Паризькі канікули кота

2002 рік. Півфінал Кубка Девіса. Збірна Аргентини грала проти Росії. Південноамериканська команда після першого матчу поступалася з рахунком 1:0. У другому поєдинку зустрічалися Гастон Гаудіо та Євген Кафельников. Аргентинець мав прекрасну статистику в Кубку Девіса – він ще ніколи не програвав в одиночних матчах цього турніру. Також за плечами Гастона була впевнена перемога над Євгеном на супертурнірі в Маямі. Матч вийшов дуже напруженим – визначити сильнішого довелося в п’яти сетах. Дебют краще вдався Кафельникову – 2:0. Але потім все повернулося на 180 градусів – Гаудіо почав домінувати на корті: взяв 5 геймів поспіль та заробив два матчболи – 40:15! А після цього Гастона, немов підмінили – він почав сперечатися з арбітром, який нібито прогледів те, що м’яч після удару Гаудіо влучив в лінію. В аргентинця здали нерви і його гра просто розвалилася. Це призвело до того, що Кафельников вирвав перемогу 8:6. Ця поразка зрештою коштувала аргентинцям виходу в фінал турніру.

В наступному розіграші Кубка Девіса Гаудіо бере впевнений реванш в Кафельникова, здолавши його в трьох сетах. В півфіналі турніру на аргентинців чекав поєдинок з Іспанією. І знову ж ця стадія стала нещасливою для Гастона – він поступився Хуану Карлосу Ферреро в трьох партіях, до того ж в двох останніх не зміг взяти жодного гейма. Після чотирьох ігор в матчі був паритет. У вирішальній битві Гаудіо схрестив ракетки з Карлосом Мойею. І знову поразка в тих же трьох сетах. Коли Гастон повернувся на батьківщину в нього полетіли критичні стріли і навіть сам президент федерації тенісу Аргентини докоряв йому за бездарну гру. Навіть писали про те, що він недостатньо викладався на корті. Це було дуже прикро чути Гастону, який завжди віддавав всього себе грі. Але в нашому житті все дуже швидкоплинне і, як писав Омар Хайям, то ти в сідлі, то на тобі сідло. І скоро гаучо Гастон опинився в сідлі, написавши одну з найкращих казок в історії турнірів Великого шолома.

Той рік у спортивному світі видався багатим на дивовижні події – вікторії Порту в ЛЧ та збірної Греції на Євро зробили гравців цих колективів справжніми зірками. Не оминули мідні труби і Гаудіо. Журналісти почали атакувати Гастона для того, щоб він розповів їм щось цікавеньке про себе, а якщо не вдавалося пробитися до самого аргентинця, то просили по допомогу своїх латиноамериканських колег. Ті відповідали: «Не має в ньому нічого особливого! Звичайний середняк без незвичайних слабкостей чи достоїнств».

В біографії багатьох аргентинських спортсменів можна прочитати, що він народився в бідній сім’ї та став футболістом (тенісистом  і т. д.) через те, що хотів вилізти зі злиднів. Гастон походив з аристократичного роду, який колись був багатим, але через невдалі фінансові авантюри прадіда Самуеля родина лишилася біля розбитого корита і їм довелося самим заробляти на хліб насушний. Коли Гастон з’явився на світ, його брат і сестра вже робили перші кроки в тенісі. Зрозуміло, що сімейне захоплення не могло оминути нащадка. Він був улюбленцем батька, для якого Гастон ще й став панацеєю від раку. Справа в тому, що після того, як лікарі виявили пухлину в тата Гаудіо, йому порекомендували покинути адвокатську контору і знайти собі нову роботу – на свіжому повітрі та з великими фізичними навантаженнями. Звичайно він не пішов розвантажувати вагони, а почав тренувати свого сина. І сталося диво – хвороба відступила.

Для самого ж Гастона ці тренування мало що дали. Батько не мав талантів наставника. Незабаром його почав тренувати професійний наставник, якому довелося по суті заново вчити грати в теніс юного Гастона. В 11-ти річному віці він став членом головного тенісного клубу Аргентини – Вілас. Тоді ж в Гаудіо з’явилася мрія. Гастон хотів бути схожим на легендарного Гільєрмо, на честь якого і назвали цей клуб та повторити його успіх на паризьких кортах. Для цього він навіть почав вчити французьку мову, але досить швидко закинув цю ідею. На щастя, з ракеткою цього не сталося. Як і кожен аргентинець Гаудіо також грав у футбол, до того ж не менше він любив регбі. З часом теніс взяв своє, все-таки його кумиром був Гільєрмо, а не Дієго. Незабаром йому довелося зробити ще один непростий вибір – навчання або ж спорт, і після тривалих дискусій з батьками він вирішив торувати собі шлях в житті з допомогою ракетки.

У віці 16-ти років теніс стає для нього роботою. Гастон жив в найдешевших готелях, інколи навіть ночував на вокзалах чи під відкритим небом. В батьків грошей було як кіт наплакав, а черги зі спонсорів, які би хотіли вкласти свої песо в юного Гаудіо, теж не було. Як правило, Гастон жив на ті кошти, які заробляв на турнірах. Інколи ці тури тривали по 3-4 місяці. І на протязі настільки тривалого часу він не бачив сім’ї саме тоді, коли особливо цього потребував.

У 1996 році Гастон стає професіоналом. До нього прийшли перші успіхи, хоча нічим особливим він не міг похизуватися. Проте Гаудіо не опускав голови та терпляче чекав на свою нагоду. Юнак добре пам’ятав слова Віласа: «Терпляче чекай на свій шанс, і він обов’язково прийде». І в 2002 році Гаудіо виграє два своїх перших титули в Барселоні та Мальорці. Ці успіхи були здобуті на ґрунті, відносини зі швидкими покриттями у нього взагалі не склалися. На початку 2003 року Гастон зумів увірватися у світову двадцятку, а в наступному сезоні переміщення Гаудіо по щаблях рейтингу ATP нагадували американські гірки. І не має нічого дивного в тому, що свій найвідоміший матч аргентинець теж провів, немов катався на цьому атракціоні. Напередодні Ролан Гарросу Гастон – 44-а ракетка світу, до того ж він ніколи не доходив далі четвертого раунду на турнірах Великого Шолома, і логічно, що його ніхто не розглядав в якості фаворита на перемогу в Парижі.

За кілька тижнів до свого фантастичного успіху він заявив: «На фоні блискучих Давида Налбандяна та Гільєрмо Корії я відчуваю себе простим футболістом, який випадково затесався в команду мадридського Реалу. Я зовсім з іншої ліги». Кумир Гаудіо – Вілас теж не вірив в те, що Гастон може стати головною Попелюшкою турніру: «Типовий середняк, стабільний, але не здатний скочити вище голови». Ці слова Гільєрмо сказав за день до старту Ролан Гаррос. Як показав час, з нього такий самий прогнозист, як і з Пеле. Хоча, що в цьому дивного? Тих, хто ставив на перемогу Гастона в Парижі було не більше, ніж тих, хто вірив у вікторію еллінів на Євро-2004.

Насправді до Ролан Гарросу Гаудіо підходив в чудовій формі, але ще більшим козирем в його грі стала психологічна впевненість. Колись він часто грав досить добре, але в будь-який момент ні з того ні з сього міг посипатися. Тепер же все було по-іншому: «Психолог навчив мене не сприймати близько до серця невдачі, через які я потрапляв в яму і довго не міг з неї вилізти. Він навчив мене отримувати задоволення від тенісу навіть у важкі моменти. Адже навіть тоді коли ти поступаєшся сильним суперникам, тобі інколи вдаються хороші удари. В такі моменти також можна отримувати позитивні заряди енергії. І можна витягнути на куражі будь-який, навіть майже програний матч».

Вже після першої гри на Ролан Гаррос-2004 Гаудіо міг зачохлити ракетку. Жереб підкинув йому в суперники співвітчизника Каньяса, який вигравав  по сетах з рахунком 2:1, але Гастон не спішив викидати білий прапор і вижив в цьому поєдинку – впевнено переміг в четвертій та п’ятій партіях. Черговим суперником став 14-й сіяний Іржи Новак і знову в п’ятисетовій баталії Гастон вириває перемогу. Після перших кіл пекла – наступні два стали легкою прогулянкою – Гаудіо не віддав жодної партії Енквісту та Андреєву, який легко вибив минулорічного чемпіона – іспанця Хуана Карлоса Ферреро і тим самим суттєво полегшив шлях аргентинця до титулу. Щоправда, тоді Гастон міг лише мріяти про Кубок мушкетерів.

У чвертьфіналі Гаудіо просто не помітив Лейтона Г’юїтта. У півфіналі на тенісного Давида чекав справжній Давид, який скидався на Голіафа – Налбандян. Перший сет залишився за Гастоном, а ось в другому суперник почав виправдовувати свій статус фаворита. І досить швидко Налбандян наблизився до того, щоб відновити статус-кво та перемагав з рахунком 5:1, але на цьому турнірі Гаудіо ніколи не здавався та якимось дивом зумів знайти вихід з безнадійного становища та залишив за собою другий сет. Після такого нокдауну Давид так і не знайшов свою гру і в останній партії Гаудіо просто знищив його – 6:0.

У фіналі Гастон повинен був зіграти проти Гільєрмо Корії, який в ті часи вважався справжнім королем ґрунту. Так з останніх 50-ти матчів на цьому покритті він виграв 48. Незважаючи на те, що Корія був явним фаворитом поєдинку, напередодні цього матчу не бракувало інтриги. Гаудіо ніколи не мав ворогів серед тенісистів, за одним винятком. Ним був Корія. Вони любили одне одного так само як кіт (прізвисько Гастона – Ель Гато – кіт) і собака, такі різні як чорне і біле, багатство та бідність. Гільєрмо  зі самого дитинства готували до кар’єри тенісиста, а Гастон став тенісистом для того, щоб допомогти вирішити фінансові проблеми сім’ї.

Окрім  того, Корію, як одного з найбільш перспективних гравців країни, вирішила взяти під своє крило національна федерація, а Гастон не отримав від неї ні песо. Вперше лід та полум’я зустрілися у Вінья-дель-Мар, там переміг Гільєрмо і вже тоді не обійшлося без зіткнень між ними. Наступна гра тільки підкинула дров в палаюче багаття конфлікту. В Буеноc-Айресі Гастон взяв реванш. Святкуючи перемогу, він розгорнув прапор улюбленого Індепендьєнте і, за словами Корії, нібито вдарив його по обличчю цим стягом. Черговим епізодом аргентинського дербі став півфінал турніру в  Гамбурзі. Корія взяв перший сет, а в другому Гастон переміг на тайбрейку. І тоді Гільєрмо пішов на хитрість – взяв медичний тайм-аут. Кураж  Гаудіо випарувався і Корія без проблем переміг – 6:0. Після цього Ель Гато не на жарт розлютився, а Корія назвав Гастона своєю тінню. У роздягальні ледь не дійшло до рукопашної. Так що фінал РГ між двома аргентинськими мачо обіцяв бути надзвичайно гарячим. Ще однією інтригою вирішального поєдинку став наставник  Франко Девін, який колись тренував Корію. Напередодні вирішальної битви Гаудіо не дуже розраховував на перемогу, на відміну від Гільєрмо, який забронював готель для того, щоб там відсвяткувати свій майбутній титул. Але як показав час – хто спішить, той людей смішить.

Як зізнавався Гастон, він завжди дуже хвилювався перед тим, як вийти на корт. А напередодні вирішального поєдинку з ним ледве не стався нервовий зрив. І він звернувся по допомогу до Джона Макінроя, який дав аргентинцю таку пораду: «Просто насолоджуйся тим, що ти у фіналі».  Початок вирішального поєдинку не віщував нічого хорошого для Гастона. В Гаудіо ракетка валилася з рук, а Корія витягував навіть мертві м’ячі. Першу партію Гільєрмо виграв під 0, а Гаудіо був дійсно схожим на кота, на якого напав собака. Гастон зламав декілька ракеток, але це не допомагало. В другому сеті нічого не змінилося, це скидалося на побиття немовляти – за рахунку 1:5 Гаудіо не хотів грати  – він звернувся до свого тренера, пропонуючи йому взяти ракетку. З часом аргентинець так згадував ті події: «Я говорив йому, що хочу піти. Я грав свій найгірший матч в житті і це в фіналі Ролан Гарросу, краще було поступитися в першому раунді, ніж так соромитись».

І тут на допомогу Гастону прийшла публіка – глядачі почали кричати «Гастон, Гастон». Гаудіо зміг взяти три гейми, але не більше. Третя партія проходила в рівній боротьбі. І вкотре глядачі сказали своє слово. За рахунку 3:4 на подачі Гаудіо по трибунах пішла хвиля, яка стала причиною цунамі, яке з часом зруйнувало гру Корії. Суддя Мурьє намагався заспокоїти вболівальників, але протягом хвилини «Філіп Шатріє» не затихав. Гастон поклав ракетку на корт та почав захоплено аплодувати вболівальникам, які у відповідь почали його несамовито підтримувати: один з фанатів навіть вигукнув: «Я люблю тебе, Гастон». Гаудіо бере під нуль свою подачу і після цього починає заводити трибуни в стилі свого співвітчизника – Чоло Сімеоне. У 9-му геймі все для Корії йшло як по маслу – на його подачі рахунок став 40:0, але тут трапилася метаморфоза і Гато став справжнім левом, він взяв подачу Гільєрмо, а потім і свою, не давши Корії виграти жодного очка. Після останнього очка в третій партії Гаудіо закричав: «Camon». Так розпочинався один з найдивовижніших камбеків в історії тенісу. Після програного сету Корія взяв туалетний тайм-аут, а потім ще й медичний. Його ноги почала зводити судома. Тоді, коли Гільєрмо сидів на кріслі, Гастон ходив по корту, для того, щоб тримати себе в тонусі. Четверту партію Корія просто злив – після 30-хвилинного бліцкригу паритет за сетами був відновлений. 

Гільєрмо в четвертому сеті нагадував повітряну кульку з якої випустили повітря і тепер видавалося, що ніщо не завадить Гастону підняти над головою Кубок мушкетерів. Не розділяв такого оптимізму Гаудіо його наставник, який знав, що від Корії можна всього чекати і тому припускав, що це могли бути чергові ігри розуму. І дійсно, у заключному сеті Корія включився в боротьбу та взяв гейм на подачі Гастона. Потім гравці ніби граючи в піддавки – почергово віддавали одне одному ініціативу в поєдинку. У 12-му геймі Корія подавав на титул та мав два матчболи, але двічі декілька сантиметрів відділили його від тріумфу. Після порятунку Гастон отримав черговий допінг від глядачів та вже не віддав свого – 8:6. Так за три з половиною години Гаудіо пройшов шлях від найбільшого невдахи, який пролітав  в фіналі, як фанера над Парижем, до тріумфатора, який написав одну з найфантастичніших історій Ролан Гарросу. Після заключного очка Корія безсило повалився в своє крісло і розгублено дивився по сторонах, не розуміючи, як він міг програти. А Гастон на радощах підбіг до трибун і почав вітати всіх, хто сидів у першому ряду.

На церемонії нагородження Гаудіо плакав від щастя та не міг знайти слів, для того, щоб описати свої почуття: «Ні, ні, це не можливо, це не я, я не вірю в це. Я не знаю, що сказати. Це як фільм для мене». З часом він трохи відійшов від емоцій та почав жартувати: «В мене була мрія всього життя – виграти Ролан Гаррос. І тепер її більше немає. Як же я тепер буду жити?». Такий несподіваний переможець не міг не змінити деякі з традицій турніру. Вечірку в честь перемоги він організував не в одному з розкішних закладів Парижа, а в простому рибному ресторані, запросивши на неї лише кількох близьких йому друзів. А замість традиційного шопінгу по бутіках на бульварі Османа та Єлисейських полях Гаудіо купив прості мокасини та сувеніри для рідних.

Гастон обожнює футбол та є прихильником атакуючої гри в стилі Менотті – можна і програти, але головне зіграти красиво. Через це Гаудіо поступився в кількох матчах, проте він ніколи не зраджував собі і навіть тепер, коли його ракетка припадає пилюкою, Гастон залишається таким же ж щирим, відвертим та веселим. Так він любить згадати про те як через декілька місяців після тріумфу на Ролан Гаррос  обіграв одного юнака в трьох сетах, а той після поразки був настільки розчарованим, що  в роздягальні поламав всі свої ракетки. Гаудіо здивувало, що хлопець так відреагував на свою поразку – все-таки він програв переможцю турніру Великого Шолома. Тоді Гастон не міг подумати, що цей юнак стане його наступником на паризькому троні. В тенісі розпочиналася нова ера – ера Надаля. І коли тепер Рафаель бореться зі своїми проблемами – Гаудіо вже давно на пенсії і ні про що не шкодує: «Я радий, що зараз можу їсти, що захочу, коли захочу і в будь-який час можу з друзями грати в футбол».