Spirit of the Blues. П’ять причин лідерства Евертона

Евертон і Астон Вілла – два клуби, які не втрачали очки в новому чемпіонаті, але у Ірисок зараз на три очки більше, так як Вілланам довелося пропустити перший тур. Два класичних англійські гранди, чиї останні великі часи припали на 80-ты, приємно дивують на старті сезону, але прогрес Евертона не виглядає випадковим.

Евертон не просто виграв перші чотири матчі чемпіонату, а й здобув уже сім перемог на старті сезону, обігравши також в Кубку Ліги Солфорд, Флітвуд і Вест Гем. При цьому Іриски забили в цих семи матчах 24 голи, демонструючи легкість при створенні і реалізації гольових моментів, якої у команди не було вже давно. Спробуємо розібратися в основних складових прориву, який скоїв на старті сезону Евертон.

Причина перша. Карло Анчелотті

Безумовно, головна складова прориву Евертона – робота, виконана Карло Анчелотті. Іменитий і досвідчений італійський тренер повірив в перспективність мерсисайдського проекту і вибрав Евертон, хоча його активно сватали після Наполі і в Арсенал. Ймовірно, для Анчелотті було важливо отримати абсолютну владу, якої у нього не було раніше в Челсі і не було б в Арсеналі. Керівництво Евертона зуміло гарантувати італійцеві, що хоч він і буде працювати в зв’язці зі спортивним директором Марселем Брандсом, останнє слово у всіх трансферних справах клубу буде за ним.

Досягнення Анчелотті неймовірні – як в якості гравця, так і в якості тренера. Він тричі вигравав Лігу чемпіонів з двома різними клубами, був чемпіоном Італії, Франції, Німеччини та Англії, володарем цілого оберемка трофеїв і звань. Його авторитет в сучасному футболі непохитний, навіть після відверто невдалого періоду в Наполі. Що важливо – в своїй тренерській кар’єрі Анчелотті домагався успіху не тільки з великими клубами, але й з проектами, схожими на нинішній Евертон. Відсоток перемог в Пармі у нього лише трохи менший, ніж в Мілані (48,28% проти 56,67%), але головне – є досвід керівництва клубом, що не входять в число очевидних претендентів на титул.

Коли команду, що складається з в міру талановитих, але не самих амбітних гравців приймає менеджер з такою кількістю трофеїв – рівень самовіддачі і професіоналізму зростає сам собою. Крім того – під Анчелотті набагато простіше купувати топових гравців, чому доказ – прихід Хамеса Родрігеса, який цілеспрямовано вибрав Евертон саме тому, що тут у нього буде можливість возз’єднатися з менеджером, з яким у нього все було добре раніше.

Анчелотті – відмінний психолог і мотиватор, вміє до того ж створити ідеальну атмосферу в роздягальні. Тиск на гравців в його випадку часто виходить в жартівливій формі, але сприймається серйозно. Крім того – це людина, яка звикла вигравати трофеї, і вже зараз Анчі налаштований на перемогу в Кубку Ліги, так як розуміє, що будь-який виграний трофей допоможе гравцям Евертона повірити в себе і знайти амбіції.

Причина друга. Хамес Родрігес

Уже в минулому сезоні Евертон був досить непоганий в деяких матчах з «великими» противниками, але команді категорично не вистачало креативу, а гольові моменти створювалися зі скрипом. У півзахисті були зібрані в основному гравці, орієнтовані на руйнування, а Гілфі Сігурдссон – плеймейкер з обмеженим набором навичок, до того ж – далекий від піку форми.

Багато англійських експертів і журналістів критично ставилися до перспектив Хамеса в англійському футболі – мовляв, не той він уже, та й слабкуватий. Але зараз ми може побачити, що всі ці сумніви були абсолютно безпідставні – Хамес з перших матчів став лідером команди, диригентом її атак, виконавцем стандартів, який і регулярно забиває, і роздає гольові передачі. Анчелотті сказав просто: «Якщо у гравця є майстерність – він покаже його в будь-яких умовах». Хамес – показує!

За короткий термін він закохав у себе команду, вболівальників, а італійський тренер і без того знав, що можна очікувати від Родрігеса і саме впевненість Анчелотті в здатності Хамеса швидко повернутися на свій рівень гри допомагла колумбійцеві бути розкутим. Як і сам Анчелотті, Хамес має повну свободу творчості на Гудісон Парк, а зараз – ще й заслужене визнання свого таланту, чого у Родрігеса не було в Реалі і Баварії. Можна говорити про те, що в умовах, коли Хамес виділяється на тлі партнерів, йому комфортніше, ніж в топ-клубі, але абсолютно точно – для колумбійця не склало труднощів адаптуватися до швидкостей Прем’єр-ліги.

Передачі Хамеса настільки зручні, що його зв’язка з Домініком Калверт-Льюіном вже зараз здається такою, яка складалася роками. Для колумбійця не проблема віддати розрізану передачу на пів поля, навісити в потрібну точку зі штрафного або кутового, а вже в комбінаціях з коротким пасом він відчуває себе як риба у воді. Що цікаво – незважаючи на свої габарити, Хамес не губиться і в єдиноборствах. У матчі з Брайтоном саме спільний з Коулменом вдалий пресинг біля чужих воріт від Хамеса допоміг заробити штрафний, з якого і був забитий переможний гол. Передачу на голову Міни зробив, звичайно ж – сам Хамес, який потім ще й добив «чайок» дублем.

Причина третя. Домінік Калверт-Льюїн

Домінік Калверт-Льюїн (або просто – ДКЛ) вже в минулому сезоні став основним голеадором Евертона з яскраво вираженим талантом силового форварда. Високий, але пластичний нападник забив 13 м’ячів в чемпіонаті, після того як йому довірив місце в основі спочатку Данкан Фергюсон, а потім і Карло Анчелотті, але було зрозуміло – така статистика не межа для чемпіона світу 2017 року на рівні U-20.

Але те, як ДКЛ почав цей сезон – щось неймовірне! Форвард забивав у всіх чотирьох матчах чемпіонату, ставши першим з 2000 року форвардом Евертона, якому це вдалося – після Френсіса Джефферса. Він оформив хет-трик у ворота Вест Гема в Кубку Ліги, після чого Анчелотті пожартував, що скоро на Гудісон Парк не вистачатиме м’ячів, так як Домінік регулярно забирає їх додому – раніше він забив три голи і в ворота Вест Брому. Не забивав в цьому сезоні ДКЛ тільки скромним Солфорду і Флітвуду в Кубку Ліги, так як в цих матчах в основі був Мойзе Кін.

Домініку явно пішла на користь робота з Данканом Фергюсоном – легендарний нападник персонально займається з Калвертом, так як сам був форвардом зі схожими характеристиками. Зараз ДКЛ – один із найкращих в АПЛ в такому компоненті як гра головою, що особливо цінно з такими майстрами кросів як Сігурдссон і Хамес. Калверт-Льюїн правильно вибирає позицію, високо і своєчасно вистрибує, за рахунок своїх габаритів легко виграє повітряні дуелі у найпотужніших захисників. Але і в грі ногами він непоганий, до того ж – він явно зловив кураж і голи йому даються з легкістю.

Щось схоже спостерігалося у Джеймі Варді в ході його знаменитої рекордної гольової серії. Поки рано говорити про те, що ДКЛ замахнеться на рекорд Варді, але те, що він складе конкуренцію форварду Лестера в боротьбі за звання найкращого бомбардира АПЛ – напевно. Після таких вражаючих гольових подвигів на старті сезону Домінік отримав виклик в збірну Англії – він добре знайомий Гарету Саутгейту по молодіжній збірній, за яку забив 7 м’ячів в 17 матчах і не виключено – відзначить дебют за «трьох левів» голом.

Причина четверта. Збалансований склад

Зараз у Евертона підібрався дуже збалансований склад, слабкою ланкою в якому можна назвати хіба що голкіпера Джордана Пікфорда, який регулярно здійснює результативні помилки. У матчі з Брайтоном він знову випустив м’яч з рук, давши можливість французу Мопе зрівняти рахунок у грі, та й надалі нервував, мало не прибивши власного захисника Міну при спробі зіграти на виході.

Але в іншому у Евертона все в порядку – є стабільні і продуктивні крайні захисники Коулмен і Дінь, талановитий Нкунку їм на заміну, разом з усе ще перспективними універсалами Кенні і Холгейтом. Майкл Кін при Анчелотті знову заграв на тому рівні, який дозволив йому потрапити в збірну Англії з Бернлі, а Йерро Міна вміє ще й забивати важливі голи при розіграші стандартних положень. Також клуб підписав перспективного Бена Годфрі з Норвіча, якого хотіли багато англійські і європейські клуби.

У центрі поля у Анчелотті є багатий вибір виконавців. Влітку з Наполі прийшов добре знайомий Анчі Аллан, а також Евертон нарешті заарканив свою довгострокову трансферну ціль – Абдулайе Дукуре. Півзахисника Уотфорда Іриски хотіли придбати разом з Рішарлісоном, але тоді Уотфорд пішов на принцип і послідовно відхилив декілька вигідних пропозицій по Дукуре. Зараз же, коли Шершні вилетіли, вони виявилися більш поступливими, і француз поповнив команду Анчелотті, прийнявши паралельно виклик в збірну Малі. Тріо Аллан-Андре Гомеш-Дукуре буде основним вибором Анчелотті в цьому сезоні, але є і молодий Том Девіс, а також призабутий івуарієць Гбамен, який ніяк не може набрати форму після важкої травми.

За спиною у Хамеса і Рішарлісона, розташованих на флангах атаки, є Алекс Івобі і Бернард, а крім того – є багатообіцяючий талант з академії Ентоні Гордон, який аполегливо і по-спортивному нахабно вимагає у Анчелотті більше ігрового часу. І тільки у Калверт-Ліюїна після трансферу Мойзе Кіна в ПСЖ немає особливої ​​альтернативи, але Дженк Тосун здатний виходити на заміну на 10-15 хвилин, та й ДКЛ виглядає гравцем, який здатний провести цілий сезон на одному диханні – до того ж, в Європі Евертон зараз не грає.

Причина п’ята. Spirit of the Blues

Пісня Spirit of the Blues була записана Біллі Кінслі перед фіналом Кубка Англії 1984 року, в якому Евертон обіграв Уотфорд з рахунком 2: 0 завдяки голам Енді Грея і Грема Шарпа. Він входив у комплект класичних пісень у вболівальників Ірисок, але не особливо виділявя до тих пір, поки не став вірусним у цьому сезоні після ряду подій і в якийсь час не очолив рейтинг завантажень на AppStore.

Один з уболівальників Евертона виклав в Твітері кліп Coldplay Adventure of Lifetime, наклавши на нього пісню Spirit of the Blues, під яку і почали танцювати шимпанзе. Супроводжував він це текстом – «Ми підписали Хамеса, Аллана і Дукур». Відео швидко розлетілася по мережі, але на новий виток популярності пісня вийшла вже після того як її почув Дієго Армандо Марадона. Легендарний аргентинець, відомий також своїми танцювальними талантами, при звуках Spirit of the Blues підірвався з крісла і виконав запальний танець, який був знятий на телефон одним з його гостей.

Після того як це відео виклали в мережу – популярність пісні виросла в рази, і вболівальники Евертона почали клепати нові кліпи-переробки і меми. Тепер під Spirit of the Blues танцюють і Джон Траволта з Умою Турман і половина дітей в школах Ліверпуля, а також – Хамес, Рішарлісон і Нкунку. Не танцює поки тільки Домінік Калверт-Льюїн і Карло Анчелотті, але італієць пообіцяв заспівати пісню в разі, якщо Евертон виграє якийсь трофей.

Загалом – в співтоваристві уболівальників Ірисок зараз багато позитиву, а Spirit of the Blues переживає період небувалої популярності, затьмаривши на час відомий хіт, що звучить на Енфілд Роуд, як і Евертон затьмарив своєю грою Ліверпуль.

Втім, виграні тільки 4 стартові матчі і відразу ж після міжнародної паузи Евертон буде приймати Ліверпуль в мерсисайдському дербі. У Ірисок є відмінний шанс здобути довгоочікувану перемогу, так як Евертон явно знаходиться на куражі, а там вже можна буде помріяти і про повторення подвигу Лестера. Благо, у Евертона теж є італійський тренер, стабільно забиваючий бомбардир і синя форма.