У Харкові кожен може почуватися як вдома. Репортаж Sport Arena

Ніщо так не характеризує ставлення мешканців до того чи іншого виду спорту, як його відвідуваність. Відвідуваність, що напрочуд важливо, не тільки дорослим населенням, але й дітьми. Якщо перша категорія здатна принести якісь кошти у бюджет клубу уже зараз, то друга — є майбутньою фан-базою, на якій будуватиметься підтримка команди через енну кількість років.

І ніщо краще не характеризує спортивний Харків, аніж велика купа дітлахів, які просять батьків сфотогрувати його/її з якимсь спортсменом. Якщо таке прохання виникає, значить у малечі уже з’явився інтерес, а значить, скоро вона затягне своїх друзів на арену. Або намагатиметься затягнути. І у цей момент абсолютно неважливо, мова йде про сотні дітей, як після гри Шахтаря, чи поодиноких любителів, як після матчу Локомотива. Важливішим є сам факт — діти, разом з батьками, звісно, у Харкові ходять на спортивні події.

А ще, у Харкові ніхто не почуває себе чужим та зайвим. Уболівальники у цьому місті підтримають усіх — як своїх, так і гостей. Аби тільки рівень гри був хорошим. Принаймні, так здається на перший погляд.

***

— Ти диви, а ці львів’яни грають ще краще, ніж минулого разу, — скептично поглядаючи на волейбольний майданчик, каже чоловік років 45-и своєму другові.

— Ай, та що з нашого Локомотива уже візьмеш, нікого тут уже не залишилося, нехай хоч ті щось показують, — відповів друг, але моментально зірвався з місця і зааплодував. Локомотив ефектно здобув очко, вколотивши м’яч у чужу половину площадки.

Разом з цим чоловіком зірвався й ледь не увесь зал — незважаючи на мовчазливе сприйняття переваги львівських Кажанів, уболівальники раділи з будь-якої успішної дії власних волейболістів. Що цікаво, під поняттям «увесь зал» мається на увазі не 50 і не 100 людей — о 12 годині ранку в суботу на поєдинок між Локомотивом та Кажанами прийшло не менше 350 людей. Небагато, але достатньо. Особливо, зважаючи, що малий зал палацу спорту Локомотив набагато більше і не вмістить. Для порівняння, на п’ятничну гру завітало півтисячі любителів волейболу.

Другий матч, втім, завершився для харківської команди так само невдало, як і перший — Кажани знову перемогли суперника в чотирьох партіях. Уболівальники, однак, навіть в останньому сеті намагалися толерантно та з повагою ставитися до львівського клубу. Максимум негативу, який лунав в бік гостей — це небагаточисельні вигуки «сітка» під час подач львів’ян. А після завершення гри глядачі стоячими оваціями подякували волейболістам за поєдинок, і про жоден свист чи обурення мова навіть не йшла.

Ба навіть більше — після гри поодинокі діти, які завітали на волейбольний матч з батьками, з однаковим запалом фотографувалися з гравцями обох команд. І посмішка на усіх цих фото була такою ж щирою, без фальшу.

Так само запально харківські вболівальники — разом з великою торсидою переселенців з Донбасу — підтримували під час футбольного матчу Шахтар, який на стадіон Металіст приймав Карпати. Підтримували до того часу, поки львівська команда не почала демонструвати цікаву контратакувальну гру. З того моменту можна було чітко поділити стадіон на три частини: прихильники Шахтаря, фанати Карпат та невизначені харків’яни, які вболівали за обидві команди, аби тільки рівень гри був хорошим.

Фанати #Шахтар'я дали про себе знати. Давненько уже їх не було в такій кількості на одному матчі одночасно. pic.twitter.com/OMUzKQjLpL

— Alex Mandziy (@OleksiyTheFirst) November 19, 2016

Доволі окремішно поводили себе місцеві вболівальники, більшість з яких прийшла на гру в атрибутиці Металіста, і під час перекличок донецьких та львівських ультрас-секторів. Харків’яни оплесками вітали усі патріотичні гасла, але особливої участі у перекличках не брали, немов показуючи, що у цьому місті підтримують усіх, а не тільки когось одного.

Спроектувати подібну тезу на післяматчеву атмосферу під стадіоном було неможливо: близько двохсот дітей оточили VIP виїзд зі стадіону Металіст, неймовірно активно закликаючи гравців Шахтаря підійти до них і роздати автографи. Спершу увесь цей натовп скандував імена Тайсона і Марлоса, тому здавалося, що це виключно харківські діти, але згодом стало зрозуміло, що це не так — виходу Факундо Ферейри і — особливо — Паулу Фонсеки натовп радів не менше.

Зрештою, уся така поведінка місцевих глядачів є абсолютно недивною, адже Харків — один з основних форпостів української державності в останні роки. Це місто, зважаючи на обставино, навчилося поважати та приймати людей з абсолютно різних частин України, при цьому ні на секунду не заглядаючи у прописку.

Тож, по суті, для харківського вболівальника на перший план у матчах Локомотив — Кажани та Шахтар — Карпати вийшов рівень гри, і команди не підвели глядачів, продемонструвавши два чудові матчі. За це фанати віддячили як своїх, так і львівських, і донецьких чудовою атмосферою на трибунах. Тож незадоволених не повинно бути залишитися: Локомотив вкотре переконався у відданості своєї публіки, Шахтар отримав чудову підтримку з боку донецьких переселенців, яких вдосталь у Харкові, а львівські команди відчули повагу, з якою їх прийняли в гостях. Можна сказати, що це саме той момент, коли й гості почуваються як вдома.