Я намагався навчити її грати в теніс, для того, щоб мати з нею більше спільних забав, але хоча свого часу я прекрасно грав, вчитель з мене вийшов ніякий; тому в Каліфорнії я наполіг, щоб вона взяла декілька дорогих уроків у знаменитого колишнього чемпіона, довготелесого, зморшкуватого стариганя з цілим гаремом м’ячикових хлопчиків. Поза кортом він справляв враження жахливої руїни, але інколи під час уроку, коли для продовження обміну, він дозволяв собі удар, чистий як квітка кактуса, і з струнним дзенькотом повертав м’яч учениці, ця божественна суміш ніжної точності та державної потужності нагадала мені, що тридцять років тому, в Канн, я бачив, як саме він в пух розбив великого Гобера! До того, як вона почала з ним займатися, я думав, що вона ніколи не навчиться грати.
В. Набоков, «Лоліта»
У 1955 році в паризькому видавництві «Olympia Press» був надрукований найскандальніший роман Володимира Набокова. В центрі твору нечувана в ті часи тема – кохання дорослого чоловіка до неповнолітньої дівчинки. Видавництво «Sunday Express», дійшло до висновку, що ця книга – порнографічна, а тому повністю вилучило тираж. Незабаром роман заборонили в Франції, протягом кількох років бан діяв в Англії, в ПАР вона була в індексі заборонених книг з 1974 по 1982 роки. Все тече, все змінюється, злетіли роки. І… «Лоліта» посіла 4-е місце в списку 100 кращих романів всіх часів за версією «The Modern Library» та потрапила в ще декілька подібних хіт-парадів – від журналу «Time» та газети «Le Monde».
Вчитель тенісу, котрий згадувався в цитаті, якою розпочиналася дана стаття, отримав від Набокова імя Ned Litam, воно є анаграмою (а Набоков, як відомо, обожнював анаграми та всілякі ігри зі словами) літературного псевдоніму Ma Tilden, який використовував один з найкращих гравців в історії тенісу Білл Тілден.
Його життя супроводжувалося не менш гучними скандалами, ніж ті, які викликала публікація «Лоліти». Тілден народився в багатстві та розкоші, а помер в злиднях, бідності та самотності. Після завершення кар’єри та ув’язнень навіть деякі з кращих друзів вдавали, що не бачать його. Він був сам як перст, настільки одиноким, що про нього міг би написати Маркес в «Сто років самотності».
Як правило, життя видатних спортсменів розпочинається з труднощів, успішно долаючи які, вони піднімаються на головні спортивні вершини. Вони не хочуть жити в нужді та роблять неймовірні зусилля для того, щоб не турбуватися, де взяти хліб насушний. В Білла Тілдена все було зовсім по-іншому.
Він з’явився на світ у 1893 році в першій столиці США – Філадельфії, в дуже багатій сім’ї, Тілден народився не лише з срібною ложкою в кишені, а й з срібною ракеткою в руці, а їв він з такого ж срібного посуду. Виховання давалося взнаки і Білл почав захоплюватися поезією, театром, музикою і на протязі свого життя він ніколи не забував про муз. З іншою своєю музою – ракеткою – він познайомився у шестирічному віці, коли відпочивав на курорті. Тоді він взяв її в руки просто для розваги, але з часом цей короткочасний флірт переріс в щось набагато більше.
З дитинства Білл ні в чому собі не відмовляв. По помешканню Тілденів можна було гасати автомобілем. Про розміри будинку свідчить наступний факт – тепер в ньому в окремих апартаментах живуть аж 8 сімей. Мама як зіницю ока берегла свого сина. Справа в тому, що за декілька років до його народження в дім Тілденів прийшла стара з косою та за три тижні зібрала жахливі жнива – троє дітей померли від дифтерії. Від ще одного подібного удару Селіна Тілден могла і не оговтатися і тому здувала пилинки з сина. Вона створила йому репутацію хворобливої дитини, а з часом, коли в нього почалося статеве дозрівання, робила акцент на тому, щоб він тримався подалі від розпусних жінок, які б могли заразити йому венеричними захворюваннями. Мабуть, мати теж вплинула на те, що син з часом став гомосексуалістом.
Свій перший турнірі Білл виграв у семирічному віці. Чесно кажучи, рівень суперників був не фонтан, оскільки там грали чада таких самих багатіїв, як і він, котрі могли викласти 500 доларів для того, щоб стати членом елітного клубу. А ось наступна перемога вийшла вражаючою. Через рік він став кращим на турнірі, в якому змагалися навіть п’ятнадцятирічні юнаки. Але теніс продовжував залишатися простою забавою і Білл не надавав йому великого значення. Батько сподівався, що син продовжить родинну справу та віддав його в бізнес-школу. Білл без особливого бажання гриз граніт науки. Можливо, Білл так ніколи і не став би тенісистом, якщо б не чергові трагедії, які спіткали родину Тілденів. У віці 18-ти років він втратив маму та переїхав жити до своєї тітки в передмістя міста янголів. Через декілька років помирають батько і брат, який колись навчив його грати в теніс.
Після цих смертей Білл закривається в собі та впадає в важку депресію, з якої його вивела тітка. Як згадував Тілден, вона за все життя дала йому лише дві поради. Першу з них – у ті страшні часи. Якось вона зайшла до нього в кімнату та сказала: «Ти мусиш взяти себе в руки, якщо не хочеш все життя провести в чотирьох стінах в товаристві старої жінки». І він дослухався до цієї поради і через декілька місяців взяв в руки ракетку. Він поставив перед собою мету – стати кращим тенісистом світу. Йому було 23 роки, явно не той вік, коли слід розпочинати свій шлях на Олімп. Але Тілдени не звикли відступати перед труднощами.
У 1916 році Білл вирішив взяти участь в чемпіонаті США. Перший млинець вийшов глевким – він помахав ракеткою турніру вже після першого кола. Щоправда, під час поєдинку він зазнав травми і не міг грати в повну силу. Він постійно працював над собою і скоро прийшли перші успіхи: чвертьфінал, півфінал, фінал чемпіонату США. Проте титул не давався. Особливо дошкульною для нього стала поразка у вирішальному поєдинку від Білла Джонстона. Тоді Джонстон помітив ахіллесову п’яту Тілдена і постійно пробивав йому під бекхенд. Так перший поєдинок за першість між Великим Біллом та Маленьким Біллом залишився за меншеньким. (Джонстон був на 15 см нижчим за Тілдена тому після цього поєдинку їх почали називати Великий та Малий Білл.)
Проте Тілден не збирався миритися з таким станом справ. Він прагнув реваншу. Одного матчу йому було достатньо для того, щоб виявити мінуси в грі Джонстона. Як згадував Тілден, коли він виходив на корт, то одразу шукав слабкі сторони суперника. Ще одним із його постулатів був наступний: «Рахунок в матчі на 70 відсотків залежить від кількості невимушених помилок і лише на 30 відсотків – від чисто виграних м’ячів та ейсів». І він почав ще більше ретельно працювати над собою. Тоді головними козирями в грі Тілдена були гарматна подача (інколи вона досягала 240 км/год) та форхенди. Протягом зими та весни 1920 року він самоізолювався в будинку друга, який мав критий корт. Там Білл титанічно тренувався, поки не зробив бекхенд одним зі свої козирів. До того ж Тілден хотів добитися ще більш смертоносного ефекту від своєї подачі. І для досягнення поставленої мети, вигадав особливе тренування – він щодня рубав дрова. Всі ці зусилля не були даремними і вкотре підтвердили одні з його улюблених слів: «Чемпіони народжуються в праці, після поразок».
В 1920 році Тілден поїхав на Вімблдонський турнір, де дійшов до фіналу, в якому впевнено здолав діючого володаря титулу австралійця Джеральда Петтерсона. Так Білл став першим американцем, який переміг на головному турнірі на траві. В наступному сезоні він здобув одну зі своїх найлегендарніших перемог на Вімблдоні. Він відстояв чемпіонське звання в фінальному матчі проти Браяна Нортона, поступившись йому в перших двох сетах.
Потім на декілька років Білл не приїжджає в Англію, сконцентрувавшись на виступах в США. Він поставив декілька феноменальних рекордів на чемпіонаті США. Тілден переміг на шести поспіль чемпіонатах США, всього Білл записав до свого активу сім вікторій на американському топ-турнірі. А десять фіналів в одному турнірі Великого шолома довший час лишалися неперевершеним рекордом, поки його не повторив Федерер, в якого 10 фіналів Вімблдону. На тому ж таки чемпіонаті США він провів один зі своїх найвідоміших розіграшів.
У фіналі 1922 року Великий Білл вкотре зустрічався зі своїм тезкою. І там трапилось одне чудо, яке вивело Джонстона з рівноваги, після чого він перестав вірити в себе і віддав титул. Ось як виглядав переломний момент – Маленький Білл завдав один зі своїх коронних ударів, які було нереально відбити і вже записав собі очко, але не так склалося, як гадалося. Якимось дивом Тілден дістав м’яч та «запалив» свічку над головою Джонстона. Видавалося, що круглий перелетить не лише суперника, а й навіть огорожу корту і тут м’яч, немов втративши вагу пішов каменем вниз і влучив під самісіньку лінію. Джонстон стояв роззявивши рота, вболівальники теж не вірили своїм очам. Один з них підскочив та закричав: «Брехня! Він не зробив цього. Це не під силу нікому!»
В наступному сезоні черговий фінальний поєдинок і знову проти Джонстона. Напередодні своєї подачі на титул Тілден подивився на небо, яке віщувало потужну грозу. Білл не мав жодного бажання мокнути під проливним дощем і вирішив не відкладати справу надовго. Тілден виконав чотири подачі і всі вони завершилися ейсами. Після останнього удару навиліт він не витрачав час на святкування, а миттю помчав з корту для того, щоб встигнути заховатися від дощу, який полив як з відра. Ну так, джентльмену не личило мокнути під дощем, все-таки недарма його називали «Містер Теніс».
Білл був справжнім втіленням гри: величний в білосніжному костюмі, він міг вимотати суперника, врятувати мертве очко, покривши корт кількома своїми величезними стрибками, або зі свистом пробити м’ячем навиліт. Тілден став ходячою рекламою тенісу. Багато юнаків, поспостерігавши за його грою, записувались в тенісні клуби.
Як і кожен великий спортсмен, він не міг всім подобатись, були і ті, хто ненавидів
Білла: за зверхню поведінку на корті по відношенню до суперників, за постійні суперечки з суддями, за ексцентричні витівки – інколи він з’являвся на корті в пальто з верблюжої шерсті. Але його не можна було не поважати. У 20-і роки ХХ століття Тілден не знав, що таке поразка. Коли в 1926 році Рене Лакост переміг його в фіналі Кубка Девіса, це була перша поразка американця за шість років. Багато хто був не в захваті від такого домінування Білла – і вони почали робити свою чорну справу. Так, Тілдена намагалися звинуватити в професіоналізмі (він вважався аматором), оскільки він писав статті для тенісних журналів, за які отримував чималенькі гонорари. Врешті в цьому питанні вдалося досягнути компромісу. Біллу дозволили продовжувати свою літературну творчість за однієї умови: він не повинен був висвітлювати турніри, в яких приймав участь.
Одного тенісу Тілдену було мало, його постійно тягнуло до мистецтва. І він вирішив поєднати обидва захоплення і в 30-ті роки переїхав в Голлівуд – давати уроки простим хлопцям та кінозіркам, до того ж він хотів спробувати себе на фабриці мрій. Білл витратив 30 тисяч доларів на фільм «Дракула», в якому навіть знялася справжня зірка – він сам. Але стрічка прожила в людській пам’яті не довше, ніж вампір під сонячними променями. Він намагався писати невеличкі оповідання про спортсменів та мріяв про те, щоб стати однією з головних фігур Бродвею, але всі ці мрії розбилися об життєву реальність. Ось як критики відгукувалися про його твори: «Творчість Тілдена затягнута і банальна, йому краще писати про теніс: опис гри в нього виходить більш граційним».
Протягом багатьох років йому робили пропозиції, від яких він нібито не міг відмовитись, але Тілден відмовлявся. Одного разу Біллу пообіцяли 50 тисяч доларів за участь в одному з турів по США. Коли він сказав «ні», промоутер Пейн не витримав: «Містер Тілден, я думаю, що ви дурень», на що Білл відповів: «Містер Пейн, я думаю, що ви праві».
Однією з причин, через які Тілден відмовлявся ставати профі, була наступна: він мав один незакритий боржок. Білл хотів врешті відібрати Кубок Девіса у французьких мушкетерів (провідних французьких тенісистів: Жана Боротра, Жака Бруньйона, Анрі Коше та Рене Лакоста). До приходу галлів американці вважали, що цей трофей назавжди залишиться в Новому Світі, але тепер ситуація змінилася. І навіть незважаючи на всі неймовірні зусилля Тілдена, американська збірна постійно залишалася з носом. Зрештою, наприкінці 1930 року він таки наважується перейти в професіонали. Його лебединою піснею у виступах серед аматорів стала перемога на Вімблдоні 1930 року. По дорозі до титулу він переміг старого французького «друга» Боротра. А в фіналі однією лівою здолав свого співвітчизника Вілмера Аллісона. Цей успіх виглядає ще більш приголомшливим, зважаючи на пенсійний тенісний вік Білла – 37 років.
Професійна кар’єра Тілдена теж пішла як по маслу. Він переміг в декількох найпрестижніших турнірах та за деякими даними заробив фантастичну в ті часи суму – 500 тисяч доларів. В 1937 році Білл спробував себе в новій якості – тренера збірної Німеччини. Під час Другої світової війни Тілден разом з іншими тенісистами приймав участь в показових поєдинках, які повинні були підтримати бойовий дух американської армії. Після війни він продовжував свої успішні виступи в парному розряді, а в 1945 році він навіть став чемпіоном США .
Видавалося, що тепер на Тілдена чекає багата та спокійна старість, але над його головою вже зібралися чорні хмари. Він не мав сім’ї та екcтравагантно одягався. Тому не дивно, що ходили чутки про нетрадиційну сексуальну орієнтацію Тілдена. Білл ще в дитинстві зрозумів, що його зовсім не тягне до жінок. Як розповідала Тілденова подруга дитинства Глорія Батлер, якось він їй заявив: «Серед жінок багато хвойд. Геній, який прийшов в цей світ для того, щоб зробити щось велике, не може собі дозволити, щоб його виснажили жінки. Жінки тягнуть генія вниз. Генії не мають права розпорошуватись на дріб’язкові вимоги жінок».
Свого часу Білл послухав поради тітки, другу ж її пораду він сприйняв зовсім по-іншому. Одного разу вона сказала йому: «Твоя гомосексуальність стає все більш очевидною, так що я б тобі радила бути обережнішим». Після цих слів Тілден грюкнув дверима та кулею вилетів з будинку тітки. Цього разу він її не послухав. І незабаром про це пошкодував. У 1946 році Білла затримали в товаристві чотирнадцятирічного хлопчика. Його звинуватили у розбещенні неповнолітнього. Він підмахнув чистосердечне зізнання, проте на суді заявив, що він просто не знав, що підписує, оскільки не взяв окулярів, без яких він нічого не бачить. Вирок суду – один рік позбавлення волі – став для нього справжнім шоком. Тілден не вірив, що його можуть засудити, його, Великого Білла. Через сім з половиною місяців Білла було звільнено за зразкову поведінку.
Незважаючи на те, що він опинився на волі, тепер життя Тілдена було зовсім несхожим на те, до якого він звик. Суд заборонив йому наближатися до неповнолітніх. А це таким чином позбавляло його основного джерела прибутку, оскільки після завершення кар’єри гравця він працював тренером і був в цій справі одним з найкращих. Білл не обіцяв своїм учням та їхнім батькам золоті гори, а був щирим та відвертим: «Для хорошої гри вам знадобляться мінімум 20 уроків. А для того, щоб отримувати задоволення від тенісу – пів року. Той, хто обіцяє вам моментальну славу або оптиміст, або ж чарівник, але швидше за все він – шахрай».
В 1949 році Білла знову застукали на гарячому. Підвозячи підлітка, він зробив йому непристойну пропозицію. Тілден знову опинився за ґратами. Після відбуття покарання його життя пішло під укіс, він – той, хто ніколи не звик рахувати грошей, тепер змушений був економити кожен цент.
Окрім того, Білла не допускали до участі в різних турнірах, які могли б суттєво залатати дірки в його бюджеті. Якось один з друзів Тілдена організував в одному з готелів змагання, на яких можна було зірвати чималий куш. Він негайно запросив Білла для того, щоб він довів, що ще має порох в порохівницях. Але не склалося, адміністрація готелю заявила, що людям з такою репутацією, як в Тілдена, не місце в таких престижних змаганнях, потім підключилася «обурена громадськість». Білла намагалися витерти з людської пам’яті. Рідний клуб в Філадельфії, де він розпочинав свою кар’єру викинув прізвище Тілден зі списків випускників, а в тих місцях, де колись висіли його фото, тепер були лише голі стіни.
Тілден, який раніше мав декілька тисяч друзів, залишився сам. Він став як прокажений, коли знайомі бачили його, вони одразу сахалися від нього. Одним з небагатьох, хто не відвернувся від нього, був Чарлі Чаплін.
5 червня 1953 року перестало битися серце великого Білла Тілдена. Біля його останнього ложа знайшли валізу, в яких знаходилися форма та ракетки. Він якраз збирався поїхати на черговий турнір. Тілден все життя прагнув бути великим актором та режисером, але цим планам не судилося збутися. Проте свої головні ролі він зіграв на тенісному корті, де здобув титули, які нічим не поступаються Оскарам.
За підсумками опитування «Associated Press» Тілдена визнали кращим тенісистом першої половини ХХ століття. З Біллом на корті важко було знудитися, зі своїх матчів він за власним бажанням міг зробити або драму, або ж комедію. Один з найвідоміших американських спортивних журналістів Елісон Данціг якось назвав Білла найбільш досконалим гравцем всіх часів. Від себе хочеться додати, що він був не лише одним з кращих тенісистів в історії, а й кращим Актором в історії тенісу.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться