“Колись я зрештою виграю Вімблдон, навіть якщо це буде турнір в парному розряді для тих, кому за сорок.
У 2001 році я вже ні на, що не сподівався. Я досі не можу зрозуміти, як мені вдалося зробити це? Як я виграв Вімблдон? Напевно, завдяки чарам. А ще Вімблдон завжди був та залишається моїм улюбленим турніром. І він відплатив мені взаємністю.
Якщо б я знову програв цей фінал, мені б довелося виїхати на Північний полюс, або ж повіситися на мості”.
Горан Іванішевич
Червень 2001 року. Горан Іванішевич насолоджується бірюзою Адріатичного моря в рідному Спліті та думає:
«А може махнути рукою на той теніс. Гроші в мене є, кохана Таня Драгович теж поряд, що ще треба для щастя? Та яке там щастя?». І тут на нього накочуються спогади.
«Ну чому мені так не щастить? Я однозначно маю потрапити до книги рекордів Гіннеса, як найбільш невезуча людина на Землі. Коли я сплю, впасти з ліжка для мене – раз плюнути. Можливо причина в тому, що я народився 13 вересня 1971 року. Так, це 13 нещасливе число. А що я за чудо? Чому я такий жахливий? Мабуть, перед тим як мене зачати, батьки дивилися фільми жахів».
Горан ріс дуже активним та непосидючим, тому його відразу записали майже на всі спортивні секції, які були в Спліті. Окрім тенісу, він активно займався футболом, баскетболом. Але незабаром вирішив, що чогось серйозного він може досягнути лише з допомогою ракетки. Батьки не плекали великих надій зробити з Горана науковця (його тато був професором кафедри математики, а мама – хіміком) та вирішили допомогти йому зі стартом кар’єри. Тенісні тренування вже тоді були недешевим задоволенням. І тому Іванішевичі продали свій величезний будинок для, того, щоб зробити мрію сина реальністю. Одним з перших тренерів Горана стала легендарна – Єлена Генчич, яка була наставником Моніки Селеш, а потім вже через багато років після Іванішевича до неї прийшов високий хлопчина, якого звали Новак.
На професійній арені Горан з’явився в 1988 році, куди його вивів наставник (Єлена, як правило, працювала тільки з дітьми, а тому незабаром передала його в другі руки) Владислав Качера, який і навчив його вбивчій подачі. Вже досить швидко Іванішевича, почали називати «містер ейс». Але дебютний Вімблдон, на якому він вилетів вже в першому ж колі, показав, що на одній подачі далеко не заїдеш. Іванішевич змінив тренера. Після цього його гра засяяла новими барвами. Хороша робота угорця Балаша Тароци скоро дала свої плоди. Горан лише за один 1989 рік здійснює квантовий стрибок з 371-го місця в рейтингу на 40-ве. Приходять перші серйозні гроші. Проте Іванішевич не думав витрачати їх на машини, дівчат, відпочинок. Його сім’ї були дуже потрібні кошти і добре, що Горан так вчасно зміг їх заробити. Сестра Іванішевича Серджана захворіла на рак і її вдалося врятувати саме завдяки допомозі брата.
В 1991 році Балкани — порохова бочка Європи – вибухнули. Почалися жахливі югославські війни. Горан не міг залишатись осторонь, він організував чимало матчів, прибутки від яких передавав в «Фонд перемоги». Іванішевич, як справжній патріот своєї країни, відмовився виступати в складі збірної Югославії в півфінальному матчі Кубка Девіса проти Франції. На Олімпіаді в Барселоні він став прапороносцем Хорватії та здобув дві бронзи для молодої республіки. Проте своїх найбільших успіхів Горан досягнув на Вімблдоні.
В 1992 році він зійшовся в фіналі з Андре Агассі, який до того програв в усіх трьох своїх фіналах турнірів Великого Шолома. Після чотирьох сетів була нічия. У вирішальній партії за рахунку 3:3 Горан заробив брейк, але не зміг його реалізувати. 10-й гейм, Агассі попереду 5:4, на подачі хорват і він розпочинає гейм гірше не придумаєш – дві подвійних. (До того за весь матч Іванішевич припустився лише 5 невимушених помилок). Як наслідок, Андре здобуває перемогу, долає своє прокляття та передає його Горану.
У 1994 році черговий фінал, і тепер на нього чекає сам Піт Сампрас. Іванішевич поступається в трьох сетах. На перший погляд тут не можна говорити про невезіння, адже поразка в трьох партіях це – поразка в трьох партіях. Проте тут не все так однозначно. Перші два сети хорват програв на тайбрейку, а в третьому після такого нефарту в додаткових геймах, вже не мав сили чинити опір своїм внутрішніми демонам. Він просто розвалився та не взяв жодного гейму.
В 1998 році трапився ремейк фіналу 1994 року. Король Вімблдону Піт проти невдахи Горана. І в першому сеті Іванішевич зробив заявку на перемогу. Він зумів здобути вікторію над собою та видряпати тайбрейк в Сампраса. В другій партії Горан дістався до сетболів, проте не зміг їх використати. Партія добігла до додаткового гейму, в якому цього разу Сампрас віддав борг Горану за перший сет. В наступних двох сетах суперники обмінялися вікторіями. А у вирішальному сеті Горан знову «поплив». І програв свій третій фінал. Ця поразка стала особливо дошкульною. Після неї він заявив, що хоче себе вбити. Незабаром Іванішевич трішки відійшов та просто оголосив обітницю мовчання на спілкування з журналістами терміном на півроку.
Фінал з Сампрасом став своєрідним Ватерлоо для Горана. Програвши ту зустріч, він стрімко покотився вниз. Поступово про Горана почали забувати. Травми йшли за ним, наче тінь, а коли не було пошкоджень, то він сам допомагав суперникам. «Біда в тому, що в кожному матчі я граю проти 5 суперників – суддів, вболівальників, корту, болбоїв та самого себе», – розповідав про причини своїх невдач Іванішевич. Боротьба з собою була особливо складною. «В мені живуть троє Горанів. Перший – хороший, другий – божевільний. Коли вони між собою не ворогують, тоді я граю прекрасно і можу перемогти кожного. Але коли між ними розпочинаються бойові дії, мені доводиться кликати на допомогу Горана з служби порятнку 911. І якщо він встигає, в мене залишаються шанси, але на жаль, інколи він не встигає».
І Горан з 911 починає все частіше запізнюватися. Наслідком цього стали численні поразки та поламані ракетки. Якось у 2000 році на турнірі в Брайтоні в хорвата абсолютно не йшла гра і він зі злості розтрощив всі ракетки. Іванішевич попросив ракетку в свого суперника, але той відмовив. Суддя зарахував Горану поразку, оскільки він не мав чим грати. Коли в хорвата запитали чому він так часто пошкоджує своє знаряддя праці, він відповів: «Справа в тому, що я головний спонсор Туру ATP». Незважаючи на численні проблеми на корті, Іванішевича ніколи не покидало хороше почуття гумору, так він міг своїм рушником протерти судді окуляри, чи зв’язати йому шнурки, щоб той нікуди не втік…
«Після операції моя ліва рука вже зовсім не та. До того ж плече давно потребує втручання ескулапів. Ляжу на операційний стіл і після того ставлю крапку. Кар’єра? Яка до біса кар’єра? Мені 29 рокі, і я 125-й в рейтингу. А згадати хоча б цьогорічний Аustralian Open. І нащо мені було пертися за тридев’ять земель, краще б собі провів час в компанії Тані. Але я не послухав її і поїхав в Австралію. І чого я добився? Зганьбився. Виліт в першому ж раунді кваліфікації. Це кінець. А що було далі. Я вже шість разів вилітав в цьому році в першому ж раунді. Я – руїна. На носі Вімблдон. Їхати чи не їхати? Можливо, організатори дадуть мені вайлд-кард, як триразовому фіналісту. Адже в минулому році вони мене не забули та запросили на парад чемпіонів. Хоча я на ньому відчував себе зайвим. Який з мене чемпіон? А якщо не дадуть вайлд-кард? То і не поїду, та ну його ту кваліфікацію. Хоча ні, я мушу поїхати».
Так, Горан мусив поїхати. У 1993 році Іванішевич дав обіцянку, яку мав дотримати. 7 червня 1993 року неподалік від Інгольштадту трапилася ДТП. Фольксваген Гольф, в котрому в якості пасажира їхав один з кращих баскетболістів Європи Дражен Петрович, врізався у вантажівку. Кохана Дражена німецька модель Клара Шаланці, яка була за кермом вижила (з часом вона вийшла заміж за Олівера Бірхоффа), а ось Петрович загинув. Горан приїхав на похорон друга та пообіцяв йому виграти Вімблдон.
Організатори таки вирішили дати Іванішевичу вайлд-кард. Напередодні турніру Горан не заморочувався підготовкою до Вімблдону. Він відпочивав. Якось за декілька днів до старту турніру він вперше подумав, про те, що може виграти Вімблдон. Від нічого робити Горан переглядав газети і в одній з них, натрапив на постер Петровича. Це дуже вразило хорвата. «Розумієте, я ніколи не читаю таких газет. І тут – Дражен. Це був знак. Я повісив його постер на стіну та подумав, що непогано було б виграти», – згадував Іванішевич.
В першому раунді він однією лівою переміг шведа Фредріка Йонссона. В наступному колі на нього чекала колишня перша ракетка світу Карлос Мойя, проте іспанець ніколи не демонстрував нічого особливого на траві. Хорват поступився в першому сеті на тай-брейку, а в подальшому на корті вже був лише добрий Горан, який забезпечив собі вихід до третього раунду. Іванішевич протягом всього Вімблдону-2001 дотримувався одного і того самого розпорядку дня. Його ранок починався з перегляду «Телепузиків», щовечора він ходив в один і той самий ресторан, де замовляв рибний суп, картоплю фрі, баранину, морозиво з шоколадним соусом.
«Телепузики» заспокоювали Горана,і тому під час Вімблдону-2001 він здебільшого залишався добрим. В третьому колі хорват в чотирьох сетах пройшов молодого юнака, який подавав великі надії (і просто добре подавав) Енді Роддіка. В наступній грі він легко здолав чергову англійську надію Грега Руседські. Можливо вже тоді організатори задумалися, а потрібно нам було запрошувати цього Горана? Ну нічого, в британців в рукаві залишався козирний туз – Тім Хенман. До речі, в тому ж четвертому колі Сампрас вилетів від юного швейцарця на ім’я Роджер. Головний фаворит зійшов з дистанції. І тепер Іванішевич поступово починав вірити в те, що він зможе тріумфувати на Вімблдоні.
У чвертьфіналі Горан зіграв надзвичайно важкий матч проти третього в світі Марата Сафіна. Іванішевич зумів вирвати надскладну перемогу в чотирьох сетах, два з яких він взяв на тай-брейку. І знову ніхто на корті не бачив поганого Горана. Роль анфан терібля приміряв на себе Марат, який кидався ракетками направо та наліво, а після поразки зі злості заявив: «Трава для корів. Ноги моєї більше не буде на Вімблдоні» (В наступному році Сафін, звичайно ж, приїхав в Англію).
У півфіналі шляхи Хенмана та Іванішевича врешті перетнулися. Англієць сподівався подолати закляту для нього стадію, а хорват розраховував на свій четвертий фінал. Ця битва увійшла в історію не лише завдяки неймовірному тенісу, який демонстрували гравці, а й дивовижній допомозі, яку отримав Горан тоді, коли видавалося, що його казка скоро завершиться. Перший сет взяв хорват, в наступному був тай-брейк, на якому Тім схилив шальки терезів на свою сторону. А далі на корті почав панувати поганий Горан, як наслідок Іванішевич отримав в третьому сеті бублика. Хорват лише безпомічно дивився на небо. І звідти прийшла допомога. «Бог хотів, щоб я виграв та послав дощ», – згодом розповідав Іванішевич.
Після того, як гра поновилася, перед Хенманом постав вже зовсім інший Горан, який зміг перемогти в двох наступних сетах. По завершенні останнього розіграшу Іванішевич заледве знайшов в собі сили, щоб тріумфально підняти над головою руку з ракеткою. Цей неймовірний матч тривав з п’ятниці по неділю. А тому організаторам навіть довелося перенести фінал на понеділок.
У фіналі на Горана чекав дуже небезпечний суперник австралієць Патрік Рафтер. Хорват неабияк нервував напередодні своєї спроби номер чотири, він майже не спав, але зранку, як завжди, знайшов час для перегляду «Телепузиків». Його турбувало плече. Горан намагався з ним розмовляти: «Тільки не сьогодні. Сьогодні ти не можеш мене підвести». І коли хорват вийшов на корт, він забув і про плече, і взагалі про все. Під час фіналу вболівальники створили неймовірну атмосферу. Фани, які відстояли кілометрові черги та заплатили по 40 фунтів за те, щоб стати свідками головного матчу Вімблдону, влаштували неймовірний перформанс. За словами Горана, коли він побачив публіку, то він спочатку подумав, що знаходиться на футбольному матчі. І така підтримка додала йому сил. «Я ніколи не отримував більшого задоволення від тенісу, ніж в той день», – згадував Горан.
І гравці не підвели вболівальників. Фінал Іванішевич — Рафтер став справжньою окрасою турніру. Тенісисти продемонстрували свої козирі: хорват брав подачею, а Рафтер встигав практично до всіх м’ячів та майже не помилявся. Наслідком рівної гри стало те, що доля титулу повинна була вирішитись в п’ятому сеті. Напередодні ключової партії однозначним фаворитом в ньому вважався Рафтер. Справа в тому, що він подавав першим, а тому Горан практично не мав права на помилку. Втрата подачі для нього могла стати фатальною. Але ще більшою проблемою для Іванішевича була інша. У четвертому сеті на корті знову з’явився поганий Горан. У шостому геймі, на своїй подачі, хорват не погоджується з рішенням судді, після чого кидає ракетку, копає сітку та апелює до арбітра, використовуючи настільки рідкісні слова в англійській мові, що їх не зустрінеш навіть в творах Шекспіра. Але це мав бути турнір Іванішевича, і Горан з 911 цього разу встиг.
У вирішальній партії тенісисти впевнено тримали свою подачу. І першим не витримав не божевільний Горан, а крижаний Патрік. Австралієць повністю провалився на своїй подачі і Горан захопив лідерство 8:7. Тепер лише один гейм відділяв його від того, щоб він нарешті позбувся ярлика невдахи. Останній гейм цього епічного матчу став справжньою квінтесенцією тенісу. В ньому було все, за що ми любимо спорт. Іванішевич спочатку поступається 15:30, але завдяки двом ейсам заробляє перший матчбол. Горан здіймає очі до неба, та шепоче молитву, він ледве стримується, щоб не заплакати. Але він втрачає свій шанс через подвійну.
Потім Іванішевич знову має матчбол і вкотре в нього зрив – чергова подвійна. Хорват, мабуть, став першим тенісистом, який втратив два матчболи через подвійну помилку. Іванішевич втретє здобуває право подати на матч, і в нього виходить непогана подача, він летить до сітки, проте Рафтер закидує йому за комірець прекрасну свічку. Ці три нереалізованих матчболи мабуть нагадали Горану його три попередні програні фінали. Але в цей день він хотів позбутися привидів минулого і таки зробив це. Він знову заробляє матчбол і подає на титул. Перша подача не проходить. Але він і не думає пом’якшувати другу і Рафтер відбиває її в сітку. Все! Горан це зробив! Він – чемпіон Вімблдону! Важко не погодитись з Борисом Кавкою, який заявив: «Свою перемогу Горан заробив кров’ю, потом і сльозами. Вся його кар’єра стала прелюдією до цього матчболу».
По завершенні поєдинку Горан дав одне з найбільш емоційних інтерв’ю в своєму житті:
«Мені видається, що я зараз сплю. Я боюся, що можу прокинутися і мені хтось скаже, ти знову програв. Я б хотів подякувати організаторам за те, що вони дали менi вайлд-кард. За матч з Хенманом я скинув 10 фунтів, сьогодні я скинув мабуть всі 50. Я б хотів присвятити цю перемогу Дражену Патровичу. Я знаю, що він зараз дивитись на мене. Спочивай з миром».
Коли Горан прилетів в Спліт та з’явився на трапі літака з кубком в руках та в футболці з цифрою три (під цим номером грав Петрович), там почалося справжнє божевілля. Близько 150 000 вболівальників зустрічали кумира нації. А завершується ця розповідь там, де і розпочалася. На радощах Іванішевич разом з сотнею прихильників влаштував купання у бірюзових водах Адріатичного моря. І тепер ніхто вже не міг сказати, що Горан – найкращий тенісист з тих, які ніколи не перемагали на турнірі Великого Шолома. Іванішевич довів, що якщо ти чогось дуже сильно хочеш, то весь світ об’єднується, щоб тобі допомогти. Чемпіонський похід Горана зайвий раз показав, що інколи в нашому житті є місце чудесам, а тому неможливе – можливе.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться