Українська історія кохання

«Мій суперник в фіналі – українець Медведєв. Цього не може бути! Лише кілька місяців тому ми з Бредом Гілбертом (тренер Агассі) випадково перетнулися з Медведєвим в нічному клубі в Монте-Карло. В той день він зазнав важкої поразки та пив, для того, щоб заглушити страждання. Ми запросили його скласти нам компанію. Він погодився та заявив, що йде з тенісу.

— Більше не можу грати в цю чортову гру. Я занадто старий. Для мене в тенісі все закінчено.

Я переконував його змінити рішення.

— Не верзи дурниць!  Подивись на мене: мені 29, в мене букет травм та одне розлучення, а ти  розказуєш про те, що ти ні на що не здатен у свої 24? В тебе блискуче майбутнє!

— Я паскудно граю.

— Так почни працювати над своєю грою.

Він хотів порад і рекомендацій, просив проаналізувати його гру, так як я колись прохав Бреда проаналізувати мою. Що ж я спробував зробити це в стилі Бреда, дещо грубо, але відверто.  На мою думку в Медведєва – прекрасна подача, чудовий прийом та удар зліва. Щоправда, удар справа в нього слабенький, і ні для кого не секрет, що він може досить успішно приховувати цей свій недолік. В нього чималенькі габарити і тому йому буде не складно змусити суперників бити під потрібну для нього руку.

— Ти чудово рухаєшся! – кричав я. – Повернись до основ. Першу подачу пробий з усієї сили – і бий зліва в лінію!».

Писав Андре Агассі в книзі «Відверто».

Тенісист номер один Росії Борис Єльцин пропонував Андрію прийняти російське громадянство, проте він відмовився і досі залишається найкращим тенісистом в історії України. У 1999 році Медведєв встановив планку для тих  українців, які підуть по його слідах – фінал турніру Великого шолома. Андрій був дуже близьким для того, щоб ця вершина стала ще вищою, але в фіналі Фортуна врешті віддала свої борги тезці Медведєва – Агассі та дозволила йому зібрати кар’єрний Великий шолом. Українець якось зізнався, що в житті він двічі закохувався – вперше в теніс, вдруге – в красиву дівчину.

З усіх турнірів Великого шолома Андрій досяг найбільших успіхів на Ролан Гаррос, і тут теж не обійшлося без великого почуття. Відкритий чемпіонат Франції завжди був улюбленим для Медведєва. Андрій полюбив Ролан Гаррос з першого погляду, як тільки потрапив в Париж у 1989 році. Ось як про це згадував тенісист: «Я закохався в турнір відразу і з часом ця любов ставала ще більшою. На це було кілька вагомих причин. Перша – Париж – чудове місто. До того ж сам стадіон знаходиться практично в парку. Друга – дуже важливо те, як на Ролан Гарросі ставляться до гравців. Мова йде про всіх: суддів, болбоїв, тих хто видає м’ячі для тренувань … Про всіх! Мабуть справа в тому що всі вони  – волонтери і працюють не за хрусткі папірці, а через те, що просто люблять теніс. Третя – не можна не сказати доброго слова про французьких вболівальників. Це взагалі фантастика! Таке розуміння тенісу, така культура, але при цьому багато емоцій та експресії. Скажімо, в США вболівають дещо по-дикунськи, в Австралії краще, але підтримують в основному своїх, у Великобританії все відбувається занадто манірно, а в Франції підтримують красивий теніс. Твоє громадянство, номер рейтингу – все відступає на задній план, якщо ти даруєш магію гри». До речі, другим улюбленим турніром Андрія був турнір в Берсі, думаю не варто писати, в якій країні знаходиться Берсі.

В 1991 році Медведєв виграв юнацький Ролан Гаррос, здолавши в фіналі Томаса Енквіста. Цей матч вкотре показав, наскільки французи обожнюють теніс – на грі двох нікому невідомих хлопців був майже аншлаг. Через рік Андрій вперше стартував на дорослому РГ . Він зумів продертися крізь сито кваліфікації, а потім пройти три кола турніру, аж поки не наскочив на минулорічного переможця Кур’є. Тоді ще жартували про те, що в цьому матчі зустрічаються два діючих чемпіони РГ – подивимось хто ж з них сильніший. Незважаючи на молодечий запал, Джим не залишив Андрію жодного шансу. Така легка вікторія не стала причиною того, що Кур’є почав дивитися на юнака згори вниз: «На нього безсумнівно чекає велике майбутнє. Він ще дуже молодий і якщо в нього є бажання вчитися, він піде дуже далеко» –  заявив американець.

Той Ролан Гаррос став своєрідним трампліном для кар’єри Андрія. Він почав свій злет на верхні щаблі рейтингу ATP. Незабаром прийшли перші титули в Генуї та Штутгарті. Такі успіхи дозволили йому завершити рік 24-ю ракеткою світу.

В наступному сезоні на своєму улюбленому турнірі Андрій міг підняти над головою Кубок мушкетерів, і якщо б не капризи погоди, то цілком реально, що так і би трапилось. У чвертьфіналі Медведєву дістався в суперники Стефан Едберг. І в першому сеті українець просто зніс з корту маститого суперника – 6:0, а потім пішов дощ. Гру перенесли на наступний день і Стефан, проаналізувавши свої помилки, створив Андрію набагато більше проблем. Все-таки Медведєв зумів вирвати дуже непросту перемогу, а ось в півфіналі з Бругейрою йому не вистарчило сил, а іспанець буквально літав по корту – далося взнаки те, що чвертьфінал став для нього легкою прогулянкою. До того ж Серхі мав на один день більше для відновлення. Хоча сам Андрій не вважає, що він повинен був перемагати в 1993 році, зовсім інша справа 1997 рік.

«Тоді я міг брати титул. З тренером Бобом Бреттом ми готувалися саме до РГ, зробивши на нього головну ставку. І все складалося прекрасно до зустрічі з Куертеном. Я і зараз пам’ятаю ту гру – в мене була маса можливостей виграти, та що там говорити, я був зобов’язаний перемагати. На жаль, не склалося», – не приховував розчарування Медведєв.

Та п’ятисетова битва також розтягнулася на два дні. Андрій виграв другу та четверту партії, а в заключній поступився 5:7. Медведєв стверджував, якщо б він тоді пройшов бразильця, то Кубок мушкетерів поповнив би його колекцію трофеїв. Своїх потенційних суперників – Кафельникова та Мустера він дуже добре знав і знав як їх перемагати. До речі і Бругейра в 1993, і Куертен в 1997 році брали титул. Через два роки напередодні РГ Андрій навіть не мріяв про перемогу в Парижі. Після підйому на тенісний Олімп почалося його стрімке падіння аж на 104-е місце в рейтингу. І до останнього моменту Андрій не знав, чи зможе він потрапити в основну сітку турніру,  чи доведеться грати кваліфікацію. А проходити її не було жодного бажання. І тут Медведєву пощастило – українець став останнім тенісистом, який напряму потрапив в основу. Не встиг він порадіти з цього приводу, як провалився в першому ж колі одного зі своїх улюблених турнірів  – Мастерса в Монте-Карло. (У 1994 році 19-річний Медведєв взяв тут свій перший Мастерс. І до 2005 року залишався наймолодшим переможцем в історії турніру, аж поки у 2005 році це досягнення не перевершив юний Рафа). Андрій програв кваліфаєру Івану Любичичу і ще й на додачу травмувався. Після цього і трапилася та пам’ятна зустріч з Агассі, якою розпочиналася ця стаття.

Під час відновлення від травми Андрій буквально жив в тренажерному залі, також багато бігав, але зовсім не в цьому була основна причина його паризьких успіхів. Крім любові до тенісу в його серці жило справжнє кохання до Анке Хубер. Вони то сходились, то розходились, як в морі кораблі. І відсутність Анке часто суттєво позначалася на грі Андрія. «В мене були труднощі в особистому житті, які я ніяк не міг подолати через свою сентиментальнісь та душевну вразливість. Єдиною людиною, яка могла мене оживити була Анке. Після Мастерсу в Монте-Карло я поїхав до неї і ми провели прекрасних два тижні, дивлячись теніс лише по телевізору. І ось тоді, коли я спостерігав за світовою елітою збоку, я зрозумів, що в грі фаворитів немає нічого особливого і я цілком можу їх перемагати. Саме тоді до мене повернулася спортивна мотивація», – розповідав Медведєв.

В процесі підготовки до РГ Андрій змінив ракетку, яка одразу ідеально лягла йому в руку. Зрозуміло, що ніяких турнірних завдань Андрій перед собою не ставив. В плані мотивації Медведєву дещо допомогла сітка: в першому раунді він мав схрестити ракетки зі своїм старим принциповим суперником Діну Пескаріу. Медведєв пройшовся катком по румуну, а напередодні наступного раунду всі списали Медведєва – на українця чекав сам Піт Сампрас. Але в в найбільш романтичному місті світу Андрій був не сам – кохання до Анке додавало йому сил. Ще однією складовою успіху Медведєва на РГ стало кіно.  Після перемоги над Пескаріу Андрій пішов на прем’єру «Сибірського цирульника». Цей фільм справив колосальне враження на українця. А хіба могло бути по-іншому, як така стрічка може вплинути на молоду закохану людину, до того ж в Парижі? («Сибірський цирульник» і досі залишається улюбленим фільмом Медведєва). Так що тепер у Сампраса не було шансів. Тезка теж допомагав Андрієві на цьому турнірі – налаштовував його на матчі та навіть дав кілька хороших тактичних порад, як грати проти свого заклятого суперника – Піта. Завдяки цим усім факторам Медведєв в напруженій боротьбі здолав Сампраса в чотирьох сетах.

Перед наступною грою з Байроном Блеком Андрій неабияк нервував і на це звернув увагу його друг Алімжан Тохтахунов. Алімжан — дуже непересічна особистість – колись його називали одним з найвпливовіших кримінальних авторитетів Росії. Також він входив у гарячу десятку людей, яких найбільше хотіло взяти під білі рученьки ФБР. І Тохтахунов запропонував Медведєву зняти напругу в досить оригінальний спосіб, до того ж настільки незвичний, що Андрій одразу від нього відмовився. Проте ця пропозиція дона Аліка настільки вплинула на Медведєва, що він одразу розслабився та виграв в чотирьох сетах. В наступному колі українець переміг надію всієї Франції – Арно ді Паскуаля. Гра Андрія настільки вразила француза, що після матчу він сказав йому: «Браво!».

У чвертьфіналі на Медведєва чекав один з ґрунтових королів – Куертен. Як зізнавався Андрій, він дещо остерігався бразильця. Аж раптом по сарафанному радіо йому передали що Густаво сам боїться зустрічі з Медведєвим. Це додало впевненості Андрієві, а те що букмекери вважали Гугу фаворитом турніру – не мало ніякого значення. Українець ніколи не завертав собі голови такими дурницями. Медведєв домінував протягом всього матчу, і Куертен ніяк не міг погасити запал Андрія. Він в тій грі встановив унікальне досягнення – реалізував 51 з 55-ти виходів до сітки. У півфіналі зустрілися дві головні Попелюшки турніру – Медведєв та Мелігені. У надзвичайно напруженому поєдинку Андрій врешті схилив шальки терезів на свою користь та здобув путівку у фінал, в якому на нього чекав … Агассі. Медведєв тепер по-справжньому вірив в те, що може взяти титул. Як виявилось, він готовий не гірше, ніж два роки тому і не відчуває ніякого тиску, адже з Анкою не має часу відволікатися на всілякі переживання. Суперник же знаходився в зовсім іншому стані.

«З того вечора в Монте-Карло він точно виконував мої настанови. І ось тепер він на коні. Я і уявити не міг, що ми зустрінемся в фіналі. На жаль, тепер на мене чекало зіткнення не з долею, а з вогнедишним драконом, якого я сам породив. Ввечері перед фіналом я сиджу в готельному номері. Та відчуваю себе хворим. Я знаю, що сьогодні останній мій шанс виграти Відкритий чемпіонат Франції, виграти четвертий Шолом і зібрати повний комплект. Медведєв не виходить мені з голови. В нього – моя манера гри. Навіть ім’я моє. Я проти свого двійника», – згадував Андре.

Перед фіналом Андрій здобув ще одну перемогу. За кілька годин до вирішального матчу до нього підійшов Тохтахунов та заявив, що йому потрібні 20 квитків на гру. До нього приїхали  друзі, зокрема Колосков та Міхалков.

Медведєв  так розповідав про цю історію: «Це ж неможливо, цілих двадцять квитків на фінал і це в день самого матчу. На що Алік зауважив: «Як це неможливо? Ти ж хочеш перемогти». І я пішов в оргкомітет, приніс свою ракетку, ніби як презент і попросив 20 квитків. І мені їх дістали, до того ж в центральну ложу. Такі дива можливі лише на РГ.  Після цієї історії я дуже зблизився з багатьма чудовими людьми. І це дійсно була перемога, незважаючи на те, що фінал я програв».

На старті матчу вітряна погода сприяла Андрію, а ось Агассі вона була не на руку. Медведєв вирішив грати в захисний теніс – якомога надійніше. Українець хотів показати достойну гру – тільки б не зганьбитися: «Я дуже хвилювався, я настільки хвилювався, що навіть не міг зав’язати шнурки. І ще з голови не виходила думка: аби не програти – головне, щоб мене не винесли з корту вперед ногами». Агассі теж дуже переживав: «Я пітнiю так, ніби знову опинився на власному весіллі. Я так нервую, що в мене аж стукають зуби. Iз самого початку матчу я схожий на руїну і роблю помилки, які не можна пробачити навіть новачку. Мені вистарчає 19-ти хвилин, щоб віддати перший сет, а Медведєв виглядає на диво впевненим. Він робить все, чому я його навчив в Монте-Карло. Його гра  якісна, точна та безжальна. На ньому картаті шорти, більш придатні для пляжу та і в цілому він виглядає так ніби зібрався від душі погуляти на Рив’єрі. Він свіжий  та сильний і ніби відпочиває в процесі гри». 

Другий сет теж став легкою прогулянкою для Андрія – 6:2. І тут трапився перелом: Медведєв захотів не просто виграти, а зробити це красиво – після цього все для нього пішло шкереберть.  В такій атакуючій грі Андре виявився сильнішим. Хоча нагоди для того, щоб взяти титул в Медведєва траплялися. Так, в третьому сеті на подачі Агассі він мав прихований матчбол, але не вийшло. Андре вдався фантастичний камбек, і він завоював Великий шолом. Американець переміг, незважаючи на те, що програв в основних показниках – Медведєв виграв на 8 очок більше, ніж Агассі, а за ейсами перевага виявилась ще більш вражаючою – 23-2.

Незважаючи на поразку, Медведєв, за його власними словами, народився на цьому турнірі вдруге та отримав від французької публіки те, що цінував найбільше – справжню любов. Мабуть ніколи в історії РГ трибуни так не вітали в фіналі переможеного. І Андрій заслужив на ці овації не менше, ніж Андре, адже, як писали місцеві газети: «Двоє лисіючих чоловіків подарували нам сьогодні теніс XXI століття». В 1999 році в Парижі відбувалася чарівна історія кохання українця Медведєва та німкені Анке Хубер. Вона надихала Андрія, і він дарував усім свій найкращий теніс в житті.

Володимир Войтюк, Sport Arena