо в той момент, коли травми й недокомплектація оголили проблему форварда. А потім, після всіх авансів, затоптали й списали вже після кількох матчів. На чемпіонаті світу Супряга грав під серйозним тиском – і почувався аж не так вільно, як рік тому на чемпіонаті Європи, де й забивав багато, й грав розкуто, й адресу передачам визначав.

Тим не менш, і раніше Влад міг переривати невдачі: головою мав забивати США, запоров вихід один на один з Італією. Але те, що він витворив у фіналі, списує всі огріхи й повертає Супрягу в велику гру. Дуже майстерні за виконанням голи корейцям, швидке орієнтування в складних ігрових ситуаціях – для Владислава саме збірна Петракова є місцем для спортивного подвигу. Це має надихнути його й на прорив у клубному футболі.

#14 Данило Сікан

Наймолодший учасник минулого сезону УПЛ та фігурант, напевно, найгучнішого переходу по ходу чемпіонату (за карпатівцем, нагадаємо, полювали обидва гранди) починав турнір у резерві, виходив на кінцівки матчів на позицію лівого форварда, але в підсумку став нашим найкращим бомбардиром. Запам’ятався ще під час свого першого виходу з Катаром (сольний рейд з лівого краю з ударом з гострого кута), а потім завоював місце в основі й зробив вирішальний вклад у перемоги над Панамою й Колумбією.

#18 Денис Устименко

Виходив на заміни – то замість форварда, то замість лівого вінгера, тому мав зовсім мало часу, щоб себе проявити.

Тренерський штаб

Олександр Васильович Петраков від 2010 року працює в структурі ФФУ/АУФ як головний тренер юнацької збірної України. За цей час він пропустив через свої руки десятки футболістів. Декого із його підопічних, – як Коваленка, Бурду, Харатіна, Яремчука, Соболя чи того ж Качарабу – можна вважати вже сформованими футболістами досить високого класу.

Ця збірна займе особливе місце в біографії тренера – тому що вона дала не лише плідний «урожай» в вигляді добре підготованих кадрів (за що дитячим і юнацьким тренерам у наших футбольних реаліях не дуже прийнято віддавати належне), а й у найголовнішому для фанів і чиновників – результаті. Зараз Петраков справедливо чує про себе багато хороших слів, але хотілося б, щоб пам’ятали й ту критику, яка на нього скидалася, й тиск відповідальності за результат.

У своїй тренерській філософії колишній оборонець Петраков поєднує залізобетонний захист із максимально швидким переходом від оборони в атаку. Як бачимо, його південнокорейський колега, наприклад, – однодумець. І в «катеначчо» на цьому турнірі наші виявилися більшими італійцями, аніж самі італійці…

Читайте також: Александр Петраков: чемпионство за принципиальность

Об’єктивно кажучи, для наявного кадрового підбору тактика 5-4-1, яку обрали наші тренери, була оптимальною. Хоча в жертву надійності редуту, можливо, принесена конкретно позиція центрального атакувального хавбека, на якій, існує думка, спроможний якнайкраще розкритися той же Булеца. Зате краса та сила цієї збірної – оборона – сповна це компенсувала, а про Попова та Бондаря футбольний світ говорить з винятковою повагою, як про сучасних гравців захисту, відповідальних не лише за руйнівну роботу, а й за початкові фази атаки, за задавання вектору та напряму атак через довгий пас.

Треба відзначити, що в штабі збірної працюють такі фахівці, як Андрій Анненков, В’ячеслав Кернозенко та В’ячеслав Руженцев. Анненков дуже багато дає своїм підопічним у розумінні футболу, всіх тонкощів організації гри. Руженцев відомий ще й як реабілітолог, знавець фізіології. Це важливо для такого інтенсивного, але швидкоплинного турніру. А за роботу Кернозенка говорить «золота рукавичка» Луніна – якщо замислитися, для тренера воротарів це була не така проста робота, адже статусний гравець був, по суті, новачком збірної (основним раніше був Кучерук), і треба було імплементувати його в цю команду, а ми побачили, що «іспанець» досягнув класного порозуміння зі своїм захистом.

Ми аплодуємо цій збірній, але, окрім ейфорії, повинно бути й застереження. Дивіться. Якщо ви вивчите досьє нових чемпіонів світу, ви згадаєте імена клубів, яких більше нема – ФК Металіст (Харків), ФК Металург (Запоріжжя), ФК Металург (Донецьк), Кривбас, аматорський ФК Дніпро, який неясно, чи зіграє в наступному сезоні навіть у ААФУ… Так от. Треба чітко розуміти, що ось цей конкретний успіх закладався навіть не 4-5 років тому, а 7-9. І якщо у нас будуть регіони без професіонального футболу чи участі в ДЮФЛУ, якщо не вдасться відновити великі клуби, які пішли в небуття, а за ними – і їхні локальні «піраміди футболу», таких перемог може не бути ще дуже довго. І що страшно: за поточне нехлюйство й помилки доведеться заплатити через ті самі 5-7-9 років.

Це треба обов’язково пам’ятати, щоб не було потім соромно й прикро. І щоб ось такі перемоги не залишилися поодинокими.


Теги: Футбол Украина U-20 Владислав Супряга Андрей Лунин Георгий Цитаишвили Даниил Сикан Цікаве креатив Чемпіонат світу U-20 з футболу

Джерело: sportarena.ua

Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться