23 жовтня народився легендарний бразильський форвард Едсон Арантіс ду Насіменту, або просто Пеле – ім’я, під яким він назавжди увійшов в історію світового футболу. Єдиний триразовий чемпіон світу, автор безліч рекордів та просто гравець, який став уособленням гри мільйонів. Навіть ті, хто не цікавиться футболом все ж таки чули, читали, бачили щось про Короля футболу – Пеле. Що ж тоді говорити про вболівальників футболу!? Адже для багатьох мільйонів він став справжнім символом, можливо навіть духовним провідником. Адже футбол – це своя релігія.
Українці мають унікальні спогади про взаємини з Пеле. Це не просто лише знайомство з відомим футболістом після матчу, а справжня дружба, повага, підтримка. Їх поєднувала пристрасть до футболу, спільні проекти, тренувальний процес, а ще любов до України. Адже Пеле виявив сміливість й свідомість у тому, що засудив рашистів які напали на Україну. Ось, що він сказав: «Я хочу скористатися сьогоднішньою грою як можливістю звернутися з проханням: зупинити це вторгнення. Не існує аргументів, які могли б виправдати насильство. Цей конфлікт злий, невиправданий і не приносить нічого, крім болю, страху, жаху і мук».
Українці в діаспорі, зокрема в США мали унікальну можливість бачити наживо Пеле й співпрацювати з ним. Незмінним були їх враження та спогади про Пеле.
Богдан Куцина (Bo Kucyna) неодноразово зустрічався, спілкувався та навіть грав із Королем футболу.
«Перш ніж перейти до тієї частини, коли я вперше зустрів Пеле, потрібно надати деяку історію та передісторію того моменту. Пеле завжди був моїм спортивним кумиром, відтоді як я вперше побачив, як він грав за бразильський Сантос на стадіоні «Янкі» наприкінці 1960-х років. Я не міг відірвати від нього очей протягом усієї гри і стежив за кожним його рухом. Після тієї гри я відразу придбав великий плакат Пеле, приклеїв його до дверей своєї спальні і завжди мріяв одного разу зіграти, як він”, – згадував Богдан.
“Пізніше, коли він приїхав до Америки і грав за Космос, я рідко пропускав матчі та можливість спостерігати за його грою. Завжди вважав Пеле найкращим футболістом, якого я коли-небудь бачив. Він міг забивати голи різними способами. Правою чи лівою ногою, головою. Він був чудовим дриблером, завдяки чому захисники часто виглядали так, ніби вони ніколи раніше не грали в футбол. Бачення та розуміння гри робили Пеле чудовим асистентом: одним пасом він вирішував долю матчу, надаючи своїм товаришам по команді гарні можливості для взяття воріт. Він був просто приголомшливим гравцем із величезною креативністю на футбольному полі.
Отже, добре, давайте поговоримо про те, як я познайомився з Пеле. Влітку 1981 року мене попросили попрацювати (бути помічником тренера, тобто консультантом) у футбольному таборі PELE, який проходив у коледжі Манхеттенвіля в Перчейзі, штат Нью-Йорк. Мені знадобилася приблизно секунда, щоб відповісти: «Так!». Чітко розумів, що це шанс на все життя, і я просто не міг втратити можливість зустрітися з Пеле особисто.
Гарантій не було, але принаймні я дав собі шанс. Участь у таборах PELE все ще залишається одним із найкращих рішень і спогадів у моєму житті. Зустрів стільки чудових людей, професійних гравців, тренерів і колег консультантів, з якими я підтримую контакти до цього дня, 40+ років потому. Крім того, у таборі мене чекали 3 виняткові сюрпризи, які зробили цей досвід ще більш незабутнім.
Моїм першим подивом було те, що вони призначили мене помічником тренера брата Пеле – Зока (одного з головних тренерів у таборі). Не міг у це повірити, я збирався бути на одному полі, день у день з братом Пеле. До речі, супер хороший хлопець. Як мені так пощастило? Чесно кажучи, я не знаю, але я був дуже радий цій можливості.
Хоча я намагався не бути надокучливим шкідником для Зока, я просто не міг не ставити йому запитання за запитанням про Пеле, його самого та все, що є між ними. Він терпляче відповідав на кожне запитання і жодного разу не сказав… будь ласка, припини. Був дуже вдячний за цю рідкісну можливість поставити запитання про життєвий досвід його сім’ї.
Другим моїм сюрпризом у таборі стало те, що я дізнався, що син Пеле Едіньо (якому на той момент було близько 11 років) буде в групі, яку ми з Зока тренували. Звичайно, це мало сенс, щоб сина Пеле тренував брат Короля футболу Зока, але знову ж таки, наскільки мені пощастило? Едіньо завершив професійну кар’єру в Бразилії, відігравши воротарем багато років.
Нарешті, третім сюрпризом було те, що я насправді вперше зустрів Пеле. Весь табір зібрали на футбольному полі, чекаючи прибуття Пеле, де він привітав усіх нас і виконав кілька футбольних демонстрацій. Я прихопив із собою фотоапарат і з жахом усвідомив, що залишив плівку для фотоапарата у своїй кімнаті. Негайно почав мчати назад до кімнати (до речі, довгий спринт) і побачив лімузин, що їхав мені назустріч, коли я дійшов до будівлі, де я зупинився. Лімузин зупиняється біля мене, вікно опускається, і професор Жуліо Маццеї (близький друг і давній радник Пеле) запитує: «Бо, все добре, куди ти біжиш?». Саме в цей момент я помітив, що Пеле сидить поруч з професором Маццеї, і я відповів: «Повертаюся до кімнати, щоб взяти плівку для моєї камери, аби міг сфотографувати легендарного Пеле». Сам Пеле нахиляється до професора, висунувши голову у вікно, з тією сумнозвісною та заразливою усмішкою каже мені: «Бо, не поспішай, ми чекаємо на тебе». Коли я повернувся вниз з фотоапаратом і плівкою в руках, я бачу, що Пеле дотримав свою обіцянку. Лімузин все ще був там і чекав, поки я помчу назад до поля, після чого – рушив до кемперів, які з нетерпінням чекали його прибуття.
Через кілька днів, коли Пеле повернувся в табір, він прийшов побачити свого брата Зоку та сина Едіньо під час одного з наших тренувань. Зока покликав мене, щоб познайомити з Пеле, але Пеле розуміє, хто я такий: «Бо, як вийшли фотографії?».
Відповів, що в мене є кілька дуже гарних його фотографій із тренування, і запитав, чи хоче він їх побачити. Звичайно, він відповів «так», і ми змогли зібратися разом під час одного з його візитів до табору. Він підписав багато моїх фотографій, у тому числі одну особливу, де я поряд із ним.
Що я помітив про Пеле протягом цього короткого періоду часу, так це те, наскільки він справді був скромним. Йому дуже подобалося спілкуватися з дітьми, і я відчув, що ці моменти були для нього НАЙособливішими моментами в таборі. Ви повинні розуміти, що кожна людина – журналісти, які прийшли в табір, батьки, тренери, радники та гравці – хотіла бути ближче до Пеле. Вони хотіли з ним поговорити, сфотографуватися, доторкнутися до нього і побути в його присутності лише мить. Пеле дозволяв кожній людині так довго бути поряд, як він міг. Його буквально доводилося тягнути звідти його ж оточенню і охороною. «Пеле, нам треба йти, — говорили йому. – Ти маєш бути на наступному прийомі. Але якщо хтось просив: «Будь ласка, Пеле, чи можу я сфотографуватися з тобою?», він зупинявся та фотографувався.
Через його щільний графік я отримував лише рідкісні секунди для спілкування з Пеле, але ці спогади з ним залишилися для мене на все життя. Ще одним чудовим моментом був епізод, коли одного вечора Пеле справді сварився з нашими тренерами та помічниками, а туристи дивилися на це.
Я був у команді, яка грала проти Пеле, але мені все ж таки довелося перебувати на одному полі з королем. Пам’ятаю, що насправді докладав свідомо чималих зусиль, щоб триматися подалі від Пеле, коли він володів м’ячем, оскільки не хотів, виглядати дурнем, як багато захисників, проти яких він грав під час своєї професійної кар’єри.
Після таборів PELE я підтримував зв’язок із професором Маццеї протягом кількох років, оскільки він попросив мене продовжувати тренувати в таборах, які він організував. Ми разом їздили, говорили про його досвід роботи з Пеле та іншими бразильськими гравцями, з якими він спілкувався. Він запросив мене до себе додому, на барбекю, де також були присутні деякі бразильські легенди. Дуже просто, нічого зайвого, лише домашній затишок. Просто старі друзі збираються разом, щоб посміятися. Але яке задоволення було просто слухати їхні історії про Пеле та інших бразильських гравців, багатьох з яких я знав лише по телевізору. Пеле та професор Маццеї, очевидно, зараз пішли від нас в інший світ, але ніколи не забуду, як вони двоє доклали зусиль, щоб я та десятки тисяч інших футбольних ентузіастів почувалися особливими. Навіть якщо лише кілька хвилин у нашому житті. Я ніколи не забуду їх за це і день, коли я зміг зустрітися з Едсоном Арантіс Ду Насіменту».
Ще один українець Тарас Галів зустрівся з Пеле за незвичних обставин. Його батько в якості футбольного арбітра працював на матчі за участі Короля футболу.
«У 1973 році в Америці ще не було професійного футболу. Але у щойно заснованої ліги не все добре йшло. На матчі приходило мало вболівальників, та й організація була слабкою. Однак американська прагнула змінити все на краще. Одним із таких кроків вбачалося запрошення Пеле.
Бразилець вперше приїхав у США ще в 1973-му році, ще у складі Сантоса аби зіграти пару матчів та презентувати себе американцям. У Чикаго Сантос грав із командою місцевого університету. Асистентом арбітра того матчу був мій батько, головним – теж українець, пан Дикий. На цей матч батько взяв мене, тоді 13-річного.
Після першого тайму тато мене погукав і ми пішли у підтрибунне приміщення. Професійні команди ніколи такого не робили, це заборонено… Там побачив Пеле. Я навіть не міг говорити: Пеле стояв зі мною поряд, поговорив і підписав програмку матчу.
Пам’ятаю, що там було вікно, куди намагалися протиснутися вболівальники, аби побачити Пеле. А я стою з ним поряд! Як мій батько міг так зробити? Але зробив! Батько добре знав Пеле. Бо і наступного року він судив матчі за участі Пеле».
Микола Дворський вперше побачив Пеле вже за часів виступів Короля футболу у США.
«Я почав займатися футболом у 1977 році. Того літа я ходив до спортивного табору в Оселя СУМА (Спілка Української Молоді Америки) в Елленвілі, Нью-Йорк. Там тренери часто розповідали нам про відомого бразильського футболіста Едсона Арантіса ду Насіменту, більш знаного як Пеле. Будучи новачком у футболі, я ніколи не чув про нього, але мені було цікаво, як захоплено наші тренери розповідали про Пеле. Про те, що він же у 15 років підписав свій перший професійний контракт, що у 17 років він грав на своєму першому чемпіонаті світу, що виграв три світові першості.
У той час Пеле грав за Нью-Йорк Космос. Кілька років тому, Космос зміг умовити його продовжит кар’єру, заплативши майже 1,4 мільйонів доларів. У 1975 році, такі гроші для професійного спортсмена були нечуваними. Найкращий бейсболіст в Америці заробляв лише 240 000 доларів на рік, а найкращий гравець у американський футбол – 425 000 доларів на рік.
Через популярність Пеле все більше і більше людей почали приходити подивитися на ігри Космоса, та все більше дітей почали займатися футболом. Космос переїхав зі свого стадіону на Рендаллс Айленд до Янкі Cтадіон, де грала бейсбольнa командa. Ще через рік Космос знову змінили локацію, перебравшись на зовсім новий Джайaнт, який вміщував понад 80 000 глядачів. І так, Космос виграв чемпіонат у 1977 році в останньому сезоні Пеле.
У футбольному таборі наші тренери часто показували нам начальні фільми за участі Пеле. Коли я повернувся додому, моя сестра здивувала мене квитками на останній матч Пеле. Це було 1 жовтня 1977 року на Джаянт Cтедім. Стадіон був заповнений. Пеле грав першy половинy за Космос і забив. Другий тайм він провів у складі Сантоса. Ближче до кінця матчу почався дощ, а по закінченні гри футболіст обох команди підхопили Пеле на плечі та понесли колом. Наступного дня в бразильській газеті був заголовок: «Навіть небо плакало».
Олексій Лях-Породько
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться