«Люди кажуть, що регбі – важливий спорт для нас [новозеландців,- О.М.], та він не є таким важливим у глобальному масштабі. Та очевидно, що регбі має достатньо ваги там, де подвиги Олл Блекс дійсно визнаються», — під гучні овації заявив зі сцени заповненої зали в берлінській Мессі капітан збірної Нової Зеландії з регбі Річі МакКоу. Це був саме той момент, коли знаменитий регбіст міг не боятися бути голослівним: буквально за декілька хвилин до того його національна збірна отримала нагороду «Команда року» на щорічній церемонії вшанування героїв спортивного року, Laureus World Sports Award 2016.
Показово, що суперниками Олл Блекс у цій номінації були футбольна Барселона, баскетбольний Голден Стейт, формульний Мерседес, чоловіча тенісна збірна Великої Британії та жіноча футбольна збірна США. Список номінантів доводить, що регбійна команда Нової Зеландії визнана найкращою не серед невідомих франшиз і збірних, а власне серед когорти найкращих у своєму виді спорту. Переконаний, що не потрібно вкотре розказувати, яких успіхів досягла Барселона чи Мерседес у минулому році. Втім, найдостойнішим кандидатом на перемогу була обрана саме Нова Зеландія. І це недивно, адже у 2015 році Олл Блекс переписали усю історію світового регбі, здобувши третій титул чемпіонів світу, а також стали першими, хто зміг захистити титул найсильніших на планеті.
***
Екстраполювати слова МакКоу на українську реальність, на жаль, ніяк не вийде. І справа тут навіть не в тому, що регбі для більшості українців й досі залишається загадковим і далеким видом спорту. Уся проблема, як воно здебільшого й буває, ховається у ставленні – популяризації регбі немає, а відтак немає притоку нових вболівальників. Що тут казати, коли за тиждень до офіційного початку чемпіонату змінюється президент федерації, а чіткий розклад ігор відсутній? Відсутній також й повноцінний сайт чемпіонату/федерації, а кожен клуб, по суті, живе своїм окремим життям.
Тому наближаючись до київського стадіону Спартак, на якому в неділю проходив матч-відкриття регбійного сезону між київськими Політехніком та Антаресом, виникало логічне запитання: скільки людей дізналося про гру, і прийде на неї? Якщо чесно, то кількість присутніх на трибунах приємно здивувала: на дерев’яних лавах розмістилося близько 300 любителів регбі.
«Це мало!», — такий вигук може бути цілком логічним. Втім, варто ще раз нагадати, що будь-яка інформація про цей матч фактично була відсутня, а про рекламу й зовсім краще не згадувати. Хоча ні, дорогою від Кирилівської церкви і до входу на стадіон, можна було знайти поодинокі афіші з нагадуванням про гру. Дивлячись на них, так і хотілося запитати, чи прагнув Політехнік заманити людей на регбі зразу після походу до церкви? Сміливий хід, не інакше.
Діставшись до трибуни за декілька хвилин до початку матчу, та розмістившись зручно (наскільки це було можливим) на одній з лав, можна було прозондувати навколишню обстановку. Як виявилося, стадіон Спартак під час регбійного матчу живе не одним тільки регбі: зовсім недалеко, за метрів 100 в правій стороні від межі поля, відбувалися інтенсивні футзальні баталії на двох майданчиках, не пустувала й зона з лівого краю, де проходило дитяче регбійне тренування. Цікаво, що тренування не завершилося зі стартовим свистком поєдинку, та й взагалі юнаки мало відволікалися на гру дорослих: у них там було своє регбі, за яким спостерігати було не менш цікаво. Однією з вправ, наприклад, були перекидання на спинах партнерів по команді: усі хлопці лягають в ряд, і тоді той, хто лежить з краю, починає робити перекиди прямо по спинах інших, і так продовжується аж до кінця ряду, а потім все заново. Так і хочеться сказати: «Це вам не футбол!»
Поруч з регбійним матчем відбувається дитяче тренування у спартанському стилі. Ну а як по-іншому? Регбі — це вам не футбол.
— Alex Mandziy (@OleksiyTheFirst) April 24, 2016
Перші підбадьорливі крики публіки, втім, остаточно дали зрозуміти, що новий сезон офіційно розпочався. Не зрозумів цього, напевне, лише один літній чоловік, який продовжував смачно попивати чай з бутербродами на одній з лав. І здавалося б, у цьому немає нічого протизаконного: годинник якраз показував першу дня, саме час перекусити. Однак на сьомій хвилині матчу стало очевидно, що цей чолов’яга знаходиться не на своєму місці: якраз у цей момент перший гравець Політехніка втрапив у неприємне зіткнення, через яке йому знадобилася допомога лікарів, та чомусь нікого не було. І тоді тренер господарів відійшов від травмованого гравця, розвернувшись в сторону трибун і тричі крикнув: «Брат! Брат! Брат!».
Уявіть собі моє здивування, коли наставник регбійної команди дивиться в твою сторону і кричить щось подібне: вже було подумав, що зараз доведеться переодягатися та виходити на поле замість травмованого регбіста, аж ось переді мною пробігає вниз з невеликим кульком цей чолов’яга. Він кладе свій пакетик з бутербродами на якесь крісло, а сам направляється надавати медичну допомогу гравцеві. Ось так в один прекрасний момент померла мрія одного журналіста вийти на поле, а також з’ясувалося, куди ж зник медик Політехніка. Вірніше, нікуди і не зникав – ще задовго до початку матчу він розмістився на трибунах, так і просидівши тут весь час. До слова, навіть спустившись до поля, цей лікар продовжив свою трапезу, лиш час від часу відволікаючись на гравців, які покидали гру через різні пошкодження.
Зрештою, нічого дивного у травмах гравців Політехніка не було: увесь перший тайм номінальні господарі провели в захисті, один за одним відбиваючи наступ суперника. Стримати, однак, регбістів Антаресу у них не вийшло – до перерви гості записали до свого активу дві спроби і одне точне пробиття штрафного, відправившись на перерву за рахунку 0:15 на свою користь.
Провальний початок поєдинку, втім, не зупиняв вболівальників Політехніка, які з кожною наступною хвилиною все завзятіше підтримували свою команду. Особливо це було помітно на початку другої половини гри, коли господарі нарешті змогли провести декілька серйозних атак, а одна з них навіть завершилася спробою, яку, однак, відмінив головний арбітр зустрічі. Це рішення судді викликало неймовірний шквал критики на трибунах, яка швидко змінилася на радісний гул – уже за декілька секунд Політехніку вдалося прорвати захист Антаресу, скоротивши різницю в рахунку до -8. Проте продовжували гру номінальні господарі уже не в повному складі – їх головний тренер був вилучений за емоційну реакцію на рішення арбітра.
Цілком можливо, саме відсутність наставника вплинула на подальший розвиток подій в матчі, та очевидним залишається лише один факт: хоч розмочивши рахунок у матчі Політехнік і продовжив атакувати, та під час однієї з атак припустився жахливої помилки, помилившись при передачі, гравець Антаресу перехопив м’яч і безперешкодно заніс третю спробу своєї команди. Ця результативна дія остаточно поховала надії господарів, які до кінця поєдинку пропустили ще одну спробу після контратаки, а самі ж спромоглися відповісти лише точним штрафним ударом. Таким чином, фінальний свисток зафіксував перемогу гостей з рахунком 10:30.
Рівень гри залишає бажати кращого, та підтримка була о'кей. Не вірте, хто каже, що у нас тільки футбол популярний. pic.twitter.com/fOHmWFspMG
— Alex Mandziy (@OleksiyTheFirst) April 24, 2016
Цей виграш дозволив Антаресу очолити турнірну таблицю підгрупи Центр чемпіонату України. Взагалі, треба відзначити, наскільки цікавим є формат нашої національної першості: спершу команди – цього року заявилося 13 колективів – розподіляються за територіальним принципом на чотири підгрупи (Захід, Центр, Південь та Схід), а пізніше клуби, що зайняли перші місця у своїх підгрупах формують Суперлігу, інші ж – Вищу лігу.
Скоріш за все, саме Антарес представлятиме підгрупу Центр у Суперлізі. «За» подібне розгортання подій говорять, як мінімум, два фактори: по-перше, Антарес дійсно виглядав набагато сильніше за Політехнік у їхньому першому очному матчі, а по-друге, якраз ця команда виграла підгрупу минулого року, здобувши в підсумку срібні медалі чемпіонату України. Втім, потрібно віддати належне і Політехніку: попри відсутність декількох основних виконавців, номінальні господарі трималися до останнього, залишаючи останні сили на полі.
Врешті-решт, залишати стадіон після завершення матчу не поспішав ніхто – гравці обох команд тепло спілкувалися між собою, повсюди лунав веселий дитячий сміх, а дехто просто лежав на газоні, намагаючись перевести дихання. Навіть фанати, що під час поєдинку готові були піти з кулаками один на одного, тиснули руки та, розмірковуючи про щось дуже далеке від гри, перемовлялися на трибунах. І подібне завершення поєдинку вкотре доводить, що регбі – один з найбільш джентельменських видів спорту. Спорт, який неможливий без поваги до суперника.
…І нехай на даний момент український вболівальник дуже далекий від визнання подвигів Олл Блекс, та для становлення хоч-якогось рівня цілком достатньо і такого старту. Питання тільки в тому, а чи готовий хтось займатися просуванням регбі? Адже як показує практика, цей вид спорту має свого глядача і може розвиватися, потрібно тільки дати йому поштовх. А поки цього поштовху немає, то й далі медик однієї з команд буде сидіти на трибунах, коли там, на полі, зазнає пошкодження один з гравців. Ну а як може бути по-іншому? А може-таки.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться