Українські футболісти раніше завжди вибирали Україну. Вдома гарно платили, велика кількість легіонерів та ліміт давали змогу постійно грати. Але зростання курсу долара та інші фінансові негаразди призвели до різкого падіння зарплат. Тепер в середніх українських клубах (за межами Шахтаря та Динамо) отримують досить скромні зарплати, якщо порівнювати з тим, що було до 2014 року.
Раніше українського футболіста, у якого закінчувався контракт, навіть не запитували, розглядає він варіанти в Україні чи деінде. Тепер це обов’язкове запитання, на яке зазвичай відповідь буде приблизно однаковою: спершу за кордоном, а потім вже Україна. Першою ластівкою 2018 року став Артем Сухоцький, який вирішив не підписувати новий контракт з третьою командою чемпіонату та учасником Ліги Європи Зорею, а став гравцем братиславського Слована.
В 2017 році таких від’їздів вистачало. Найголовнішим був трансфер Андрія Ярмоленка до Боруссії з Дортмунда. Правда, він трохи не відповідає загальній ситуації. Лідер Динамо та один з найкращих футболістів чемпіонату України давно повинен був спробувати свої сили деінде. Проте у трансфері Ярмоленка є й спільні риси з усіма іншими кандидатами. Якось ще кілька років тому він сам говорив, що його все влаштовує в Динамо, він радий грати у цій команді, проте йому не подобається теперішній рівень чемпіонату України.
Зараз у футболістів вкрай мало варіантів для продовження кар’єри вдома, якщо вони залишають Динамо чи Шахтар. Протягом 2017 року з Шахтаря пішли два легендарних для клуба гравці Євген Селезньов та перш за все Олександр Кучер. Вони навіть не думали про те, що можуть бути варіанти в Україні, які б могли їх задовольнити.
Це саме стосується й переходів деяких гравців, які вже не зовсім молоді, але не мають шансів пробитись до складу команди. Навряд чи були шанси, що Сергій Рибалка продовжить кар’єру в Україні чи Євген Макаренко, нехай кожен з них півроку майже не грав у футбол.
Важка фінансова ситуація примушує клуби думати про те, що гравців треба продавати. На початку 2017 року Карпати продали свого на той час провідного гравця Володимира Костевича до Польщі, Шахтар відпустив Руслана Малиновського до Бельгії. Але це якраз поодинокі випадки.
Частіше за все українські футболісти просто чекають завершення контракту та їдуть до інших країн. Можливо, часто вони переходять до не найсильніших чемпіонатів, втрачають трохи у спортивному плані, проте отримують те, з чим є великі проблеми в Україні: стабільну зарплату, умови для життя та тренування.
Врешті-решт, для них це робота. Спортивна складова та можливість прогресувати теж важливі фактори. Проте задля чого це все взагалі робиться, як не колись отримати гарні умови для продовження кар’єри? Тому українські футболісти охоче їдуть до Греції, Туреччини, Чехії, Словаччини, навіть не проти Казахстана та Азербайджана.
В інших видах спорту ситуація схожа. Український баскетбольний чемпіонат також мав свої найкращі часи з великими зарплатами та сильними легіонерами. Тоді українці не особливо рвались від’їжджати, адже ліміт на легіонерів змушував клуби мати в обоймі кількох більш-менш непоганих гравців, а умови по зарплаті у них були пречудові.
Проте основна частина баскетболістів залишила Україну ще раніше, адже криза в баскетболі настала раніше. За останній рік знакових переходів не було, зважаючи на те, що Дніпро, Будівельник, Хімік, Черкаські Мавпи платили заробітну плату більш-менш стабільно. Але тепер виникли проблеми у Будівельника та Хіміка, тому у 2018 році очікується черговий відтік.
В гандбольному чемпіонаті є Мотор із Запоріжжя, помітний клуб європейського рівня. Але навколо нього не вдається побудувати сильний чемпіонат чи виростити сильних гравців. Рівень гандбольної збірної та кількість легіонерів у складі Мотора показує, наскільки великі взагалі проблеми з підбором гравців в Україні. Гандболісти при цьому від’їжджають не дуже активно.
Хоча цього року можна зробити виключення через від’їзд до сильного німецького чемпіонату Станіслава Жукова. Проте це скоріш приклад Ярмоленка, ніж когось іншого.
Усі решта клубних змагань давно переживають не найкращі часи, тому завжди використовуються швидше у якості майданчиків для зростання та подальшого від’їзду.
Для прикладу можна взяти жіночу гандбольну лігу та Лесю Смолінг з Галичанки. Капітан команди, найкращий гравець чемпіонату України переїхала до Білорусі влітку. В збірній України вона тільки тепер почала грати постійно, адже всі найкращі гравці вже давно грають за межами України.
Така ж ситуація у жіночому баскетболі чи волейболі. Навесні чемпіонат України з баскетболу серед жінок був на досить високому рівні, проте влітку зникло декілька клубів, а молоді гравці їхали до Польщі та Словаччини на перший же поклик. Найсильніші гравці вже давно не грають в Україні.
У волейболі трохи інша ситуація, але після завершення цього сезону очікується велика кількість трансферів з України.
Саме у волейболі, але вже в чоловічому, відбувся трансфер, який можна вважати другим за своєю значимістю для українського спорту після Ярмоленка. Кращий гравець минулого чемпіонату, один з лідерів збірної України Олег Плотницький переїхав з Локомотива до італійської Монци. Він хотів ще один сезон провести в Харкові, але запрошенням з міцної команди одного з найкращих чемпіонатів Європи (особливо, якщо не брати до уваги Росію, куди не кожен поїде) не варто нехтувати.
Топ-10 трансферів з України у 2017 році
| 1 | Андрій Ярмоленко | футбол | Динамо | Борусія Д, Німеччина |
| 2 | Олег Плотницький | волейбол | Локомотив | Монца, Італія |
| 3 | Станіслав Жуков | гандбол | Мотор | Гумерсбах, Німеччина |
| 4 | Руслан Ротань | футбол | Дніпро | Славія, Чехія |
| 5 | Михайло та Микола Грицини | футзал | Енергія | Століца, Білорусь |
| 6 | Леся Смолінг | гандбол | Галичанка | Гомель, Білорусь |
| 7 | Євген Селезньов | футбол | Шахтар | Карабюкспор, Туреччина |
| 8 | Олександр Кучер | футбол | Шахтар | Кайсеріспор, Туреччина |
| 9 | Ольга Яцковець | баскетбол | Авангард | Ружомберок, Словаччина |
| 10 | Каріна Денисова | волейбол | Сєвєродончанка | Волалто, Італія |
Присутність капітана збірної України з футболу Руслана Ротаня у цьому списку важлива ще й тому, що він вже повертається до України. Його приклад цікавий через те, що ніхто зараз не повертається в українські клуби, якщо в нього виходить непогано грати закордоном. Досвідчений Ротань трохи інший приклад – все ж це перехід у Динамо на кількамісячну допомогу.
Але влітку 2017 року до футбольних клубів повернулись гравці, чий вояж до Європи став розчаруванням. Зоря підписала Олександра Караваєва, Артема Громова та Василя Прийму, у Маріуполі з’явилось кілька гравців Шахтаря, які раніше без особливого успіху виступали десь в Європі, Карпати повернулись своїх колишніх гравців Артема Федецького та Мар’яна Шведа. Звісно, кожен з них буде розповідати, що їх до кінця не зрозуміли в Європі, не давали шансу та все таке інше, але все одно буде вважатись, що вони просто не зуміли себе проявити. Хто грає постійно (Малиновський, Костевич), той назад не рветься.
В інших видах спорту ситуація не дублюється. В баскетболі чи волейболі завжди можна знайти кращі умови від тих, що будуть в Україні.
Важко уявити собі повернення не тільки зірок баскетбольної збірної, у яких все добре в Європі, але й просто стабільних гравців, кому не все вдається. Те саме стосується волейболу. Не те що Сергієві Гладирю, Аліні Ягуповій чи Олесі Рихлюк немає куди їхати, адже команд їх теперішнього рівня в Україні ніколи не було, це й не треба, але інші приклади є: баскетболіст Денис Лукашов чи особливо жінки з волейболу чи баскетболу. Більше шансів, що вони пропустять рік, ніж переїдуть до України.
Повертатись ніхто не хоче.
В 2018 році ситуація з відтоком українців не зміниться. Артем Сухоцький став лише першою ластівкою у цьому списку. Але ще до закриття зимового трансферного вікна варто очікувати переходів кількох футболістів, які не мають шансів грати за Шахтар та Динамо. У зв’язку з проблемами в Будівельнику зараз шукають інші варіанти кандидати до збірної України Руслан Отверченко та Павло Крутоус. Але головні втрати очікуються влітку.
Серед тих, хто може залишити Україну цього року варто виділяти кілька прототипів.
Зіркові гравці з тих, хто давно грає, досяг успіхів на місцевому рівні та може спробувати шанси десь в інших турнірах – андрії ярмоленки: футболіст Євген Хачеріді, баскетболіст Олександр Мішула, футзаліст Сергій Журба, волейболіст Максим Дрозд.
Молоді гравці, яким для прогресу потрібно переходити у більш сильні турніри – олеги плотницькі: волейболістка Анастасія Крайдуба, баскетболістка Віта Горобець, футзалісти Олександр Педяш та Віталій Радевич.
Молоді таланти, яких можуть перетягти раніше через особливий талант: футболіст Андрій Лунін, баскетболіст Ісуф Санон, гандболістка Тетяна Поляк.
Але це навіть не найбільші групи спортсменів. Готові йти ті, хто просто не знаходить місця в Україні: футболіст Олексій Хобленко, баскетболіст Павло Крутоус та багато інших.
Як до цього ставитись? Наразі як до простого факту. Можуть бути різні способи розвитку спорту в країні. В Хорватії чи Словенії вдосталь спортсменів в усіх видах спорту, але немає сильних чемпіонатів з жодного з них. З іншого боку, є приклад Польщі, яка сильно розвиває свої внутрішні змагання. Може бути і так, і так. Найголовніше – це повинно бути свідомо. Бо в Україні з цим не визначились, а все, як у всіх сферах, існує просто так. Як доведеться. Але це зовсім інша історія.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться