Другий за значимістю футбольний турнір Союзу розігрувався 51 раз, в 20 випадках вирішальні матчі проходили за участю клубів Української РСР, що спільними зусиллями здобули 16 перемог. При цьому, чотири рази в фіналі турніру українські команди зустрічалися між собою.
У 1974-му київське Динамо в додатковий час переграла Зорю (3: 0), а в 1978-му здобуло вольову перемогу над Шахтарем (2: 1) – і теж в екстратайм. У 1983-му тріумфаторами стали вже гірники, мінімально здолали Металіст (1: 0). Нарешті, рівно 35 років тому 23 червня 1985 року, в вирішальному матчі за кришталево-срібну вазу з фігуркою футболіста на кришці знову зійшлися Динамо і Шахтар.
Поєдинок, що проходив на Центральному стадіоні імені Леніна в Москві, суперники провели в таких складах:
- Динамо: Михайлов, Бессонов, Балтача, Кузнєцов, Дем’яненко, Рац, Яковенко (Євтушенко, 88), Баль, Заваров (Євсєєв, 88), Бєланов (Яремчук, 55), Блохін.
- Шахтар: Єлінскас, Варнавский, Сопко, Покідін, Журавльов (Морозов, 61), Рудаков, Ященко, Соколовський (Петров, 58), Акименко (Кравченко 46), Гошкодеря, Грачов.
Команди грали натхненно, подарувавши глядачам справжній футбольний спектакль. Досить сказати, що перша ж атака в матчі, відразу після розіграшу гірниками з центру поля, завершилася небезпечним проривом Віктора Грачова до воріт Михайла Михайлова, і лише в останній момент динамівські захисники встигли вибити м’яч на кутовий. До перерви суперники обмінялися ще кількома небезпечними «уколами» (запам’яталися знамениті рейди до чужого штрафного Анатолія Дем’яненка і удар у поперечину від капітана Шахтаря Михайла Соколовського), але рахунок до перерви так і не було відкрито.
Всі найцікавіші події в матчі трапилися ближче до середини другого тайму. На 56-й хвилині донеччани збили Дем’яненко метрах в 25 від своїх воріт. Біля м’яча зібралися київські спеціалісти по штрафним ударам – Блохін, Яковенко, Бессонов. Але несподівано зголосився пробити сам потерпілий, ефектно відправивши м’яч у обвід стінки у верхній кут.
«Якийсь шосте відчуття підказало: давай, Толя!, – згадував пізніше герой епізоду. – Я підійшов до хлопців і кажу несподівано навіть для самого себе, але досить твердо: дайте, мовляв, раз в житті пробити. Глянув – Валентин Єлінскас змістився трохи вправо, тому бив в ліву від нього «дев’ятку». А вже за мить потрапив у лещата обіймів».
Поки Шахтар приходив до тями, динамівці подвоїли рахунок. Через 2 хвилини Іван Яремчук пронісся правим флангом, обігравши по шляху двох захисників, і, вже падаючи, зробив ювелірний навіс на кут воротарського, точно на голову Олегу Блохіну, а той потужним кивком переграв Єлінскаса – 2:0.
Для форварда цей гол став 4-м, забитим у фіналах Кубка СРСР. За цим показником Олег наздогнав московського спартаківця Галімзяна Хусаїнова, ставши співвласником ще одного рекорду радянського футболу. Вони удвох так і залишилися назавжди найкращими бомбардирами фіналів.
Тим часом, Шахтар, опинившись в ситуації, коли вже нічого втрачати, помітно додав, притиснув динамівців до їхнього штрафного, і досить швидко відіграв один м’яч. Навіс Грачова зі стандарту від лівої бровки в падінні головою замкнув Сергій Морозов, вколотив «цвях» у самий кут: Михайлов на удар зреагував, але дістати не зміг.
На останніх хвилинах Гірники влаштували справжній штурм воріт Динамо, м’яч метався між ніг футболістів, як неприкаяний. В одному з моментів врятував свою команду Дем’яненко, заблокувавши на самій «стрічці» удар Сергія Кравченка-старшого.
Фінальний свисток Валерія Бутенка застав сімох гравців донецької команди у штрафному Михайлова.
Відзначимо, що для киян це була 7-я кубкова вершина в історії, а Шахтар втратив можливість завоювати Кубок СРСР в 5-й раз. Що цікаво, обидві своїх перемоги в Кубку Кубків (1975 і 1986) київське Динамо здобуло на наступний рік після того, як прорубувати вікно в Європу перемогами в українських фіналах Кубка СРСР.
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться