Історія жіночого тенісу багата на легендарні протистояння: Мартіна Навратілова – Кріс Еверт, Вінус Вільямс – Серена Вільямс, Штеффі Граф – Моніка Селеш. Свій слід в історії також залишили матчі, зіграні між Маргарет Сміт-Корт і Біллі Джин Кінг. Особливо запам’яталися їх поєдинки на кортах Вімблдону.
Австралійка Маргарет Сміт народилася в 1942 році на вулиці, яка вела до тенісного клубу, тому немає нічого дивного в тому, що з часом вона захопилася саме тенісом. З дитинства Маргарет росла таким собі хлопчуром. Її зовсім не цікавили ляльки, натомість вона проводила весь вільний час в компанії хлопців, серед яких спромоглася стати ватажком. Щоправда, з часом про спокійне дитяче життя їй довелося забути. У 8 років подружка матері подарувала дівчинці ракетку і вона невиліковно захворіла тенісом.
Незабаром Маргарет вирушила до Мельбурну. Тоді у ній неможливо було впізнати майбутню чемпіонку, оскільки її фізичні кондиції були далекі від ідеальних. Проте юна спортсменка завжди хотіла та вміла працювати над собою. З часом Сміт згадувала: «Все, чого я досягнула в тенісі, багато в чому пояснюється тим, що фізично я була готова краще, ніж мої суперниці. Оскільки я стала першою австралійською тенісисткою, яка після подачі грала з льоту, багато хто вважав, що саме це зробило мене настільки фізично розвинутою. Але це не так. Справа в тому, що я стала однією з перших тенісисток, які не вилазили з тренажерного залу. Знайшлися і ті, хто критикували мене за це. Вони говорили, що фізичні вправи зроблять мене занадто чоловікоподібною жінкою, вони стверджували, що я граю як мужчина. Зараз багато жінок в спорті нагадують атлетів і людям однаково як вони виглядають. В мої ж часи все було по-іншому. Але я завжди дотримувалася думки, що жіночністю не можна жертвувати заради фізичного розвитку».
Фізичні показники Сміт росли, немов на дріжджах, що і підтвердили медики, які тестували її: за деякими параметрами вона перевершувала навіть деяких тенісистів-чоловiкiв. Тренери з легкої атлетики бачили в ній майбутню королеву цього виду спорту і пропонували Маргарет змінити амплуа, але вона відмовилась і з часом стала королевою тенісу. У 1960 році в рідній Австралії вона здобула свій перший титул на турнірах Великого Шолома. До речі, в тому чемпіонаті вона ще й паралельно виступала в змаганнях юніорів, де не змогла перемогти, поступившись у фіналі. Так починалася нова ера в історії тенісу, ера Маргарет Сміт.
Особливо вражаючими були її успіхи на рідному Australian Open. Вона незмінно перемагала в ньому з 1960 по 1966 роки. Та й на інших турнірах справи йшли, м’яко кажучи, непогано. В 1962 році Маргарет зупинилася за крок до Великого Шолома, вигравши три з чотирьох турнірів. Подібний фокус їй вдався і в 1965. У 1967 році вона вийшла заміж за Баррі Корта. І тепер, окрім того, що вона була найсильнішою тенісисткою світу, Маргарет ще й мала найбільш тенісне прізвище. Через два роки їй втретє забракло одного елементу для того, щоб скласти у пазл Великий Шолом.
Перед початком наступного сезону Маргарет сподівалася, що їй нарешті вдасться взяти тенісний Грааль. На Australian Open все пішло як по маслу – не програвши жодного сету, вона зробила перший крок до мети. А ось в Парижі вона ледве не розпрощалася зі своєю мрією. Вже в другому колі вона опинилася на краю прірви в поєдинку з Ольгою Морозовою: програвши перший сет, Маргарет поступалася в другому з рахунком 3:5, але зібравши волю в кулак, витягнула другу партію 8:6, а за нею і заключний сет. Впродовж всього турніру вона відчувала фізичний дискомфорт, проте змогла успішно подолати всі неприємності і ще на крок наблизитись до мрії. На Вімблдоні 1970 року Маргарет була посіяна під першим номером, другий номер отримала Біллі Джин Кінг.
Біллі Джин була повною протилежністю Маргарет Корт. Австралійка пожертвувала практично усім заради спорту, для неї теніс завжди стояв на першому місці. А ось Кінг завжди жила на повну. Про неї досі ходить чимало чуток і міфів, причому важко розібратися, які ж з них ближчі до істини. Маргарет Корт рідко давала волю емоціям на корті, на відміну від Біллі Джин – американка фонтанувала енергією, ця пристрасть часто допомагала їй перемагати. Вони з Маргарет були різні, неначе вогонь та лід.
Біллі Джин Моффітт народилася в 1943 році в Каліфорнії у спортивній сім’ї, так що питання стояло не в тому, ким вона стане, коли виросте, а в тому, який вид спорту обере. Вона зупинила свій вибір на тенісі, оскільки завжди хотіла виділятися і вважала, що саме в цьому виді спорту можна якнайкраще проявити свою індивідуальність. Біллі Джин не помилилася. Досить швидко вона стала однією з домінуючих сил в тенісі.
Стосунки з Вімблдоном у Сміт не складалися. На цьому турнірі їй завжди було найважче. У попередніх трьох спробах, коли вона найближче підходила до Великого Шолома, їй двічі забракло перемог саме на Вімблдоні. Так, у 1962 році Маргарет їхала в Англію сповнена оптимізму. Вона перемогла в Австралії і Франції, відтак була головною фавориткою і на Вімблдоні. Але не так склалося, як гадалося. Їй довелося пакувати валізи вже після прем’єрної гри. В першому колі на Сміт чекала зустріч з нікому не відомою Біллі Джин Моффітт. Дебютний сет став легкою прогулянкою для Маргарет – 6:1. А ось у другому вона розслабилась і програла 3:6. Австралійка налаштувалася на третій сет і повела 5:3, але Моффітт вдалося розвернути гру на 180 градусів та вирвати перемогу 7:5.
Через рік Маргарет змогла дійти до фіналу, в якому на неї чекала… Біллі Джин Моффітт. На цей раз австралійка не дозволила собі грати спустивши рукави і не залишила жодного шансу американці. Через 50 хвилин Маргарет стала першою австралійкою, яка перемогла на Вімблдоні. «Я дякую Богові за те, що все завершилось. Я вигравала в Австралії, Франції, Америці, проте програвала на Вімблдоні. Це стало справою принципу. Заради цього я настільки напружено працювала. В мене була мета, я хотіла стати першою австралійкою, яка переможе на Вімблдоні», – не приховувала своєї радості Сміт.
В наступному році на всіх чекало дежа-вю. В півфіналі Маргарет грала з Біллі Джин Моффіт. На той час американка вже позбулася статусу темної конячки і була посіяна на турнірі під третім номером. Сміт перемогла свою суперницю в двох сетах. У фіналі вона зіграла з бразилійкою Марією Буено, яка мала в своєму активі дві перемоги на Вімблдоні. Перший сет записала собі в актив латиноамериканка, другий же переріс у справжню епічну битву, яку виграла австралійка – 9:7. У вирішальній партії навіть залізна леді Маргарет почала нервувати. Ось як описувала ключовий сет Анна Дмитрієва: «Вони обоє трусилися, боялися торкнутися до м’яча. Перед кожним м’ячем Буено стискувала кулаки, вмовляла себе йти до сітки. Останній гейм тривав мало не півгодини. Подавала Сміт, проте в рахунку вела Буено. Як тільки австралійці вдавалося відновити статус-кво, слідувала подвійна помилка. І знову в Буено матчбол. Зрештою, вона знову стиснула кулаки, пішла до сітки і, нарешті, виграла вирішальне очко. Розчарована Сміт привітала суперницю». В наступному році Маргарет врешті уникнула зустрічі з Біллі Джин Моффіт. А в фіналі їй вдалася вендетта в протистоянні з Марією Буено.
На Вімблдоні 1966 року для Маргарет теж все складалося чудово, поки вона в півфіналі не натрапила на Біллі Джин Кінг (в 1965 році вона одружилася та взяла прізвище чоловіка. До речі, навіть після розлучення вона хотіла бути королевою, тому і залишилась Кінг). Американка перемогла австралійку в двох сетах та здобула можливість врешті виграти свій перший титул Великого Шолома. А ось на Маргарет ця поразка подіяла гнітюче і вона взяла тайм-аут тривалістю 15 місяців. Кінг не упустила свій шанс в фіналі та стала переможницею Вімблдону. Тоді в США теніс не користувався великою популярністю. Ось як про це згадувала Біллі Джин: «Коли я повернулася додому після перемоги на Вімблдоні в 1966 році, деякі з моїх подруг запитували в мене, як я провела літо. Я відповідала, непогано. Я їздила в Англію і виграла там один маленький турнірчик, який називається Вімблдон. Вони на це мені говорили: «А, Вімблдон, о чудово! І як там?»…»
Біллі Джин вдало скористалася відсутністю своєї давньої суперниці та в 1967 році поповнила свою колекцію трофеїв ще однією Вімблдонською тарілкою. Наприкінці того сезону Корт заявила: «I’m back». Повернення в турніри Великого Шолома відбулося на очах рідної австралійської публіки. Маргарет дійшла до фіналу, де на неї чекала… Кінг. Незважаючи на те, що у вирішальному поєдинку американка розгромила Корт за 39 хвилин, австралійка отримала від вболівальників такий величезний заряд позитиву, якого вона не отримувала навіть тоді, коли перемагала. До вікторій Маргарет австралійці звикли так само, як і до спеки Зеленого континенту. І часто, граючи вдома, вона відчувала себе немов на виїзді: вболівальники люблять підтримувати слабших. Тому не дивно, що австралійці часто саппортили конкурентам Маргарет. Незважаючи на впевнену перемогу над Корт, Біллі Джин Кінг і не думала розслаблятися: «Маргарет потрібен ще рік для того, щоб вона почала показувати свій найкращий теніс». На Вімблдоні Корт зійшла з дистанції на стадії чвертьфіналу, а Біллі Джин здобула свою третю поспіль перемогу в Англії.
Як показав час, американка виявилась хорошою «вангою». Незабаром Корт по-справжньому повернулась. В 1969 році Маргарет перемогла на перших двох турнірах Великого Шолома і в гарному настрої поїхала на Вімблдон, щоб врешті зібрати омріяний паззл. Але вже вкотре спіткнулась. У півфіналі на неї чекала англійка Хейдон-Джонс. Матч одразу пішов не так, як планувала Маргарет, проте в першому сеті вона ще змогла схилити шальки терезів на свою користь – 12:10. А ось в двох наступних партіях гра Корт розвалилася і вона знову залишилась без Великого Шолома. У фіналі Хейдон-Джонс програла перший сет Біллі Джин, але знову змогла переламати хід гри і перервати домінування Кінг на Вімблдоні.
До чвертьфінальної стадії Вімблдону 1970 року дві головні фаворитки турніру повністю виправдовували свій статус та тренувалися «на кішках», не віддавши жодного сету своїм суперницям. А ось потім почалися проблеми. Біллі Джин програла першу партію австралійці Карен Кратчке, і лише виклавшись на повну, здобула путівку в півфінал. У Маргарет Корт труднощі були ще більшими. В поєдинку з німкенею Хельгою Ніссен за рахунку 6:6 в першому сеті Корт при падінні підвернула ліву ногу. Потім з’ясувалося, що вона серйозно травмувала кісточку. Не дивно, що стартову партію вона програла. Зважаючи на свій стан, Корт вирішила змінити стратегію: Маргарет зрозуміла, що матиме шанси лише тоді, коли буде менше рухатися, тому у кожному розіграші йшла до сітки та зрештою розбомбила суперницю, не віддавши їй жодного гейму: 6:0, 6:0.
Оглянувши травмовану ногу, ескулапи порадили Корт знятися з турніру. Але хіба вона могла відмовитись від мрії взяти Великий Шолом? Маргарет пожертвувала парним розрядом та мікстом, а в одиночному розряді вирішила йти до кінця. Півфінали для Біллі Джин та Маргарет склалися дещо легше, ніж чвертьфінали і ось, після семи років, які спливли з їхньої останньої зустрічі в фіналі Вімблдону, вони знову схрестили ракетки в поєдинку за головний трофей турніру.
Обидві тенісистки грали цей матч на уколах. Біллі Джин Кінг травмувала коліно, про що зізнавалась: «В мене так боліло коліно, що я думала, що завтра взагалі залишуся без ноги». Але і вона не могла відмовитися від участі в фіналі, адже додатковим стимулом для неї було те, що їй протистояла Корт.
Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, вони видали один з кращих матчів в історії тенісу. Біллі Джин в першу чергу покладалася на свій традиційний стиль. Подача, гра з льоту та при кожній зручній нагоді – вихід до сітки. Головним козирем Біллі впродовж кар’єри був інтелект, який вона могла протиставити «фізиці» Корт. Кiнг протягом всього поєдинку ганяла Корт по кутах, але та бігала і діставала абсолютно мертві м’ячі. Видавалося, що травма абсолютно їй не заважає. Перший сет закінчився з рахунком 14:12 на користь Маргарет. В другій партії Корт декілька разів була надзвичайно близькою до того, щоб взяти титул. За рахунку 6:7 Кінг відіграла перший матчбол. Ще декілька критичних моментів Біллі Джин пережила в 20-му геймі. На своїй подачі вона програвала 15:40, але змогла врятуватися від поразки. Незважаючи на гримаси болю, Біллі Джин продовжувала битися. Видавалося, що цей гейм триватиме вічно, але з сьомої спроби Маргарет таки змогла здолати Кінг. Таким чином, цей матч ввійшов в історію. Цей фінал став найтривалішим на жіночому Вімблдоні: битва тривала 2 години та 28 хвилин. Було встановлено ще один рекорд, який, мабуть, ніколи не буде побитий: 46 зіграних у фіналі Вімблдону геймів, зважаючи на те, що зараз існують тай-брейки, очевидно, залишаться досягненням на всі часи – 14:11, 11:9.
Біллі Джин так розповідала про той фінал: «Я була дуже нервова та напружена під час матчу. Корт теж не була традиційно незворушною. Я майже не рухалась, мені було дуже важко підходити до сітки. Я була дуже розчарованою цією поразкою. Але все-таки це був великий матч, драматичний, я думаю, що люди запам’ятали його». Лондонські газети теж не шкодували компліментів на адресу фантастичного поєдинку: «Матч був зразком гри, з якою в жіночому тенісі ніщо або майже ніщо не може зрівнятися. Це був найдовший фінал в жіночих турнірах і, в певному сенсі, найбільш жорстокий. Матч був настільки захоплюючим, що кров стигла в жилах. Любителі тенісу повинні привітати Маргарет Корт як абсолютну королеву гри».
І незабаром Маргарет довела, що вона справжня королева – перемогла в фіналі чемпіонату США і таки зібрала Великий Шолом. Кінг не змогла зіграти в Нью-Йорку, тому що після пам’ятного фіналу їй зробили операцію на коліні. Біллі Джин незабаром повернулася і здобула ще три титули на Вімблдоні. А Маргарет більше так і не змогла почастуватися з чемпіонської тарілки. «Я завжди страшенно боялася Вімблдону. Навіть незважаючи на те, що ми провели вражаючий матч в 1970 році, коли я виграла всі турніри Великого Шолома. Все одно я вважаю, що на Вімблдоні я завжди могла грати трішки краще», – згадувала Корт. Доля більше не зводила Біллі Джин з Маргарет на Вімблдоні. Можливо, це і на краще, адже фінал 1970 року став справжнім знаком оклику в історії протистоянь Корт – Кінг.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться