Форвард збірної України Сергій Бабінець йшов залом одного з торгових центрів, похнюпивши голову. Його виснажений вигляд говорив краще за будь-які слова. Втома та розчарування, а від того ще більше втома – йому й не треба було щось говорити, аби присутні зрозуміли його самопочуття.
Багато хто – насправді багато хто – з них також переживав дещо подібне. Хіба втоми було менше, але розчарування, може, навіть більше. Головний тренер збірної України Олександр Савицький може розповідати, що збірна Угорщини нічим не здивувала, адже його команда очікувала саме такої потужної активної гри від сильного суперника. Хокей в Україні залишається настільки загадковим видом спорту, що навіть його любителі будуть з подивом реагувати на результат поразки від Угорщини. Більш того, вони будуть ошелешені, дізнавшись, що це нормальний результат.
Але розчарування Бабінця було дещо іншим. Він-то прекрасно розумів, що за суперник Угорщина та разом з партнерами по команді реально оцінював шанси команди на перемогу. Треба було показати неймовірні зусилля, аби досягти результату. Українці це й зробили, але зрештою все одно не змогли перемогти.
Саме тому Бабінець мав такий розбитий вигляд після завершення гри. Саме тому Савицький на прес-конференції говорив мало, але часто повторював фразу, що його команді просто не вдалося дотерпіти. Завжди важко, коли робиш все можливе, або навіть більше, але все одно не отримуєш бажаного.
І взагалі цього разу не тема для обговорення того, чому Україна має поступатись Угорщині в хокей, хоча це ніби у нас є якісь традиції. Проте звичайні любителі хокею обов’язково будуть задавати ці питання.
Теперішній український хокей – недорозвинений вид спорту.
***
Що перш за все дарує хокей – гамму емоцій. Швидкий перехід від одних воріт до інших, багато кидків, мало пауз та чоловіча боротьба біля бортів – все це робить перегляд хокейних матчів, а тим більше наживо, – особливо цікавим. Незважаючи на останній абзац, цей вид спорту в Україні люблять. І звичайні глядачі готові були підтримати команду.
Але потрапити на матч було надскладним завданням. Ще за півтора-два місяці до першої гри придбати квиток на жоден матч збірної України було неможливим завданням. Ажіотаж. Підтримка збірної. Повен Палац Спорту. Навіть на деякий час забуваєш, в якій країні живеш.
Безперечно, ніякого аншлагу не було. Але квиток купити було неможливо. Можна було зібрати щонайменше ті ж 7 тисяч глядачів, які б пішли на гру, але не змогли купити квиток. Куди поділись вже нібито продані квитки? Чому на цих місцях ніхто не сидів? Хотілось, аби ці запитання не були риторичними, проте це – Україна, де ніхто й ніколи не карає винних.
Найкращий гравець у складі України – автор дублю Микита Буценко – після гри також був розчарований. На тлі негативних емоцій люди частіше говорять правду. «Чесно кажучи, Палац Спорту не дуже гнав нас вперед. Таке враження, що ми грали в Угорщині», – відповідав він на запитання щодо підтримки.
Але ж ті, хто хоче підтримувати по-справжньому та вміє це робити, не отримує квитки по квоті організацій та з усіляких там підсобних кімнат. І ще вони б обов’язково прийшли на хокей на відміну від тих, кому ці квитки дістались просто так, тому вони вибрали інші розваги.
Проте це абсолютно не здивувало журналістів. Окрім того, що для України тут нема нічого дивного взагалі, вони ще й довго простояли в черзі на отримання акредитації. Останній термін подачі на робочий прохідний квиток був ще 4 квітня, але, за словами технічного відділу, списки вони отримали лише два дні тому. Списки усіх, кому потрібні були акредитації на турнір від журналістів до безпосередніх учасників ігор. Треба бути точніше – тільки списки. Акредитації робили вже на місці.
В довгій живій черзі були не тільки рядові журналісти з різних країн світу, але й зірки українського хокею Сергій Варламов та Олександр Годинюк, який тримав через плече новенький рюкзак Лас-Вегас Голден Найтс. Гра вже розпочалась, а журналісти ще стояли в чергах.
Голова прес-служби чемпіонату світу Ольга Богатая у своєму коментарі після гри говорила, що це лише перший день турніру, тому можуть бути накладки та різні проблеми, які організатори будуть вирішувати. Проте перше враження змінити вже не вдасться, і перше враження усіх журналістів та вболівальників вже погане.
Зміни були. Наприклад, по ходу першої гри виявилось, що насправді в ложу-преси потрібні розетки. Це не варто навіть говорити, що третину льоду звідти не видно. З першого ряду. З другого ряду взагалі нічого не можна побачити.
Доводилось інстинктивно здогадуватись, що відбувалось біля воріт, за якими була трибуна, а не сцена. Мало хто й з уболівальників це побачив, зважаючи на те, що там було найбільш порожньо.
***
Слова Буценка могли б трохи розчарувати («ви грайте нормально – ми будемо підтримувати вас нормально»), проте вони були справедливі. Безперечно, угорські вболівальники стали окрасою матчу. Велика кількість людей у біло-червоно-зелених кольорах, які протягом усієї зустрічі співали. От саме вони гнали свою команду вперед.
«В такій атмосфері дуже приємно грати. Сподіваюсь, наші вболівальники також будуть підтримувати й нас саме так».
Але культура у нас зовсім інша. Угорці підтримують свою країну через представників у спортивній формі, українці ж не хочуть вболівати за кривоногих футболістів, криворуких баскетболістів та кривоключкових хокеїстів. Нехай вони навіть й представляють твою батьківщину.
Якщо угорці співали увесь матч, то українці вмикались лише після голів своєї команди. А після завершення матчу гравці збірної Угорщини та вболівальники довго та яскраво дякували один одному. Українські аплодували вже майже порожнім трибунам.
Хоча вони й заслужили на подяку.
***
«Ми готувались до важкого матчу та просили хлопців грати спокійно, навіть коли суперник буде налягати та закриє нас у власній зоні. Ми очікували такої гри від суперника». Олександр Савицький та вся команда прекрасно розуміли, що буде важко.
Він оминув запитання про рівень гравців та рівень змагань, де вони виступають, проте помітно було, що приховував правду.
«Було помітно, що супернику комфортніше грати на такій кризі, – говорив Буценко. – У нас всюди вона низької якості, місцями навіть жахливої, тоді як в Європі з цим проблем немає. Звідти у суперника була перевага і в майстерності, і в катанні».
В післяматчевому інтерв’ю Буценко говорив настільки правду, що будь-які суперечки відразу варто було відкидати. Команда України показала характер та силу волі, вона двічі вела в рахунку та могла розраховувати на перемогу. Проте клас суперника був значно вищим, що угорці довели в третьому періоді.
Самого лише бажання вистачає тільки на те, щоб триматись у грі деякий відрізок часу. Але на всі 60 хвилин цього замало. Настає час, коли й опонент починає показувати такого ж рівня самовіддачу, а це знову робить умови різними. Клас угорців вищий.
В України були великі проблеми з грою в більшості, незважаючи на одну реалізацію. В деяких випадках було таке, що угорці не випускали українців зі своєї зони навіть з одним зайвим гравцем. Зате вбивати свої вилучення українці вміли добре. Ось де важлива була самовіддача та бажання. Той же Буценко в ситуації 3 на 5 на початку гру в одній з атак сам двічі відбирав шайбу на викидав її подалі.
З побудовою атакувальної гри було важко. Техніка, швидкість, організація гри – все це переваги Угорщини над Україною. Зрештою, тому й втримати перемогу було насправді нереальним завданням.
Хоча так хотілося.
***
Бабінець нічого не обіцяв на матчі проти Казахстану та Австрії, проте сказав, що Україні цілком до снаги перемогти Південну Корею та Польщу, аби зберегти місце у цьому дивізіоні. Вже сьогодні буде надважлива гра з поляками. Найкращого шансу, аби не пережити чергового розчарування на цьому турнірі може більше й не бути.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться