Альбіон подарував світу чимало легенд. Видається, що сама природа сприяла цьому. Взяти хоча б Джека Різника – туман був чудовим камуфляжем для його походеньок. Він з’явився з лондонського туману і так само в ньому розчинився. В Британії мешкає чимало привидів і, незважаючи на те, що більшість з них «живуть» в замках, в першу чергу, завдяки фінансовій причині (замок з привидом можна продати за більшу суму, ніж той, який не має такого необхідного атрибуту), але це теж додає Альбіону свого колориту.
Вже протягом багатьох років одним з головних символів Англії є Вімблдонський турнір. Незважаючи на те, що всі турніри Великого Шолома є надзвичайно престижними, саме Вімблдон є першим серед рівних.
Історія тенісу у Великобританії налічує багато століть і немає нічого дивного в тому, що ті часи породили чимало легенд. Однією з яких і стала поява в 1877 році першого Вімблдонського турніру. Якось журнал Тайм назвав його найстарішим інститутом Великобританії після монархії, і з ним важко не погодитись.
Хоча перший Вімблдонський турнір – найдавніший турнір Великого шолома, проте теніс прийшов в Англію з Франції. Зважаючи на сусідське положення цих країн, вони досить тісно контактували, інколи настільки тісно, що це закінчувалося війною. Найвідомішою з яких була Столітня – 1337-1453 роки. Саме приблизно в той час Англія вперше познайомилась з же-де-пом (в перекладі з французької гра долонею). В же-де-пом грали на вулицях, вимощених каменем, що покращувало відскок м’яча. Вулички повинні були мати одну особливість – бути якомога вужчими, для того, щоб можна було «оперезати» їх стрічкою, або ж шнурком. Же-де-пом користувалася надзвичайною популярністю в міської черні, яка за відсутністю хліба насолоджувалася безкоштовними видовищами. В Англії гра прижилася під назвами «гейм оф пелм» і «теннес». З часом, завдяки тому, що її обожнювала знать же-де-пом почали називати королівський теніс – «royal tennis».
Вершки англійського суспільства дуже любили цю нову забаву, але часто в результаті захоплення нею в аристократів виникали деякі неприємності, які слід було негайно усунути. Справа в тому, що через багаторазові удари долонею по жорсткому та важкому м’ячу особи з голубою кров’ю пошкоджували руки. До того ж інколи через влучання круглим в голову деякі шанувальники гри відправлялися на той світ. Але це не могло зупинити справжніх джентльменів (зрозуміло, що про участь жінок в тенісних баталіях тоді мова не йшла) і для того, щоб захистити їхні білі ручки, почали використовувати білу рукавичку, а потім і дерев’яний щиток, який одягали на кисть руки.
В XVI столітті всі ці пристосування змушені були поступитися своїм місцем ракеткам. Хоча перший опис цього атрибуту тенісу згадується ще в 1380 році в поемі Джефрі Чосера «Троїл і Крессіда», описуючи гру в м’яч, він використовував термін «racket». (До речі, назва даного циклу статей, присвяченого історії Вімблдону, теж навіяна знаменитими чосерівськими «Кентерберійськими оповідками».) На Британських островах королівський інтерес до тенісу почався з Генріха V, який познайомився з же-де-пом під час Столітньої війни. Про захоплення монарха цією грою можна прочитати в Шекспіра в п’єсі «Генріх V»:
Перший посол
Дофін вважає,
Що то лиш молодість нуртує в вас.
Прогулянка у Францію, сказав він.
То справа марна, бо ніяких герцогств
Веселий молодик там не здобуде.
А ще, зважаючи на вашу вдачу,
Коштовностей він бочку надіслав,
Бажаючи натомість, щоб віднині
Вам герцогства на думку не спадали.
Король Генріх
Що в бочці, дядьку?
Ексетер
Тенісні м’ячі.
Король Генріх
Дофінів жарт потішив нас чудово.
Йому за подарунок, вам за труд
Ми вдячні. І, ракетки підібравши,
Ми партію у Франції зіграєм.
А ставкою хай буде нам корона
Дофінового батька. Сам дофін
Суперника обрав собі такого,
Що буде не до гри гравцям французьким.
І дійсно, cкоро французам стало не до гри. Генріх V завдав їм однієї з найбільших поразок в історії – битва при Азенкурі закінчилась повним розгромом галльського війська. Відгомін Столітньої війни залишив ще один історичний слід в історії тенісу. Знатний французький вельможа герцог Карл Орлеанський, який в 1435 році «відпочивав» на нарах англійського замку Уїнгфілд, написав баладу, в якій нарікав на те, що доля грається з ним так само непередбачувано, як розгортаються події в же-де-пом.
Існує красива легенда про те, що саме Карл Орлеанський познайомив Генріха V з цією грою. Хоча перша згадка про же-де-пом зустрічається в англійських документах набагато раніше: у 1365 році. Наступники Генріха V теж не зраджували тенісу. Але ж це королі, а як ставилася влада до захоплення грою простих смертних? Звичайно ж, негативно. Особливо вороже по відношенню до тенісу були налаштовані міські чиновники та духовенство. Вони стверджували, що ця бісівська забава має бути заборонена, оскільки вона перешкоджає вуличному руху, шум вболівальників не є найкращою музикою для ніжних вух міщан, до того ж захоплення тенісом негативно позначається на продуктивності праці, освіті та рівні духовності. Справа в тому, що як тільки з’являлася інформація про те, що неподалік грають в теніс, то торгівці та ремісники часто покидали свої робочі місця, молодь щезала із занять, а монахи покидали монастирі.
Ось як писав про це бісівське захоплення Едмунд Люсі – єпископ Екcетеру, в докладній записці архієпископу Кентерберійському: «Ми отримали свідчення, що багато членів монастирської братії беруть участь в диявольській грі в теніс на території церкви святої Марії і навіть на освяченому похованні християн. Вони грають в свята, так само як і в будні, перетворюючи церкву на ярмарок. При цьому вони матюкаються, а в процесі гри виникають скандали. Гравці в теніс мають бути покарані аж до відлучення від церкви».
Незважаючи на усі палки, які вставляли в колеса нової гри, вона продовжувала розвиватися і на початку XV-XVI століть набула загального визнання та отримала нову назву «Real Tennis». За однією з версій ця назва виникла, завдяки тому, що крім тих, для кого теніс був просто забавою, почали з’являтися і справжні професіонали тенісу, які грали на гроші. Отже, він так само як інші популярні ігри, ставав грою на реальні ставки. Перші корти в Англії з’явилися у XV столітті в Тауері, Віндзорі та Вестмінстері, а наприкінці XVI cтоліття в Лондоні налічувалося вже 14 кортів.
Тоді ж виникають нові професії – виробники ракеток, маркери (судді), майстри тенісу. Першим відомим англійським тенісним профі став Річард Стайрес, який з допомогою ракетки та м’яча заробляв собі на хліб насушний.
Великим шанувальником гри був один з найбільш одіозних англійських королів – Генріх VIII. Однією з перших новобудов його правління став новий корт в Вестмінстері. При ньому корти з’являлися, немов гриби після дощу. Найвідоміший з них знаходиться в Гемптон корт. (На ньому досі грають члени місцевого клубу реал-тенісу.) За однією з версій, дружина монарха Анна Болейн була заарештована під час перегляду поєдинку за участю свого чоловіка. Інша ж стверджує, що коли Генріх VIII грав в теніс, йому принесли звістку про те, що Анні Болейн відрубали голову, а він, не повівши бровою, продовжив матч. Генріх VIII був надзвичайно азартним гравцем і спускав чималенькі суми. Але все-таки частіше він перемагав. Аристократи часто піддавалися йому, до того ж всі спірні м’ячі він записував на свій рахунок. Адже не було бажаючих посперечатися з монархом, ніхто не хотів розділити долю Анни Болейн.
Починаючи з XVII століття тенісна столиця переїжджає з Парижа в Лондон. В ті часи в Франції на провідні позиції починає виходити театр і часто власники кортів почали здавати їх в оренду акторам. І за це можна було отримати набагато більші грошенята, ніж від шанувальників тенісу. Відомо, що трупа Мольєра часто давала вистави в залах для гри теніс. Згідно з «Оксфордською ілюстрованою енциклопедією театру» саме форма тодішніх кортів визначила майбутній вигляд театральних залів. Після Великої французької революції та приходу до влади Наполеона в Галлії стало не до тенісу і кращі гравці країни поїхали в Англію. Одним з найвідоміших серед них став Жан Едмонд Барре, який з 1825 по 1862 роки вважався кращим тенісистом світу, навіть у 60 років він з легкістю перемагав тих, хто претендував на його корону. Він був настільки оригінальним гравцем, що тому ж таки Макінрою як до неба рачки. Якось під час матчу він знудився і для того, щоб якось розважитись та дати шанс конкуренту, посадив собі на плечі суддю, після чого продовжив поєдинок. Коли його запрошували грати в Англію, його райдер протягом багатьох років був незмінним – всі витрати за рахунок організаторів та дві повії в день.
Про історію тенісу на Острові можна написати не один товстезний фоліант і для того, щоб не дуже втомлювати вас читанням величезної кількості рядків, перейдемо нарешті до першого Вімблдону. Існують дві головних версії появи цього турніру. Перша – напівлегендарна, друга банальна – фінансова. Легенда стверджує, що перший Вімблдон породила проста машинка для стрижки газонів. Її подарував Всеанглійському крокет-клубу тодішній його секретар Джон Уолш. Але цей презент він зробив не через своє добре серце. За машинку він добився постійного членства в клубі для своєї дочки. Якось машинка зламалася, а фінанси клубу співали романси. Тоді вирішили провести змагання серед тенісистів, для того, щоб нашкрябати грошенят для того, щоб «оживити» машинку. Починаючи з 1922 року головна винуватиця появи турніру стояла на центральному корті, а через деякий час вона перемістилася в більш затишне місце. Тепер її можна бачити при вході у музей тенісу в Вімблдоні.
Друга версія наступна. Правління клубу «All England Croquet Club» через невелику кількість учасників та підняття орендної плати за чотири акри землі стояло на межі фінансового краху. Тому Джон Уолш, який до того ж був редактором журналу «Field», запропонував в квітні 1877 року в якості експерименту провести турнір з лаун-тенісу на одному з трав’яних газонів клубу. Наслідком цієї його ідеї стала поява в «Філді» наступного оголошення: «Всеанглійський клуб у Вімблдоні проводить відкриті змагання з лаун-тенісу для всіх любителів цієї гри з понеділка 9 липня і в наступні дні. Плата за участь 1 фунт та 1 шилінг».
В примітках до цього оголошення повідомлялося, що тенісисти повинні приходити на гру у взутті без каблуків, а м’ячі видаватиме садівник клубу. Для того, щоб заохотити потенційних учасників турніру, Уолш забезпечив необхідний призовий фонд. Переможець отримував перехідний срібний кубок «Field Cup» та грошову винагороду. Отже, цей журнал можна вважати першим титульним спонсором Вімблдону.
Учасники турніру грали ракетками, які за формою та вагою нагадували снігоступи, м’ячі були обклеєні білим сукном – фланеллю, а торці сукна зшивалися вручну. На старт першого Вімблдону вийшли 22-є тенісистів. Але і тут не все так однозначно. Існують дані, що до участі в турнірі зареєструвалися 22 гравці, а ось на змагання один з них так і не дійшов. За тенісними баталіями можна було спостерігати, або з трибуни, на якій було 30 посадочних місць, або ж стоячи на власних двох. Після матчів на кортах ставили столи, за якими леді і джентльмени пили чай та їли, звичайно ж, полуницю з вершками (Який же Вімблдон без полуниці?). Фінал турніру зібрав аж 200 глядачів, кожен з яких заплатив по шилінгу. Вболівальників могло бути набагато більше, але через поважні причини вирішальний двобій неодноразово переносився.
Спочатку фінал між Спенсером Гором та Вільямом Маршалом мав відбутися в суботу 14 липня, але тут своє вагоме слово сказала традиційна англійська погода. В неділю гра також не відбулася через те, що в той день в клубі проходили змагання з профільного крокету. А потім ще на протязі декількох днів над Альбіоном стояли дощові хмари. Врешті-решт небесна канцелярія змилувалася і 19 липня Спенсер Гор за 48 хвилин розгромив свого суперника в трьох сетах з рахунком 6:1, 6:2, 6:4 та став першим переможцем Вімблдону.
Після фіналу журналісти взяли інтерв’ю в Гора, який заявив, що в лаун-тенісу немає майбутнього, оскільки це занадто монотонна гра. Варто зазначити, що сам Спенсер, на відміну від майже всіх тенісистів того часу грав в активний теніс з виходами до сітки. В наступному році Френк Хедоу, який випадково прийняв участь у Вімблдоні (він мешкав на Цейлоні, а в Англію приїхав на відпочинок), «спалив» гру Гора новинкою – фірмовими свічками та став другим переможем турніру. Лише 10 фунтів «чистими» заробили організатори першого Вімблдону і це незважаючи на те, що їм навіть вдалося продати тенісну сітку та інший інвентар. Через два роки дохід виріс вже до 116 фунтів.
У 1884 році Вімблдон нарешті гостинно відкрив свої ворота для жінок. У фіналі Мод Вотсон зустрілася зі своєю сестрою Ліліан, яку обіграла в трьох сетах. Наступного разу у вирішальному двобої за титул Великого шолома, зійшлися рідні сестри аж у 2001 році в Нью-Йорку: Венус взяла гору над Сереною. На прем’єрному жіночому Вімблдоні існував наступний дрес-код: довге до землі плаття, з високим стоячим комірцем, жорсткий корсет, кілька нижніх спідниць, довга до колін нижня білизна, чорні панчохи, туфлі на низькому каблучку та білий солом’яний капелюшок. Жінки нагадували капусту аж до 1919 року. Тоді Сюзанн Ленглен вперше приїхала на Вімблдон і звільнила леді від тиранії корсету.
Пролетіли роки і на нас чекає вже 130-й розіграш легендарного турніру. Йому, як завжди не бракує інтриги. Чи зможе Новак замахнутися на календарний Великий Шолом? Чи зробить Маррей всю Британію щасливою? Чи повернеться нарешті на трон королева Серена?
Як казали в театрах часів Шекспіра – спішіть бачити.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться