В 1946 році француз Марсель Бернар здобув перемогу в першому післявоєнному Ролан Гарросі. Після цього галлам як відрізало. Щороку вони мали сподівання на перемогу своїх в чоловічому одиночному розряді на турнірі в Парижі. Але кубок мушкетерів вперто уникав французьких рук. Все змінив Ноа.
Колись Ной врятував все живе на Землі, а французький Ной (Noah – французький аналог імені Ной) врешті зміг зробити щасливою всю Галлію і для цього йому навіть не довелося будувати ковчег, а просто взяти в руки дерев’яну ракетку та здолати на своєму шляху кількох непростих суперників. Після цього Франція святкувала, а Ноа зі сльозами на очах піднімав над головою кубок мушкетерів.
Довгих 37 років галли не знали смаку великої перемоги на кортах Ролан Гаррос і тому день 5 червня, коли Яннік врешті подолав прокляття, став одним з найбільш пам’ятних в історії французького тенісу. Ноа народився у 1960 році в Седані, на сході Франції. Він мав камерунське коріння і незабаром переїхав в цю африканську країну. Саме там Яннік вперше познайомився з тенісом. І незабаром зрозумів, що для того, щоб покращити свою гру, йому слід вирушати у Францію. В часи своєї юніорської кар’єри він неодноразово перетинався з майбутнім першим номером світового рейтингу Іваном Лендлом. У 1977 році Яннік починає виступати на дорослому рівні. Через два роки приходять перші титули: на турнірах в Манілі та Калькутті.
Яннік став кращим тенісистом Франції і природно, що країна сподівалася на те, що Ноа врешті зможе виграти тенісний Грааль. У 1981 році Яннік зупинився на стадії чвертьфіналу. Після виграшу першої партії Ноа віддав три наступних Печчі. Через рік француз знову входить у чільну вісімку Роллан Гарросу і знову не проходить до півфіналу. Тоді практично без боротьби він програв несіяному 17-ти річному Віландеру. Матс дійде до фіналу, в якому і здобуде чемпіонський титул. В наступному році все змінилося.
І як це часто буває поразка стала поштовхом до великої перемоги. На турнірі в Монте-Карло Яннік поступився Мануелю Орантесу в тому ж таки чвертьфіналі. Після цього програшу Ноа та його наставник Патріс Агелауер, чітко розставили пріоритети. Вони поставили все на карту для того, щоб перемогти в Парижі. Була розроблена не лише програма турнірів, а й спеціальний режим тренувань. Яннік настільки завзято займався фізичними вправами, як ніколи до того і ніколи після цього. Все-таки Ноа ніколи не був монахом – зловживав режимом та любив побавитись марихуаною. На кортах Ролан Гаррос Яннік хотів в першу чергу знищити суперників своєю фізичною силою, він намагався стати машиною, яку неможливо було б зупинити. Його фізика та майже тваринні інстинкти повинні були допомогти Ноа пройти весь шлях до фіналу.
Яннік тренувався практично цілодобово і, як згадує тренер Агелауер, йому навіть інколи доводилося зупиняти свого підопічного, щоб він не отримав травму. День Ноа розпочинався з ранкової пробіжки з двома німецькими вівчарками, потім була пекельна робота на тренажерах. До того ж Янніку не потрібно було нікуди їздити – він облаштував вдома тренажерний зал. Наставник не хотів, щоб в процесі підготовки до турніру Ноа заважали журналісти та прихильники, а тому домовився з директором невеликого тенісного клубу про його оренду на декілька годин на день. При цьому була одна умова – на час тренувань Ноа його закривали та нікого туди не впускали. Наставник відзначає, що ця ізольованість дуже посприяла подальшій перемозі Ноа в Парижі. В процесі підготовки до Ролан Гарросу ніщо не відволікало Янніка від підготовки, до того ж він не відчував на собі психологічного тиску, як це було в попередні роки, коли йому на кожному кроці кричали: «Давай-давай, зараз або ніколи».
Робота швидко дала свої плоди. Ноа домінував у ґрунтовому сезоні – вийшов у фінал турніру в Лісабоні, де поступився самому Віландеру та здобув титули в Римі та Гамбурзі. Наближався старт Ролан Гарросу і Ноа, який був посіяний під шостим номером, відчував, що він на піку форми і зможе взяти чемпіонський титул. Яннік був впевнений в тому, що переможе.
Свій перший крок до чемпіонського титулу Яннік зробив 24 травня проти шведа Андерса Яріда. Яннік на одній нозі обіграв суперника. Швед ніколи не відзначався хорошою грою на грунті, а тому нічого не зміг протиставити Ноа. До того ж не потрібно забувати про те, що Яннік виступав у себе вдома. На цьому турнірі Ноа нагадував Антея – рідна земля дійсно додавала йому сил. Тренер був на сьомому небі від щастя від такої перемоги Ноа, він бачив, що Яннік веде гру в потрібному для нього руслі. «Він грав в свій атакуючий теніс. Короткі розіграші та вихід до сітки. Гра на задній лінії ніколи не була його сильною стороною, а тому такий старт додавав мені оптимізму».
В другому матчі на Янніка чекав дуже непростий суперник – старий кривдник парагваєць Печчі. У 1981 році він став фіналістом Ролан Гарросу, поступившись в матчі за титул Боргу. Але тепер все було по-іншому. Ноа не віддав латиноамериканцю жодного сету. «Яннік завжди трохи побоювався Печчі, тому що він був хорошим ґрунтовим гравцем. Він виграв багато матчів на цій поверхні. Він міг бути грізним, але Яннік легко переміг його. Вони обоє любили грати в атакуючій манері. Ноа розумів, що для контролю над матчем він мусить бути кращим біля сітки. І зробив це. Яннік домінував в поєдинку, а Печчі виглядав дещо розгубленим», – згадував перипетії того протистояння тренер. В цій грі Ноа бив своїми козирями всі карти теперішнього міністра спорту Парагваю.
В третьому раунді турніру Яннік зустрівся з американцем Дюпре. І незважаючи на те, що Ноа вкотре переміг в трьох сетах, гра склалася дуже непросто. В цьому поєдинку Яннік затратив набагато більше зусиль, ніж в двох попередніх іграх. Американець ніколи не відзначався видатними фізичними якостями і його вистачило лише на дві партії, в яких Яннік здобув перемоги з рахунком 7:5 та 7:6. Після поразки на тайбрейку в другому сеті Дюпре розклеївся. І заключний сет пройшов в односторонньому напрямку – 6:2.
Четвертий раунд – чергова легка прогулянка для Янніка – перемога в трьох сетах над австралійцем Александером. Щоправда після цього матчу Ноа виглядав стурбованим – він відчув біль в спині, а в наступній грі на нього чекав сам Іван Грозний – Лендл. На безхмарному паризькому небі з’являлися темні грозові хмари. З точки зору рейтингу, чех був фаворитом в цьому матчі, але, якщо зважити на те, що за спиною Ноа була неймовірна підтримка 18-ти тисяч глядачів, і на те, що француз був незручним суперником для Лендла, то ставало зрозумілим, що вгадування переможця цієї гри скидалося на підкидання монети. 50 на 50.
Вони були абсолютно різні. Суперпрофесіонал Лендл, який тренувався, немов божевільний, та завжди грав стабільно добре, він інколи нагадував робота, настільки рідкісними були його помилки. Але Іван не мав харизми та не користувався популярністю в глядачів. Гра Ноа була такою ж стабільною як і погода , а на корті він завжди нагадував діючий вулкан. Яннік дарував видовище. Тому вболівальники його просто обожнювали. Поєдинок, як і очікувалося, склався для Ноа дуже непросто. Дуже важливою для Янніка стала перемога в першому сеті, яку він вигриз на тайбрейку. Другий партія склалася легше – 6:2. В третьому сеті Лендл скоротив відставання і створив плацдарм для камбеку. (Цей сет так і залишився єдиним програним для Ноа за весь турнір.) Проте в заключній партії Ноа просто знищив грізного Івана – 6:0.
Ця перемога відкривала перед Янніком дорогу в фінал. Справа в тому що у півфіналі на нього чекав співвітчизник Крістоф Роджер-Васселін, який вже зіграв свій головний матч на Ролан Гаррос – сенсаційно вибив першу ракетку турніру Джиммі Коннорса. Все складалося для Ноа просто чудово – він загрібав жар чужими руками. Яннік був впевненим в перемозі над Крістофом, чого не скажеш про матч з Коннорсом. Роджер-Васселін отримав своїх 15 хвилин слави. Його ніколи не бавили своєю увагою представники ЗМІ, а тому замість того, щоб готуватися до півфіналу, Крістоф роздавав численні інтерв’ю. До того ж Роджер-Васселін мав пієтет перед Ноа, що теж не додавало йому шансів в боротьбі з «старшим братом». Півфінал нагадував побиття немовляти – вікторія Ноа в трьох сетах, а дві заключні партії Яннік виграв всуху.
У фіналі в боротьбі за кубок мушкетерів Яннік мав схрестити ракетки з діючим переможцем Ролан Гарросу Матсом Віландером. Тепер швед вже не був нікому не відомим юнаком, а одним з небагатьох вибраних, які входили до світової тенісної еліти. На рахунку Матса була прекрасна серія з 43 перемог на ґрунті, яку перервав… Ноа. Ролан Гаррос-1983 ставав своєрідною вендеттою для Янніка. Він відімстив Печчі за 1981 рік, а тепер міг взяти реванш в Матса за минулорічний турнір. Зрозуміло, що вся Франція жила очікуванням цього поєдинку. Не бракувало заголовків на кшталт «50 мільйонів чекають». Ця гра мала стати протистоянням гравців з різними стилями – Віландер ідеальний тенісист на ґрунті, майстер гри на задній лінії. Ноа – агресор, міг закрити роти критикам, які розповідали, що з виходами до сітки та з наступальним тенісом взяти титул на Ролан Гаррос нереально. Перед матчем Ноа приснився фінал, і він в ньому програв, на що тренер зауважив: «Ну нічого, тепер ти можеш взяти реванш».
У вирішальному поєдинку Віландер вирішив здивувати француза та спробував грати в агресивній манері, але нічого путнього з цього не виходило. Він дуже часто помилявся і неабияк нервував, що було зовсім не схоже на холодного скандинава. Та й ще трибуни схиляли шальки терезів на користь Янніка.
До речі, про глядачів. Режисер трансляції американського каналу ESPN часто показував жіночок, які від напруження постійно палили цигарки. Особливо імпозантним був чоловік, який скидався на Кусто та палив люльку, а напередодні вирішальних розіграшів над ложею Ноа клубочився дим. Тепер дійсно багато що змінилося – дим на трибунах такий же рідкісний, як і перемоги французів на турнірах Великого Шолома.
У двох перших сетах Ноа був неперевершеним та не дав Віландеру жодного шансу. У третій партії судома почала зводити ноги Янніка. Проте він продовжував боротися: «Я собі сказав, що я почав грати гірше не через те, що втомився, а через те, що був занадто збудженим. Я був дуже близьким до перемоги, але знав, якщо я програю цей сет, то все може змінитися», – згадував Ноа.
І Яннік в якийсь момент у третій партії завис над прірвою – Віландер виграв з рахунком 2:1, і на подачі француза було 15:40, але в першу чергу завдяки підтримці трибун Ноа встановив паритет. За рахунку 6:5 француз подавав на титул, але щось розладналося в його грі і він поступився. На тайбрейку Яннік зловив кураж, до того ж Віландер продовжував помилятися, а Ноа за словами Матса точно знав, що повинен робити. 6:3 у француза матчбол і він виконує подачу, Віландер приймає, але не влучає в корт. Яннік стає на коліна та переможно піднімає руки. Цей жест вже неодноразово бачили французькі глядачі, коли тут перемагав Бйорн Борг. Ноа зводиться на ноги і тут на корт вибігає чоловік, якому вдалося прорватися крізь поліцейські кордони. Це був не якийсь екзальтований фанатик Янніка, а його батько. Вони обійнялися, а їх вмить обліпили фотокореспонденти. Через кілька секунд Ноа вже біжить до трибун, звідки витягує свого наставника Агелауер та веде його на корт. Він розумів, що це була спільна перемога.
«Це було дуже важко для мого батька. Коли він приїжджав сюди, то постійно повертався в Камерун з щоразу більшою кількістю сивого волосся. Я залишив домівку дуже давно і для моїх батьків це було дуже важко, можливо, навіть важче, ніж для мене. Я хотів бути тенісистом, і тепер я зробив це. Я щасливий, що показав їм, що вся допомога, яку вони мені надали, не була даремною. Коли я перемагаю, це перемога не лише для мене, а й для мого батька і моєї матері і мого тренера. Ось чому зараз всі плачуть», – відзначав Ноа роль своєї рідні в перемозі.
«Я багато працював і нарешті здійснив свою мрію – виграти Ролан Гаррос. Я дуже ретельно тренувався, щоб виграти. Я думав про перемогу в турнірі, а не лише в кількох матчах. В цьому була різниця з попередніми чемпіонатами. Різниця була в моїй голові. Я був готовий боротися, щоб виграти турнір», – ділився тріумфатор головними інгредієнтами своєї перемоги. Через декілька годин після тріумфу Яннік сидів на стоянці, де пив чемпіонське шампанське з простими людьми, які протягом усього турніру готували корт. Це дійсно була народна перемога і він хотів розділити її з усіма.
Спонсором Ноа на Ролан Гаррос-1983 була один з найвідоміших тогочасних виробників спортивного одягу та екіпування – компанія Le Coq Sportif . На ракетці та формі Янніка виділявся її фірмовий знак – галльський півень, який дійсно заклював всіх суперників Ноа на шляху до омріяного титулу. Символічним є те, що він став останнім гравцем, який здобув перемогу на турнірі великого Шолома, граючи дерев’яною ракеткою, адже Ной теж добре розумівся на хорошому дереві. Вже майже 33 роки французи чекають на перемогу в чоловічому одиночному розряді на Ролан Гаррос, але новий Ноа все не приходить.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться