«Ми маємо пройти шлях від тих, хто сумнівається до віруючих». Саме такими були напутні слова Юргена Клоппа після того, як він очолив Ліверпуль восени 2015 року. Іншими словами, напрошується приказка «терпіння і труд все перетруть». Тільки так Ліверпуль міг стати чемпіоном Англії, саме завдяки цьому він їм і став.
23 очки переваги над найближчим конкурентом Манчестер Сіті. Неймовірна серія перемог в домашніх матчах. Нашивдше (і, що саме парадоксально, найпізніше) чемпіонство в історії англійської Прем’єр-ліги. Ліверпуль зразка сезону-2019/20 штампував один рекорд за іншим. Але в момент фінального свистка усвідомлення тріумфу мерсисайдської команди не було настільки емоційним. Найвідданіші вболівальники, зрозуміло, святкували щосили, відзначали (вони навіть зібралися у когось вдома) і самі футболісти Ліверпуля, розуміючи, що питання чемпіонства може бути закритий не в наступному очному поєдинку з Манчестер Сіті, а саме в матчі з Челсі.
— Ben Smith (@BSmith) June 25, 2020
Символічно, що розв’язка сезону знову доводиться на матч за участю лондонської команди. Шість років тому саме поразка в матчі проти Челсі позбавила Ліверпуль чемпіонського титулу. А через пару років після цієї події Сині відіграють роль в епохальному чемпіонстві Лестера, зігравши внічию з головним конкурентом Лис Тоттенхемом, який як і Ліверпуль не відновиться морально після невдачі і в підсумку навіть пропустить вперед Арсенал. Матч Челсі і претендента на чемпіонство виявився розв’язкою сезону: як і чотири роки тому саме він підвів риску під ним.
Інше питання, що різниця між чемпіонством Лестера чотири роки тому і Ліверпулем зараз – надзвичайно висока. І частково це – одна з причин, чому післясмак після перемоги Червоних в лізі відрізняється від того, що спостерігав світ чотири роки тому. Коли Боруссія Д (під керівництвом того ж таки Клоппа) добувала перемогу в Бундеслізі – це було емоційно. Коли Атлетико Дієго Сімеоне нарешті зруйнував гегемонію Барселони і Реала в чемпіонаті, це також було емоційно. Якщо Лаціо все ж відійде після поразки Аталанті й обійде тьмяний Ювентус, це теж буде емоційно. І перемога Ліверпуля повинна бути такою. Але не є.
Емоції від перемоги Ліверпуля – це, скоріше, довгоочікуваний, очікуваний розрахунок того, що було неминучим. Це те, що повинно було статися ще в середині березня – поєдинок Челсі і Манчестер Сіті був запланований в цей термін, але не відбувся – пандемія коронавірусу внесла в 2020 рік занадто багато коректив. У тому числі і в святкування довгоочікуваного чемпіонського титулу мерсисайдців. Зрозуміло, це не завадить його відзначити в невеликих групах, але чемпіонського параду в тому сенсі, в якому звикли відзначати в Англії, не буде. Принаймні зараз.
Коронавірус дійсно обламав Ліверпуль і його уболівальників. Можливо, в іншому випадку перемога команди Клоппа дійсно сприймалася як щось інакше, ніж зараз.
Але хіба справа тільки в коронавірусі? Ні. Чемпіонство Ліверпуля – це торжество логіки над емоціями. Воно дійсно унікальне, як і чемпіонство Лестера, але емоцій від першого більше, тому що цього ніхто не чекав – шанси Ліверпуля на тріумф у лізі перед початком сезону вже точно не оцінювалися з котируванням 1000 до 1, навіть в самі невдалі для команди сезони ймовірність успіху не була такою низькою.
Чемпіонство Ліверпуля – це, перш за все, торжество неймовірно виконаною Юргеном Клоппом роботою. Це систематичний процес, який привів команду від програного фіналу в Лізі Європи до перемоги в Лізі чемпіонів і тріумфу в англійській Прем’єр-лізі за чотири роки. Це процес перетворення гравців у чемпіонів – і це найважливіше. «Ми повинні пройти шлях від тих, хто сумнівається до віруючих», – це послання, який Клопп залишив під час своєї першої прес-конференції в якості менеджера Ліверпуля став фундаментом філософії всередині команди. Нехай навіть з того часу сталася повне перезавантаження складу, не вірите – подивіться на еволюцію Джордана Хендерсона. Гравець, в якому ніхто не бачив заміну Стівену Джеррарду з багатьох причин, за цей же термін виріс в справжнього капітана команди. Звичайно, він навряд чи зрівняється з легендарним капітаном Червоних. Але він вчора отримав один вагомий аргумент на свою користь. Аргумент, якого у Джеррарда ніколи не було і вже не буде.
Саме процес від виконаної роботи Ліверпулем не залишає байдужим і робить його більш значущим і емоційним. Саме це, а не чемпіонство, здобуте за сім турів до кінця чемпіонату з перевагою в 23 очки над найближчим переслідувачем. З Ліверпулем в цьому році могла змагатися (і вона ж в результаті боролася) за перемогу в АПЛ тільки одна команда: за рівнем гри Манчестер Сіті насправді трохи поступився Червоним. Але якщо Ліверпуль штампував одну перемогу за іншою, то Манчестер Сіті програвав Норвічу, Вулверхемптону, втрачав очки з Ньюкаслом, Крістал Пелас, і цей список можна продовжувати і продовжувати. І відсутність боротьби за перемогу в чемпіонаті адже теж позначається на післясмаку.
Тільки уявіть собі, якби Ліверпуль став чемпіоном в минулому сезоні – кращому (поки ще) в своїй історії в англійській Прем’єр-ліги. Саме цей момент був ідеальним в плані емоційності перемоги в чемпіонаті: два конкуруючих між собою суперники, боротьба до останнього туру, вирвані (причому обома командами) перемоги в матчах вирішального відрізка сезону. Виграй команда Клоппа рік тому – і це було б емоційна і пам’ятна подія. А так, це всього лише реванш, своєрідна помста за попередні невдачі. А помста, як відомо – страва, яку подають холодним.
Та й сам Ліверпуль все ж підійшов до чемпіонського титулу не так, як би того хотілося. Через паузи в три місяці це відчувається не так чітко, але все ж це так. Погляньте тільки на календар матчів команди Клоппа до відновлення сезону: виліт з Ліги чемпіонів, приниження в матчі з Уотфордом (перша поразки Ліверпуля в сезоні АПЛ), виліт з Кубка Англії від Челсі. І все це – за неповний місяць (з середини лютого по березень). Хто знає, як би в підсумку склалася доля Червоних – напевно вони б відсвяткували перемогу в чемпіонаті, але і Ман Сіті міг її відстрочити як мінімум до очної дуелі. А то і навіть після неї.
Саме тому в перемозі Ліверпуля важливий не сам чемпіонський трофей. І не перекреслене досягнення «30 років без перемог в чемпіонаті». Це все – просто пункти для галочки і заради поповнення трофеїв для клубного музею.
Перемога Ліверпуля цінна тим, як дався команді цей шлях на вершину. Цінна стратегічного рішенням керівництва клубу вкластися в топ-тренера, а не топ-гравців. Цінна тим, що терпіння і труд дійсно все перетруть, і треба вміти чекати, а не вимагати «прямо тут і зараз». Цінна тим, як умілий менеджмент перетворює посередню за підбором гравців команду в справжній згуртований колектив топ-рівня.
Трофеї завжди матимуть значення для уболівальників. Але випадок Ліверпуля – особливий: тут перш за все потрібно насолоджуватися процесом, а не кінцевим результатом
Джерело: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться